Тема 15. Особистість в системі управління. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 15. Особистість в системі управління.



ТЕМА 15. ОСОБИСТІСТЬ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ.

ПЛАН.

Психологічна структура особистості.

Характер і темперамент особи.

Соціальна основи поведінки особистості.

Психологічна структура особистості.

  1. Поняття особистості. Якості особистості.
  2. Спрямованість особистості та її види.
  3. Здібності і типи мислення особи.

 

Поняття особистості. Якості особистості.

 

Для того, щоб успішно управляти людьми, необхідно добре зрозуміти, що вони собою уявляють, якою буває їх поведінка, чим вона може бути обмовлена, які способи впливу на неї.

Коли ми захоплюємось будь – якою людиною, ми часто говоримо про неї, як про видатну особистість. При цьому ми маємо на увазі зовсім не зовнішні особливості. Як свідчить історія, багато видатних особистостей, наприклад, Суворов, Ленін, Наполеон, Сталін та ін. Не мали риси зовнішньої краси.

Отже, особу створюють не зовнішні, фізичні властивості, а сукупність внутрішніх якостей людини – інтелектуальних, духовних, психологічних, які дозволяють їй пізнавати та змінювати світ, активно діяти по досягненню поставлених цілей.

Ці якості стійкі, тісно пов’язані між собою та взаємно впливають одне на одне. Це дозволяє достатньо надійно передбачити майбутню поведінку людини, її реакцію на оточуючих та події, які відбуваються.

Особа кожної конкретної людини формується під впливом природних факторів – фізичних даних, особливостей нервової діяльності, пам’яті, сприйняття, а також соціальних умов, а саме ролі і положення людини у суспільстві, рівня її освіти, досвіду, кола спілкування та інші.

Розглянемо складові, які обумовлюють особистість:

1) Загальні якості, до яких відносяться: розум, спостережливість, увага, працездатність, організованість, товариськість та інші. Кожен з цих якостей, хоча і в різній мірі, притаманна всім людям, що і дозволяє їм виконувати найбільш просту роботу і жити серед собі подібних;

2) Специфічні якості – це здібності до певного виду діяльності – управлінню підлеглими, конструюванню машин, навчанню дітей, виконанню математичних розрахунків та ін. Різним людям притаманний різний набір таких здібностей, тому одні стають вченим, другі – політиками, а треті – менеджерами;

3) Підготовленість до відповідного виду діяльності, яка передбачає оволодіння сукупністю знань, навичок, звичок, які формують як у процесі загального навчання у школі, спеціальною підготовкою у ПТУ, коледжах, вищих навчальних закладах, так і практикою на робочих місцях, накопиченням життєвого досвіду;

4) Спрямованість, тобто орієнтованість вчинків людини, яка виникає під впливом інтересів, ідеалів, переконань;

5) Певний склад характеру – сукупність найбільш важливих психічних властивостей даної особи, які надають тільки їй притаманні риси стосовно поведінки, відношення до оточуючих тощо;

6) Біологічні особливості, до яких відносяться, наприклад, темперамент, швидкість реакцій, витривалість, сила, які багато в чому обумовлюють придатність людини до тієї чи іншої діяльності;

7) Психологічні особливості, мова іде про діапазон діяльності (деякі працюють поверхово, але займаються багатьма справами, інші працюють глибоко, але тільки у одній сфері), про стиль роботи (дехто працює помірно, повільно, а дехто навпаки – швидко; деякі – акуратні у справах, а деякі – незібрані);

8) Психічний стан – тобто стійкі явища, які притаманні людині на протязі порівняно тривалого часу (збудженість, байдужість, пригніченість та інші);

9) Стать особи – так жінки в більшій міріорієнтовані на вирішення поточних задач, ідеалізують оточуючу дійсність, поводять себе, підкоряючись емоціям і почуттям, точні, спостережливі, головну увагу звертають на зовнішню сторону речей або явищ, образно мислять, діють за допомогою хитрощів, спритності.

Чоловіки зосередженні на перспективних проблемах, реалістично відносяться до світу, підкоряються розуму, поводять себе стримано, прагнуть дійти до суті, мислять логічно, діють за допомогою інтелекту, сили.

Загальний висновок:

Особа – це сукупність внутрішніх якостей людини, які дозволяють пізнавати і перетворювати оточуючий світ відповідно із поставленими цілями.

Особу обумовлюють: стать, біологічні і психологічні особливості, характер, темперамент, рівень освіти, спрямованість інтересів, здібність.

Спрямованість особистості та її види.

Спрямованість особи – це її властивості, які забезпечують стійку орієнтацію поведінки людини незалежно від конкретної ситуації. Виділяють три типи спрямованості особи: на взаємодію, на задачу і на себе, які одночасно присутні в тій чи іншій мірі у більшості людей.

Спрямованість на взаємодію, або на спілкування, означає, що людина у будь-якій роботі шукає перш за все спілкування, співробітництва з іншими, а в чому воно буде міститись, її менш за все турбує. Таких людей завжди тягне на роботу, у них велике бажання бути у колективі, виконувати ті чи інші громадські доручення. (Саме про таких людей існує відоме прислів’я: “на миру и смерть красна.”)

Спрямованість особи на задачу (по-іншому називають діловою) передбачає, що для людини головне – досягнення мети, причому неважливо власної або заданої керівником. Ці люди завжди сумлінно виконують свої обов’язки і готові на все, щоб успішно завершити почату справу.

Спрямованість на себе міститься у прагненні людей у першу чергу вирішувати свої власні проблеми, домагатись особистого добробуту, престижу і при можливості робити це за рахунок інших або створювати видимість роботи.

Знання спрямованості людей, яка визначається за допомогою спеціальних тестів, значно полегшує процес управління. Наприклад, з урахуванням спрямованості підбирають найбільш відповідних виконавців для певної роботи, методи стимулювання результатів. Так, людей, орієнтованих на себе, необхідно зацікавити перш за все грошима; орієнтованих на задачу – цікавою роботою; орієнтованих на спілкування – можливістю участі у колективній творчості.

Основні поняття:

Спрямованість особи – це властивість, яка забезпечує стійку орієнтацію поведінки людини незалежно від конкретної ситуації.

Види спрямованості: на задачу, на взаємодію; на себе.

 

Висновки.

Здібності – це розвинуті в процесі освіти і виховання природні нахили до певного виду діяльності.

Здібності бувають загальними, елементарними власними і складними власними (до окремих професій, сфер і характеру діяльності).

Рівнями розвитку власних здібностей є: обдарованість, талант, геніальність.

 

Характер і темперамент особи.

  1. Типи та спрямованість поведінки. Темперамент.
  2. Основні елементи характеру.
  3. Типи характеру людини.

 

  1. Типи та спрямованість поведінки. Темперамент.

 

Особистість людини зовні має прояв у її поведінці, яка може бути стабільною і нестабільною (невротичною). Ці типи поведінки у поєднанні з її спрямованістю або на себе і свій внутрішній світ і це називають інтроверсією, або на оточуючих і це називають екстраверсією, створюють чотири типи темпераменту, які характеризують динаміку особистості: це холеричний, сангвістичний, флегматичний, меланхолічний.

Темперамент уявляє собою сукупність психологічних якостей людини, які визначають форму її поведінки. До них відносяться емоційність, урівноваженість або не урівноваженість, жвавість або інертність, активність або пасивність, сила почуттів. В певній мірі темперамент впливає на характер, стиль роботи, відношення до оточуючих.

Екстраверти компанійські, активні, полюбляють розгін, зазвичай добрі організатори і лідери в колективі. В системі управління їм в найближчий мірі підходять роль керівника нижчого і середнього рівня, у яких значна частина часу втрачається на спілкування з підлеглими.

Інтроверти акуратні, обережні, педантичні, мають більш високий рівень інтелекту. При стабільному типі поведінки уявляють собою ідеальних менеджерів вищого рівня, головна сила яких міститься в умінні аналізувати і стратегічно мислити. При нестабільній поведінці можливості інтровертів, які інтелектуально перевищують своє оточення, не можуть адекватно реалізуватись у службовій кар’єрі, і вони змушені частіше знаходитись в організації у ролі рядового виконавця.

Холерики уявляють собою нестійких, нестабільних, а сангвініки – стабільних екстравертів; меланхоліки – нестабільних, а флегматики – стабільних інтровертів.

Холерикам притаманні неврівноваженість поведінки, постійні і стрімкі зміни настрою, нетерплячість, гучна переривиста мова. Вони самовпевнені, схильні до переоцінки себе, можуть піддаватися впливу і нерозважливо (необачно) поводити себе в складних ситуаціях, погано володіють собою. (Наприклад Дар тане’ян на протязі 3–х хвилин призначив 3дуєлі.) В той же час холерики з легкістю спілкуються з оточуючими, добре себе почувають у будь – якій ситуації, постійно прагнуть до нового.

Сангвініки значно терплячі і урівноважені, ніж холерики, майже весь час знаходяться у доброзичливому настрої, іноді не в міру задирають носа. Вони завжди і всюди відмінно себе почувають, спокійно відносяться до оточуючих, до їх поведінки, не кидаються на шию всім, кого зустрінуть і слабо піддаються чужому впливу. Сангвініки розважливі, тому до нового відносяться насторожливо (класичним прикладом сангвініка є життєлюбний Портос).

Флегматики незворушні, холоднокровні витримані, реально оцінюють себе та інших. Прагнуть на них впливати, критикувати, випробують їх терпіння марно.

Вони не полюбляють гучне товариство, помірно пристосовуються до нового (із четвірки мушкетерів на флегматика більш схожий Атос).

Меланхоліки є людьми неврівноваженим, з нестійким настроєм, розгублюються у складних ситуаціях; З причини заниженої самооцінки, легко піддаються чужому впливу. Вони часто замикаються в собі, на все ображаються, тяжко звикають до нової обстановки (наприклад Араміс, але класичний П’єро).

В той де час, в реальності у чистому вигляді темпераменти практично не зустрічаються – у одних всі вони мають вираз приблизно в рівній ступені; у інших якийсь один може переважати над іншими і доля відповідних рис буде складати 50-60%.

Основні поняття

Темперамент сукупність психічних якостей людини, які визначають форму її поведінки.

Різновиди темпераменту: холеричний, сангвінічний, флегматичний, меланхолічний.

 

Основні елементи характеру

 

Ще однією найважливішою складовою особистості є характер. Характер стійкий індивідуальний уклад душевного життя людини, сукупність найбільш яскраво виражений психічних якостей, які визначають індивідуальну поведінку.

До рис характеру відносять: чуйність, мовчазливість, відвертість, недовіру, скритність, хвальковитість, вимогливість, працьовитість, недбалість, обережність, хитрість, чесність.

Характер уявляє собою підсумок взаємодії природних якостей людини, обставин і умов її життя. Перші надають йому сталість (постійність), а другі – змінність, тому він динамічен. Характер має прояв у манері поведінки людини, у відношенні до оточуючих, до своїх обов’язків, до самого себе.

Найважливішим моментом, що формує характер є емоційність. Вона уявляє собою індивідуальну чуттєву реакцію людини на різноманітні зовнішні і внутрішні ситуації, її значимості і суті.

Емоційність буває високою або низькою і зовні має вираз у позитивних і негативних емоціях (радість, задоволення, острах). Позитивні викликають прагнення суб’єкта, а друга (негативні) – запобігти йому. Це дає можливість керівнику, впливаючи на емоції, управляти поведінкою підлеглих.

Другим елементом характеру є активність, тобто потреба до діяльності. Активність, що має прояв у динаміці і поведінки людей, може бути високою або низькою.

Висока активність членів організації корисна для неї, оскільки сприяє зростанню результативності. Однак вона потребує постійного контролю, тому, що перейшовши певну межу, стає руйнуючою.

Третім елементом характеру є властивість первинності або вторинності. В її основі містяться такі особливості нервової діяльності людини, як сила, урівноваженість і рухливість. Сила має прояв у можливостях людини зберігати нормальну працездатність в умовах значного коливання нервових та емоційних навантажень. Урівноваженість міститься у незмінності поведінки при цьому (у випадку неврівноваженості модно спостерігати або нервове збудження, або, навпаки – загальмованість).

Рухливість має вираз у швидкості переходу від одного виду діяльності до другого, у вмінні легко пристосуватись до зміни ситуації.

Особи з первинними властивостями характеру легко змінюють види діяльності, швидко адаптуються о нової обстановки, добре в ній орієнтуються, не прихильні до авантюр, але в той же час не впевнені в собі, не придатні до тривалої рутинної праці.

Люди, риси характеру яких вторинні, володіють терплячістю, стабільністю поведінки, вірністю принципам і звичкам. Вони впевнені в собі, слабо підлягають чужому впливу, працездатні, але тяжко пристосовуються до нового.

Без урахування характеру співробітників управляти в сучасних умовах організацією неможливо, тому менеджерам необхідно добре розуміти його основні типи.

Основні поняття.

Характер – стійкий індивідуальний склад душевного життя людини, сукупність найбільш ярко виражених психічних властивостей, які визначають індивідуальну поведінку.

Характер формується під впливом природних властивостей і умов життя людини.

 

3. Типи характеру людини.

 

Фахівці виділяють вісі типів характеру людини. У чистому вигляді ними володіє приблизно половина людей, а у другої половини характер є змішаним.

1) Людям з гіперактивним характером притаманні товариськість, доброзичливість, легке відношення до труднощів і невдач. Але ці люди поверхні, їм важко зосередитись, тому важко займатись однорідною, клопітливою, ретельною роботою.

Таким людям найбільше підходе виконання організаційних функцій, що потребують широких контактів з оточуючими, однак при умові відсутності конфліктних ситуацій, оскільки вони запальні (гарячі).

2) Багато в чому протилежні ним особи з аутистичним характером. Вони скритні, малотовариські, неконтактні, важко входять в колектив, тримаються відокремлено від інших, що викликає непорозуміння і образи з боку оточуючих. Не дивлячись на суху офіційну манеру поведінки, дотримання формально-ділового стилю у відносинах, ці люди користуються повагою за свою незалежність, самостійність, глибокі знання, прагнення у всьому розібратись. Зазвичай вони – добрі дослідники, консультанти, експерти і у потенціалі можуть бути керівниками вищого рангу, для яких перелічені властивості як раз і вважаються найціннішими. Співробітничати з ними важко і найкраще за всіх це вдається володарям попереднього (гіперактивного) типу характеру, які є практично їх повною протилежністю.

3) Лабільно-циклічний характер – притаманні значні перепади настрою, активності, працездатності які викликані як зовнішніми обставинами, наприклад, поведінкою оточуючих, так і внутрішніми процесами, обумовленими фізичним станом організму. Вони часто конфліктують з іншими з дрібниць. Нестійкість поведінки ускладнює їм роботу з чітким напруженим ритмом, особливо у конфліктних колективах, тому найбільш відповідними посадами для них вважають такі, як бібліотекар, архіваріус, програміст.

4) Особи, характер яких є демонстративним, завжди прагнуть до успіху (за часту за будь-які ціну), некритично оцінюючи при цьому власні можливості і поведінку, що ставить їх дії на межу авантюри. В той же час здібність підлаштовуватись під інших, поводити себе так, начебто це від них очікують, маніпулювати оточуючими та ін. приносить їм успіх. Так як їхні дії можуть уявляти погрозу для стабільності організації або колективу, то таких людей необхідно жорстко контролювати і тримати на “відстані”, доручивши їм представництво, зайняття рекламою тощо.

5) Застрягаючий характер багато в чому схожий на попередній, однак прагнення до влади є вже відкритим і має відтінок деспотизму. Ці люди егоїстичні, нетерпимі до критики, вперті, довго пам’ятають образи, накопичення яких може створити “критичну масу”, негативних емоцій і основу для агресії проти інших. При отриманні важливих позитивних результатів у них можу розвинутись комплекс “головокружіння від успіху”. Вважається, що по відношенню до такого типу особистостей необхідно проявляти терпіння, оскільки на відміну від попередніх категорій вони в більшості чесні і відкриті, необхідно використовувати їхні позитивні якості, але при цьому по можливості обмежувати від влади.

6) Психастенічний характер – зазвичай такі суб’єкти відрізняються сумлінністю і пунктуальністю, добрими знаннями і раціоналізмом у діях, який основується на глибокому осмисленні фактів і подій. Однак їм притаманно у всьому постійно сумніватись, прагнути охопити не охоплюване, нескінченно прагнути до удосконалення. В результаті їм буває важко своєчасно зупинятись і прийняти рішення. Особливо відповідальне. Не дивлячись на всі їх здібності нерішучість зазвичай перешкоджає їм займати керівні посадам.

7) Конформний характер, володарі якого можуть успішно, спираючись тільки на підтримку оточуючих, оскільки несамостійні, м’які, незібрані, швидко розгублюються у складній ситуації, легко поступаються натиску (інших, поглиблюючись в їхні проблеми), і підкоряються ним. Консерватизм, схильність до регламентів (правил), поступливість роблять їх незамінними заступниками, які не претендують на лідерство, підтримку традицій і збереження стабільності, а також низький рівень конфліктності в організації.

8) Нестійкий характер – у тих, кому він притаманний, винятково (рідко) зустрічаються тверді принципи поведінки і розвинуте почуття обов’язку; заради задоволення вони готові нехтувати своїм обов’язком і навіть елементарними службовими обов’язками. В той же час вони м’які у спілкуванні, легко завойовують симпатії інших, тому для них доцільна робота, що пов’язана із спілкуванням, частою зміною форм діяльності, однак при умові жорсткого контролю.

 

Без урахування характеру співробітників керувати в сучасних умовах організацією неможливо, тому менеджерам необхідно добре знати основні типи характеру і використовувати ці знання при організації і розподілу праці серед підлеглих.

 

Основні поняття

Форми відношення людини до оточення:

1) Прихильність – позитивне відношення, яке основуєтьсяя на індивідуальних чуттєвих оцінках.

2) Вірування – стійка прихильність, яка основана не тільки на емоційних, але і раціональних оцінках.

3) Цінності - стійка колективна прихильність об”єктів оточуючої дійсності.

4) Принципи – постійне внутрішнє відношення до одних і тих самих людей і ситуацій.

5) Рівеньдомагань – ступінь складності цілей, фкі прагнуть досягти люди.

 

 

Основні поняття

Поведінка – це сукукпність взаємопов”язаних дій, які здійснюють длля досягнення поставлених цілей або у відповіді на дії інших. Поведінка буває: незалежною, підлеглою і нейтральною. Це обумовлено: примушенням; внутрішнім бажанням; розумінням необхідності.

ТЕМА 15. ОСОБИСТІСТЬ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ.

ПЛАН.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; просмотров: 195; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.58.121.214 (0.039 с.)