Практична функція макроекономіки. Місце макроекономіки в системі економічних наук.

Практична функція макроекономіки. Місце макроекономіки в системі економічних наук.

В її основі практичної ф-ії м/е лежить фундаментальна суперечність с-ва: суперечність між матер. потребами людей та екон. ресурсами, які слугують засобами для задоволення цих потреб. Матер. потреби людей безмежні, а екон. ресурси, необхідні для їх задовол., — обмежені. Особливістю м/е є те, що цю суперечність вона розглядає з позиції не окремих екон. суб’єктів, а економіки країни в цілому. Матер. потреби — бажання людей щодо придбання і викор. різних т і п, які приносять їм користь. Платоспроможні обмежуються купівельною спроможністю людей, їхніми доходами, вони можуть бути задоволені, оскільки вони відповідають такому обсягу т і п, який с-во здатне виробл.. Абсолютні мотивуються бажаннями людей, які не кореспондують з можливостями с-ва щодо їх задоволення. Безмежність потреб випливає з природи людини, згідно з якою задоволення потреб одного рівня породжує прагнення до задоволення потреб вищого рівня.

Рівень задовол. матер. потреб залежить від екон. ресурсів, якими володіє с-во. Під екон. ресурсами розуміються всі природні, людські та виробл. людиною ресурси, що можуть викор. для в-ва т і п. Усі екон. ресурси поділяють на дві групи: 1) матер. — земля (сировинні, всі дари природи, які застосовуються в процесі в-ва т і п) і капітал (матер. ресурс, який охоплює засоби, що викор. в процесі в-ва й транспорт. матер. благ: машини, інструменти, устаткування). Є реальний і фін. (грошовий) капітал, який не відноситься до екон. ресурсів; 2) людські — праця і підпр. здібності.

Практична ф-ія м/е полягає в тому, щоб продукувати такі знання, які здатні озброювати людей спроможністю підвищувати ефективність економіки і на цій основі досягати зрост. рівня задоволення своїх матер. потреб. Ефективність економіки — це відношення між її результатами (к-сть вироб. т і п) і в-тами (к-сть ресурсів, викор. у процесі їх в-ва.) Якщо к-сть т і п зростає швидше, ніж к-сть викор. ресурсів, то це є свідченням підвищення ефективності економіки. І навпаки. Способи підвищення ефективності економіки: Забезпечення повної зайнят. ресурсів (викор. всіх наявних для в-ва ресурсів). Оптимізація розподілу наявних ресурсів (для максимізації рівня ефект. економіки обмежені ресурси мають бути розподілені пропорційно до структури матер. потреб). Найвища ефект. економіки забезпечується за умови досягнення рівноваги між попитом і пропозицією, яка унеможливлює виникнення перев-ва одних т і п й недов-во ін.; якщо забезпечується раціональне співвідношення між поточними і перспективними потребами с-ва, тобто коли правильно вирішується альтернатива: «більше сьогодні і менше потім» або «менше сьогодні і більше потім». Підвищення продуктивності ресурсів (зрост. продуктивності ресурсів зумовлює збільш. к-сті вироб. т і п у розрахунку на од. відповідного ресурсу).

Економіка – суспільні відносини, пов’язані з господарською діяльністю людей; наукова дисципліна, яка вивчає певну галузь господарського життя; господарство деякого регіону/держави тощо. Ек науки: конкренті ек науки (галузеві ек науки (ек-ка с/г тощо), функційні (бух облік, статистика тощо), інтегровані (ек географія, ек кібернетика тощо)) та ек теорія (загальнотеоретична та методологічна основа с-си ек наук (політекономія, макро, мікро, мегаек-ка тощо)). Макро вивчає закономірності функціонування нац економіки як єдиного цілого.
2. Об’єкт та предмет макроекономіки. Економічна система як об’єкт макроекономіки.

Об’єкт м/е випливає із її практичної ф-ції, і становить економіка в цілому. М/е цікавлять те, як результати діяльн. окремих під-в вплинуть на сукупний обсяг в-ва продукції в країні. Об’єкт м/е - екон. с-ма, що являє собою сукупність екон. суб’єктів країни, діяльн. яких відбув. в умовах вироб. відносин.

Екон. с-ми різняться між собою за такими двома ознаками:

—за формами власності на засоби в-ва;

—за механізмами регулювання екон. діяльн..

Можна виділити три типи екон. с-м: ринкову (прив. власність на засоби в-ва та ринковий механізм регулювання економіки, поведінка кожного індивідуума мотивується особистими інтересами, бажанням максимізувати свій дохід на основі індивідуальних рішень і т.д.); командно-адміністративну (держ. власність практично на всі матер. ресурси та упр. економікою за доп. централізованого держ. планування); змішану (поєднує в собі різні форми власн. на матер. ресурси (приватну, колективну, держ.) і два механізми регулювання екон. діяльн. (ринковий і держ.). Суб’єкти: д/г, під-ва й держава. В процесі екон. відносин кожний з них виконує відповідні ф-ії. Спирається на певне співвідношення між ринковим і держ. регулюванням.).Проміжним варіантом екон. с-ми є перехідна (трансформація в-ин влас., і створення завдяки цьому підпр. сектору; формув. конкурентного середовища на основі демонополізації та сприяння конкуренції; і т.д.)

М/е спирається не на окремі екон. од. чи явища, а на їх сукупності, тобто агрегати. Під агрегатами розуміють сукупність екон. однорідних од. або явищ, які розглядаються як відносно самостійні частини єдиного цілого. Агрегати, що характеризують її секторний склад: д/г, під-ва, держава, решта світу (закордон). Д/г+під-ва=прив. закрита економіка. Прив. закрит. економіка+держ. сектор установ=змішана закрита економіка. Зміш. закр. економіка+закордон=відкрита економіка.

М/е аналіз ринкового механізму передбачає агрегування ринків: товарний ринок, як ринок праці, грошовий ринок, ринок капіталів. Параметрами ринку є попит і пропозиція, ринкова рівновага, сукупний попит (сума попиту на всі т і п з боку всіх екон. суб’єктів), сукупна пропозиція (сума всіх т і п, які пропонуються для продажу на всіх товарних ринках країни), заг. рівень цін (з середньою ціною товарів і послуг).

На заг. рівні предметом м/е є поведінка економіки в цілому. На конкретному рівні предметом м/е є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки - сукупність зв’язків між м/е явищами та процесами, які викликають відповідні зміни в економіці. Найпростіші причинно-наслідкові зв’язки: - сукупний попит ® ціна ® сукупна пропозиція ® ВВП; - сукупна пропозиція ® ціна ® сукупний попит ® ВВП; - грошова пропозиція ® процентна ставка ® інвест. ® ВВП.

М/е, що виконує пізнавальну ф-ію, наз. позитивною, яка має справу із фактами й уникає суб’єктивних оцінок (формулювання наукових уявлень про фактичну поведінку економіки, як функціонує економіка). Водночас м/е має справу із суб’єктивними думками людей стосовно того, якою повинна бути економіка або який захід слід застосовувати державі для підвищення їх ефект.(нормативна, яка виконує пркладну ф-цію).

Позитивна вивчає те, що в дійсності існує, тоді як нормативна виражає суб’єктивні уявлення про те, що має бути і як цього досягти. Наприклад, позитивна стверджує, що безроб. в країні становить 10 %. Нормативна визначає, що безроб. слід зменш. за доп. збільш. витрат держ. бюджету.

Система національних рахунків як міжнародний стандарт

Методи обчислення ВВП: виробничий, кінцевого використання,

Розподільчий.

ВВП можна обчисл. за трьома методами: виробничим, розподільчим (за доходами) і за методом кінцевого викор. (за витратами). Величина ВВП не залежить від методу його обчислення.

Виробничий метод: ВВП обчисл. як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки + чисті продуктові податки:

ВВП =. Випуск мінус проміжне спож.=валова додана вартість, створена в окремих галузях економіки; Податки на продукти (податки, що стяг. пропорц. до к-сті або вартості продуктів, які виробл. та продані як всередині країни, так і за кордон, або імпор. резидентами: акцизний збір, імпорт­не та експор. мито) мінус субсидії на продукти (субсидії, які надаються з держ. та місц. бюджетів одиницям-резидентам для відшкодув. поточних збитків під-в) =чисті продуктові податки.

Розподільчий (за доходами): сума первинних доходів, створених резидентами за певний період.

Заробітна плата найманих працівників охоплює оплату праці у грош. і натур. формі, що нараховується всім найманим працівникам, та відрахування роботодавців до страхових фондів. Валовий прибуток характер. перевищення доходів під-в над їхніми поточними в-ами і розподіляється на прибуток і спожив. основного капіталу (амортизаційні відрахування). Прибуток під-в розподіляється на такі елементи: а) податок на прибуток; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток.

Змішаний дохід — дохід від індивід. бізнесу (невеликі майстерні, магазини, перукарні). Особливістю індивідуальних під-в є те, що вони знаходяться у власності окремих осіб або невеликих груп людей, первинні доходи яких неможливо розподілити на заробітну плату та прибуток.

Податки на в-во та імпорт склад. з двох елементів: а) податки, які сплачують одиниці-резиденти до держ. бюджету, що пов’язані з в-вом та імпортом т і п; б) платежі, які стягує держава з одиниць-резидентів за викор. факторів в-ва та отримання дозволу на здійснення окремих видів екон. діяльн. (податок на землю, транспортні засоби). Податки на в-во та імпорт розглядаються як первинний дохід держави в особі уряду. Субсидії на в-во та імпорт включають крім поточних субсидій на продукти й інші субсидії, що мають природу капітальних трансфертів.

Метод кінцевого викор. (за витратами): сума всіх видів кінцевого викор. (кінцеве спожив., валове нагромадження, чистий експорт).

.

До кінцевого спожив. входить спожив. д/г, некомерц. організацій, що обслуговують д/г та органів держ. упр..

Валове нагромадження розраховується як сума валового нагромадження основного капіталу, зміни запасів оборотних коштів та чистого придбання цінностей. Витрати, пов’я­зані з валовим нагромадженням основного капіталу та зміною товарно-матер. запасів, є інвест., оскільки вони спрямовані на збільш. виробн. потенціалу економіки.

За впливом на осн. капітал у складі валових інвест. вирізн. два елемен.:

— чисті інвест. — це та частина валових інвест., що спря­мовується на приріст основного капіталу;

— відновлювальні інвест. — та частина валових інвест., що використовуються на відновлення зношеного капіталу.

Отже,

Чистий експорт відображує вплив зовн. торгівлі на ВВП. Експорт відображає витрати нерезидентів на закупівлю і в-во нац. т і п, а імпорт, навпаки — вит­рати резидентів на закупівлю і в-во іноземних т і п.

У процесі м/е аналізу з метою розмежування кінцевих витрат прив. та держ. секторів викор. аналітична формула ВВП, обчисленого за методом кінцевого викор. формула: Y = C + I + G + NX,

де Y — (ВВП); C — прив. спожив.; I — валові приватні внутр. інвест.; G — держ.; NX — чистий експорт.

Циклічне.

Згідно з методологією Держкомстату У все доросле нас. країни можна поділити на три групи. Перша — зайняті (особи у віці 15—70 років, які зайняті екон. діяльн., що приносить дохід). Друга — безроб. (За визначенням МОП, до їх складу входять особи у віці 15—70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані в держ. службі зайнят., що одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намаг. організ. власну справу; впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату як найманий працівник або на власному під-ві).Зайняті+безроб.=р/с країни (екон. активне нас.).Третя — особи поза р/с (особи у віці 15—70 років, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безроб.»: учні та студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в д/г, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом).

Для характер. стану ринку праці застос. віднос­ні показники:

1)

2) , де u –– рівень безроб.; U –– к-сть безроб.; L –– роб. сила;

3) , відображує процент роб. сили в чисельності дорослого нас.

Фрикційне охоплює таких безроб., які на короткий період потрапл. у стан «між роботами», тобто знаходяться в процесі зміни місця роботи. Воно неминуче і в певних межах навіть необхідне. За рахунок такого безроб. екон. активне нас. має можливість постійно поліпшувати умови працевлашт. та оплати своєї праці, що сприяє збільш. обсягів нац. в-ва.

Структурне виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відображують появу невідповідності між попитом і пропозицією р/с за професіями, кваліфікацією. З часом відбуваються істотні зміни в структурі спожив. попиту і, як наслідок, в технології в-ва, що впливають на структуру попиту на р/с. За цих умов попит на деякі види професій зменш. або зовсім зникає, а на інші професії збільш.. Фрикційні безроб. мають професійні навички, які необхідні для екон. діяльн.. Структурні безроб. безпосередньо не відповідають професійним вимогам ринку праці, що зумовлює необхідність підвищ. їхньої кваліфікації або перепідготовки. Тому структурне є тривалішим за фрикційне.

Циклічне виникає тоді, коли в економіці відбув. заг. спад в-ва, який спричинюється скороч. сукупного попиту та /або сукупної пропозиції. У кінцевому підсумку це зменшує попит на р/с відносно її пропозиції і викликає циклічне безроб.. Отже, циклічне безроб. виникає в умовах нерівноваги на ринку праці, тобто коли пропозиція праці перевищує попит, внаслідок чого з’являється дефіцит робочих місць.

Кругообігу.

Економічний кругообіг – це поняття м/е, яке репрезентує рух сусп. продукту, виробн. ресурсів, сукупних витрат і доходів по стадіях сусп. відтворення (в-во, розподіл, обмін і спожив.) в екон. с-мі. Екон. кругообіг здійсн. через ринки ресурсів і продукту між суб'єктами екон. с-ми.

Через ринок ресурсів і продуктів д/г і під-ва взаємодіють між собою. В процесі їхньої взаємодії відбувається екон. кругообіг, внаслідок якого в економіці визначається обсяг і структура в-ва, а між окремими ринками досягається рівновага. Щоб показати роль ринків у процесі взаємодії д/г і під-в, звернемося спочатку до моделі екон. кругообігу в умовах чистого ринку, тобто без участі держави.

За доп. ринку ресурсів д/г постач. свої ресурси під-вам за ринковими цінами. В результаті купівлі-продажу ресурсів д/г одержують грош. доходи (з/п, ренту), а під-ва несуть виробничі витрати.

Під-ва постачають на ринок продуктів т і п, а д/г купують їх за ринковими цінами. В зворотному напрямку рухаються грошові доходи під-в (виручка від реалізації) та споживчі витрати д/г.

У процесі ринкових в-ин під­-ва і д/г виступають почергово як продавці або покупці. На ринку ресурсів під-ва є покупцями, а д/г продавцями. На ринку продуктів навпаки.

Для того щоб відтворити реальну картину екон. кругообігу, потрібно врахувати ще фін. ринок, який перетворює заощадження в інвест..Та частина доходу д/г, яка не спрямив. на купівлю т і п, а також на сплату податків, формує їхні заощадж. Найбільш роз­повсюдженими формами заощ. є викор. пев­ної частки доходу д/г для їхнього зберігання на депозитних рахунках банк. с-ми та з метою придбання акцій і облігацій.

Під-ва щорічно витрачають більше, ніж отримують від реалізації своїх продуктів, тому що під-ва повинні здійснювати інвест., тобто капітальні витрати (витрати, які безпосередньо сприяють зростанню заг. величини капіталу в економіці).

Інвест. складаються із двох елементів. — інвест. в осн. капітал, (машини, устатку­вання). — інвест. в товарно-матер. запаси.

Більша частина заощаджень д/г перетво­рюються в інвест. на фін. ринку за доп. спец. фін. посередників: комерц. банки, страхові компанії, інвест.ні ком­панії та різні фонди. Акумулюючи вільні від витрат гро­шові ресурси д/г, фін. посередники передають їх у формі позичок у розпорядження під-в за відповідну ціну, % ставку. Ін. частина заощаджень д/г перетворюється в інвест. безпосередньо через придбання ними акцій, облігацій та ін. цінних паперів.

Попиту.

Сукупний попит (AD) — це сукупність вітчизн. т і п, які мають бажання купити резиденти і нерезиденти з метою задовол. своїх платоспроможних потреб. Суб’єкти: д/г, під-ва, уряд та іноземці. AD - сума попиту д/г на спожив. т і п, під-в на інвест., урядового попиту на держ. закупівлі та попиту іноземців, який дор. чистому експорту: Y^AD = C + I + G + NX.

На AD впливає багато чинників. Але за базову екзогенну змінну приймається лише ціна. Сукупний попит є категорією ринку, на якому ціна відіграє головну регулювальну роль — пов’язує між собою сукупний попит і сукупну пропозицію. Інші чинники сукупного попиту враховуються в його ф-ії як зовн. екзогенні змінні.

AD знаходиться в оберненій залежності від ціни (заг. рівень цін в економіці, тобто ціна ВВП). Залежність між AD і ціною за доп. графіка. На горизонт. осі відкладемо обсяг реального ВВП, який відображує сукупну к-сть т і п (Y), а на вертик. — заг. рівень цін на т і п (Р).

У разі зниж. ціни від P ₁ до P ₂ AD збільшується від Y ₁ до Y ₂. Отже, AD є спадною ф-ією від ціни. Тому крива сукупного попиту має від’ємний нахил.

Ринковий попит знаходиться в безпосередній залежності від ціни. Чим вища ціна, тим менший попит, і навпаки.

Між ними існує опосередкована залежність, яка проявляється за доп. трьох чинників, якими є: ефект % ставки, ефект багатства та ефект чистого експорту.

Ефект % ставки - у разі зрост. заг. рівня цін покупцям т і п потрібно більше грошей для оплати купівельних операцій. Отже, зростає попит на гроші, що за незмінної пропозиції грошей викликає підвищення їх ціни, тобто % ставки. Внаслідок цього AD зменш. за рахунок попиту на ті товари, для купівлі яких потрібно запозичувати (купувати) гроші (товари довгострокового викор. (легкові автомобілі, холодильники, телевізори)).

Ефект багатства пов’язаний з такою формою багатства, як фін. активи. Зі зрост.м цін в економіці реальна вартість, тобто купівельна спроможність нагромаджених д/г фін. активів зменшується. (строкові депозити, облігації).

Ефект чистого експорту відображує вплив заг. рівня цін на результати зовн. торг. діяльн. країни. Вплив цього чинника на AD проявляється тоді, коли ціни на вітчизн. товари зростають або зменшуються порівняно з цінами на аналогічні іноземні товари, тобто коли змінюються відносні ціни. Якщо ціни на вітчизн. товари піднімуться вище за ціни на іноземні товари, вітчизн. покупці почнуть віддавати перевагу імпортним товарам. Це збільшить імпорт і зменшить AD за рахунок скороч. чистого експорту. Розглянуті вище чинники є ціновими чинниками AD. Їх особливість полягає в тому, що вони опосередковано реалізують обернену залежність AD від ціни. На графіку вплив цінових чинників на AD відбивається за доп. переміщення точки AD вздовж його нерухомої кривої. Коли ціни знижуються від Р ₁ до Р ₂, AD переміщується по його кривій з т. А в т. Б.

Інтерпретація.

Теорія портфельного вибору розглядає ек. агента як власника портфелю активів, які він розподіляє у певному співвідношенні з метою максимізувати прибуток і мінімізувати ризик. Попит на гроші визначається тим, яку частку портфелю своїх активів ек.агент прагне тримати у ліквідній формі. Ном. попит на гроші – відображає ту к-сть грошей, яку екон. суб’єкти хотіли б мати для фінансування ділових операцій. Реальний попит на гроші – вимірюють той обсяг т і п, який можна придбати за певну ном. к-сть грошей (M/P).

Трансакційний попит -попит на гроші для обслуговування усіх видів угод в економіці. Ф-ція попиту: Md= P*Y /V. Проста ф-ція трансакційного попиту на гроші (M/P)d=k*Y, де k=1/V. Величина переміщ. кривої визнач. дельтаMD= дельтаY*k; дельтаM/P= дельтаY*k.

Попит на гроші, як актив – к-сть грошей, яку екон. агенти прагнуть зберігати у формі заощаджень. Ном.% ставка є альтернативною вартістю нагромадження грошей. Тому попит на гроші як активи обернено пропорційний до % ставки. За низької % ставки нас. надаватиме перевагу зберіганню великої к-сті грошей як активів. Що вища % ставка, то більше пот. доходу втрачає д/г або фірма, які нагромаджують гроші. Тому зі зміною % ставок екон. суб'єкти перерозподіляють портфель активів, змінюють його структуру. З підвищ. % ставок зменш. залишки грошей і збільш. запаси придбаних облігацій.

Ф-ія попиту на гроші як активи відобр. обернену залежність між величиною попиту на реальні грош. залишки та динамікою ном. % ставки:

Спадна крива, бо що вища % ставка, то менший попит на гроші як активи.

Реальна % (i), яка скоригована на рівень інфляції: i=r+π^e. Тому ф-ія має вигляд: . Зі зниж. реальної % ставки попит на реаль­ні грош. залишки зрост., бо зменш. реальна альтернатив­на вартість нагромадження грошей. Що вищий очікуваний темп інфляції, то нижча вели­чина попиту на реальні грош. залишки. Інфляція спричиняє втрату грішми їхньої купівельної спроможності.
28. Модель грошового ринку. Процентна ставка.

Взаємодія пропозиції і попиту на гроші у короткостроковому періоді.

Реальний ВВп (дохід), пропозиція грошей, рівень цін – екзогенні змінні. Ном. змінні дор. реальним змінним. На графіку рівновага на грош. ринку у короткостр. періоді. Е – т. рівноваги грош. ринку, якій відповідає рівноважна % ставка і*. Отже, існує єдина % ставка і*, за якої попит на гроші та їх пропозиція рівні, тобто M/Ps=L(i,Y).

Види коливань % ставки:

- пов’язані з початк. нерівновагою на грош. ринку;

- що відбул. в наслідок зміни екзоген. змінних.

Якщо % ставка нижча за рівновавжну, то попит на гроші перевищує пропозицію. Тому екон. суб’єкти продаватимуть облігації, в результаті – ціни на них зменш., а значить % ставка зрост. в напряику до рівноваги.

Якщо % ставка вища за рівноважну, то виникає надлишкова пропозиція грошей (а висока альтернативна вартість зберігання грошей зменш. попит на них). Отже, екон. суб’єкти масово купуватимуть облігації, в результаті – ціни на них піднімуться.

Відновлення рівноваги на грош. ринку у короткостр. періоді. Порушення рівноваги може відбут. в результаті зміни екзоген. змінних грош. ринку, рівня доходу та пропозиції грошей.

Підвищ. рівня доходу призведе до зрост. попиту на гроші та рівноважну % ставку. Підвищ. пропозиції грошей спричинить зменш. рівноважної % ставки.

При цьому відбувається процес урівноваження грош. ринку за рахунок зміни екон. агентами структури портфеля активів. Якщо в початковому положенні рівноваги виникає надлишкова пропозиція грошей, екон. агенти усувають цей надлишок за рахунок підвищ. попиту на облігації. Купівля облігацій, що супроводж. зрост. їх ринкової ціни, триватиме доти, доки ставка не зменш. до рівня рівноважної. Але якщо перевищ. пропозиції відбуд. в ситуації пастки ліквідності, не викличе зменш. % ставки внаслідок мінімальної альтернативної вартості зберігання грошей.

Зрост. доходу в умовах незмінної пропозиції грошей підвищ. попит на гроші і спричиняє появу надлишкового попиту на гроші, який задовольн. екон. агентами за доп. продажу облігацій або позичок у КБ. Збільш. попиту на позики сприяє зрост. % ставки. Продаж облігацій триватиме доти, доки % ставка не зросте до рівноважного рівня.

% ставка — вартість послуги, пов’язаної з грош. запозиченням, яка встановлюється в % до суми запозичених грошей.

Реальна % ставка — ставка %, яка формується ринком за припущення, що ціни на т і п не зміняться протягом терміну викор. позики. Вона визначає реальну к-сть грошей, яку може отримати позикодавець, або к-сть т і п, яку він може купити за цю к-сть грошей. Рівень реальної % ставки залежить від чинників: адміністративні витрати позикодавців, строк позики, кредитні ризики, оподаткування доходу позикодавця, попит і пропозиція на ринку позичкових грошей.

Номінальна % ставка — ставка %, яка формується ринком з урахуванням реальної % ставки та інфляції, тобто зрост. цін на т і п, яке відбув. протягом терміну викор. позики. Така % ставка визначає ном. к-сть грошей, яку може отримати позикодавець за надання позики. Оскільки ціни з часом, як правило, зрост., то в процесі узгоджування % ставки позикодавець і позичальник фактично визначають ном. % ставку. Проте на момент узгодження ціни за позику позикодавець і позичальник не знають, якими будуть факт. темпи інфляції протягом терміну викор. позики. Вони можуть ураховувати лише ту інфляцію, яку очікують. Зв’язок між ном. і реальною % ставками та очікуваною інфляцією можна виразити таким рівнянням: , де і — ном. % ставка; r — реальна % ставка; π^е— очікуваний темп інфляції.

Інфляція та безробіття.

Філіпс у 1958 р. обґрунтував криву, що відображувала обернену залежність між ном. з/п і факт. безроб.. Але з часом криву Філіпса стали викор. для визначення співвідношення між безроб. та інфляцією, а не ном. з/п. Обгрунтування рівняння раннього варіанта кривої Філіпса: , де b — коефіцієнт, який показує реакцію ном. з/п (W) на зміну рівня безроб. (u). Пізніше криву було доповнено очікуваними темпами інфляції (π^е). Було враховано, що динаміка безроб. і цін залежить від співвідношення між факт. і пот. ВВП. Якщо Y < Y_p, то u > u_n, а інфляція зменш., тому факт. безроб. було замінено на циклічне (u – u_n).

У наст. періоді інфляція залежить не лише від динаміки циклічного безроб., а й від того, як екон. суб’єкти формують свої інфл. очікування. Криву Ф доповнили інфл. наслідками, які викл. негативні збурення AS.

Суч. варіант кривої Ф: , де p^e — очікуваний темп інфляції; b — коефіцієнт, що показує реакцію інфляції на динаміку циклічного безроб., яке спричинюється збуреннями AD; p^s — темп інфляції, який спричинюється збуреннями AS.

Згідно формули початковим елементом рівняння кривої Філіпса є очікувана інфляція. Якщо спиратися на теорію адаптивних очікувань, то . Проте в наступному періоді інфляція може прискор. або уповільн. порівняно з попер. періодом. Передусім це залежить від циклічного безроб., яке знаходиться в оберненому зв’язку з інфляцією і викликається збуреннями AD. Тому в рівнянні перед циклічним безроб. стоїть знак «–». Зміни в інфляції, які супроводжуються змінами циклічного безроб., є інфляцією попиту.

Іншим елементом, який може прискорити або уповільнити інфляцію, є збурення AS. Несприятливі збурення AS викликають інфляцію витрат, що прискор. інфляцію, а сприятливі — спричинюють дефляцію витрат, що уповільн. інфляцію. Отже, інфляція, що викликається збуреннями AS, прямо впливає на сукупну інфляцію, а тому перед p ^s стоїть знак «+».

Інфляцієя в умовах повної зайнят. Рівняння кривої Філіпса втрачає циклічний компонент, тобто –b(u – u_n), і має такий вигляд: p = p ^e + p ^s.

Якщо інфляція повної зайнят. збільш., то крива Філіпса переміщ. вправо; якщо ця інфляція зменш., то крива Філіпса переміщ. вліво.

Зміни в інфляції, що викликаються циклічним безроб., відображаються на графіку через відповідне переміщ. т. інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. У разі збільш. безроб. відносно природної норми до u ₁ інфляція зменш. до π₁, а зменш. безроб. до u ₂ збільш. інфляцію до π₂ і т. д, тобто має місце обернена залежність між інфляцією та безроб..

Спираючись на криву Ф, уряд може робити вибір між інфляцією та безроб.. Це досягається за рахунок політ. заходів, які здатні впливати на циклічний компонент інфляції. Так, уряд може стимулювати AD, щоб зменш. рівень безроб.. Але ціною його зменш. є прискор. інфляції, оскільки при цьому в рівнянні зменш. циклічний компонент, тобто величина b(u – u_n). Або ж може обмежити AD. Це викличе зрост. рівня циклічного безроб. і збільш. величини b(u – u_n), що уповільнить інфляцію. Отже, ціною зменш. рівня інфляції є збільш. рівня безроб.. Вибір між інфляцією та безроб. існує лише у короткостр. періоді.

Т. Т ₁ на короткостр. кривій Філіпса 1 характеризує такий стан в економіці, коли інфляція дор. π₁, а безроб. — природній нормі, тобто u_n. Тепер припустимо, що уряд хоче зменш. рівень безроб.. З цією метою він стимулює збільш. AD. У короткостр. періоді це, з одного боку, зменш. безроб., а з ін. — спричинить зрост. інфляції у формі інфляції попиту до π₂, що перемістить економіку з точки Т ₁ у точку Т ₂.

Інфляція на рівні π₂ закладається в очікування екон. суб’єктів. Тому працівники примусять підприємців адекватно підвищ. ном. з/п в наст. періоді. Це, з одного боку, збільш. середні витрати, зменш. прибутк. в-ва, скорот. його обсяги та збільш. безроб. до u_n, що перемістить економіку в точку Т ₃. З іншого боку, виникне інфляція витрат, внаслідок чого інфляція зрост. до π₃, а короткостр. крива Філіпса перем. в полож. 2. Отже, у довгостр. періоді не існує вибору між інфляцією і безроб. Тому в кінцевому підсумку стимулювальна п-ка уряду не може зменш. безроб., вона здатна викликати лише зрост. цін. У довгостр. періоді проблему безроб. можна вирішувати лише із застос. неінфл. методів, здатних забезпечити зрост. обсягів в-ва за рахунок нагромадження капіталу і зростання поточного ВВП.
32. Доходи домогосподарств. Нерівність в розподілі доходів та її

Вимірювання.

Перші два елементи особ. доходу наз. доходами від труд. діяльн., або труд. доходами. Доходи від активів — це дохід від власності.

Наявний дохід — це та частина сукупного доходу, яка залиш. у розпорядженні суб’єктів прив. економіки після сплати податків і може бути викор. для прив. спожив. і заощадж.. Оскільки у приватній закр. економіці, що розглядається, немає держави та відсутні податки, то увесь дохід залиш. в її розпорядженні. Таким доходом є ВВП (наявний дохід приватної закритої економіки дор. ВВП).

ВВП прив. закр. економіки включає: - особ. наявний дохід, який у безподатковій економіці дор. особистому доходу; - наявний дохід під-в., що склад. з амортизації та нерозподіленого прибутку, тобто з тієї частини прибутку:

Спожив. (С) – частина викор. доходу, яка не заощадж. C=Y-S, де Y – ВВП, як дохід, що викор., S – заощадж.

Особ. наявний дохід розподіл. на 2 частини: спожив. д/г і заощадж. д/г.

Рішення д/г про розподіл свого доходу між спожив. і заощадж. доходу зумовл. передусім бажанням захистити себе від непербачуваних обставин або необхідністю фінансув. запланованих майб. витрат, які потребують значних коштів.

Для аналізу рівня диференціації доходів д/г застосовують різні методи та показники, але найчастіше — криву Лоренца.

Теорет. можливість існув. абсолютної рівності в розподілі доходів між окремими групами сімей унаочнює бісектриса. Вона показує, що кожний % сімей одержує адекватний процент доходу. Це означає, що 20, 40, 60, 80, 100 % сімей отримують відповідно 20, 40, 60, 80, 100 % усієї величини особ. доходів. Реально будь-якому % сімей відповідає інший % сукупного доходу. Цю факт. ситуацію відображує крива Лоренца, яка має вигляд угнутої кривої, що відхиляється від бісектриси.

Площа між бісектрисою і кривою Лоренца відображує ступінь нерівності в доходах. Чим більшою є ця площа, тим більшим є рівень диференціації доходів. Якщо б факт. розподіл доходу між групами сімей був абсолютно рівним, крива Лоренца збігалася б із бісектрисою.

Децільний коефіцієнт відображ. співвіднош. між середніми доходами 10 % найбагатшої частини нас. і доходами 10 % найбідніш. частини нас..

Коефіцієнт Джині показує рівень концентрації доходів нас.. Його розраховують діленням площі, що знах. між бісектрисою і кривою Лоренца, на площу трикутника сторонами якого є бісектриса, горизонт. вісь і права вертик. вісь. Він може коливатися від 0 (абсолютна рівність) до 100 (абсолютна нерівність). Чим вище коефіцієнт Джині, тим більша нерівність у розподілі доходу, тим більше крива Лоренца відхиляється від бісектриси.

Рецесійного розриву.

Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов: при повній або неповній зайнят.,на інфл. або безінфл. основі. Ці умови залежать від співвідношення між сукупними витратами і пот. обсягами в-ва.

Ідеальний варіант коли заплан. сукупні витрати дор. пот. ВВП. Тоді в економіці досягається короткостр. і довгостр. рівновага і забезпечується повна зайнят.. Але заплан. сукупних витрат або не вистачає для закупівлі пот. ВВП, або вони є надмірними щодо закупівлі пот. ВВП. В залежності від цього в економіці виникають різні наслідки.

Якщо заплановані сукупні витрати менші за пот. необхідну величину, то фактично рівноважний ВВП менший за пот. рівноважний ВВП . Таке явище наз. рецесійним розривом . Кількісно рецесійний розрив — це така величина, на яку заплан. автономні витрати менші за пот. необхідні автономні витрати. Розрив наз. рецесійним тому, що він викликає в економіці рецесію, тобто скороч. обсягу в-ва відносно пот. ВВП.

Рецесійний розрив слід відрізняти від розриву ВВП, який виникає в наслідок циклічного безроб.. Рецесійний розрив є причиною, а розрив ВВП – наслідком. Рецесійний розрив є таким явищем, яке викликає в економіці рецесію, тобто відставання факт. ВВП від пот. ВВП.

Граф. рецесійний розрив – відрізок, який відображає відстань по вертикалі між лінією пот. необхідних сукупних витрат (Е₂) і лінією заплан. сукупних витрат (Е₁). Рецесійний розрив спричиняє помножене, тобто мультиплікативне відставання факт. ВВП від пот. ВВП:

Граф. модель рецесійного розриву і формула рецесійного розриву не враховують інфляцію. Але в типових, нормальних ситуаціях зрост. факт. ВВП супроводж. інфляцією, що відображає додатно нахилена крива сукупної пропозиції. Рецесійний розрив в умовах інфляції: .

У реальних од. рецесійний розрив в умовах інфл. дор. рецесійному розриву за стабільних цін. Оскільки графік рецес. розриву спирається на реальні величини, то врахування інфл. нічого не змінює в його побудові.
45. Інфляційний розрив як наслідок надмірних сукупних видатків.

Економічного зростання.

Під екон. зрост. розуміють збільш. обсягів в-ва т і п, тобто збільш. реального ВВП. Обсяг в-ва може збільш. двома шляхами: 1) на умовах усунення рецесійного розриву, тобто розриву між сукупним попитом і пот. ВВП; 2) на умовах збільш. пот. ВВП. Графічна інтерпретація двох шляхів зрост. обсягів виробництва представлена на рис. 10.1 і 10.2.