Обґрунтуйте і наведіть конкретні приклади взаємопереходу методу в прийом і, навпаки, прийому у метод (за фахом).

 

У сучасних умовах найбільш доцільною є класифікація методів виховання за основною метою і завданнями виховного про­цесу. Виходячи з того, що вихователь завжди апелює до свідомості дитини, адже безпосередньо діяти на поведінку майже неможливо, почнемо аналіз із груп методів формування свідомості осо­бистості

Важливим аспектом у розумінні проблеми методів виховання є взаємоперехід методу в прийом виховання, прийому в метод виховання. Наприклад, при вивченні теми вписані та описані чотирикутники вчитель може використовувати метод ілюстрування, у процесі ознайомлення учнів з даними поняттями і доведенням теорем. Але цей самий метод буде виступати в ролі прийому, якщо під час актуалізації опорних знань діти будуть пригадувати те, що їм відомо про вписані та описані трикутники.

При поданні нового матеріалу вчитель може використовувати метод розповіді, а бесіда під час цього методу буде виступати прийомом.

Етап узагальнення і систематизацію знань на даному уроці можна здійснювати за допомогою методу вправ. Якщо під час розв’язання вправ будуть використовуватись малюнки, схеми чи таблиці то метод ілюстрування буде виступати в ролі прийому.

Так, методи пояснення прикладу на етапі повідомлення та пояснення домашнього завдання можуть бути частинами бесіди як прийому.

 

49. Проблема «Молодь і сучасне суспільство». Сформулюйте тему диспуту, мету та основні питання для обговорення.

Диспут (від лат. Disputare міркувати, сперечатися) — рiзновид дискусiї, публічне обговорення тієї чи іншої важливої для присутніх проблеми, яке, як правило, завчасно готується i пов'язане з реальним життям, власним досвідом учасників.

Диспут — це спеціально організоване подання, в ході якого відбувається демонстративне зіткнення думок з будь-якого питання (проблеми). Взагалі диспут трактується в словниках - виддіалогічного мовлення, публічний спір на злободенну наукову або розмовно-побутову тему. З приводу даної проблеми учасники диспуту висловлюють різні думки і судження.

Розгортається диспут завдяки оцінкам, аргументаціям, смисловим зв'язкам із реальним життям, опорі на особистий досвід, яким користуються учасники спору. У диспуті є елементимонологу та діалогу. Діалогічні елементи надають емоційне забарвлення дискусії, а монологічні служать для вираження її логічного змісту. Як виховних потенціалів диспуту можуть бути названі вміння доказово, аргументовано викладати свою точку зору, зберігати витримку і спокій, сприймати критику, з повагою ставитися до думки опонента. Г. Плоткін пропонує правила для учасника диспуту:

1. Кожен має право висловити свою думку. Якщо у тебе є що сказати слухачам, нехай вони дізнаються про це.

2. Говори, що думаєш, думай, що говориш! Висловлювався ясно і чітко. Чи не затверджуй того, в чому не розібрався сам.

3. Постарайся, як можна більш переконливо викласти свою точку зору. Спирайся тільки на достовірні факти.

4. Не повторюй того, що до тебе було сказано.

5. Поважай чужу думку. Постарайся зрозуміти його. Умій вислухати точку зору, з якою не згоден. Будь витриманим. Не перебивай виступаючого. Не давай особистісних оцінок. Правоту доводь доводами, а не криком. Намагайся не нав'язувати своєї думки.

6. Якщо доведено помилковість твоїй позиції, май мужність визнати свою неправоту.

7. Нехай головним підсумком диспуту стане твоє просування по нелегкому шляху осягнення істини.

Тема диспуту: «Живе спілкування чи віртуальне»

Питання:

1. Які ж причини викликають в людини Інтернет-залежність?

2. Що спонукає її занедбувати навчання, роботу, родину та здоров'я й проводити час в Інтернеті?

3. Що важливіше спілкування в інтернеті чи живе сілкування?

50. Складіть розгорнутий план години класного керівника про необхідність читання класичної літератури. Запропонуйте інші форми виховної роботи, які можна використовувати при розв’язанні даної проблеми

Година класного керівника на тему: «Читати класичну літературу чи ні».

Мета: виховати любов до книги, класичної літератури, вміння правильно і глибоко розуміти прочитане, розвинути загальну культуру дитини, в тому числі її складової інформаційної.

План

1. Вступна частина — повідомляється тема, мотивується її актуальність і необхідність.

«Люди перестають мислити, коли вони перестають читати» Дані Дідро.

Багато людей люблять читати популярні романи, і, на жаль, такі книги абсолютно не стимулюють. Якщо ви хочете поліпшити здатність мислити або писати, потрібно читати книги, які змушують зосередитися. Читання класичної літератури може змінити ваш погляд на світ, ви навчитеся викладати свої думки красивою літературною мовою. Не дивуйтеся, якщо вам доведеться підглянути у словнику слово, не бійтеся великих параграфів. Якщо потрібно, перечитайте абзац, і незабаром ви освоїте стиль автора.

Основні запитання:

1. Чи приносить вам задоволення читання книг?

2. Що саме ви любите читати?

3. Як ви ставитесь до творів класичної літератури?

2. Основна частина — всебічно висвітлюєть суть теми, ґрунтовно розкриваєть головні її питання, пояснюєть зміст невідомих понять, наводять приклади.

3. Підсумкова частина — короткі висновки й узагальнення на основі матеріалу, що розглядався, стислий аналіз виступів, підсумки сказаного, спонукання учнів до формування в собі інтересу до класичної літератури, завдання для самостійної роботи над собою, рекомендування класичної літератури для самостійного читання.

4. Підсумкове слово класного керівника. Почитавши розумні книги, ви виявите, що вам вже не цікаво читати популярну літературу. Дізнаватися щось нове набагато цікавіше, ніж тупо перегортати сторінки.

Для вирішення даної проблеми також доцільною буде одна із форм масової виховної роботи, яка є засобом пропаганди художньої, науково-популярної та класичної літератури серед учнів – читацька конференція.

58 Прокоментуйте цитату В. Сухомлинського “Немає ні однієї педагогічної закономірності, немає ні однієї істини, яка була б абсолютно однаково застосована до всіх дітей”

Чому часто вже в І класі з’являються невстигаючі, відстаючі, а в II і III класах іноді вже можна зустріти безнадійно відстаючого учня, на якого вчитель, як кажуть, махнув рукою? Тому що немає індивідуального підходу до дітей у найважливішій, найголовнішій сфері шкільного життя — у сфері розумової праці.

Один сприймає, осмислює, запам’ятовує швидко, зберігає в пам’яті довго й міцно; в іншого ж розумова праця відбувається зовсім по-іншому: матеріал сприймається дуже повільно, пам’ять зберігає знання недовго й неміцно, хоч пізніше — це трапляється нерідко — саме цей учень досягає значніших успіхів у навчанні, в інтелектуальному розвитку, ніж той, хто навчався спершу краще.

У своїх порадах Сухомлинський казав, що немає абстрактного учня, до якого можна було б прикласти механічно всі закономірності навчання й виховання. Немає якихось єдиних для всіх школярів передумов успіхів у навчанні. І саме поняття успіхи в навчанні — річ відносна: в одного показником успіхів є «п’ятірки», для іншого й «трійка» — велике досягнення. Уміння правильно визначити, на що здатний кожен учень у даний момент, як розвивати його розумові здібності в дальшому, — це надзвичайно важлива складова частина педагогічної мудрості.

Мистецтво й майстерність навчання, і виховання полягає в тому, щоб, розкривши сили й можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці. А це означає, що в навчанні має бути індивідуалізація — і в змісті розумової праці (в характері завдань), і в часі. Досвідчений педагог дає одному учневі дві, три, а то й чотири задачі на урок, іншому ж — тільки одну. Один одержує складнішу задачу, інший — простішу. Один виконує творчу письмову роботу з мови, наприклад пише твір, інший працює над текстом літературного твору.

 

При такому підході всі учні просуваються вперед — одні швидше, інші — повільніше. В оцінці, що її дістає дитина за свою роботу, вона бачить власну працю, напруження зусиль; навчання приносить їй моральне задоволення, радість відкриття. Взаємна доброзичливість учителя й учня при цьому поєднується із взаємним довір’ям. Учень не бачить в учителеві тільки строгого контролера, а в оцінці — палицю. Він відверто говорить учителеві: ось це в мене не вийшло, цього я не зміг зробити. Його сумління дуже чутливе, він не може йти на списування, використання шпаргалки; йому хочеться утвердити свою гідність.

Маючи уже деякий досвід з педагогічної практики хочу сказати, що треба продумувати, що робитиме кожний учень, до всіх добирати таку роботу, яка б дала успіх.Тобто добре продумати завдання, сильнішим важчі, слабшим легші, допомога може знадобитися як тим, так і тим, тому до цього потрібно бути готовим. Якщо учень не зробив хоча б маленького кроку по шляху до оволодіння знаннями,— це пропащий для нього урок.

Уроки, на яких кожен учень пізнає індивідуальну, особисту радість успіху, не вимотують, не виснажують учителя. Як старанно, зосереджено працюють пустуни й шибеники, якщо вчителеві вдалося «запрягти» їх у посильну розумову працю, яка обіцяє і приносить успіх! У напруженій праці розкривається їх діяльна душа; вони стають невпізнанними: вся їхня увага зосереджена на тому, щоб якнайкраще виконати роботу.

У мене завжди викликають досаду й подив скарги декого з учителів: дитина пустує на уроці, займається сторонніми справами... Та не може цього бути, якщо ви по-справжньому подумали про те, як змусити трудитися кожного учня!

Тобто не має стандартної установок навч і вихов доо всіх учнів, кожний педагог творить по новому,виховує і навчає кожного учня окремо.

Різні скульптори не створять однакові скульптури. Тому що творить індивідуально, по своєму, творчо.