Характеристика основних засобів загартовування.

Загартування повітрям: загальні і місцеві повітряні ванни, залежно від температури: теплі, індиферентні, прохолодні, помірно холодні, дуже холодні. Залежно від методу загартовування розрізняють повітряні ванни зі слабкими, сповільненими і тривалими холодовими діями — вони впливають заспокійливо і рекомендуються перед сном, а також повітряні ванни зі швидким перепадом температур, які є загально-тонізуючими і рекомендуються зранку.

Загартування починають при Т⁰С не нижче 17⁰С, 1-й день – 5 хв., 2-й – 10 хв., 3-й – 15 хв., пацієнт має бути легко одягнений (труси, майка, купальник). М.б. сон на свіжому повітрі або у приміщені, що постійно провітрюється. Початкова температура повітря 16—18°С. Загартовування в оптимальному режимі припиня­ють при зниженні температури до +5°С.

Загартовування швидкими перепадами температур розпочинають улітку. Рекомендується вранці виходити на веранду, балкон або вулицю і охолоджуватись до появи перших ознак “гуся­чої шкіри“. Потім слід виконати фізичні вправи протягом 10—15 хв. і провести обтирання тіла вологим рушником (початковий режим загартовування).

Ходіння босими ногами: в початковому режимі проводять ходіння у шкарпетках по підлозі або по килиму протягом 7-10 хв., потім по підлозі Т⁰ якої не нижча 18⁰С, поступово збільшуючи час до 35-40хв. Переходячи на оптимальний режим, тривалість ходіння збільшують до 1 год. і більше. Влітку можна ходити по сухій та вологій траві, піску, камінню. Ходіння босим по холодній землі або снігу від 30-60 с до 10 хв., після чого провести контрастні ніжні ванни при температурі води 37°С і 28—30°С. Через 1—2 дні температуру гарячої води доводять до 42°С, а холодної — до 18°С. Тривалість охолодження ніг 10—20 с, а нагрівання — 10—30с.

Загартування до високих температур: м.б. в природних умовах, парних лазнях, сухожарових фінських саунах з охолоджуючими перервами.

Розпочинають у стані спокою, а згодом - при фізичних навантаженнях малої і середньої інтенсивності. При температурі повітря, вищій за 30°С у тепловому загартовуванні необхідні охолоджувальні перерви — во­логі обтирання, обмивання холодною водою, купання.

Сауну рекомендують з профілактичною і лікувальною метою при: запальних процесах верхніх дихальних шляхів, не­активній фазі ревматизму, ожирінні, порушеннях периферичного кровообігу, регулярних порушеннях гіпер- і гіпотонічного характеру, хронічних гастритах, захворюваннях опорно-рухового апарату та ін .; для профілактики простудних захворювань, зняття втоми після фізичного і психоемоційного навантаження.

Протипоказання: злоякісні пухлини, епілепсія, гострі фази запального процесу будь-якої локалізації, серцево-судинна і легенева недостатність, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба.

Сауну краще відвідувати у другій половині дня, через 2-3 год. після прийому їжі. Перед сауною приймають теплий душ 35-37⁰С, спочатку рекомендується посидіти внизу, а потім лягти на верхню полицю. Перший захід у парильню 5-7 хв., при Т⁰ 80-90⁰С, відносній вологості 10-15%. При користуванні лазнею перший захід 3-5 хв. при Т⁰ 42⁰С, вологості 100%.

Загартування сонцем: штучне УФО, природні сонячні ванни.

Перша сонячна ванна не повинна перевищувати ¼ біодози на 1 см² поверхні шкіри, що при ясному небі відповідає 5 хв. перебування під дією сонячних променів і 10-20 хв. під тентом. При добрій переносимості організмом сонячних ванн час опромінен­ь продовжують на 5—10 хв. і поступово доводять його до 90—120 хв. (4 біодози на 1 см² поверхні тіла). Необхідно рівномірно розподіляти дію сонячного проміння на шкіру, захищати голову.

Максимальний загартовуючий ефект досягається при поєднанні сонячних, повітряних ванн, раціональної фізичної активності.

Загартування водою: обтирання, обливання, купання, душі, ванни.

Обтирання проводять вологим рушником по ходу кровоносних і лімфатичних судин від периферії до центру. Порядок обтирання: кисті, передпліччя, плечі, шия, груди спина, а потім — нижня частина тулуба.

Обливання холодною водою починати краще влітку, обливають тіло з відра при температурі води 34—36°С. Після появи “гусячої шкіри” тіло розтирають, роблять самомасаж і фізичні вправи.

Души краще застосовувати контрастні з поступовим збільшенням перепаду температур від 5-7⁰С до 20⁰С і більше. При його використанні на людину діє температурний і механічний чинник. Взимку для інтенсифікації процесу загартовування і запобігання охолодженню кінцевим є холодний душ, а в літній час — теплий, що підвищує стійкість організму дотепла.

Ванни м.б. холодні нижче 20⁰С, прохолодні 21-32⁰С, індиферентні 33-35⁰С, теплі 36-38⁰С, гарячі 39⁰С і вище. До і після прийому ванни рекомендується самомасаж, розтирання і виконаним фізичних вправ.

Купання у відкритих водоймах бажано проводити при Т⁰ води не менше 20⁰ і Т⁰ повітря 24-25⁰С.

Першого дня пацієнт купається 30-40с., потім робить перерву на 15-20 хв., тривалість поступово збільшують із 60 с. до 6 хв. При температурі води вище ніж 20°С купання становить 8—10 хв. Проводять не більше 2 разів на день. Після купання рекомендують обтирання та фізичні вправи. Максимальна тривалість перебування у воді для людей, що загартовуються за початковим режимом, може становити 12—15 хв., за оптимальним режимом — 18—20 хв. Якщо під час купання з’явилися озноб, посиніння губ, треба зробити самомасаж та інтенсивні фізичні вправи.

Зимові купання проводять не частіше 2-4 рази на тиждень, час купання – 15с-3хв., перед процедурою розігріти тіло фізичними вправами. Відразу після виходу з ополонки тіло слід добре розтерти рушником, зробити масаж і надягнути теплий одяг.

У загартованих крижаною водою людей посилюється здатність до теплопродукції, завдяки кращому кровопостачанню температура їх шкіри вища від звичайної і майже однакова на відкритих і закритих ділянках тіла.

Реакція організму на загартовуючі процедури оцінюється за суб’єктивними і об’єктивними симптомами: гарне самопочуття, приємне відчуття тепла, піднесений настрій, підвищення працездат­ності, одночасне розширення судин, віддача теплоти і швидке розігрі­вання.

Рекомендації щодо загартовування здорової людини.

Режими загартовування.

Початковий режим – тренування фізичної терморегуляції. Під дією холоду звужуються капіляри шкіри, ↓ кількість крові, яка циркулює, знижується температура шкіри і зменшується тепловіддача. При нагріванні капіляри шкіри розширюються, кількість крові, що циркулює, збільшується, підвищується температура тіла, збільшується тепловіддача шкіри. Застосовують у загартуванні дітей, ослаблених, старих людей.

Оптимальний режим – тренування фізичної терморегуляції та незначною мірою хімічної (↑ теплопродукції печінки та інших внутрішніх органів під дією холоду), рекомендують особам, які пройшли початковий режим і практично здорові.

Спеціальний режим – тренування фізичної і значною мірою хімічної терморегуляції, призначають водолазам, верхолазам, особам, які працюють в екстремальних умовах.

Тимчасові протипоказання до загартування: гострі респіраторні та інфекційні захворювання, психічні розлади, гіпер- і гіпотонічні кризи, напади бронхіальної астми, а також обширні ураження шкіри інфекційного, термічного і травма­тичного характеру.

4. Визначення поняття “психотерапія”, її значення для профілактики і лікування.

Особливістю людської психіки є те, що вона може відволікатися від реальної дійсності і використовувати створені нею образи для психічної саморегуляції. Фізичне самопочуття людини тісно пов’язане зі станом її психіки.

Життя проявляється двома формами актив­ності — поведінкою і діяльністю.

Поведінка — це зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на дії об’єктивного світу.

Діяльність — це взаємодія з об’єктивним світом, у процесі якої людина свідомо та активно намагається досягти своєї мети.

Саморегуляція поведінки і діяльності є важливою функцією психіки людини. Дії людини можуть бути зовнішніми, що виконуються за допомогою рухового апарату і органів чуття, і внутрішніми, що виконуються в розумі.

Звички — це автоматичні дії людини. Бувають: корисні (охайність, організованість) і шкідливі (куріння, вживання алко­голю, наркотиків). Якщо людина вміє керувати звичками, вона може керувати і своєю поведінкою.

Щоб позбавитись від шкідливих звичок, людина повинна при­класти певні вольові зусилля та виконати ряд правил:

• сформулювати для себе тверде і безповоротне рішення — діяти у накресленому напрямку. Таке чітке рішення сформулює у головно­му мозку необхідний енергетичний центр, який буде забезпечувати наступну діяльність по реалізації рішення;

• уникати умов, при яких проявляються старі звички. Створити сприятливі умови для формування нових позитивних звичок;

• не відступати від дотримання нових звичок, доки вони не за­кріпляться. Постійне тренування є найголовнішою умовою для фор­мування нових звичок.

Коли людина сформується як особистість з її змістом життя, тоді в неї створюється механізм управління мотивацією. Поки людина не сформується як особистість, її поведінка характеризуватиметься імпульсивністю, непередбаченістю, непослідовністю.

Психічна саморегуляція - це цілеспрямована духовна діяльність людини за власним свідомим імпульсом, спрямована на досягнення оптимального стану духовного і фізичного здоров’я особистості.

Мета: вплив на поведінку людини, якою визначаються прояви її рухової діяльності, спрямовані на досягнення поставленої мети.

Психічна саморегуляція ґрунтується на формуванні ставлення людини до життя, усвідомленні його змісту і мети.

Принципи ставлення до життя, які сприятливо впливають на мотиваційну саморегуляцію:

• готовність до будь-яких неочікуваних подій;

• сприйняття дійсності такою, як вона є, а не такою, якою її хотілося б бачити;

• уміння відрізнити головне від другорядного;

• емоційна зрілість і стійкість;

• знання засобів впливу на подію;

• уміння підходити до проблеми з різних точок зору;

• намагання шукати нові, змістовні мотиви життєдіяльності;

• уміння бачити перспективу життєвих подій;

• розвиток спостережливості;

• намагання зрозуміти інших;

• уміння вибирати позитивний досвід з подій, які сталися.