Організаційний рівень соціологічного дослідження.

Організаційний рівень соціологічного дослідження.

До організаційного рівня входить: робочий план соціологічного дослідження, порядок дослідження підрозділів, розподіл людських та фінансових ресурсів. Робочий план соціологічного дослідження впорядковує основні етапи дослідження згідно з його програмою, календарними строками проведення, матеріальними та людськими затратами, а також основні процедурні заходи, підбір і підготовку виконавців, характер і порядок роз'яснювальної роботи, передбачає розробку форм контролю за проведенням дослідження. Основними ланками робочого плану є: проба методик збору первинних даних (пілотажне, розвідувальне дослідження); польове обслідування (масовий збір даних на об'єкті); підготовка перших даних для обробки; обробка соціологічних даних (їх аналіз і інтерпретація), викладання результатів дослідження.

155.Визначення об'єкта та предмету соціологічного дослідження.

Об'єкт - носій проблемної ситуації, конкретна сфера соціальної реальності, сфера діяльності суб'єкта суспільного життя, включена в процес наукового пізнання. Виділення об'єкта здійснюється на основі аналізу проблеми. В якості об'єкта виокремлюють сферу соціальної дійсності, яка містить соціальне протиріччя проблемної ситуації. Об'єктом соціологічного дослідження в широкому сенсі виступає носій тієї чи іншої соціальної проблеми, у вузькому – люди або об'єкти, здатні дати соціологу необхідну інформацію. Також виділяють поняття ідеалізованого об’єкту дослідження – це модель досліджуваного об’єкта, яка створюється самим дослідником на теоретичному рівні аналізу. Співвідношення між ідеалізованим та емпіричним об’єктами дозволяє прослідкувати рівень усвідомленості дослідника перед проведенням самого дослідження.

Крім об'єкта виділяється також предмет вивчення, або ті найбільш значимі з практичної або теоретичної точки зору властивості, сторони, особливості об'єкта, які підлягають безпосередньому вивченню. Решта сторін або особливості об'єкта залишаються поза полем зору дослідника, так, як об'єкт - це те, що містить соціальну проблему, а предмет – це ті його властивості і сторони, які найбільш всесторонньо висловлюють несхожість інтересів соціальних суб'єктів, особистості та організацій, утворюють як би полюси соціального протиріччя чи конфлікту.

Предмет соціологічного дослідження – це найбільш істотні властивості і зв’язки об'єкта, пізнання яких особливо важливо для вирішення проблеми дослідження. Визначення предмета залежить як від властивостей об'єкта і характеру поставлених проблем, так і від рівня наукових знань, якими володіє соціолог. Формулюється на основі аналізу властивостей і ознак об'єкта дослідження, але не збігається з ним.

Один і той самий об'єкт може вивчатися для вирішення різних проблем і допускати безліч предметів дослідження. Предмет встановлює пізнавальні кордони, в межах яких вивчається конкретний об'єкт у даному дослідженні. Правильний вибір предмета забезпечується суворим формулюванням проблеми, системним аналізом об'єкта. Зазвичай предмет дослідження містить в собі центральне питання проблеми, пов'язаний з припущенням про можливість виявити в ньому закономірність чи центральну тенденцію.

 

 

Формулювання гіпотези соціологічного дослідження

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

Формулювання гіпотези — заключна частина теоретичної підготовки емпіричного соціологічного дослідження. Гіпотеза в соціологічному дослідженні — це науково обгрунтована уява про структуру соціальних об’єктів, характер елементів і зв’язків, які утворюють ці об’єкти, про механізм їх функціонування й розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об’єкта з урахуванням різноманітних соціальних фактів.

Гіпотези — це відправні моменти для дослідження, від них у прямій залежності знаходяться подальші етапи емпіричного соціологічного дослідження. Слід підкреслити, що формулювання гіпотез — це не марні теоретичні вправи, а розробка логічних вузлових моментів для збору й аналізу емпіричних даних. Якщо дослідником були сформульовані гіпотези, то емпіричні дані використовуються для їх перевірки, підтвердження або спростування. Якщо ж гіпотез з самого початку не було, то різко падає науковий рівень соціологічного дослідження, а його результати й узагальнення зводяться до опису процентних показників тих чи інших індикаторів і до досить простих рекомендацій. Відповідно до висунутих гіпотез обирається конкретний інструментарій дослідження, формулюються запитання. Важливо, щоб усі гіпотези мали необхідний інструмент для свого вирішення.

157.Поняття генеральної та вибіркової сукупності у соціологічному дослідженні

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

Особливе значення в соціологічному дослідженні відводиться вибірці. Це обумовлено тим, що об’єкт дослідження найчастіше нараховує сотні, тисячі, десятки або сотні тисяч людей. Всі вони не можуть бути опитані. Тому при підготовці дослідження важливо так сформувати вибірку, щоб вона була і економічною, і репрезентативною, тобто вона має правильно відбивати всі характеристики генеральної сукупності, із якої вона походить. Репрезентативність забезпечується дизайном вибірки (стратегією і процедурами її формування) і розрахунком її мінімального обсягу, який здатний забезпечити необхідну точність результатів. Економічність (ефективність) вибірки пов’язується з вартістю вибіркового дослідження.

Генеральною сукупністю називають об’єкт дослідження, на який розповсюджуються висновки соціологічного аналізу. Генеральні сукупності ділять на кінцеву і (практично) безкінцеву, конкретні і гіпотетичні, однорідні і неоднорідні.

Вибіркова сукупність — це певне число елементів генеральної сукупності, відібрані за суворо заданим правилом.

Елементи вибіркової сукупності (респонденти, документи, що аналізуються і т. п.), які підлягають вивченню (опитуванню, інтерв’юванню) називають одиницями аналізу.

В соціологічній практиці застосовуються різноманітні способи вибірки:

простий випадковий відбір (передбачає, що всі елементи генеральної сукупності одержують однакову ймовірність попадання у вибірку.),

багатоступеневий (застосовують стосовно великих генеральних сукупностей із складною структурою). стратифікований (обсяг вибірки ділиться між стратами пропорційно їх чисельності, і потім із кожної страти вибирається проста випадкова вибірка), кластерний (гніздовий),квотний,

Метод стихійної вибірки — це звичайне поштове опитування телеглядачів, читачів газет, журналів.

Метод основного масиву зазвичай застосовується при проведенні пілотажного або розвідувального дослідження на невеликих генеральних сукупностях, для яких немає сенсу проводити вибіркове дослідження.

Метод квотної вибірки часто застосовується при вивченні громадської думки.

Метод доступної вибірки застосовується при дослідженнях генеральних сукупностей, які є досить складними для дослідження іншими методами.

Метод спостереження.

Одним із методів, яким користуються соціологи для отримання інформації, є спостереження.

Спостереження – це метод, за допомогою якого відбувається пряма реєстрація подій їх свідками. Знання, отримане шляхом спостереження, має такі особливості:• пов’язаність з дослідницькою метою та визначеними завданнями;

• передбачуваність чіткого планування;• фіксування отриманої інформації у щоденниках або протоколах;• необхідність контролю на обґрунтованість та сталість отриманих даних.

Найпоширенішою є класифікація спостережень в залежності від становища спостерігача на включене та невключене спостереження.

Включене спостереження передбачає входження у соціальне середовище, адаптацію до нього дослідника.

Модифікацією такого спостереження стимулююче спостереження.

Якщо мета дослідження пізнавально-аналітична або практична і передбачає прийняття управлінських рішень, то активне втручання соціолога у події є доцільним. Створюючи нестандартні ситуації, дослідник вивчає реакцію об’єкта спостереження на свої дії, стимулює його діяльність, що дає можливість краще вивчити його стан, побачити те, що неможливе у звичайній ситуації. Перевагами такого спостереження є отримання яскравих, безпосередніх вражень, можливість краще зрозуміти вчинки людей та дії соціальних спільнот. До недоліків можна віднести те, що дослідник може втратити здатність об’єктивно оцінювати ситуацію і перейти на позиції тих, кого він вивчав.

Невключене спостереження передбачає реєстрацію позицій дослідником, котрий не є членом соціальної групи і спостереження здійснює ніби збоку. В залежності від програми дослідження, його гіпотез, спостереження може здійснюватись за орієнтовним планом, що дасть можливість структурувати об’єкт, виділити його елементи, якості, функції. Невключене спостереження використовується при дослідженні буденного життя, де об’єктами є люди, які реагують на поведінку спостерігача. Для того, щоб звести до мінімуму вплив дослідника на об’єкт, необхідно:

• добитися, щоб люди не знали, що за ними спостерігають або забули про це;

• створити у людей хибне уявлення про мету спостереження.

 

 

168.Метод опитування.

Найбільш поширеним методом збору соціологічної інформації є опитування. Опитування передбачає, по-перше, усне чи письмове звернення дослідника до певної сукупності людей — респондентів із запитаннями, зміст яких репрезентує проблему, що вивчається, на рівні емпіричних індикаторів, по-друге, регістрацію та статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх теоретичну інтерпретацію. За формою й умовами спілкування соціолога з респондентом розрізняють письмові (анкетування) й усні (інтерв’ю) опитування, за місцем проживання, за місцем роботи і в цільових аудиторіях (гля­дачі в кінотеатрах, пацієнти в клініках і т.ін.), очні (особисті) й заочні (звернення з анкетою через газету, телебачення, по телефону), групові й індивідуальні і т.ін.

Найбільш поширений вид опитування — анкетування. Воно є груповим і індивідуальним. Групове опитування застосовується за місцем роботи або навчання. Один анкетер найбільш ефективно працює з 15—20 особами. При цьому досягається 100% повернення анкет, підтримуються взаємні стосунки між анкетерами й респондентами. При індивідуальному анкетуванні анкети розповсюджуються на робочих місцях чи за місцем проживання респондентів. Термін повернення анкет заздалегідь обговорюється.

Соціологічна анкета — це система запитань, об’єднаних єдиним дослідницьким задумом і спрямованих на з’ясування кіль­кісно-якісних характеристик об’єкта і предмета аналізу. До анкети висувається ряд вимог, яких треба дотримуватись при їх конструюванні. Запитання соціологічних анкет повинні класифікуватися за змістом (про факти свідомості, поведінки, особу респондентів), за формою (відкриті й закриті, прямі й непрямі), за функціями (основні й неосновні) тощо.

 

 

169.Анкетування та його особливості.

Анкетне опитування – метод здобуття соціологічної інформації, за яким спілкування між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою анкети. Анкета – основний документ у анкетному опитуванні, являє собою впорядкований певним чином перелік питань, з допомогою яких збирається первинна інформація.

Анкетування — письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища, вивчаючи, наприклад, мотиви плинності кадрів, ефективність певної форми організації праці, характер соціально-психологічного клімату, задоволення працею, адаптованість молодих робітників та інші проблеми трудових колективів. Анкету­вання може застосовуватися у дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її розв’язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціальних груп, а також про об’єктивні соціальні факти: організацію праці та побуту, освіту і кваліфікацію, матеріальне стимулювання.

Розрізняють такі різновиди анкетного опитування:

Анкетування індивідуальне – вид анкетування, який не передбачає спільності місця та часу під час заповнення анкети для всієї сукупності респондентів;

анкетування групове – вид анкетування, який передбачає одночасне заповнення анкети групою людей, які зібрані в одному приміщенні;

поштове анкетування – вид анкетного опитування, який передбачає розповсюдження анкети поштою та очікування її повернення після заповнення респондентом;

пресове анкетування (у ЗМІ) – вид анкетування, який адресується специфічному контингенту: читачам газети, слухачам радіо, телеглядачам;

експертне анкетування – вид анкетування спеціалістів-фахівців з проблеми, яка є предметом вивчення.

 

 

170.Інтерв'ювання як метод опитування.

Інтерв’ю — це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв’юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв’юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження.

Види інтерв’ю: вільне інтерв’ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань.глибинне інтерв’ю має за мсту отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;фокусоване спрямоване інтерв’ю — вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;

стандартизоване (формалізоване) інтерв’ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності.

На завершення розмови про інтерв’ю зауважимо, що його успіх багато в чому залежить від підготовки інтерв’юерів.

Вона передбачає:ознайомлення їх із загальними принципами вимірювання, роз’яснення їм ролі і значення збору первинної соціологічної інформації; засвоєння інтерв ‘юерами основних принципів поведінки в процесі опитування;

навчання їх техніці інтерв’ювання;надання їм можливості пройти практику проведення інтерв’ю;набуття інтерв’юером вміння ретельно аналізувати і оцінювати процедуру інтерв’ю.

Цей метод опитування зараз використовується рідше, ніж методи анкетування. Інтерв’ю беруть за місцем роботи, за місцем проживання. Розрізняють три види інтерв’ю: формалізоване, фокусоване, вільне.

 

Соціометричний метод

Соціометричний метод — це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, студентської групи).

Поява соціометричного методу або просто соціометрії в арсеналі соціологічного дослідження пов'язано з іменем американського соціального психолога і соціолога Як. Морено (1892 — 1974 рр.).

Соціометричний тест якраз і має своєю метою виміряти почуття симпатії або антипатії, що проявляються у міжособистісних відносинах. Соціометричний тест дозволяє дати кількісну оцінку виборів індивідів стосовно один одного в процесі виконання певного виду діяльності.

За допомогою соціометричного тесту можна одержати оптимальну інформацію про позиції індивідів в групі і на їх основі виявити позитивні, конфліктні, напружені або індиферентні ділянки, що має дуже велике значення для корегування міжособистісних відносин в групі.

Соціометричний тест формулюється у вигляді запитань, відповіді на які і слугують підґрунтям для встановлення структури взаємовідносин

Перед соціологами постають завдання, які пов’язані з вивченням соціальних і соціально-психологічних процесів у малих групах — бригадах, відділах, малих підприємствах, спеціальних командах тощо. При вивченні таких малих груп ефективно себе зарекомендували методи соціометрії. Термін “соціометрія” походить від сполучення коренів двох латинських слів: socis — товариш, співучасник, компаньон і metrum — вимір. Соціометричний метод застосовується на рівні мікросоціології, тобто на стику соціології та соціальної психології і пов’язаний із вивченням міжособистих відносин у малих групах. Тому метод соціометричного опитування, в якому основним робочим інструментом є питання соціометричної анкети (тести), дозволяє глибше проникнути у стосунки всередині групи, визначити її лідера.

172. Метод соціального експерименту.

Соціальний експеримент — метод збирання інформації про характер і специфіку змін показників соціальної діяльності та поведінки під впливом заданих і керованих чинників. Його проводять з метою перевірки дієвості запроваджуваних форм соціальної діяльності, нових засобів управління розвитком соціальних процесів, реальності здійснення та ефективності запропонованих заходів, розроблених на основі теоретичних ідей та набутого досвіду стосовно конкретних соціальних умов. Крім того, соціальний експеримент як ефективний метод вивчення соціальних явищ використовують у соціологічному дослідженні для розробки робочих гіпотез.Соціальний експеримент як складова дослідження й управління має дві взаємозв’язані функції: прикладну — досягнення ефекту в практично-перетворювальній діяльності та теоретичну — перевірка наукових гіпотез, тобто вивчення функціонування і розвитку соціальних процесів і здобуття нових знань.

Соціальний експеримент включає кілька етапів: збирання емпіричних даних;

визначення вихідного стану досліджуваного об’єкта; виявлення тенденцій його розвитку; розробка теоретичних концепцій та умов експериментування; створення експериментальної ситуації; контроль та спостереження за перебігом експериментальної ситуації; визначення й аналіз підсумків експерименту;

запровадження висновків експерименту в життя.

Позитивним у соціальному експерименті є те, що реципієнт у ньому посідає активну позицію. Створюючи певні умови, він має можливість повніше враховувати визначальні чинники, чітко передбачувати їхній вплив на об’єкт дослідження; змінюючи послідовно одну умову і залишаючи без зміни інші, він може з’ясовувати причини і зміни соціальних явищ; багаторазово повторюючи дослід, нагромаджувати кількісні характеристики, за якими можна робити висновки про типовість чи випадковість соціальних явищ.

Негативним у використанні соціального експерименту є те, що навмисно створені умови можуть порушити природність перебігу соціального явища, що досліджується.

 

 

Метод експертної оцінки.

Для її проведення як методу збирання необхідних даних насамперед формується група добре поінформованих осіб, які відбираються за такими ознаками: професійний статус (посада, науковий ступінь і вчене звання, стаж роботи тощо); результати тестування (з урахуванням оцінки їхньої попередньої діяльності як експертів) та атестації їх колегами. Враховуються також громадська думка, імідж кожного у даній сфері суспільного життя. Основний робочий інструментарій експертних опитувань — анкети або бланк-інтерв’ю, опрацьовані за спеціальною програмою. Згідно з цим процедура одержання інформації може виглядати як анкетування чи інтерв’ювання експертів.

Коли в процесі соціальної роботи виникає потреба оцінити такі сторони об’єкта, самооцінка яких може виявитися неможливою або спотвореною, застосовують експертне опитування. Практика останніх років свідчить, що використання експертних оцінок у соціологічному дослідженні дає можливість підвищити рівень соціального управління. Оцінки, отримані від компетентних осіб –експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об’єкт дослідження, мають велике значення у вирішенні завдань соціального прогнозування і проектування. Експертне опитування використовується на всіх етапах організації соціологічного дослідження.

 

174.Особливості заключного етапу емпіричного соціологічного дослідження.

Заключний етап емпіричного соціологічного дослідження зумовлює обробку, аналіз та інтерпретацію даних, отримання емпірично обгрунтованих узагальнень, висновків і рекомендацій. Залежно від методів отримання первинної інформації можливо застосування різних прийомів обробки й аналізу даних. Так, якщо соціолог певну частину інформації запозичує із документальних джерел, то він використовує два основних методи аналізу документів: неформалізований (традиційний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний аналіз грунтується на сприйнятті, розумінні, осмисленні й інтерпретації змісту документів згідно з метою дослідження. Формалізований аналіз документальних джерел (контент-аналіз — аналіз змісту) розрахований на запозичення соціологічної інформації з великих масивів документальних джерел, які недоступні традиційному аналізу. Він базується на виявленні деяких кількісних статистичних характеристик текстів (або повідомлень).

Завершується емпіричне соціологічне дослідження формулюванням висновків, пропозицій та рекомендацій, які повинні носити конкретний, реалістичний характер, мати необхідні обгрунтування в матеріалах дослідження, підтверджуватися документальними й статистичними даними.

 

 

Організаційний рівень соціологічного дослідження.

До організаційного рівня входить: робочий план соціологічного дослідження, порядок дослідження підрозділів, розподіл людських та фінансових ресурсів. Робочий план соціологічного дослідження впорядковує основні етапи дослідження згідно з його програмою, календарними строками проведення, матеріальними та людськими затратами, а також основні процедурні заходи, підбір і підготовку виконавців, характер і порядок роз'яснювальної роботи, передбачає розробку форм контролю за проведенням дослідження. Основними ланками робочого плану є: проба методик збору первинних даних (пілотажне, розвідувальне дослідження); польове обслідування (масовий збір даних на об'єкті); підготовка перших даних для обробки; обробка соціологічних даних (їх аналіз і інтерпретація), викладання результатів дослідження.

155.Визначення об'єкта та предмету соціологічного дослідження.

Об'єкт - носій проблемної ситуації, конкретна сфера соціальної реальності, сфера діяльності суб'єкта суспільного життя, включена в процес наукового пізнання. Виділення об'єкта здійснюється на основі аналізу проблеми. В якості об'єкта виокремлюють сферу соціальної дійсності, яка містить соціальне протиріччя проблемної ситуації. Об'єктом соціологічного дослідження в широкому сенсі виступає носій тієї чи іншої соціальної проблеми, у вузькому – люди або об'єкти, здатні дати соціологу необхідну інформацію. Також виділяють поняття ідеалізованого об’єкту дослідження – це модель досліджуваного об’єкта, яка створюється самим дослідником на теоретичному рівні аналізу. Співвідношення між ідеалізованим та емпіричним об’єктами дозволяє прослідкувати рівень усвідомленості дослідника перед проведенням самого дослідження.

Крім об'єкта виділяється також предмет вивчення, або ті найбільш значимі з практичної або теоретичної точки зору властивості, сторони, особливості об'єкта, які підлягають безпосередньому вивченню. Решта сторін або особливості об'єкта залишаються поза полем зору дослідника, так, як об'єкт - це те, що містить соціальну проблему, а предмет – це ті його властивості і сторони, які найбільш всесторонньо висловлюють несхожість інтересів соціальних суб'єктів, особистості та організацій, утворюють як би полюси соціального протиріччя чи конфлікту.

Предмет соціологічного дослідження – це найбільш істотні властивості і зв’язки об'єкта, пізнання яких особливо важливо для вирішення проблеми дослідження. Визначення предмета залежить як від властивостей об'єкта і характеру поставлених проблем, так і від рівня наукових знань, якими володіє соціолог. Формулюється на основі аналізу властивостей і ознак об'єкта дослідження, але не збігається з ним.

Один і той самий об'єкт може вивчатися для вирішення різних проблем і допускати безліч предметів дослідження. Предмет встановлює пізнавальні кордони, в межах яких вивчається конкретний об'єкт у даному дослідженні. Правильний вибір предмета забезпечується суворим формулюванням проблеми, системним аналізом об'єкта. Зазвичай предмет дослідження містить в собі центральне питання проблеми, пов'язаний з припущенням про можливість виявити в ньому закономірність чи центральну тенденцію.