Право власності розглядають :

Види:

1. Нероздільним вважається таке співавторство, за якого неможливо виділити частину твору, що створена конкретним співавтором. Зміна або вилучення частини такого твору неминуче призведе до зміни інших частин твору, або до неможливості використовувати твір взагалі.

2. За роздільного співавторства у тієї чи іншої частини твору, що створений співавторами, існує конкретний автор. Роздільне співавторство існує тільки тому, що співавтори своєю угодою вирішили об'єднати частини твору, та використовувати їх разом.

 

 

Майнові права автора.

1.До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора - можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

2. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

3. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, та інші подібні зміни творів;11) імпорт примірників творів.

4. Автор має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

 

 

Строк дії авторського права

1. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору.

2. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті.

3. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті.

4. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

5. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

6. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

7. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.

Перехід авторського права у спадщину

1. Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора.

2. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

 

18. Захист авторських прав.

Захист авторського права — одна з важливих категорій теорії цивільного та цивільно-процесуального права.

Під захистом авторських прав слід розуміти передбачені законом заходи із їх визнання, припинення їх порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності. Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством

Існують дві форми захисту авторського права, а саме — юрисдикційна та неюрисдикційна.

1. Юрисдикційна форма захисту — це діяльність уповноважених державних органів по захисту порушених чи оспорюваних суб'єктивних авторських прав. Її суть виражається в тому, що особа, права та законні інтереси якої порушені неправомірними діями, звертається за захистом до державного органу, що уповноважений здійснити відповідні заходи для відновлення порушеного права і зупинення правопорушення.

2. Неюрисдикційна форма захисту — передбачає дії юридичних і фізичних осіб із захисту своїх авторських прав на твір, які здійснюються ними самостійно без звертань в державні або інші компетентні органи. При цьому маються на увазі лише законні способи захисту, наприклад сповіщення порушника про існування авторських прав і пропозицію вирішити спір шляхом переговорів.

Вибір форми захисту прав (юрисдикційна чи не юрисдикційна) та конкретного способу захисту з урахуванням усіх обставин справи залежать як від змісту суб'єктивного права, що підлягає захисту, так і від ступеня небезпеки такого порушення.

Строк дії суміжних прав

1. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання.

Особисті немайнові права виконавців, передбачені частиною першою статті 38 цього Закону, охороняються безстроково.

2. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу.

3. Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.

4. Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені цією статтею строки захисту.

5. До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах установленого цією статтею строку.

 

27. Захист авторських та суміжних прав

Захист авторського права — одна з важливих категорій теорії цивільного та цивільно-процесуального права. Під захистом авторських прав слід розуміти передбачені законом заходи із їх визнання, припинення їх порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності. Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством

Існують дві форми захисту авторського права, а саме — юрисдикційна та неюрисдикційна.

Юрисдикційна форма захисту — це діяльність уповноважених державних органів по захисту порушених чи оспорюваних суб'єктивних авторських прав.

Її суть виражається в тому, що особа, права та законні інтереси якої порушені неправомірними діями, звертається за захистом до державного органу, що уповноважений здійснити відповідні заходи для відновлення порушеного права і зупинення правопорушення.

Неюрисдикційна форма захисту — передбачає дії юридичних і фізичних осіб із захисту своїх авторських прав на твір, які здійснюються ними самостійно без звертань в державні або інші компетентні органи. При цьому маються на увазі лише законні способи захисту, наприклад сповіщення порушника про існування авторських прав і пропозицію вирішити спір шляхом переговорів.

Вибір форми захисту прав (юрисдикційна чи не юрисдикційна) та конкретного способу захисту з урахуванням усіх обставин справи залежать як від змісту суб'єктивного права, що підлягає захисту, так і від ступеня небезпеки такого порушення.

Підстави для захисту авторського права:

а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

в) плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

 

 

28. Колективне управління правами суб‘єктів авторського права та суміжних прав.

Автори та суб’єкти суміжних прав (виконавці, виробники фонограм, організації мовлення) мають виключне право дозволяти або забороняти використання власних творів фонограм). Як правило, це право гарантує, що твір (його запис) буде використано способами, які відповідають інтересам його творців.
Таке право може бути реалізовано найповніше, якщо правовласник особисто приймає рішення про умови використання творів (записів), тобто управляє власними правами самостійно.
Однак, на практиці управління правами на індивідуальній основі не завжди є можливим або доцільним. Наприклад, драматичним театрам незручно укладати договори з кожним автором, п’єси якого вони ставлять, організаціям мовлення – з кожним автором, виконавцем твору, фонограми, відеограми, публічне сповіщення яких вони здійснюють.
З іншого боку, правовласник також, як правило, не має можливості самостійно відстежувати використання власних творів (записів), вести переговори про виплату винагороди за таке використання та збирати її.

Згідно Закону України “Про авторське право і суміжні права” організації колективного управління, уповноважені від імені суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав укладати договори з користувачами, погоджувати під час укладення договору розмір винагороди, збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду.

На підставі договорів з іноземними організаціями колективного управління винагорода за використання творів і записів в Україні виплачується іноземним правовласникам, а українські правовласники можуть отримувати винагороду за використання творів (записів) за кордоном через вітчизняні організації колективного управління.

 

 

29. Право промислової власності: поняття, характерні риси.

Промислова власність - поняття, яке застосовується для позначення виключного права на використання певних нематеріальних ресурсів (винаходів, товарних знаків тощо), придатних до виготовлення промисловим способом або для використання у виробництві.

Право інтелектуальної власності слід розглядати у двох значеннях:

об'єктивному та суб'єктивному.

У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності являє собою суб'єктивне право (майнові або немайнові права) на інтелектуальний продукт, тобто певні правомочності творця або іншої особи стосовно інтелектуального продукту.

В об'єктивному значенні право інтелектуальної власності - це система правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту.

Ця сукупність правових норм становить підгалузь цивільного права і складається з декількох правових інститутів: авторське право та суміжні права, право промислової власності (патентне право),

Право промислової власності регулює відносини щодо створення, використання та оформлення прав на результати науково-технічної творчості людини, до яких відносяться: + винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, селекційні досягнення у рослинництві та тваринництві, топографії інтегральних мікросхем

До джерел права промислової власності належить Конституція, ЦК, Закони України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки"., "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг", Про охорону прав на сорти рослин"

 

 

Оформлення прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки потребує виконання ряду формальностей. Це передусім подання належним чином оформленої заявки до Установи. Заявка на видачу патенту України на винахід і корисну модель має відповідати вимогам..

Наступним після подання заявки етапом є проведення спеціальних експертиз поданої заявки у тому разі, коли вони передбачені. Останній етап - занесення до спеціального Державного реєстру об'єктів, які відповідають умовам патентоспроможності. Після державної реєстрації видається правоохоронний документ - патент. Нині в Україні встановлено єдину форму правової охорони винаходів, корисних моделей і промислових зразків - патент.

Розгляд патентних спорів у місцевих та господарських судах здійснюється за загальними правилами судової процедури, які передбачено в Цивільному процесуальному кодексі України та Господарсько-процесуальному кодексі України. Спори, передані за рішенням сторін до третейського суду, вирішуються відповідно до регламенту даного третейського суду.

Автор, який не згоден з рішенням про відмову визнати пропозицію раціоналізаторською або прийняття її до використання, може в місячний строк з дня одержання рішення оскаржити його керівнику підприємства, яке прийняло це рішення.

По-перше, вона відрізняється найбільшою універсальністю, оскільки комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

По-третє, оскільки в її основі лежить фактична монополія певної особи на деякі знання, то строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю чітко не визначений і обмежується строком існування сукупності зазначених ознак комерційної таємниці.

 

 

 

43. Загальна характеристика засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг, їх функції.

До правових засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг за законодавством України належать такі об'єкти права інтелектуальної власності:

+ комерційне (фірмове) найменування;

+ торговельна марка (знак для товарів і послуг);

+ географічне зазначення

Комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення є об'єктами цивільних прав саме завдяки тому, що дозволяють індивідуалізувати певного суб'єкта, товар чи послугу. Це відрізняє їх від багатьох інших об'єктів права інтелектуальної власності, що виступають в цивільних відносинах як результати творчої діяльності (твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції та ін.).

Це позначається на особливостях правового режиму засобів індивідуалізації:

оскільки комерційні найменування, торговельні марки й географічні зазначення не є результатами творчої діяльності, у відносинах, що виникають з приводу цих об'єктів, немає такого суб'єкта, як творець.

Відповідно щодо таких об'єктів не передбачено особистих немайнових прав. Зміст права інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації становлять лише майнові права;

оскільки основна функція цих об'єктів полягає в індивідуалізації певної особи, товару чи послуги, законодавство до певної міри обмежує оборотоздатність майнових прав на них.

Право на комерційне найменування може передаватися іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом чи його частиною.

Він має право передавати своє виключне право на використання комерційного найменування іншим особам за певну винагороду. Комерційне найменування має приносити своєму володільцю прибуток шляхом здачі його у своєрідний найом

 

45. Об‘єкти та суб‘єкти комерційного найменування.

Об'єктом комерційного найменування є назва або ім'я, під якими підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва підприємства чи ім'я підприємця мають своєю основною функцією індивідуалізацію даної особи в числі інших учасників цивільного обороту.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.

 

 

48. Об’єкти знаків для товарів і послуг.

Знак для товарів і послуг – позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.
Знак для товарів і послуг заявники часто асоціюють із товарним знаком, брендом, логотипом.

Об’єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень.
Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.
Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони.

Знак для товарів і послуг або торговельні марки можна розділити на декілька типів:

+ словесні торговельні марки – позначення, що складаються тільки зі слів і поєднань літер або цифр

+ зображувальні (графічні) торговельні марки – позначення, що складаються з малюнків, орнаментів, геометричних фігур

+ об’ємні торговельні марки – просторові об’єкти (частіше за все оригінальні види упаковок, флакони, пляшки тощо)

+ комбіновані торговельні марки – позначення, що поєднують всі або деякі елементи, що вказані вище

+ звукові, світлові, кольорові

+ ароматичні торговельні марки

Охоронний документ – Свідоцтво
Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки і продовжується за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору.

 

 

49. Процедура реєстрації торговельної марки.

Щоб почати безпосередньо процедуру реєстрації, потрібно скласти Заявку та подати її у Державного підприємства "Український інститут промислової власності. Заявка може бути подана фізичними або юридичними особами..

Пакет документів для подачі заявки на реєстрацію торгової марки повинен включати:

1. Зображення торговельної марки розміром 8х8 см в електронному та друкованому видах, у 5 примірниках для чорно-білої торгової марки і у 10 – для кольорової.

2. Повний перелік товарів і / або послуг, для яких передбачається реєстрація товарного знака.

3. Повне найменування заявника українською мовою (назва фірми, її юридична адреса або ПІБ та місце проживання фізичної особи).

У разі, якщо реєстрація проводиться за допомогою патентного повіреного або патентної компанії, то мають бути додані додатково::

4. Довіреність патентному повіреному на представлення інтересів заявника у відповідних установах.

Протягом 2-х місяців з моменту подачі заявки потрібно сплатити державний збір за її подачу. Ця сума не підлягає поверненню у разі відмови у реєстрації.

Після оплати за подання заявки ви отримуєте повідомлення від Державного підприємства "Український інститут промислової власності» з присвоєнням дати подання заявки. Одночасно починається формальна експертиза, що перевіряє відповідність заявки формальним вимогам Закону. На цьому етапі Державного підприємства "Український інститут промислової власності» може зажадати внести зміни або запитати додаткові дані по заявці, на відповідні дії у вас є 2 місяці.

Після завершення формальної ексертизи, далі проводиться кваліфікаційна експертиза, яка визначає відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони, і перевіряється на наявність тотожних і схожих до ступеня змішування вже зареєстрованих або поданих на реєстрацію торгових марок.

Щоб отримати свідоцтво про реєстрацію торговельної марки, потрібно відправити у Державного підприємства "Український інститут промислової власності» оригінали платіжних доручень про сплату вищевказаних платежів.

Свідоцтво діє протягом 10 років від дати подання заявки, розмір збору за його продовження на наступні 10 років становить 3000 грн. за один клас. Звертатися з клопотанням про продовження строку можна за 6 місяців до закінчення цього терміну дії свідоцтва.

Термін реєстрації торгової марки становить 12-15 місяців з моменту подачі заявки. Існує можливість прискорити реєстрацію, сплативши додатковий державний збір, розмір якого становить від 4020 грн. Термін реєстрації у даному випадку складе від 4 місяців.

 

 

Зазначені права належать володільцю відповідного свідоцтва; володільцю міжнародної реєстрації; особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Майнові права на торговельну марку, як і на інші об'єкти інтелектуальної власності, мають строковий характер: вони є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку. (зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років.)

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку можуть бути припинені повністю або частково за ініціативою особи, якій вони належать. Такі активні дії можуть бути вчинені лише за умови, що при цьому не будуть порушені права інших осіб. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Державного департаменту інтелектуальної власності.

 

51. Поняття і види торговельної марки.

Торговельна марка — це знак, який допомагає відрізнити продукт одного підприємства від такого самого продукту іншого підприємства. Продукт у цьому разі вживається у значенні товару, тобто це все, що продається. Цей товар повинен мати розпізнавальний знак,аби покупець міг вибрати потрібний товар серед подібних.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначає, що об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні й інші позначення або їхні комбінації, виконані в будь-якому кольорі та комбінації кольорів. Крім основних вищезгаданих видів іноді зустрічаються ще й колірні, смакові, звукові знаки.

Види:

Найменування фірми, знак фірми, фірмовий слоган, знак для товару, знак для послуги, етикетка товару, упаковка товару, ємність для товару.

 

52. Порядок одержання свідоцтва на торговельну марку. Державний реєстр свідоцтв.

Видача свідоцтва здійснюється Установою в місячний строк після державної реєстрації знака. Свідоцтво видається особі, яка має право на його одержання. Якщо право на одержання свідоцтва мають кілька осіб, їм видається одне свідоцтво.

 

 

53. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Правове регулювання права інтелектуальної власності на географічне зазначення здійснюється ЦК України, Паризькою конвенцією про охорону промислової власності (1883), Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати його державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Обсяг правової охорони визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, які зафіксовані державною реєстрацією.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів та інші особи, визначені законом. Виробник товару повинен перебувати у тому самому географічному об'єкті та має виробляти товар з тими самими властивостями, які визначено у свідоцтві про реєстрацію.

Для одержання свідоцтва особа має подати відповідну заявку до ДДІВ (Державний департамент інтелектуальної власності) яка проводить експертизу і на підставі якої приймається рішення та вносяться дані про місце походження товару до Державного реєстру.

До прав інтелектуальної власності на географічне зазначення належать:

1) право на визначення позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

2) право на використання географічного зазначення;

3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

ЦК зазначає, що право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" зазначає про 10-річний строк чинності, з правом його багаторазового продовження.

 

 

54. Поняття географічного зазначення. Умови надання та обсяг правової охорони.

Географічне зазначення – це термін, який відображає зв’язок "місце-товар" і дає змогу виробникам товарів з певного географічного району вимагати права на зазначення того, що певний товар походить із цього регіону.

Вказаний вираз вживається у відношенні до товарів, що вироблені (перероблені та / або виготовлені) у певній географічній зоні. (Приклад: Вироблено в Україні)

Умови надання правової охорони Назви місця походження та Географічне зазначення походження

Географічне зазначення походження товару - це назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Правова охорона надається географічному зазначенню походження товару, щодо якого виконуються такі умови: 1) воно є назвою географічного місця, з якого даний товар походить; 2) воно вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви; 3) у вказаному цією назвою географічному місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших характеристик; 4) позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором; 5) хоча б основна складова позначуваного цією назвою товару виробляється та/або переробляється в межах зазначеного географічного місця.

 

55. Суб'єкти та об‘єкти права на географічне зазначення.

ОБ*ЄКТ:

Географічні зазначення відносяться до об'єктів права інтелектуальної власності, чия функція полягає в тому, що вони відрізняють товари залежно від місця їх географічного походження. При цьому за сутністю свого призначення такі об'єкти можливо поділити на дві основні групи, а саме ті, які:

- вказують на те, що відповідні товари походять з певного географічного місця, регіону (частіше - країни), – до них зазвичай відносяться, «зазначення походження»;

вказують на те, що відповідні товари, що походять з певного географічного місця, регіону та мають зазвичай певну якість, характеристики чи репутацію, котрі в свою чергу залежать саме від географічного місця походження таких товарів

СУБ*ЄКТ

Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення походження товару згідно з ЦК України та Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» можуть бути:

1. фізичні або юридичні особи, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем

2. асоціації споживачів;

3. установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

 

56. Просте і кваліфіковане зазначення походження товару.

Просте зазначення походження товару — будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається для позначення товару або як складова частина такого позначення. Таке зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

Кваліфіковане зазначення походження товару — термін, що охоплює такі терміни як назва місця походження товару та географічне зазначення походження товару. Таке зазначення походження товару підлягає реєстрації.

Назва місця походження товару — назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.

Географічне зазначення походження товару — назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

 

57. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару

Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми такий договір є нікчемним. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

1) За ліцензією на використання об'єкта права інтелектуальної власності є письмовий дозвіл особи-ліцензіара, наданий ліцензіату на використання цього об'єкту в певній обмеженій сфері. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.

2) за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог закону. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

Ліцензіар — фізична чи юридична особа, яка за ліцензійним договором передає у визначених межах та на певний строк належне їй право інтелектуальної власності на результат творчої чи науково-технічної праці.

Ліцензіат - фізична чи юридична особа, яка за ліцензійним договором отримує дозвіл на використання об´єкта права інтелектуальної власності у визначених межах та на певний строк.

Істотними умовами ліцензійного договору слід вважати: вид ліцензії (за загальним правилом, за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не зазначено в договорі), сферу використання об´єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об´єкта, територія та строк, на які надаються права тощо), розмір, порядок і строки оплати за використання об´єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити в договір.

Сторони ліцензійного договору мають чітко визначити можливий обсяг використання об´єкта права інтелектуальної власності: ті права та способи використання об´єкта права інтелектуальної власності, які не визначені в ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Крім того, предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об´єкта права інтелектуальної власності, що не були чинними на момент укладання договору.

 

 

63. Поняття та види ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності - це письмове повноваження, видане особою, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіара), іншій особі (ліцензіату), яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері

Така ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Залежно від різноманітних підстав (предмет, обсяг прав, умови і підстави їх надання тощо) можна провести класифікацію ліцензій на види.

За предметом ліцензії розрізняють ліцензії на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин, породу тварин або об'єкт авторського права.

За обсягом прав, що надаються, розрізняють обмежені і повні ліцензії. ЦК закріплює три види обмежених ліцензій: виключна, одинична, невиключна (ч. З ст. 1108 ЦК). Ця відмінність проводиться залежно від того, якою мірою виключена конкуренція ліцензіара та інших осіб зі сфери діяльності ліцензіата. Вибір типу ліцензії залежить передусім від обсягу ринку і характеру об'єкта.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Можливо, саме тому, що поряд із правоволо