І К.Чуковський, і С.Єфремов роблять висновок, що у казематі Петропавлівської фортеці тоді перебував святий.

 

Є сукупність гріхів (за Т.Шевченком), які пробачити не можна Þ на зміну святості приходять слова “Нумо знову людей і долю проклинать!”

ßßß

У гніві він - пророк, у покірливості – як апостол, його ласка переходить у молитву, його лагідність – подвиг любові і прощення; кожне почуття він доводить до пафосу і релігійний у кожному своєму слові, іншим і не може бути великий національний поет, жрець і жертва свого народу, облагороджуваний, піднесений, він втілював у красу і святиню все, що створила його батьківщина.

К.Чуковський

Можемо стверджувати, що у християнському вченні Шевченко шукає ще одну опору для себе, своєї духовної цілісності, збереження людяності. Він забороняє собі, своїй душі озлобитися. Бо злоба руйнує людське начало в людині.

Мотив самотності

“Ой одна я, одна, як билиночка в полі”,

“Чого ти ходиш на могилу”,

“Ой три шляхи широкії”,

“Не кидай матері” та ін.

В основі їх народнопісенні уявлення про самотність, розлуку, страждання.

Тема смерті

Вперше в своїй поезії -. у поезії “Косар”: філософське осмислення смерті людини. Якщо в соціальному житті існує станова, національна, релігійна нерівність, то перед смертю всі рівні:

Мужика, й шинкаря,

Й сироту-кобзаря.

Приспівує старий, косить,

Кладе горами покоси,

Не мина й царя.

 

Заслання

Після оголошення Шевченку і братчикам вироку царя, бо суду не було, він потрапив в Орську фортецю “под строжайший надзор без права писать і рисовать” рядовим солдатом із правом вислуги.

Стан митця - із листів до фактично 2-3 респондентів, зокрема Андрія Івановича Лизогуба [1], В.Репніної:

“Бодай і ворогові моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. Я страшно мучуся, бо мені запрещено писать і рисовать (ці слова він особисто виділив). А ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі! – та ще й у казармах”.

“Тільки мене ніхто не провідає. Так мені тепер тяжко, так тяжко, що якби не надія хоч коли-небудь побачить свою безталанну країну, то благав би господа о смерті”.

Причина такого свого стану: “Було, на собаку кинь, то влучиш у друга, а як прийшлося до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! Чи не вмерли, крий боже? Ні, здравствують, та тілько одцурались безталанного свого друга”.

Аральська експедиція (1848-1849) - офіційно як художник, матеріали до складання докладних карт Аральського моря.

23.04.1850 – заарештований, відправлений до Новопетрівського укріплення на безлюдний півострів Мангишлак (7 років). Зробив 300 малюнків.

Поезії, написані на засланні, становлять новий етап творчого розвитку.

З десяти років заслання активною творчою працею наповнені лише перші 3, та у ці роки Шевченко написав більше творів, ніж протягом усіх попередніх.

М.Зеров зауважував, що поезії цього періоду у Шевченка відзначаються найвищим піднесенням ліризму: “Вони остільки безпосередні та інтимні і разом з тим остільки сильні, що відразу ставлять Шевченка на одне з перших місць серед ліриків Слов’янщини. В них саме і поєднується “необузданная страстность Мицкевича” з “кристалічною ясністю Пушкіна”, тому саме цей час засвідчив, що Шевченко – це не романтичний переспівувач фольклору, а великий поет нової великої літератури слов’янського світу”.

Виробив свій поет. словник, де кожне слово стало поетичною темою, збагаченою як традиційним – фольклорним і літературним, - так і власним поетичним образним змістом і асоціаціями. В цей час його поезія спроможна передати природний хід думки – почуття стирає перешкоди і відстані між автором і читачем, залучаючи останнього до співпереживання. В цій поезії нема інакомовності, незрозумілості, які б спиняли думку читача, спонукаючи шукати розгадку.

Якісний творчий розвиток поетичного слова Шевченка:

v віртуозність техніки,

v поглиблення реалістичного психологізму,

v індивідуалізація поетичного переживання,

v пластичність художнього образу.

 

Образ ліричного героя поезії років заслання - це передовсім автопортрет Шевченка – глибоко правдивий, психологічний, реалістичний до нещадності. І водночас – це художній образ.

Його ліричному героєві не властива будь-яка поза, психологічна фальш.

 

Жанрове різноманіття творчості періоду:

лірика, як особистого плану, так і рольова, в якій чільне місце належить віршам у народнопісенному дусі (“Ой одна я, одна”, “Якби мені черевички”),

пісні-романси (“У широкую долину”),

елегії (“І небо не вмите, і заспані хвилі”, “Мені однаково”, “Огні горять”),

послання (“А.О.Козачковському”),

ідилії (“Садок вишневий коло хати”, “Зоре моя вечірняя”),

жанрові картинки (“Сон” (“На панщині…”)),

історичні вірші (“Чернець”, “Іржавець”, “Заступила чорна хмара та білую хмару”),

вірші й поеми сатиричного змісту (“П.С.”, “Царі”),

поеми: соціально-побутові (“Княжна”, “Марина”), соціально-етологічні (“Москалева криниця”, “Петрусь”).

В “невільницькій” поезії на перший план виступає людинознавство – художнє дослідження людських доль, психології, внутрішнього світу й характеру людини.

 

Визначальною художньою рисою цього періоду стає психологізм: тобто поет відтворює конкретне переживання (стан душі) свого ліричного героя або ліричного персонажа, зумовлене конкретними обставинами життя й у всій реальності й достеменності відповідного ліричного моменту.

Він відтворює індивідуалізований образ-характер ліричного героя, який відображає реальні риси особистості самого поета з властивими йому психологією і світовідчуттям.

Кожний ліричний твір відображає стан, настрій, емоції, переживання, почуття самого автора.

У його інтроспективних поезіях худ. вимисел майже відсутній, тому Ю.Івакін зауважував, що ці поезії можна розглядати, як своєрідний ліричний щоденник, в якому відтворено духовне життя поета цього періоду.

Інтелектуальність лірики

Інтелектуальна проблематика наявна поезіях, в яких головним героєм є думка поета. Такі поезії здебільшого мають медитативний характер.

Шевченкова “мисляча поезія” чи ”поезія думки”, як називають її науковці, висвітлює філософські погляди поета на тогочасні і “вічні” проблеми буття, вона передає образ широкого світу з його тривогами і суперечностями, які відбиваються на долі самого автора чи долі його народу.

Ідилічність лірики

Деякі твори цього часу мають ідилічний характер. Це своєрідні оази, “повітряні замки” фантазії, як їх називає дослідниця М.Коцюбинська. У поетові постійно жила потреба ідеалізації Þ “Садок вишневий” та подібні міражі. Будуючи такі “замки”, щоб хоч ненадовго побути в них в часи духовних і моральних випробувань, Шевченко ні на хвилину не забував, що це ілюзія, яку дійсність жорстоко розвіює. Вона була йому конче потрібна як духовний прихисток. Він повинен був мати такі оази, інакше його вразлива, тонко відчуваюча душа не витримає, надламається. Отже, автор прагнув зберегти душу з допомогою таких ідилій. В цих поезіях він уособлював своє уявлення про спокій, добро, той ідеал, що його він бачив у народному моральному середовищі, в природі. Але завжди свідомо приймав усе це як ідилію, не вірячи в її реальність, як не вірив своїм “повітряним замкам”.

Естетика романтизму

Від естетики романтизму - ідея, відповідно до якої весь світ являє собою, по суті, художній твір, певну концентрацію про художню виразність усього довколишнього.

Саме через призму такого сприйняття поет оцінює природу сущого і природу суспільства.

ßßß

Основний принцип творчості: світ має бути прекрасним, в ньому має панувати добро. Якщо ж в ньому перемагають зло і ненависть, цей зовнішній світ втрачає своє естетичність, а отже, природність.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

…

І ти осталася, небого.

І не осталося нікого

З тобою дома. Наготи

Старої нічим одягти

І витопить зимою хату.

А ти нездужаєш і встати,

Щоб хоч огонь той розвести.

…

Де ділася

Краса твоя тая,

Що всі люде дивувались?

Пропала, немає!

Стилю його лірики не властиві штучність, орнаментальність, тобто “залітературеність”. Цей стиль – сама простота. Це ніби розмова поета самим з собою, в якій аналізується душевний стан і ставлення до світу, шукаються відповіді на питання, які його хвилюють.

Його ліриці характерна

Ø експресивність,

Ø бурхливість і напруженість думки-переживання,

Ø драматизм

ßßßß