Чернівецький торговельно-економічний інститут

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО

УНІВЕРСИТЕТУ

ОБЛІКОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬЕТ

КАФЕДРА ОБЛІКУ І АУДИТУ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Правила проведення змагань з волейболу

Студентки 143 групи

Скрипи Лілії Маноліївни

Викладач

Ніколенко Вікторія Георгіївна

М. Чернівці, 2013р.

План

Історичні аспекти вдосконалення правил гри.

Організація змагань

Характеристика змагань.

Проведення змагань.

Суддівська колегія.

Література.

 

ВСТУП

Змагання повинні виконувати завдання не лише спортивні – пошук найсильнішого, визначення якісної сторони тренованості спортсмена, але й соціальні. Видовищні заходи несуть певні естетичні й етичні функції, задовольняють духовні потреби людей. Розпал боротьби, ситуації, що постійно змінюються у змаганнях зі спортивних ігор привертають величезні аудиторії глядачів. Змагання є апогеєм тренувальних занять, де перевіряється та порівнюється ефективність тактико-технічної підготовки команд, розвиваються та загартовуються морально-вольові якості спортсменів, перевіряється ступінь готовності гравців до участі у більш вагомих змаганнях, відбираються кращі гравці для формування збірних команд. У процесі змагань удосконалюються техніко-тактичні навички гравців у більш складних умовах, коли на спортсмена діють додаткові фактори, яких немає під час тренування (ступінь відповідальності за командний результат, психологічний вплив глядачів, прагнення досягти перемоги та необхідність грати у рамках правил, суворе дотримання яких контролюється суддями).

Кожні змагання повинні носити не лише інформаційний характер – хто найсильніший на сьогоднішній день, але й бути ефективним засобом пропагування спорту, і в тому числі волейболу.

Необхідно прагнути, щоб організація змагань, рівень проведення незалежно від їх масштабу, були на високому рівні. Організатори змагань повинні прагнути скласти якнайкращі умови для спортсменів, глядачів, представників засобів масової інформації.

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВИЛ ГРИ

Упродовж усього періоду існування правила гри з волейболу змінювались, відтворюючи зміни тактико-технічних концепцій ведення гри.

У січні 1925 року Московською секцією фізичної культури спортивних ігор були затверджені правила гри у волейбол.

На І Всесоюзній спартакіаді 1928 року виникли перші суперечності в трактуванні правил гри. Команда Далекого Сходу виконувала нападаючий удар уривчасто, без затримки, а московська команда – «поштовхом» (із затримкою). Після спартакіади московська команда виключила зі свого арсеналу виконання атакуючого удару «поштовхом».

У 1929 році був проведений перший суддівський семінар, на якому обговорювались оцінки виконання різних технічних прийомів, була розроблена єдина методика їх суддівства. Так, у тому році москвич М. Рибін уперше став застосовувати обманні дії. Відразу ж гравці відреагували на новий прийом – з’явився страхуючий гравець, змінилось розташування гравців на полі.

До 1952 року правила змагань з волейболу видавалися періодично. У 1952 році були видані міжнародні правила.

Один раз у чотири роки, під час проведення волейбольного

Турніру на олімпійських іграх, проходять конгреси Міжнародної

Федерації з волейболу (ФІВБ), на яких затверджуються зміни

Окремих розділів правил змагань.

Поступово проводяться зміни, які спрямовані на підвищення видовищності змагань, зменшення різних умовностей, які б обмежували ігрові дії спортсменів. Якщо ще у 1966 році глибина зони подачі була обмежена 2 м, то з 1974 року вона збільшилась до 8 м, а вільна зона від бічних ліній повинна становити мінімум 5 м. На продовженні правої бічної лінії і на відстані 3 м ліворуч від неї була зона подачі, з 2000 року – це ділянка шириною 9 м позаду кожної лицьової лінії.

У 1960 році було дозволено наступати на середню лінію, а з 1974 року – переступати лінію при умові торкання до неї частиною ступні (ступнів).

Для правильного визначення прольоту м’яча над сіткою з 1970 року в німілентацію сітки введено антени, які кріпляться до обмежувальних кантів.

Змінюються і розміри самого м’яча, його колір і вага.

Велику роль у розвитку волейболу відіграли зміни, які регламентували визначення правильності виконання технічних прийомів. З 1966 року було дозволено блокування з переносом рук, а з 1976 року дотик на блоці не входить у кількість трьох дозволених дотиків.

З листопада 1984 року введено суттєве послаблення при виконанні першої передачі способом знизу: «При виконанні першої передачі способом знизу дозволено багаторазовий, уривчастий дотик м’ячем різних частин тіла вище пояса». Ця зміна дозволила успішно приймати найсильніші нападаючі удари та тяжкі подачі. Одночасно з цим було заборонено блокувати подачу й атакувати з подачі.

У пошуках шляхів підвищення видовищності волейбольних змагань і регламентації часу зустрічі Світовий Конгрес ФІВБ в Севільї, Іспанії в 2000 році ввів такі положення:

- м’яч може торкатися будь-якої частини тіла;

- при виконанні подачі м’яч може торкатися сітки;

- м’яч, який перетнув площину сітки у вільну зону суперника через зовнішній простір, може бути повернений ударами команди за умов діючих правил;

- кожне розігрування м’яча є розігруванням очка.

Волейбол з’явився в Україні в 1925 році в тодішній столиці – Харкові. Уже через 3 роки українські волейболісти заявили про себе на І Спартакіаді народів СРСР, зайнявши 1 місце.

Довоєнний волейбол уписав славну сторінку в історію українського волейболу. Багато значних всесоюзних змагань проводилися у Дніпропетровську, Харкові, Києві, Одесі. У цих турнірах українські команди завжди були в числі призерів.

Піку розвитку волейбол в Україні досяг у 1952 році, коли ряд українських волейболістів увійшли до складу збірних команд СРСР. З того часу, аж до 1990 року, наші спортсмени незмінно входили не тільки в збірні команди СРСР, але й поповнювали ряди найсильніших волейбольних клубів Європи й світу. За останні 10 років багато вихованців українського волейболу поповнили ряди однієї з найсильніших команд світу – збірної Росії.

У 70-ті–80-ті роки з 12 команд вищої ліги першості СРСР представляли Україну.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗМАГАНЬ

Для вирішення комплексу різних питань, які виникають при підготовці та проведенні змагань, створюється організаційний комітет, склад якого залежить від масштабу змагань.

На засіданні організаційного комітету визначається основний перелік питань і коло завдань, які повинні бути розв’язані в процесі підготовки до змагань.

Зустріч команд

Будь-які змагання починаються з моменту прибуття команд на змагання. Організатори змагань замовляють транспорт для зустрічі гравців, призначають відповідальну особу за зустріч кожної команди, бронюють місця в готелях, передають адміністрації готелю список суддів із зазначенням попередньої дати їх прибуття.

Робота транспорту

Настрій учасників змагань і точність проведення змагань у багатьох випадках залежить від роботи транспорту, який обслуговує змагання. Тому організатори повинні заздалегідь розробити маршрути доставки учасників на тренування і змагання, скласти графік руху автотранспорту за маршрутами.

Розклад руху автобусів для всіх команд передається водіям, диспетчеру,адміністраторам готелю та спортивної споруди, учасникам.

Випробовування спортивних споруд

та тренування у дні змагань

Усім командам, що приїжджають на змагання, організатори повинні до початку змагань дати час для випробовування спортивного майданчика. Зазвичай дають можливість протягом не менш ніж години провести тренування на тому майданчику, де будуть проходити змагання.

Розклад тренувальних занять на ігровій арені складається в послідовності, яка вказана в розкладі ігор. Спочатку тренується команда, назва якої стоїть у розкладі першою, тобто «господарка» 8 зустрічі першої пари, після неї тренується інша команда з першої пари – гість, третьою починає тренування команда – господарка другої пари, за нею – команда-гість другої пари і так далі.

Існує традиція – команда, яка представляє спортивні споруди для змагань, має право вибирати для тренувань один і той самий час, тому при складанні розкладу потрібно мати на увазі це побажання. Крім того, необхідно передбачити, щоб між закінченням тренування та початком гри було вдосталь часу для обіду і післяобіднього відпочинку – зазвичай 4-5 годин.