Заходи адміністративного попередження

Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволити скоїтися протиправному вчинку, вони застосовуються, коли правопорушення тільки передбачається. Запобіжні адміністративні заходи призначені для того, щоб припинити протиправний вчинок, не дозволити йому розвинутись, мінімізувати збитки. Вони застосовуються коли вчинок вже почав здійснюватися. Заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень застосовуються, коли встановлений склад протиправного вчинку, коли вчинок є правопорушенням.

Найчастіше під заходами адміністративного запобігання розуміють дії повноважних органів або посадових осіб, спрямовані на примусове забезпечення виконання громадянами обов'язків перед суспільством, забезпечення суспільної безпеки і громадського порядку, недопущення і боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями та ліквідацію їх наслідків.

Під заходами адміністративного запобігання (адміністративного попередження, адміністративно-запобіжними заходами) необхідно розуміти дії повноважних органів або посадових осіб, спрямовані на примусове забезпечення виконання громадянами обов' язків перед суспільством, забезпечення суспільної безпеки і громадського порядку, недопущення і боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями та ліквідацію їх наслідків.

Ці заходи дають змогу виявляти і не допускати правопорушення, забезпечувати громадський порядок і громадську безпеку за різних надзвичайних обставин [20].

Заходи цього виду можуть бути:

- індивідуальними або персоніфікованими;

- загальними, що не мають чітко визначеного конкретного адресата. Прикладом індивідуальних або персоніфікованих заходів (адресованих

конкретній особі) можуть бути правила адміністративного нагляду. Ці правила являють собою систему обмежень і встановлюються щодо конкретних осіб, звільнених з місць позбавлення волі і схильних до протиправних вчинків.

Прикладом загальних заходів (що не мають конкретного адресата) можуть бути заходи контролю та безпеки, які застосовуються в авіації щодо ручної поклажі, багажу, вантажу, а також пасажирів.

До заходів цієї групи належать:

- перевірка документів;

- взяття на облік і офіційне застереження осіб про неприпустимість протиправної поведінки;

- огляд - особистий огляд і огляд речей, вантажів, багажу транспортник засобів, зброї і боєприпасів, різних об'єктів;

- відвідування підприємств, установ і організацій;

- входження на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян;

- внесення подань у державні органи, підприємства, установи, організації, посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушень;

- тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості та об'єкти (блокування районів місцевості, окремих споруд та об' єктів);

- обмеження (заборона) руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних біляків;

- адміністративний нагляд за особами, звільненими із місць позбавлення волі;

- використання транспортних засобів, а також засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам, організаціям.

Запобіжні адміністративні заходи (заходи адміністративного припинення)

Запобіжні адміністративні заходи (адміністративного припинення), на відміну від попереднього виду, пов'язані з адміністративним проступком і мають на меті, припинити протиправну дію, не допустити нової і забезпечити можливість притягнення правопорушника до відповідальності.

Єдиного нормативного акта, який би передбачав підстави та систему заходів адміністративного припинення немає. Вони передбачені численними законодавчими та підзаконними нормативними актами.

Їх можна класифікувати на:

- загальні;

- спеціальні;

- процесуальні.

До перших можна віднести: примусове лікування (Закон України "Про ратифікацію Конвенції про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування"), призупинення робіт, заборона експлуатації механізмів, тимчасове відсторонення від керування транспортними засобами тощо.

Спеціальні заходи адміністративного припинення, на відміну від загальних, застосовуються тільки до індивідуальних осіб, і включають: заходи фізичного впливу (прийоми рукопашного бою), застосування спеціальних засобів (наручників, сльозоточивого газу та ін.), застосування вогнепальної зброї.

До заходів адміністративно-процесуального забезпечення належать: адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, відсторонення, вилучення предметів і документів.

До них також належать [20, с.45]:

- вимога припинити протиправну поведінку;

- доставляння порушника;

- привід осіб, які ухиляються від явки за викликом в орган внутрішніх справ;

- адміністративне затримання;

- особистий огляд;

- огляд речей;

- вилучення речей і документів;

- зупинку транспортних засобів;

- відсторонення водіїв від керування транспортними засобами і огляд їх на стан сп'яніння;

- заборону експлуатації транспортних засобів;

- затримання і доставляння транспортних засобів для тимчасового зберігання на спеціальним майданчиках чи стоянкам;

- обмеження або заборону проведення ремонтно-будівельним та іншим робіт на вулицям і шляхам;

- зупинення і припинення діяльності об'єктів дозвільної системи;

- адміністративне видворення іноземців за межі України;

- застосування заходів фізичного впливу;

- застосування спеціальним засобів;

- застосування вогнепальної зброї.

Щодо заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень (адміністративні стягнення) необхідно зазначити, що про них мова буде йти у розділі, присвяченому адміністративній відповідальності.

9. Види проваджень за Кодексом адміністративного судочинства України.

 

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ПІДГОТОВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Закриття провадження у справі

АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ВИНЯТКОВИМИ ОБСТАВИНАМИ

ПРОВАДЖЕННЯ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ

ПРОВАДЖЕННЯ В ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЯХ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ

провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів

провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій

провадження у справах щодо уточнення списку виборців

провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум

провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу

провадження у справах щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України

провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності

провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби

провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання

провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання

 

10. Вищий адміністративний суд України.

 

Ви́щий адміністрати́вний суд Украї́ни діє як суд першої інстанції по конкретних категоріях справ, а також як суд апеляційної та касаційної інстанцій.

Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше п'яти суддів. У Вищому адміністративному суді України, як суді касаційної інстанції, перегляд судових рішень в адміністративних справах у касаційному порядку здійснюється колегією у складі не менше п'яти суддів.

Керівництво
Вищий адміністративний суд України очолює Голова суду.

Керівництво Вищим адміністративним судом України здійснюють також заступники Голови суду та керівник апарату суду.

Структура
Система адміністративних судів України складається з: Вищого адміністративного суду України, дев’яти апеляційних адміністративних судів, а також з місцевих окружних адміністративних судів в усіх 24 областях України, містах Києві, Севастополі та Автономній Республіці Крим.

Вищий адміністративний суд України складається з трьох судових палат:

перша судова палата,

друга судова палата,

третя судова палата.

Завдання
Основне завдання адміністративного судочинства полягає у захисті прав та законних інтересів особи в публічно-правових спорах від порушень з боку органів влади, органів місцевого самоврядування, їх службових чи посадових осіб. Адміністративні суди розглядають всі справи, пов’язані зі спорами фізичних або юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Крім цього адміністративні суди розглядають спори, пов’язані із публічною службою, реалізацією повноважень управлінськими суб’єктами. Особлива категорія справ, які розглядають в адміністративному суді – спори, про правовідносини, що пов’язані із виборчим процесом та референдумом.

В Україні дотепер не існувало в завершеному вигляді правового захисту фізичних осіб у відносинах з адміністративними органами. Правовий захист, що забезпечують адміністративні суди, спрямований не на покарання протиправної поведінки, а на поновлення законного стану. Пріоритети адміністративної юстиції полягають у сфері захисту прав громадянина, а не держави, що має сприяти зростанню довіри до судової влади в країні.

Правові засади
У своїй діяльності Вищий адміністративний суд України керується Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Кодексом адміністративного судочинства України та іншими нормативними документами.

 

11. Відсторонення осіб від керування транспортними засобами та огляд на стан сп’яніння.

 

Відсторонення осіб від керування транспортними засобами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції передбачено статтею 266 КУпАП, зокрема особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування підвпливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів працівником міліції у присутності двох свідків.

У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, працівником міліції з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.

Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій.

Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення.

Огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності працівника міліції.

Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров'я реєструється.

Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог статті 266 КУпАП, вважається недійсним.

Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103.

У разі відсторонення особи від керування транспортним засобом можливість керування цим транспортним засобом надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом.

Ознаки перебування особи у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції визначені Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09 вересня 2009 року № 400/666, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06 жовтня 2009 року за № 931/16947.

Огляд проводиться: уповноваженою особою Державтоінспекції на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров'я і Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров'я (в сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Огляд на місці зупинки транспортного засобу проводиться у присутності двох свідків.

Не можуть бути залучені як свідки працівники міліції або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.

Результати огляду, проведеного уповноваженою особою Державтоінспекції, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення.

Підтвердження стану сп'яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення до відповідальності.

Водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється уповноваженою особою Державтоінспекції для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я.

Огляд може також проводитися в спеціально обладнаних пересувних пунктах (автомобілях), що належать закладам охорони здоров'я і відповідають установленим МОЗ вимогам.

Уповноважена особа Державтоінспекції забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав.

У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я уповноважена особа Державтоінспекції в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Проведення огляду водіїв транспортних засобів - учасників дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є постраждалі, - обов'язкове.

Огляд водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я проводиться в будь-який час доби за методикою та із застосуванням приладів, дозволених для використання Міністерством охорони здоров'я.

Лікар, що проводить огляд, повинен ознайомитися з документами, які посвідчують особу водія (паспорт, посвідчення водія та інші документи).

Відсутність документів не може бути причиною для відмови в проведенні огляду.

У разі коли в результаті дорожньо-транспортної пригоди водія доставлено у лікувальний заклад, в обов'язковому порядку проводиться дослідження з метою виявлення в його організмі алкоголю, наркотичних чи інших речовин, що знижують увагу та швидкість реакції.

Лікар, що проводив у закладі охорони здоров'я огляд водія транспортного засобу, складає за його результатами висновок за формою, яка затверджується МОЗ.

Висновок складається в трьох примірниках: по одному - для уповноваженої особи Державтоінспекції та водія транспортного засобу, а третій залишається в закладі охорони здоров'я.

Висновок може бути оскаржений водієм транспортного засобу у встановленому законодавством порядку.

 

12. Законодавство про адміністративні правопорушення.

Основним джерелом норм, які встановлюють адміністративну відповідальність, є Кодекс України про адміністративні правопорушення. Паралельно з ним діють Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони України «Про надзвичайний стан», «Про
охорону державного кордону», «Про боротьбу з корупцією» «Про державну податкову службу в Україні», «Про ветеринарну медицину», «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» та інші, які містять норми, якими встановлюється адміністративна відповідальність.

КпАП має наступну структуру.

Розділ І «Загальні положення» - методологічно найважливіший. У ньому визначаються завдання КпАП, повноваження місцевих рад щодо прийняття рішень, за порушення яких встановлюється адміністративна відповідальність, чинність закону про відповідальність за адміністративні правопорушення та інші визначальні засади адміністративної відповідальності.

Розділ II «Адміністративні правопорушення і адміністративна відповідальність» - найбільш розгорнутий структурний елемент Кодексу, який складається із Загальної та Особливої частин. У Загальній частині містяться поняття адміністративного право­порушення, визначено коло суб'єктів адміністративної відповідальності, обставини, що виключають адміністративну відповідальність, визначені мета та види дисциплінарних стягнень, правила їх накладення. В Особливій частині, що складається з 11 глав, описано діяння, що визнаються адміністративними правопорушеннями, тобто закріплені склади адміністративних проступків. Кожна стаття Особливої частини містить конкретний склад та санкцію за вчинення відповідного діяння.

Розділ III КпАП «Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення» містить перелік таких органів, їх компетенцію, порядок утворення, а також підвідомчість справ про адміністративні правопорушення.

Завдання, порядок провадження, повноваження учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення закріплені у IV розділі КпАП. У ст. 255 цього розділу міститься перелік осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення. У зазначеному розділі визначено порядок здійснення адміністративного розслідування і розгляду справ, оскарження прийнятих постанов.

Останній, V розділ КпАП, «Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень» регламентує провадження щодо виконання кожного з видів стягнень.

13. Звернення громадян у забезпеченні законності.

 

Звернення громадян до органів держави з питань забезпечення законності є їх конституційним правом.
Під зверненням громадян слід розуміти викладені в письмовій або в усній формі пропозиції, заяви і скарги.
Пропозиція – звернення громадян, де висловлюється порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально – культурної та інших сфер діяльності держави та суспільства.

Заява – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки про поліпшення їх діяльності.
Скарга – звернення з вимогою щодо поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об’єднань громадян, підприємств, посадових осіб.

 

14. Кабінет Міністрів України і публічна адміністрація.

Кабіне́т Міні́стрів Украї́ни — вищий орган у системі органів виконавчої влади України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Діяльність Кабінету Міністрів України забезпечує Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Прем'єр-міністр України   ЯЦЕНЮК Арсеній Петрович

 

Віце-прем'єр-міністр України   СИЧ Олександр Максимович

 

Віце-прем'єр-міністр - Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України   ГРОЙСМАН Володимир Борисович

 

Міністр Кабінету Міністрів України   СЕМЕРАК Остап Михайлович

 

Міністр аграрної політики і продовольства України   ШВАЙКА Ігор Олександрович

 

Міністр внутрішніх справ України   АВАКОВ Арсен Борисович

 

Міністр екології та природних ресурсів України   МОХНИК Андрій Володимирович

 

Міністр економічного розвитку і торгівлі України   ШЕРЕМЕТА Павло Михайлович

 

Міністр енергетики та вугільної промисловості України   ПРОДАН Юрій Васильович

 

Міністр закордонних справ України   КЛІМКІН Павло Анатолійович

 

Міністр інфраструктури України   БУРБАК Максим Юрійович

 

Міністр культури України   НИЩУК Євген Миколайович

 

Міністр молоді та спорту України   БУЛАТОВ Дмитро Сергійович

 

Міністр оборони України   ГЕЛЕТЕЙ Валерій Вікторович

 

Міністр освіти і науки України   КВІТ Сергій Миронович

 

Міністр охорони здоров'я України   МУСІЙ Олег Степанович

 

Міністр соціальної політики України   ДЕНІСОВА Людмила Леонтіївна

 

Міністр фінансів України   ШЛАПАК Олександр Віталійович

 

Міністр юстиції України   ПЕТРЕНКО Павло Дмитрович

 

Під поняттям «публічна адміністрація» слід розуміти систему органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та інші суб'єкти, наділені адміністративно-управлінськими функціями, які діють з метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства в цілому, а також сукупність цих адміністративно-управлінських дій та заходів, встановлених законом.
Публічній адміністрації притаманні властивості, які відрізняють її від інших державних утворень і які можна побачити у визначенні даного поняття. Діяльність усіх державних органів базується на певних принципах, не є виключенням і публічна адміністрація, вона також діє у відповідності до певних принципів: верховенство права, гуманізм, законність, демократизм, професійна компетентність, відповідальність тощо

З огляду на наведене визначення публічної адміністрації, можливо виділити низку притаманних їй ознак (властивостей):
1) це певним чином узгоджена і організована система органів;
2) суб'єктом виступає держава в особі органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування;
3) складовими елементами системи виступають також державні заклади, організації, установи;
4) публічна адміністрація спирається на владні повноваження, виконує адміністративно-управлінські функції;
5) діяльність публічної адміністрації поширюється на все суспільство;
6) метою діяльності виступає забезпечення інтересів як держави, так і суспільства в цілому, а не окремих громадян і соціальних груп;
7) щодо методів впливу, то окрім комплексу правових, політичних, економічних методів і засобів (регулювання, узгодження, переконання, стимулювання тощо), застосовується і примус за допомогою правоохоронних органів.

15. Компетенція адміністративних судів.

 

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Суб’єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб’єкт при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб’єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов’язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб’єктів, а ці суб’єкти відповідно зобов’язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб’єкта.
Таким чином, необхідною та єдиною ознакою суб’єкта владних повноважень є здійснення цим суб’єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб’єктом у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
До компетенції адміністративних судів належать:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;
5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Слід зазначити, що категорії спорів, визначені в пунктах 1, 3, 4 можуть пересікатись з господарськими спорами.
Відповідно до статті 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справ з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Статтею 104 КАС України передбачено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до статті 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо
1) заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства;
2) у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: постанова суду чи ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, про закриття провадження в такій справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністративного позову або примиренням сторін;
3) настала смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено адміністративний позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Інших підстав, за яких адміністративний суд не повинен розглядати справу, КАС України не передбачено.

16. Контроль в публічному адмініструванні.

 

Контроль - це організаційно-правовий спосіб забезпечення законності й дисципліни, що характеризується спостереженням і перевіркою правомірності діяльності об'єкта контролю та фактичної відповідності тих чи інших дій вимогам чинного законодавства з можливістю втручатися в оперативно-господарську діяльність для усунення виявлених недоліків з можливістю притягнення порушників до відповідальності.

Необхідно зазначити, що, незважаючи на те, що інститут контролю і нагляду в українській адміністративно-правовій науці є одним із найбільш досліджуваних, серед науковців не припиняються численні дискусії щодо змісту цих понять. Різниця в підходах прослідковуються в тому, що згідно з одними позиціями контроль і нагляд - різнопланові поняття; відповідно до інших - нагляд є варіантом контролю; іноді їх об'єднують у рамках контрольно-наглядової діяльності тощо. Не додає визначеності і законодавець. Так, наприклад, Закон України від 2 грудня 2010 р. "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" один і той самий вид діяльності іменує і "контролем" і "наглядом", розмежовуючи їх виключно за суб'єктами діяльності. А в Законі України від 5 квітня 2007 р. "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" відповідна діяльність ототожнюється. Водночас є реальні підстави вважати, що нагляд - це окремий спосіб забезпечення законності й дисципліни в публічному адмініструванні.

Між контролем і наглядом є певна кількість відмінностей, основні з яких:

- відомча підлеглість при нагляді відсутня;

- можливість втручатися в оперативно-господарську діяльність для усунення виявлених вад (за контролю є, за нагляду немає);

- контроль здійснюється з погляду відповідності прийнятих актів чи вчинених дій законності й доцільності, нагляд - лише законності;

- застосування заходів адміністративного примусу (під час контрольних заходів є досить ймовірним, у здійсненні нагляду практично немає).

17. Мета, завдання і напрями адміністративної реформи.

Важливим чинником виходу із трансформаційної кризи українського суспільства є створення сучасної, ефективної системи державного управління. Необхідність формування нової системи державного управління як інструменту подолання кризи в Україні до останнього часу недооцінювалась.

Нова система державного управління в Україні має бути створена шляхом проведення адміністративної реформи.