Росія в першій світовій війні

Причиною розв’язки Першої Світової війни стало суперництво двох блоків держав у питаннях, пов’язаних з розподілом економічного впливу в світі. Держави Троїстого союзу проігнорували можливість вирішити конфлікт мирним шляхом.

Вбивство престолонаслідника Австрії під час його офіційного візиту до Сараєво стало приводом розв’язки військових дій. 14 липня 1914, Австро Угорщина оголосила війну Сербії. Вже через три дні Росія, як союзниця сербської держави, почала проводити загальну мобілізацію, незважаючи на ультимативні застереження Німеччини.

Хід війни
Для порятунку військ союзників, російська армія була втягнута у військові дії ще до кінця загальної мобілізації в Росії. Армія Російської імперії на першому етапі протистояння воювала на фронтах Північно-Західного театру, де їй були нанесені перші нищівні удари.

Але незважаючи на поразки в битві на території Східної Пруссії, росіянам вдалося здобути першу перемогу вже в серпні 1914 року австро-угорська армія була повністю розгромлена в Галичині. Успіхи російської армії змусили уряд Німеччини сконцентрувати на Східному фронті кращі війська, щоб перешкодити подальшому просуванню союзників до кордонів німецької держави.

Результатом масштабного наступу ворожих сил, Росія втратила частину територій України, Білорусі, Польщі та Прибалтики, що стало значним ударом для імперії. Корінний перелом у ході Першої Світової війни був пов’язаний з легендарним Брусиловським проривом, після якого прерогатива у військових діях виявилася на боці Антанти.

Наступ російської армії під керівництвом генерала О. Брусилова, не тільки принесло шкоду силам супротивника, але й поставило Австр. Угорщину у вкрай катастрофічне становище. З цього моменту військові сили Троїстого союзу були змушені прийняти позицію оборони.

Вихід Росії з війни
На завершальному етапі Другої Світової війни, Росією прокотилася хвиля найпотужнішого внутрішньої політичної кризи, результатом якого стала Лютнева революція. Тимчасовий уряд доклав максимум зусиль, щоб Росія продовжувала участі у війні, так як скороспішний вихід міг спричинити за собою позбавлення репарацій.

Однак масштабні поразки влітку 1917 року, не дозволили російським військам вести повноцінні військові дії в державному казначействі не залишалося коштів для зміцнення армії. Остаточний вихід Росії з Першої Світової війни відбувся після встановлення влади більшовиків, яких держави Антанти вперто не бажали визнавати.

Новий уряд пішов вимушений був піти на укладення миру з Німеччиною. У березні 1918 року між більшовиками і німецьким урядом був підписаний Брестський мирний договір. У свою чергу держави Антанти, в цей же час, вирішили «допомогти» російському народу відновити втрачену монархію, і на знак помсти комуністам, направили до Росії свою інтервенцію.

 

41. Конституція 1921 року в Польщі.

Конституція 1921 р. складалася з 126 статей і визначала Польщу як республіку (Річ посполиту), в якій влада належить народу. Законодавча влада надавалася двопалатному парламенту (Національним зборам), який складався з сенату (верхня палата) і сейму (нижня палата). Депутати обиралися загальним, рівним, прямим, безпосереднім, таємним, пропорційним голосуванням на строк п'ять років. Пасивне право надавалось усім громадянам, які досягли 21 року (сенату - 30 років), активне - 25 років (сенату - 40 років). Парламент мав право контролю виконавчої влади, йому підпорядковувалася Вища Палата (ізба) Контролю Держави. Виконавча влада належала президенту та уряду. Президент обирався Національними зборами строком на сім років, не мав права законодавчої ініціативи, а всі його документи вимагали підпису прем'єра й відповідного міністра. Його функції зводилися до представницьких. Уряд був відповідальний перед сеймом, а його міністри могли бути відкликані за рішенням сейму. Судівництво ґрунтувалося на засадах незалежності від адміністрації. Вищою судовою інстанцією був Вищий адміністративний трибунал.

Конституція гарантувала всі демократичні права і свободи, право приватної і колективної власності, соціальне забезпечення на випадок хвороби і безробіття. Національні меншини отримали культурно-національні права. Римо-католицька церква визнавалася провідною серед інших рівноправних віровизнань. Дослідники (Л. Зашкільняк) оцінюють березневу Польську Конституцію як про прогресивний документ, взірцем для якого послугував основний закон Франції. Вона запроваджувала в Польщі демократичний парламентський устрій, характерний для стабільних і розвинених країн світу.

Проте внаслідок травневого перевороту (1926 р.) у Польщі запанував політичний режим, який зводив нанівець основні принципи, покладені в основу т. зв. березневої Конституції 1921 р. Механізм функціонування держави, властивий парламентському ладові, замінили авторитарні методи правління. Зміцнення міжнародних позицій Польщі дозволило пілсудчикам приступити до зміни Конституції Польщі, аби вона забезпечила збереження влади в їхніх руках. Протягом десяти років відбувалося конституювання нової верховної влади, що завершилося прийняттям нової (1935 р.) т. зв. квітневої Конституції держави.

 

 

Особливості світової економічної кризи 1929-1933 pp. в

Чехословаччині

В коаліційний уряд Чехословаччини, очолюваний аграріями, в жовтні 1926 р. вперше ввійшли представники німецької аграрної, християнсько-соціалістичної партій, а також словацької партії А. Глінки. Зміцнення фронту партій правої орієнтації призвело до наступу на демократичні права громадян. Згідно з прийнятим у квітні 1927 р. законом виборчих прав були позбавлені військовослужбовці жандарми. Укладена в січні 1928 р. угода з Ватиканом зміцнила позиції католицької церкви в країні. Внаслідок проведеної реформи, яка розділила Чехословаччину на землі та округи, одна третина депутатів у місцеві законодавчі органи призначалася урядом.

 

Однак соціальна база існуючої коаліції виявилася досить вузькою, і незадоволення правоцентристською політикою хитнуло маятник у протилежному напрямку. На чергових парламентських виборах, які відбулися в жовтні 1929 р., партії соціалістичної орієнтації зібрали на 25 % більше голосів, ніж на попередніх виборах. Склалися умови для розширення за її рахунок урядової коаліції, очолювати яку продовжували аграрії.

 

Навіть ухід у відставку в лютому 1929 р. захворілого А. Швегли не вплинув на характер та спрямованість політики аграріїв. Ф. Удржап (лютий 1929 - січень 1932 рр.), Я. Маліпетр (лютий 1932 - листопад 1935 рр.), М. Годжа (листопад 1935 - вересень 1938 рр.) - усі ці прем'єр-міністри чехословацького уряду належали до аграрної партії й ні в чому не відхилялися від принципів, обстоюваних їхнім визнаним партійним вождем. Економічна політика цих кабінетів проводилася в інтересах крупних аграріїв, гальмувала розвиток промисловості й перетворювала сільське господарство в прибуткову статтю аграріїв-монополістів.

 

Земельна реформа зміцнила позиції великих землевласників та заможних селян. 4 млн га орної землі та лісів, конфіскованих майже у 1,9 тис. власників, були розподілені так. що 8 тис. ділянок по 30 га потрапили до заможних селян, 3,5 тис (по 15 га) — передані колишнім легіонерам, а майже 1 млн га відійшли до держави.

 

Промисловість країни занепадала: видобування вугілля у 20-х роках скоротилося на 70%, виплавка чавуну — на 50, виробництво металургійної промисловості — на 25, електроенергетики — на 75, текстильної — на 71, цементної — на 64, паперової — на 65, деревообробної — на 80 %. Така ситуація склалася насамперед унаслідок обмеження промислового виробництва в Словаччині, що було спричинено прагненням зберегтн позиції чеської промисловості. Крім того, могутні металургійні картелі встановили штучно високі ціни на основні промислові вироби. Чехословаччнна входила в Рейнсько-Версальсько-Бельгійський сталевий картель, який диктував високі ціни на чавун і сталь, у самій країні утворився пов'язаний з Німеччиною вугільний картель, який утримував високі ціни.

 

Досить міцні позиції в чехословацькій економіці займав французький капітал, що майже повністю захопив ціляй ряд великих підприємств, в тому числі й відомі заводи «Шкода». Не відставав і англійський капітал, який діяв через Англобанк. Усі ці обставини значною мірою посилювали негативний вплив на чехословацьку економіку світової економічної кризи н викликали скорочення виробництва в усіх галузях промисловості країни.

43."Сараєвське вбивство". Розв'язання першої світової війни.

Сараєвське вбивство — вбивство 28 червня 1914 ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця австро-угорського престолу, та його дружини герцогині Софії Гогенберг у Сараєві сербським гімназистом Гаврилом Принципом, членом сербської терористичної організації «Млада Босна». Принцип входив до складу групи з 5 терористів, яких координував Данило Іліч.

У Сербії існувала низка націоналістичних організацій, які ставили своїм завданням об'єднання південних слов'ян і створення«Великої Сербії». Серед офіцерів сербської армії існувала таємна організація під назвою «Чорна рука». Її метою було звільнення сербів, що перебували під владою Австро-Угорщини. Вождем «Чорної руки» був полковник Драгутін Дмитрович, на прізвисько«Апіс», начальник сербської контррозвідки. Уряд Пашича його остерігався. Сербський уряд здогадувався про змову й не схвалював її, але й не заважав «Чорній руці».

Вбивство стало формальним приводом для початку Першої світової війни.

Після того, як стало відомо про вбивство, у Сараеві почався антисербський погром. Лише через декілька годин порядок було відновлено військовими. Оскільки в убивстві була замішана Сербія, через деякий час Австро-Угорщина висунула Сербії Липневий ультиматум, і хоча його і було прийнято з єдиним застереженням, не задовольнялась відповіддю й оголосила Сербії війну. Це стало початком Першої світової війни.

Головною причиною світової війни були економічні й політичні протиріччя між держа­вами Антанти і Троїстого союзу. Найгостріші суперечності виявилися насамперед між Німеч­чиною і Росією, Німеччиною і Великою Брита­нією, Німеччиною і Францією, Австро-Угорщи­ною і Росією, а також між державами всере­дині самих воєнних блоків.

Воєнному протиборству Німеччини і Росії передувало протистояння німецького і російсь­кого імперіалізму на економічному та політич­ному ґрунті. Німеччина намагалася підкорити Росію економічно і послабити її в політичному і військовому відношенні. Вона планувала «по­вернути» Російську імперію на Схід, відкинув­ши її до кордонів Московського князівства. Міністр внутрішніх справ Німеччини Г. фон Дельбрюк стверджував: «Росію необхідно перетворити в колишню напівазіатську дер­жаву».

Зовнішньополітичну доктрину імперських кіл підтримувала громадська організація шовіністичного спрямування — Паннімецький союз, її центральний орган «Аллдейче блеттер» не переставав пропагувати ідею відторг­нення від Росії українських земель. Він не­одноразово повторював, що могутність Росії по відношенню до Європи і Близького Сходу зумовлена наявністю України. Якщо захопити її, цю коштовну економічну перлину, то Росія відтиснеться до Волги й Уралу, перестане бути європейською країною і перетвориться на пересічне азіатське державне об'єднання.

На шляху Німеччини до світового пануван­ня стояли також Англія і Франція. Німецькому імперіалізму марилася колоніальна імперія в Центральній Африці, він прагнув покласти край пануванню Англії на морі, захопити промислово розвинені північно-східні райони Фран­ції. В свою чергу, правлячі кола Англії хотіли зберегти свої колонії та панування на морі, відібрати у Туреччини багаті нафтою Месопо­тамію і частину Аравійського півострова.

Понад 40 років Франція носилась з ідеєю реваншу за поразку у франко-прусській війні 1870-1871 рр. Вона розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарингію, приєднати лівий берег Рейну та Саарський вугільний басе Австро-Угорщина не лише намагалася зберегти величезні колоніальні володіння в Євро а й виношувала загарбницькі плани що Волині і Поділля, що перебували у складі Росії та балканських країн — Сербії, Боснії і Герцеговини

Яка ж роль Російської імперії у розв'язання Першої світової війни? Сьогодні російські історична наука визнає, що за роки радянської влади вивчення історії війни велося тенденційно, односторонньо, з класових позиці Цей глобальний конфлікт перебував у ті жовтневого перевороту більшовиків. До цього часу немає жодної повноцінної узагальнюючої праці про Велику світову війну 1914-191 рр., як її називають у світі.

Але якщо історична школа академіка М.М. Покровського відводила Росії роль призвідника війни, то учасники спеціальної наукової сесії 1968 р. заявили, що «їй належить другорядна роль у порівнянні з головними імперіалістичними державами — Англією і Німеччиною» Відкинули вони і концепцію про роль царизму як «сторожового собаки імперіалістичних інтересів» та інші.

Вивівши Росію з когорти паліїв війні і не заперечуючи тези, що імперія займала пер­шорядні позиції в територіальному розподілі світу, російські історики стверджували, що імперія була в першу чергу зацікавлена у збе­реженні статус-кво, ніж у перекроюванні кар­ти земної кулі.

На наш погляд, такі висновки не в повній мірі відповідають історичній дійсності. Об'є­ктивність дослідження проблеми швидше при­сутня у висновках А. В. Ігнатьєва, який стверд­жує, що «імперському менталітету правлячої бюрократії навіть не спадало на думку хоч би тимчасово відмовитись від великодержавної ролі, в крайньому разі в традиційних східному і слов'янських питаннях. Збереглися експан­сіоністські прагнення в Азії, можливість здійснення яких, однак, була обмежена необ­хідністю концентрації сил в Європі і конкурен­цією інших держав».

Російський царизм з часів Івана Грозного не залишала ідея перетворення імперії в «тре­тій Рим». Завжди думав проте, щоб російсь­кий хрест поставити на турецькій мечеті Айя Софія, і останній імператор Микола II.

«Вікно в Європу», вирубане Петром І, мало сприяло експансіоністським планам імперії. Лише загарбання України, Криму і вихід до Чорного моря перетворили Росію в могутню державу.

«Для створення Великої Росії, — писав у 1908 р. П.Б.Струве, — є лише один шлях — направити всі сили на ту область, яка дійсно підсильна її реальному впливу. Це — весь ба­сейн Чорного моря, тобто всі європейські і азіатські країни, що виходять до Чорного моря. Там для нашого незаперечного господарчого і економічного панування є справжній базис: люди, кам'яне вугілля, залізо... Основою російської зовнішньої політики мусить бути, таким чином, економічне панування в басейні Чорного моря».

Україна, а саме її мав на увазі П.Б. Струве, впродовж декількох віків з її великими людсь­кими і економічними ресурсами була справж­нім базисом колоніальної експансії царизму. Ще далі йде в розробці загарбницьких планів імперії її міністр іноземних справ С.Д. Сазонов, нагадуючи цареві, що той, хто володіє протоками Босфор і Дарданелли «має ключ для на­ступального руху в Малу Азію і для гегемонії на Балканах».

Деякі російські дослідники закликають не ігнорувати морального фактору виступу Росії на захист Сербії, що зазнала нападу Австро-Угорських військ. Але яка ціна цього мораль­ного фактора? 310 млн. чоловік, що загинули на війні, 5 млн. були росіяни, українці, білоруси та представники інших народів імперії.

Велика Перша світова війна мала колосаль­не соціально-економічне і епохальне загальноісторичне значення. Наслідками війни і мо­гутніх революційних катаклізмів стали розпад імперій Романових, Гогенцоллернів і турецьких султанів, почався незворотний процес руйнування колоніальних держав — Великої Британії і Франції, на історичну арену вийшли нові держави: Австрія, Угорщина, Польща і Фінляндія, Чехословаччина і Югославія, Ра­дянська Росія і Українська Народна Республі­ка, держави Прибалтики, Кавказу, Близького і Середнього Сходу.