Теорії походження держави і права.

Держава і право існували не завжди. Про їх походження існує немало теорій, всі вони по – різному трактують причини виникнення держави і права.

 

Основні теорії походження держави і права:

Теологічна (релігійна) теорія (Августин Блаженний і Фома Аквінський). Пояснює походження держави та права божественною волею, спираючись на Біблію. Вони обґрунтовують її вічність і непорушність, будь-яке посягання на державу приречене на невдачу.

Сакральна(харизматична) (Дж. Фрезер). Логічно продовжує теологічну теорію. Вона пояснює виникнення держави і права вірою людей у божественну силу носіїв влади – вождів, князів, царів, їх так звану харизму.

Патріархальна теорія (Аристотель, Фільмер, М.Драгоманов). Пов’язують виникнення держави з історичним процесом росту сім’ї, об’єднання родів у племена, племен у державу. Державна влада є продовженням батьківської (патріархальної) влади, яку здійснює у державі монарх.

Договірна теорія (ЖЖ.Руссо, Д. Локк, Спіноза). Держава – результат згоди, досягнутої між правителями і населенням певної території, з метою забезпечення порядку і організації суспільного життя.

Теорія завоювання (насильницька) (К. Каутський, Гумплович, Дюрінг). Держава виникає внаслідок завоювання одних народів іншими; держава утворюється завойовниками для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення своєї влади.

Органічна теорія (Г. Спенсер) Держава, подібно біологічному організму, народжується, розвивається, старіє, вмирає і має своє політичне тіло – руки, ноги, голову, внутрішні та зовнішні органи, що виконують певні функції.

Психологічна теорія (Л. Петражицький, Г.Тард). Походження держави й права пояснюється властивостями людської психіки, необхідністю одних владарювати, а інших підкорятися. Народ є інертною масою і не здатний до прийняття рішень, а тому потребує постійного керівництва.

Технократична теорія (Л. Михайловський) Держава є результат розвитку науки: обумовлена необхідністю регулювання відносин між людьми і технікою.

Космічна теорія Державні інститути занесені з космосу, створені при участі позаземних істот.

Теорія географічного детермінізму (А. Мечніков, Е.Хантінктон). Вирішальними факторами у виникненні держав є клімат, ландшафт природних ресурсів.

Демографічна теорія (Т.Мальтус) Полягає в тому, що практично всі суспільні процеси, в тому числі і утворення держави, обумовлені зростом народонаселення.

У XX ст. найбільшого поширення набула класово – економічна теорія походження держави (К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін). Згідно із нею держава та право є важливим, об’єктивно закономірним надбанням людської цивілізації. Вони виникли внаслідок економічного розвитку суспільства у лоні первіснообщинного ладу, його норм моралі, звичаїв та традицій.

Тривалий час історія не знала інституту держави. Основними формами суспільної організації були рід, община, плем’я, об’єднання (союз) племен. Не існувало також і права: стосунки між індивідуумами регулювалися на основі звичаїв, забобонів, фізичної сили тощо. Суспільний поділ праці, розвиток людини та знарядь праці (продуктивних сил) зумовили появу умов для створення надлишкового продукту, його обміну, а отже, і виникнення приватної власності. В результаті з’являються групи людей, які наділені можливостями не працювати, а привласнювати продукцію, створену іншими групами людей. Суспільство розмежовується на класи, які відрізняються між собою за роллю і місцем у суспільному виробництві, розподілі матеріальних благ, за соціальним і майновим станом, способом життя тощо. Між цими групами виникають різноманітні суперечності, які з часом стають все гострішими, антагоністичними, тобто такими, що характеризуються непримиренною боротьбою.

Загроза втратити не лише продукти своєї праці, а й життя, змусила людей до такої організації співжиття, яка б не тільки захистила їх фізично, але сприяла узгодженню, захисту різноманітних їхніх інтересів, які з плином часу постійно розширювалися.

Це зумовило виникнення інституту держави, яка взяла на себе функції узгодження інтересів різних груп населення, організації внутрішнього життя за допомогою загальнообов’язкових норм та правил поведінки (законів), механізмів їхнього впровадження, забезпечила єдність і цілісність суспільства, а також захист своїх громадян від зовнішніх сил. Держава стала єдиною формою організації суспільного життя. Виникнення держави закріпило певний етап розвитку суспільства на шляху прогресу. Водночас і право постає основним фактором (нормою) організації співжиття в державі, потіснивши, але не ліквідувавши інших норм: звичаїв, традицій, моралі, релігійних канонів. Цінним у соціально – економічній теорії є те, що держава розглядається як наслідок об’єктивних економічних процесів у суспільстві

Класифікація держав за їхньою формою.

Основними елементами, що визначають порядок організації та здійснення державної влади (тобто форму держави) є: форма правління, форма державного устрою та форма політичного режиму.

Форма державного правління – це організація верховної влади в державі, яка вказує на структуру вищих органів державної влади, порядок їх створення, розподіл повноважень, принципи взаємодії з іншими органами влади, з політичними партіями, класами та іншими верствами населення. Основні форми правління держави:

1. Республіка – форма правління, при якій вища державна влада здійснюється колегіальним органом, що обирається населенням країни на певний строк. Республіки бувають:

Парламентські – проголошення принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність (Фінляндія, Індія, Туреччина, Італія).

Президентські, де Президент обирається загальнонародним голосуванням, очолює уряд, але не може розпустити парламент. Обраний парламент тільки приймає закони, але має право накладати вето на президентські укази (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Росія).

Президентсько–парламентські чи парламентсько–президентські (змішані) – присутні ознаки парламентської і президентської республіки (Україна, Франція).

2. Монархія (від гр. єдиновладдя) – вища державна влада, повністю або частково зосереджена в руках одноособового глави держави (короля, царя, імператора), влада якого передається, як правило, по спадковості.

Розрізняють такі види монархій:

Абсолютна монархія – це історичний тип монархії, коли монарху належить необмежена влада (Російська імперія часів Петра I).

Парламентська (або конституційна) монархія – влада монарха обмежена конституцією, за якою обирається парламент (Англія, Данія).

Виборна монархія – глава держави одержує владу не престолонаслідуванням, а обирається не певний строк (Малайзія, Об’єднані Арабські Емірати).

Теократична монархія – значну роль в управлінні державою відіграють релігійні інститути, коли релігійний лідер є одночасно главою держави (Катар, Оман, Бахрейн, Ватикан).

Внутрішній поділ держави на певні частини (штати, землі, адміністративно – територіальні одиниці, автономні утворення, суб’єкти федерації) складає державний устрій, він визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевої влад.

За формою державного устрою держави бувають:

Прості (унітарні, єдині) – держава, яка характеризується цілковитою політичною єдністю. Держава має єдині вищі органи державної влади і державного управління, єдине громадянство, єдину систему права, судову та грошову системи, немає самостійних державних утворень на місцях (Польща, Литва). Деякі унітарні держави (Іспанія. Португалія, Україна) включають автономні утворення.

До складних держав належать:

Федерація – союзна держава, що складається із територій суб’єктів (складових держави), які мають обмежений суверенітет. (Наприклад. США, Німеччина, Австрія, Канада, Мексика, Росія, Бразилія).

Конфедерація – союз суверенних держав, утворений для реалізації певних цілей (економічних, військових, дипломатичних тощо). Цей союз недовготривалий, він перетворюється на федерацію або розпадається (Наприклад, початковий етап створення США).

Імперія – це складна держава, яка включає суверенну державу – метрополію і підвладні їй не суверенні держави – колонії (Британська імперія).

 

Політичний режим – це елемент форми держави, що визначає методи та прийоми здійснення політичної влади. Типи (форми) політичного режиму визначаються конкретною розстановкою політичних сил, рівнем політичної зрілості громадян та цивілізованістю країни:

Демократичний політичний режим характеризується реальною участю населення в здійсненні державної влади, заснований на визнанні принципу рівності та свободи всіх людей, конституційному закріпленні та гарантуванні прав і свобод громадян. Різновиди демократичного режиму: демократично – ліберальний; демократично – консервативний; демократично – радикальний.

Антидемократичний (авторитарний, тоталітарний, тиранія) політичний режим характеризується відсутністю дійсної участі населення в здійсненні державної влади, недодержанням основних прав людини, верховенством держави над правом; підконтрольністю всіх сфер суспільства державі та мілітаризацією держави.