Доведіть, що діагностика в соціальній роботі – умова її успішного прогнозування

 

Діагностична функція є провідною у соціальній роботі як різновид професійної діяльності, спрямованої па забезпечення належного соціального, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей. Ще наприкінці ХІХ-поч.ХХст. родоначальник теорії соціальної роботи Мері Річмопд у своїй книзі "Соціальні діагнози" (1917р.) докладно представила власний метод соціальної роботи. Найважливішим і головним компонентом у пій М.Річмопд вважала здатність у кожному конкретному випадку поставити соціальний діагноз, тобто провести оцінку, як особистості клієнта, так і його соціального оточення та взяти його результати діагностики за основу при визначенні методу допомоги.

Сьогодні діагностика як спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний процес чи об'єкт застосовується в різних галузях діяльності та має різні цілі. Варто зазначити, що в соціальній роботі найчастіше застосовуються такі види діагностики: соціальна, медична, соціально-психологічна, соціально — педагогічна. Тому розглянемо окремо особливості кожного з зазначених різновидів діагностики у соціальній роботі.

Соціальна діагностика — процес наукового виявлення та вивчення причино-наслідкових зв'язків і взаємостосунків у суспільстві, що характеризують його соціально-економічіний, культурно-правовий, мораль-ію-нсихологічіїий, медико-біологічпий та санітарпо-екологічіюго стану. В більш вузькому розумінні — це вивчення причин соціальних проблем, котрі створюють складні життєві ситуації для індивіда, сім'ї, окремих груп

Оскільки діагностика носить процесуальний характер, то рівень її ефективності обумовлений певними принципами. Перш за все це принцип об'єктивності, сутність якого полягає у правдивому, пеупереджеиому аналізі та оцінці різних соціальних явищ, що виключає як суб'єктивні викривлення в інтерпретації отриманих результатів діагностування (наприклад, стереотипи, упередження, життєвий досвід спеціаліста), так і вплив зовнішніх факторів (наприклад, тиск зацікавлених осіб, начальства, представників засобів масової інформації тощо).

Досить важливо в процесі діагностування дотримуватися принципу верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її достовірності та перевірки за допомогою інших дослідницьких процедур чи джерел інформації.

Відомо, що у реальній дійсності всі явища та процеси взаємопов'язані й взаємообумовлені. Тому дуже важливо пам'ятати про принципи системності та комплексного підходу. Зміст їх полягає в необхідності врахування та аналізу всіх умов та факторів, які сприяли виникненню певної соціальної проблеми чи явища.

Соціальну діагностику в соціальній роботі розглядають, перш за все, як інструмент, котрий дає управлінським органам необхідну інформацію, на основі якої розробляються різні соціальні прогнози та проекти, вивчається громадська думка та моральио-психологічпий клімат в суспільстві

Залежно від масштабності соціальної роботи соціальна діагностика може бути проведена па державному, регіональному, місцевому та індивідуальному рівнях. На державному рівні предметом соціальної діагностики є визначення соціальних проблем па рівні суспільства чи його окремих великих соціально-демографічиих груп: дітей, молоді, осіб похилого віку, інвалідів, національних спільнот тощо. В переважній більшості таку діагностику провадять науково-дослідні установи чи спеціалізовані підрозділи. Наприклад, в Україні соціальну діагностику па державному рівні проводять Інститут соціальних досліджень, Центр дитинства, Інститут проблем сім'ї та інші установи.

Для регіонального та місцевого рівнів соціальній діагностиці притаманне вивчення певних соціальних проблем в умовах конкретного регіону, області, міста та селища (наприклад, проблема співжиття представників різних етнічних груп у республіці Крим; проблеми соціального сирітства дітей Івано-Франківської, Чернівецької областей, батьки яких виїхали па заробітки за кордон; проблеми працевлаштування молоді у районних містечках тощо).

Індивідуальний рівень соціальної діагностики — це рівень безпосередньої соціальної роботи з конкретною людиною чи групою осіб, які звернулися за допомогою до певних соціальних служб. Головною метою діагностики на цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаходження правильних засобів для ЇЇ вирішення. Тому на індивідуальному рівні соціальної діагностики важливим етапом є вивчення особистості клієнта, що здійснюється за допомогою медичних, психологічних, соц-іально-иедагогічних діагностичних процедур.

Теоретики соціальної роботи зазначають, що мета соціальної діагностики полягає у встановленні міри відповідності (невідповідності) параметрів соціальної реальності (ресурсів, властивостей об'єктів, соціальних установок) соціальним показникам та нормативам

Тому цілком очевидно,, що соціальна діагностика має здійснюватись за допомогою певного діагностичного інструментарію, який в основному, є сукупністю різних соціологічних та статистичних методів. Оскільки перелік цих методів досить великий, зробимо короткий змістовий огляд найбільш поширених із них і які найчастіше використовуються в практиці соціальної роботи.

Соціологічні методи використовуються у соціальній діагностиці найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбільш розповсюдженими серед них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтер­в'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (традиційний аналіз, коитент-аналіз); експертна оцінка.

Спостереження — один з емпіричних методів дослідження, який полягає в безпосередньому та цілеспрямованому сприйнятті оточуючої дійсності. В соціальній роботі цей метод здебільшого використовується для збору інформації про поведінку конкретної людини чи певної групи.

Опитування — спосіб отримання інформації про суб'єктивний світ людей, їх нахили, судження, мотиви діяльності. Різновидом опитування є інтерв'ю, яке проводиться у формі бесіди за чітко визначеним планом. Вони бувають дистанційні (телефонне інтерв'ю) та очні (безпосереднє спілкування учасників інтерв'ю). Анкетування є також різновидом опитування, що полягає в отриманні інформації шляхом відповіді респондентів у письмовій формі па пропонований перелік запитань. Фокус-груиа — це групове інтерв'ю, яке проходить у формі групової дискусії і спрямоване на отримання від її учасників "суб'єктивної інформації" про те, як вони сприймають конкретні суспільні події та явища.

Одним із основних методів отримання конкретного знання про соціальну реальність па основі інформації, зафіксованої в різних документах, текстах масової комунікації, є метод аналізу документів. Він застосовується з метою уточнення або підтвердження результатів опитування та спостереження.

Досить поширеним методом соціальної діагностики є також аналіз соціуму (соціальна паспортизація). Він є необхідним у ході збору статистичних даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву ситуацію стосовно осіб у певному соціумі. До таких даних відносять кількість дітей та дорослих, людей з особливими потребами, осіб девіантпої поведінки, дані про різні тини сімей, об'єкти культурпо-освітиього, медичного призначення, соціальні служби різного типу, громадські організації тощо.

У соціальній роботі соціальна діагностика передбачає вивчення мотивів і причин поведінки особистості, прошарку, групи, їхнього стану (матеріального, психічного, духовного), визначення форм, методів роботи з ними. Основною метою соціальної діагностики є виявлення соціального змісту чинників, що діють у соціально-екопомічішх, психологічних, правових сферах суспільного життя

Процедура соціальної діагностики спрямована не лише на вивчення соціальних коренів різних проблем, процесів та явищ, але й на дослідження соціальних наслідків і змін у структурі суспільних відносин, спо­собі життя людей. Окрім того, соціальна діагностика передбачає вироблення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки людини.

Повертаючись до питання соціальної діагностики па індивідуальному рівні, перш за все, зазначимо, що в основному вона носить комплексний характер, тобто має місце взаємопоєднання двох або більше таких різновидів діагностики, як медична, психологічна, соціальпо-недагогічпа.

Медична діагностика — це процес встановлення медичного діагнозу, тобто висновків про характер та особливості фізичного етапу клієнта чи його хвороби. Вона здійснюється за допомогою спеціальних методів у результаті різнобічного обстеження та опитування клієнта. У соціальній роботі показники медичної діагностики мають велике значення при паданні соціальної допомоги та соціальних послуг людям з обмеженими функціональними можливостями, соціальній підтримці осіб, що мають захво­рювання психічного характеру чи різні види хімічної залежності.

Психологічна діагностика — це вимірювання іпдивідуально-нсихо-логічиих якостей особистості або інших об'єктів, які піддаються психологічному аналізу (група, організація). її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості і прогноз її подальшого розвитку

Соціально-педагогічна діагностика — спеціально організований процес пізнання, під час якого відбувається збір інформації про вилив па особистість і соціум соціальпо-психологічиих, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів. За змістом та кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями.

Об'єктом такої діагностики для соціального працівника є особистість, яка розвивається в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремими суб'єктами цього середовища, котрі впливають на формування даної особистості. Предметом діагностики с соціально-педагогічна реальність. Предмет та об'єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.

У соціальїю-педагогічпій діагностиці розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також шдивідуально-психологічпі характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).

Отже, в межах соціально-недагогічпої діагностики особистості необхідно:

· з'ясувати специфічні соціальні якості особистості;

· уточнити соціальну ситуацію розвитку;

· визначити міру розвитку чи деформації різних якостей та властивостей, що обумовлені перш за все включенням людини у різні соціальні

· зв'язки (соціальні установки, позиції, особливості комунікації тощо).

 

Завдання соціально-психолого-педагогічної діагностики в соціальній роботі полягають у вивченні:

· особистіших, індивідуальио-психологічних особливостей клієнта;

· позитивного і негативного виливу мікросоціуму па клієнта;

· виховного потенціалу мікросередовища клієнта;

· дослідженні "проблемного поля" особистості клієнта.

Процес діагностики умовно можна поділити па кілька етапів:

· аналіз первинної інформації тих відомостей, які спеціаліст одержує при першому знайомстві з клієнтом;

· визначення об'єкта діагностики та способів її проведення;

· підготовка спеціаліста і клієнта до діагностичної діяльності (технічна, методична, психологічна тощо);

· процес діагностики — застосуваїшя діагностичних процедур;

· аналіз результатів діагностики та постановка діагнозу.

На основі одержаних даних робиться висновок про особистіші особливості клієнта і визначається його проблема. На практиці, як правило, таких проблем є декілька. Визначення соціальної проблеми клієнта дозволяє спеціалісту перейти до вибору відповідних технологій соціальної роботи.

Таким чином можна зробити висновок про те, що вибір діагностичного інструментарію, перш за все, обумовлений такими чинниками, як напрям соціальної роботи (соціальна профілактика, соціальна реабілітація, допомога у працевлаштуванні, соціальне обслуговування тощо), типологією клієнта та видом діагностики. Комплексне врахування цих чинників у процесі діагностування забезпечує об'єктивність і валідність його результатів та добір оптимальних технологій для подальшої соціальної роботи з клієнтом чи групою.

 

10. Розкрийте зміст, завдання, напрямки роботи центрів соціальних служб для сімей, дітей та молоді

Принципи реалізації соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні можуть бути представлені як:

• принцип надання соціальної допомоги молодій людині незалежно від її віку, національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, релігійної належності;
• принцип гуманності, який виявляється у пріоритеті загальнолюдських цінностей, з одного боку, та поєднанні інтересів суспільства з потребами особистості, з іншого;
• принцип інтеграції дії різних соціальних інститутів, які впливають на соціалізації особистості дитини;
• принцип спирання на позитивний потенціал особистості та її прагнення сприймати соціальний вплив;
• принцип адаптації у процесі соціально значущої діяльності;

• Центр соціальних служб для молоді– спеціальні заклади, уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики шляхом здійснення соціальної роботи з дітьми та молоддю (Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”)

  принцип узгодженості близьких і глобальних перспектив соціалізації особистості, державних та особистісних програм соціального розвитку;
• принцип комплексного підходу до розв`язання проблеми

формування соціально компетентної особистості;

• принцип етичності характеру соціально-

педагогічної діяльності;

• принцип поваги до осо бистості;
• принцип безкоштовності обслуговування і

коштовності послуг.

На сьогодні в Україні діє 619 центрів

соціальних служб для молоді:

Державний центр соціальних служб для молоді,

Республіканський центр АР Крим, 24 обласних, 419 районних, 139 міських, 22

районних у містах. При центрах соціальних служб діють спеціалізовані утворення:

· служби соціальної підтримки сімей “Родинний дім”,

· служби соціально-психологічної допомоги “Телефон довіри”,

· кризові центри соціально-психологічної допомоги,

· центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями,

· мобільні консультативні пункти для ін’єкційних споживачів наркотиків,

· служби соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які знаходяться у місцях позбавлення волі та повернулися з них,

· служби вторинної зайнятості тощо.

Пріоритет діяльності центрів соціальних служб для молоді – адресний вплив на клієнта через індивідуальні та групові послуги.

Станом на 1 липня 2001 року на обліку у центрах соціальних служб перебувало 135 348 клієнтів.

Основні завдання центрів соціальних служб:

1. Реалізація державної політики у сфері соціальної роботи з метою поліпшення становища, розв‘язання соціальних проблем і виховання своїх клієнтів.

2. Участь у реалізації державних, галузевих, регіональних програм соціального становлення і соціальної підтримки дітей, молоді, жінок і різних категорій сімей.

3. Розробка та реалізація профілактичних та реабілітаційних заходів, надання соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги дітям, молоді, жінкам і різним категоріям сімей.

4. Розробка та здійснення системи заходів соціальної допомоги сиротам, інвалідам та їх родинам, неповним, багатодітним, неблагополучним, малозабезпеченим сім‘ям, а також дітям, молоді, жінкам, які зазнали жорстокості та насильства, потрапили в інші екстремальні ситуації.

5. Вжиття необхідних заходів до запобігання та подолання негативних явищ серед дітей, молоді, жінок та різного виду сімей.

6. Здійснення міжнародного співробітництва, вивчення і поширення передового міжнародного досвіду з питань соціальної допомоги дітям, молоді, жінкам та сім‘ям груп ризику.

1. Організація діяльності регіональних центрів соціальних служб для молоді

Діяльність українських соціальних служб, особливо у локальних соціальних структурах, таких, як Житомирська область, є досить новою галуззю знань та практичної діяльності. Офіційно соціальна робота в Україні як професія була зареєстрована у березні-квітні 1991р.

Консультування- спеціально організований процес спілкування соціального працівника з клієнтом, за допомогою якого у клієнта можуть бути актуалізовані додаткові психічні сили і здібності заради пошуку нових можливостей виходу із тяжких життєвих ситуацій.

На час офіційного визнання нових професій (соціальний педагог та соціальний працівник) вже існувала професія “соціальний працівник” у відділах соціального

забезпечення. Але призначенням цих фахівців

було надання соціально-побутової допомоги

інвалідам та пенсіонерам, тобто існувала назва

професії, але її зміст не відповідав розумінню

сутності професії соціального працівника у

більшості країн світу.

У своїй роботі український соціальний

працівник керується кодексом етики, що є

міжнародним еталоном ставлення професіонала до своїх обов’язків. Кодекс визначає поведінку соціального педагога:

• стиль спілкування,
• компетентність,
• чесність,
• навчання й дослідницьку роботу,
• права і обов’язки,
• ввічливість тощо.

При центрах ССМ нині діє 1250 спеціалізованих формувань, зокрема:

• служби негайної психологічної допомоги “Телефон довіри”;
• центри ресоціалізації та реабілітації дітей та молоді;
• клуби дітей-інвалідів;
• консультативно-діагностичні служби для тих, хто вступає в шлюб;
• школи лідерів дитячих громадських організацій;

• Спеціалізовані соціальні служби– закладисоціальної спрямованості,які існують самостійно(або в системі соціальнихслужб для молоді) і мають права юридичної особи

  недільні школи для дітей-інвалідів;
• асоціації “Батьки дітей-інвалідів”;
• соціальні служби “Пошта довіри”;
• клуби “Молода сім‘я”;
• громадські приймальні;
• магазини безкоштовних речей;
• пересувні медико-консультативні пункти тощо.

Центри ССМ покликані проводити соціальну роботу з дітьми та молоддю за наступними напрямками:

1. Соціальна підтримка молодої сім‘ї: клуби молодої сім‘ї,школи батьківської підтримки,консультативні пункти, відеолекторії, служба знайомств, пошта довіри, благодійні акції, семінари, конференції.

2. Соціальна адаптація молодих жінок. Так, при Житомирському ЦССМ застосовується компенсаторна форма навчання і соціально-психологічної підтримки дівчат-підлітків “Вечірня жіноча гімназія”; крім того, попередженню насильства та запобіганню торгівлі жінками сприяє спеціалізована служба відеолекторію “Роксолана”.

3. Соціальна підтримка дітей та молоді з особливими потребами: при Житомирському ЦССМвідкрито клуб сімейного виховання“Особлива дитина” для дітей-інвалідівта їх батьків.

	Волонтерський рух- рух щодо надання безкорисливої допомоги тим, хто її потребує.

 

4. Соціальна підтримка дітей та молоді пільгових категорій: створеноволонтерський загін, що складається з трьох груп: до першої ввійшлимедики, педагоги, бібліотекарі, наукові працівники, до другої – студенти вищих навчальних закладів м.Житомира, до третьої – учні загальноосвітніх шкіл та гімназистки вечірньої жіночої гімназії; систематично працює “Телефон довіри” (0-50); на базі школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, створений клуб сімейного виховання “Дівчинка, дівчина, жінка”.

5. Профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі: відео лекторій з проблем статевого виховання “Поговоримо відверто”, відеолекторій з профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі “Світ без наркотиків”.

6. Профілактика правопорушень у дитячому й молодіжному середовищі. Форми роботи: школи правових знань, громадські приймальні, спеціалізована телефонна лінія. У м.Житомирі і вм.Коростені діють притулки для неповнолітніх.

7. Сприяння працевлаштуванню та вторинній зайнятості молоді: крім консультативних пунктів і телефонних ліній, у м. Житомирііснує молодіжна біржа праці та агентство зайнятості.

8. Сприяння творчому розвиткові дітей та молоді, організація їх змістовного дозвілля, відпочинку та оздоровлення.

9. Соціальна підтримка військовозобов‘язаної молоді: працівники соціальних служб м. Житомира беруть участь у організації спеціальних тренінгів для військовослужбовців.

Соціальними проблемами дітей та молоді, які вирізняються із загального кола і становлять підґрунтя для реалізації цілей та завдань центрів соціальних служб для молоді, на нашу думку, можуть бути названі три наступні:

І. Соціальні проблеми, які виникають сфері соціально-економічного розвитку. Водночас з деяким пожвавленням економічного розвитку у загальноукраїнському масштабі регіони страждаютьвід знищення економічних зв‘язків між підприємствами та неадекватного розподілу бюджетних коштів.

Вперше за останні 10 років спостерігається ріст виробництва промислової продукції як по всій територіїУкраїни, так і на території Житомирщини. Однак рівень безробіття у регіонах, на відміну, наприклад, від м.Києва, продовжуєзростати – приблизно на 22% за рік, що безумовно впливає на ставлення молодих людей до можливостей своєї професійної реалізації та вибір ними навчальних закладів для продовження освіти після закінчення школи.

ІІ. Соціокультурна ситуація найбільші труднощі відчуває через нестачу ресурсів та катастрофічне зменшення державного фінансування. Спостерігається скорочення охоплення дітей освітніми установами; зростання видатків сімей на освіту призвело до скорочення числа відвідувань клубів, спортивних секцій, таборів відпочинку тощо. На фоні зменшення фінансування відбувається зниження рівня освітніх послуг на всіх рівнях освіти, починаючи зі шкільного.

У зв‘язку з вищесказаним зростає кількість внутрігрупових конфліктів у шкільному та студентському середовищі, що суттєво впливає на емоційно-чуттєву сферу молоді та її здатність до толеранції стосовно оточуючого середовища. Сприймаючи це середовище як агресивне, підлітки та молодь відчувають на собі тиск неадекватної нормативно-ціннісної сфери, що знижує їх соціальну компетентність.

До всього, соціальна нерівність, яка проникла у шкільні класи та середовище неформального підліткового спілкування, спричинює етнічне, регіональне та статусне нерозуміння, хоча воно не виражається відкрито.

Нами проводилося опитування у молодіжному та студентському середовищі міста Житомира стосовно їх ставлення до:

А) соціально-політичної ситуації у країні та регіоні;

Б) перспектив професійної реалізації та отримання соціально значущої освіти;

В) особливостей міжгрупового та внутрігрупового спілкування у молодіжному середовищі.

ІІІ. У системі охорони здоров‘я однією з головних проблем залишається чорнобильська. В Україні зареєстровано 1млн 960тис. дітей, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. При цьому державне фінансування сфери охорони здоров‘я щороку скорочується, не дивлячись на те, що темпи захворюваності на СНІД, наркоманію, алкоголізм постійно зростають. Так, у Житомирській області зареєстровано 10 хворих на СНІД, 240 інфікованих. Однак спеціалісти відзначають, що за відсутності компетентної діагностики захворюваності реальне число хворих та інфікованих уп‘ятеро (!) більше. 90% інфікованих – ін‘єкційні наркомани. Усього за даними обласного наркологічного диспансеру у області зареєстровано 857 хворих на наркотичну залежність. Знову ж таки, реальне число, за свідченням фахівців, має бути збільшене у 10 разів. Серед тих, хто пройшов лікування у обласному наркологічному диспансері (спеціалізованих кризових стаціонарів на території області немає), - лише 7% не повертаються більше до вживання наркотиків, переважно через те, що стають членами протестантських церков, які активно працюють з цією категорією молоді.

Навіть короткий огляд трьох із загального числа соціальних проблем свідчить про їх всеохоплюючий характер та глибоке проникнення у середовище т.зв. пасивної частини соціальної структури – молоді, підлітків, перестарілих, груп ризику тощо. Головним змістовим компонентом діяльності соціальних служб має стати створення рівних шансів для створення та реалізацію соціальних можливостей для себе та свого мікро оточення.

Соціальні служби нашого регіону знаходяться у початку свого шляху: випробовують нові форми роботи, використовують позитивний міжнародний досвід, адаптуючи його до місцевих умов і прагнуть працювати з найбільш незахищеними верствами населення.

 

 

11.Розкрийте технологію соціально-педагогічної роботи з сім’єю

 

Сім'я – це “соціальний інститут, тобто стійка форма взаємовідносин між людьми, у межах якої здійснюється основна частина повсякденного життя людей: сексуальні стосунки, дітонародження й первинна соціалізація дітей, значна частина побутового догляду, освітнього й медичного обслуговування, особливо у ставленні до дітей та осіб похилого віку”.

Існує досить велика кількість моделей соціальної роботи з різноманітними типами сімей. У вітчизняній теорії й практиці соціальної роботи з різноманітними типами сімей як зразок може бути запропонована модель І. Трубавіної. Наведемо її.

1. Бездітна сім’я. Проблема – у здатності членів подружжя мати дітей або пошук прийомної дитини.

Напрями роботи: подолання однобічної спрямованості членів сім'ї мати дитину (залучення їх до фасилітаторства, волонтерства, благочинності, просвіти); профілактика девіантної поведінки членів сім'ї, надання інформаційно-консультативної допомоги; організація груп за інтересами, груп взаємопідтримки, організація дозвілля й спілкування.

Форми роботи: клуби, секції, походи, спільне відзначення свят, індивідуальні консультації, відеолекторії, телефони Довіри тощо.

2. Багатодітна сім'я. Це сім'я, яка має трьох і більше дітей. Проблема такої сім'ї: матеріальне забезпечення дітей, нестабільність статусу в громадській свідомості, соціально-рольова нестабільність у сім'ї, наявність споживацьких життєвих установок. Напрями роботи: навчання сімейному бізнесу, інформування про права сім'ї та дітей, організація дозвілля, відпочинку й спілкування батьків і дітей, представлення інтересів багатодітних сімей, організація підготовки й перепідготовки членів сім'ї. Форми роботи: курси, семінари, клуби, круглі столи, консультпункти, «гарячі» телефонні лінії, лекторії.

3. Малодітна сім'я. Проблема: внутрішньосімейне спілкування, наявність егоцентричних якостей у дитини, проблема авторитету й лідерства членів подружжя. Напрями роботи: формування гендерної рівності, культури спілкування в сім'ї, інформування про права членів сім'ї в самій родині, профілактика сімейних конфліктів, формування власної моделі сімейного виховання й коригування моделі сімейного життя, просвітительство з проблем родинного виховання.

Форми роботи: тренінги, консультпункти, вечори запитань і відповідей, розповсюдження серед батьків і дітей брошур, буклетів; лекторії, тематичні передачі з проблем родинного виховання й сімейних конфліктів на радіо, ТБ; виставки педагогічної літератури.

4. Молода сім'я. Проблема – в адаптації подружжя до сімейного життя, вироблення спільної моделі сімейного життя, відокремлення від батьківських сімей, розподіл соціальних ролей та оволодіння різними функціями сім'ї.

Напрями роботи: формування гендерної рівності в сім'ї, запобігання насильству в сім'ї, просвітительство з прав та обов'язків членів сім'ї й молодої сім'ї в суспільстві; запобігання сімейним конфліктам, планування сім'ї, допомога в працевлаштуванні. Форми роботи: ярмарки професій, курси, тренінги, семінари, лекторії, передачі з проблем молодої сім'ї на ТБ, радіо, консультпункти, виїзні консультації, вечори запитань і відповідей, громадські приймальні, спеціальні телефонні лінії, розповсюдження буклетів, брошур, презентації соціальних програм для молоді й молодої сім'ї, школи і клуби молодої сім'ї тощо.

5. Неповна сім'я. Проблема – в адаптації до нового статусу в соціумі, проблема виховання дітей за відсутності когось із батьків; матеріальні умови життя таких сімей, можливість розвитку в батьків і дітей девіантностей типу: “нерозвиненість батьківських почуттів”, “емоційне відторгнення”, комплексу неповноцінності в дітей чи батьків.

Напрями роботи: формування позитивного мислення, профілактика помилок у родинному вихованні, просвітительство з прав сім'ї та дітей, корекція стосунків сім'ї та її членів з мікросередовищем, допомога в навчанні та працевлаштуванні дітей і батьків з неповної сім'ї.

Форми роботи: групи підтримки чи самодопомоги, лекторії, консультпункти, тренінги, семінари, курси, ярмарки професій, громадські оплачувані роботи для дітей, організація предметного дозвілля та спілкування, а також відпочинку дітей і батьків.

6. Первинна сім'я. Проблема: вироблення власної моделі родинного виховання, яка відрізняється від батьківської, перерозподіл ролей та обов'язків у сім'ї у зв'язку з появою дитини.

Напрями роботи: батьківське просвітительство, робота з укріплення подружніх стосунків, формування гендерної рівності, запобігання насильству в сім'ї, допомога в працевлаштуванні сім'ї, організація дозвілля й відпочинку сім'ї.

Форми роботи: школи молодих батьків, клуби сімейного спілкування, спільне відзначення свят, зокрема таких, як День сім'ї, День матері; розваги, ігри, тренінги, лекторії, передачі на замовлення на радіо, ТБ, вечори запитань і відповідей, педагогічний десант, виставки педагогічної літератури, консультпункти, ярмарки професій, перепідготовки тощо.

7. Вторинна сім'я. Проблема: згасання подружніх почуттів при накопиченні проблем у сім'ї, у вихованні дітей; збільшення самостійності дитини й унаслідок цього — конфлікт між батьками й дітьми; конфлікти між чоловіком і дружиною з приводу самостійності дітей, їх виховання.

Напрями роботи: корекція сімейних стосунків, формування толерантності, культури спілкування в сім'ї, профілактика насильства в сім'ї, батьківське просвітительство, організація дозвілля, відпочинку й спілкування членів сім'ї.

Форми роботи: сімейні клуби, конкурси, походи, вікторини, змагання, курси сімейного бізнесу, тренінги, лекторії на замовлення, сімейні свята, консультпункти, телефони і пошта Довіри, виставки педагогічної літератури тощо.

8. Позашлюбна сім'я. Проблема: неоформлені стосунки, що позначаються на обов'язках щодо членів сім'ї, відносинах із мікросередовищем; відсутність чітких уявлень про майбутнє сім'ї, нерозуміння в мікросередовищі, напружене очікування визначеності подружніх стосунків.

Напрями роботи: пропаганда сімейного способу життя, просвітительство з прав сім'ї та її членів, попередження відмов матерів від позашлюбних дітей.

Форми роботи: передачі на радіо, ТБ, відеолекторії, консультпункти, телефони й пошта Довіри, притулки для жінок і дітей, розповсюдження буклетів, брошур.

9. Вторинношлюбна сім'я. Проблеми: ефект “ореолу” (стереотипи переваг попереднього чоловіка чи дружини порівняно з новим партнером), психологічний захист членів сім'ї, адаптація нового члена сім'ї до інших, взаємостосунки колишніх і теперішніх членів подружжя між собою і дітьми, з мікросередовищем; розвиток особистості дитини й формування в неї моделі сімейного життя.

Напрями роботи: подолання агресивності з боку колишніх членів сім'ї, профілактика дитячої депресії, девіантної поведінки дітей в умовах різноманітних вимог батьків, насильства в сім'ї, подолання ворожості матері в ставленні до дітей, які схожі на колишнього чоловіка (і навпаки), допомога в адаптації сім'ї до нової структури, пропагування сімейного способу життя, корекція внутрішньосімейних стосунків і відносин сім'ї з мікросередовищем, формування гендерної рівності.

Форми роботи: консультпункти, клуби сімейного спілкування, підліткові клуби, гуртки, лекторії на замовлення, телефони й пошта Довіри, групи взаємо- і самопідтримки, тренінги, курси, семінари.

10. Міжнаціональна сім'я. Проблеми – у взаємовідносинах сім'ї з мікро- та макросередовищем, у виборі дітьми національної приналежності, виборі батьками традицій, освіти, релігії, громадянства дітей; у ставленні членів сім'ї до національних і релігійних цінностей, до спілкування із співвітчизниками.

Напрями роботи: просвітительство батьків і дітей, консультування, корекція сімейних стосунків, профілактика насильства в сім'ї, формування культури спілкування, толерантності, гендерної рівності, організація на основі національних традицій і загальнолюдських цінностей дозвілля й відпочинку сімей.

Форми роботи: тренінги, курси, семінари, передачі на ТБ, радіо, спільне відзначення національних і державних свят, групи підтримки й самодопомоги, консультпункти, клуби сімейного спілкування, недільні школи тощо.

11. Дистантна сім'я (деякі дорослі члени сім'ї перебувають на відстані від неї з різних причин: заробітки, ув'язнення, лікування, неспроможність утримувати сім'ю, а також тимчасова передача дітей до інтернату). Проблема: епізодичність виховних впливів на дітей, брак сімейних стосунків, що призводить до “емоційного відторгнення” батьків дітьми, протиставлення батьківського ставлення до дітей, непорозуміння дітей з мікросередовищем, неузгодженість поглядів батьків на виховання дітей.

Напрями роботи: адаптація членів сім'ї до зустрічей і нових розлучень, стабілізація і корекція внутрішньосімейних стосунків, допомога в організації спілкування на відстані, організація груп взаємопідтримки, самодопомоги, залучення дітей до культурно-дозвільневої діяльності, профілактика сімейних конфліктів.

Форми роботи: консультпункти, групи само- і взаємодопомоги, гуртки за інтересами, клуби спілкування, спільне відзначення свят, благодійні акції, екскурсії, походи, тренінги.

12. Вторинний шлюб. Проблема: діти вийшли з сім'ї, почали самостійне життя; батьки лишилися сам на сам з усіма негараздами, що супроводжують літніх людей: підірваним здоров'ям, згаслими почуттями, відсутністю роботи, але із звичкою самостверджуватися в житті.

Напрями роботи: допомога в пошуку нових життєвих цілей, збереженні здоров'я, у турботі одне про одного; формування толерантності, емпатії, культури спілкування в сім'ї; організація спілкування, дозвілля й відпочинку сімей.

Форм