Розділ 1 робота над задумом масового заходу

ЗМІСТ

Вступ (4) Розділ 1. Робота над задумом масового заходу. Театралізовані форми художньо-масової роботи (6) Сценарна термінологія (10) Драматургія масових театралізованих свят (16) Сценарій як першооснова заходу (21) Документальний і художній матеріал у сценарії (26) Драматургія концерту та його різновиди (30) Сценарний задум (37) Сценарно-режисерський хід (41) Конфлікт у сценарному творі (45) Особливості жанру театралізованих заходів (49) Монтаж як форма мислення режисера-сценариста (52) Композиційна побудова сценарного твору (57) Сценарно-режисерська театралізація (62) Методика створення сценарію клубного театралізованого заходу (74) Розділ 2. Аналізуємо сценарій. Алгоритм розгляду сценаріїв (82) Сценарій «В бой идут одни «старики» (86) Сценарій «Чорнобильська зірка» (94) Сценарій «Голодомор» (103)

ВСТУП

Як в ідеологічному, так і в художньому відношенні в драматур­гії провідна роль належить сценарію. Він пишеться для будь-якого театралізованого заходу. Однак на папері навіть найкращий задум є блідим і безсилим. Сценарій, який не пізнав сцени, не втілений режи­сером на сценічному майданчику, не зіграний виконавцями, не пока­заний глядачеві, залишається суто літературним твором.

Час невпинно йде вперед, відходять старі форми режисерської ро­боти, з'являються нові. А от різні проблеми залишаються. Неможливо на всі життєві випадки, раз і назавжди, створити сценарії для театра­лізованих масових заходів. Бо сьогодні вони будуть цікаві людям — а завтра вже втратять свою актуальність.

У сучасній практиці для театру пише драматург, для телебачення — професійний сценарист, а для театралізованих масових заходів у на­вчальних закладах чи клубах — ніхто. Тому митець має взяти перо і створювати тематичні сценарії сам.

Помічено, що деякі педагоги-організатори, клубні працівники ро­зуміють театралізовані заходи як суто розважальні. Даний посібник хоче донести до фахівців думку: найцікавіші театралізовані захо­ди ті, які мають соціальний зміст, піднімають важливі питання сучасності, висвітлюють справжні людські цінності — совість, взаємодопомогу, порядність, небайдужість.

Постає питання: «Що робити?»

Пропонуємо шлях давно відомий і роками виправданий: у будь-якому віці, у будь-який час — навчатися професійно. Є й інший шлях — самостійно аналізувати роботи майстрів цього виду мистецтва, пра­цювати з професійною літературою, тобто займатися самоосвітою.

Для всіх, хто опановує складну, але дуже цікаву професію «режи-сер-сценарист видовищно-театралізованих заходів», і створено цей посібник. Він не дає вичерпної відповіді на всі фахові питання, але підказує багато шляхів для професійного зростання.

РОЗДІЛ 1 РОБОТА НАД ЗАДУМОМ МАСОВОГО ЗАХОДУ

ТЕАТРАЛІЗОВАНІ ФОРМИ ХУДОЖНЬО-МАСОВОЇ РОБОТИ

На сьогодні є багато театралізованих форм художньо-масо­вої роботи, які використовуються в сучасних закладах культури. Не всі вони однаковою мірою задіяні: деяким фахівці надають пе­ревагу, тому що їх краще сприймають глядачі, а є й такі, до яких звертаються лише у випадку необхідності.

Театралізовані заходи за художньою формою можна умовно розподілити на такі видові групи:

Художньо-ігрові та інформаційно-розважальні заходи.

Першим до них звернулося телебачення. З'явилися програми, такі як «КВН», «Клуб знавців», «Поле чудес» та інші. Ці програми полюбив телеглядач, вони прижилися, і з часом працівники куль­тури взяли їх на озброєння. Подібні заходи почали проводити в різ­них закладах, а їх драматургія будувалася на місцевому матеріалі.

Головна особливість цих театралізованих заходів у тому, що в основі їх організації є гра: конкурс, під час якого глядач — не пасивний спостерігач, а безпосередній учасник.

Сучасне телебачення розвиває цю видову групу заходів уже в новому ракурсі: дещо запозичує з-за кордону, дещо придумує самостійно. Приклади заходів нового покоління — розважально-ігрові програми, як-от «Форт «Буайяр», «Ігри патріотів» тощо. За­кладам культури теж можна запроваджувати такі осучаснені фор­ми до своєї практичної роботи.

Театралізований концерт та рекламне шоу.

«Дві зірки», «Танцюють всі», «Україна має талант», «Криве дзеркало» — основою сценаріїв цих проектів є художній номер. Кожен номер як невеличка сценічна подія змістовно і логічно пов'язаний з іншими художніми номерами. А поєднує їх усі зазда­легідь визначений сценаристом і підпорядкований ідейно-тематич­ному спрямуванню сценарно-режисерський хід. Ці проекти можна успішно переносити до сучасної масової роботи клубу, використо­вуючи місцевий матеріал.

Театралізовані концерти найбільш популярні в клубних пра­цівників. По-перше, у них можна задіяти різноманітні гуртки ху­дожньої самодіяльності та показати їхні досягнення. По-друге, вони забирають у режисерів-сценаристів менше зусиль, ніж робота над іншими театралізованими формами художньо-масової роботи.

Драматургія рекламного шоу розгортається навколо рекламова­ного товару. Сценаристи створюють невеличкий і простий сюжет, що логічно підводить глядача до події, яка після певних перипетій виводить до очікуваного кінцевого висновку. У клубній роботі ця форма ще не досить поширена. Працюючи над рекламним шоу, режисери-сценаристи беруть за основу сам принцип подачі мате­ріалу. Рекламне шоу як художній номер у театралізованому заході спрямоване на розвінчання негативних вчинків та дій людей. Бу­дується такий номер на місцевому матеріалі або на резонансних негативних суспільних подіях.

Варто пам'ятати, що привернути увагу сучасного добре поін­формованого освіченого клубного глядача може лише тематичний, театралізований концерт із цікавим документально-художнім ма­теріалом, поєднаним небанальним сценарно-режисерським ходом, а також втілений з різноманітними засобами художньої виразності.

3. Театралізовані тематичні вечори та ранки (тематичні ди­тячі ранки та корпоративні вечірки).

Вони теж відносяться до однієї з провідних форм клубної ро­боти. В основі дитячого ранку лежить художньо-розважальна програма, часто поєднана в літературно-музичну композицію, яка підпорядкована певній святковій тематиці, має визначені сюжет­ний хід і сценічну дію і відповідні до сюжету (відділення) блоки з іграми, танцями, конкурсами, зустрічами з друзями тощо. Куль­мінацією таких ранків часто є зустріч з реальним чи казковим геро­єм. Сюжет, як і вся літературно-музична композиція, вибудовуєть­ся заздалегідь і згідно з визначеною святковою ситуацією дитячого ранку.

Одним із сучасних різновидів театралізованого тематичного ве­чора є корпоративна вечірка. її першоджерелом можна умовно на­звати «Голубі вогники» 1970-х років. Однак тут є свої нюанси. На відміну від «вогників», основною тематикою корпоративу є свят­кування Нового року або ювілею фірми чи установи. Специфічна особливість корпоративу — велика кількість розваг (ігри, конкур­си, шоу-програми), що дає необмежені можливості для розвитку цього виду діяльності в клубних установах.

Театралізоване видовище.

Вони можуть проходити як у приміщеннях, так і просто неба. Основою театралізованого видовища, як правило, є різножанро­ві художні номери (уривки з п'єс, мініатюри, вірші, пісні, танці тощо). На визначений тематичний сюжет фахівець підбирає відпо­відний художній матеріал, зміст якого розкриває суть обраної про­блеми, а сам художній матеріал поєднується між собою сценарним ходом.

Театралізовані видовища, які проходять у приміщеннях, худож­ньою формою нагадують невеличкі за часом театральні вистави на визначену тему. їх сучасним різновидом є документально-худож­ня композиція.

Основою театралізованих видовищ, які проходять просто неба (парк, стадіон, площа, тощо), є також художні номери, поєднані в тематичні блоки. Однак вони більш масштабні та масові, і, як уже говорилося, мають інші засоби художньої виразності.

Масове свято.

Масове свято — це також одна з форм художньої роботи клу­бу. Воно маєгзагальне тематичне спрямування, а сценічна дія може розгортатися на декількох сценічних майданчиках одночасно. Ма­сове свято має важливе суспільно-естетичне значення, головною метою його є зустрічі та спілкування різних людей. Сценарій те­атралізованого масового свята складається із декількох окремих частин, об'єднаних спільною темою та ідеєю, і потребує детально­го літературного опису та конкретних авторських ремарок.

Якщо говорити про складові масового свята, то вони можуть бути такими:

1) урочисте відкриття свята;

2) театралізована хода (інколи — карнавал), клубними праців­никами майже не використовується;

3) театралізовані маніфестації чи мітинги, зараз не затребувані;

4) театралізована масова вистава просто неба або концерт (на стадіоні, площі тощо);

5) народне гуляння;

6) закриття масового свята, святковий феєрверк.

Це класичний план масового театралізованого свята просто неба. У ньому можуть бути перестановки, якась ланка може випа­дати — це залежить від мети, масштабу заходу та фінансових мож­ливостей організаторів. Однак сюжет свята буде залежати тільки від задуму режисера-сценариста.

Основною відмінністю цієї форми драматургії є те, що вона ма­сова, масштабна, а також має специфічні засоби художньої та тех­нічної виразності. Сценічна дія розгортається на багатьох сценіч­них майданчиках, де може відбуватися й одночасно. Масове свято має визначений сюжет, чітке ідейно-тематичне спрямування, ком­позиційну побудову тощо. Кульмінація відбувається на головному сценічному майданчику, інколи збігається з фіналом свята.

Як бачимо, кожна форма клубної драматургії має свої художні особливості, але, попри специфіку кожної з форм, усі вони мають інформаційно-розважальний характер і забезпечують дозвілля лю­дей з різними характерами, поглядами на життя та естетичними потребами.

СЦЕНАРНА ТЕРМІНОЛОГІЯ

Алегорія — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями.

Алогізм — сполука суперечливих понять, свідоме порушен­ня логічних звязків, ініційоване задля створення певного сти­лістичного та смислового ефекту; непослідовність у міркуванні.

Антипод — художній образ, який своїм змістом, погляда­ми, рисами характеру, моральними якостями тощо контрастний, протилежний іншому.

Апофеоз — заключна, урочиста масова сцена вистави, про­славлення.

Архітектоніка — будова художнього твору як єдиного ціло­го, інтегральний взаємозв'язок основних його складників. Відо­бражаючи загальний план його цілісності, архітектоніка водно­час виявляє свою відмінність від композиції, власне побудови його окремих частин, образів, деталей, сюжетних ліній.

Асоціація — зв'язок, який утворюється між психічними яви­щами, коли виникнення у свідомості якого-небудь із них викли­кає (відновлює) думку про інше.

Асоціативний образ — образ, який викликає в пам'яті пов'язані з ним інші відчуття, ніж ті, які він віддзеркалює, за суміжністю чи протилежністю.

Буфонада — комедійна гра актора, в якій використовуються засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів і ситуа­цій; сценічне видовище, побудоване на блазнюванні, підкресле­но комедійних положеннях.

Види мистецтва — структуровані прояви художньої твор­чості, об'єктивовані в певний матеріал (камінь, метал, дерево, фарбу, звуки, слово, пластику людського тіла, письмо).

Гротеск — зображення людей чи предметів у фантастично­му, ексцентричному, перебільшеному вигляді, частіше в потвор­но-комедійному; поєднання в одному предметі чи явищі несу­місних, контрастних якостей.

Дедраматизація — відмова від драматичної побудови сюже­ту в художньому творі й заміна його хронікальним зображенням подій.

Дія — акт драматичного твору; перебіг подій у творі, через які розкриваються конфлікт, сюжетні колізії, риси характеру певного персонажа.

Драма — літературний рід, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення. Драма як жанр — п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі.

Драматургія — драма в широкому значенні слова або ж су­купність драматичних творів певного письменника, певної лі­тератури, певної доби. Термін вживається також для означення сюжетно-образної концепції театральної вистави, здійсненої ре­жисером.

Епіграф — цитата, крилатий вислів, поданий перед твором. Визначає основну ідею чи тему твору.

Епізод — одна з подій, відносно самостійний компонент сю­жету у творі, органічна ланка його в загальній системі та ком­позиції.

Епілог — фінал, віддалений від основної дії тексту, підсум­кова частина, в якій повідомляється про подальшу долю героїв твору. Епілог — компонент композиції, покликаний відтінити домінанту в характерах, дати нову інформацію, авторську оцін­ку зображуваної моделі життя.

Жанр — синтез характерних особливостей змісту і форми певного виду творів, відносна художньо-композиційна сталість, здатна до постійного розвитку й оновлення; кут зору митця на події, які відбуваються.

Звичай — стереотипний спосіб людської діяльності, який по­стійно копіюється новими поколіннями.

Зав'язка — перша подія, з якої починається конфлікт.

Ідея — емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість ху­дожнього твору, головна думка автора, ідейний висновок.

Імпровізація — складання виступів, віршів тощо на задану тему в момент виконання, без попередньої підготовки.

Інтермедія — невеличка сценка, в основі якої діалог коме­дійних персонажів, побудований на протиріччях.

Інтрига — спосіб організації подій у творі за допомогою складних, напружених перипетій, гострої боротьби мотивів, часто прихованих намірів; ланцюг подій, які закручують сюжет.

Квінтесенція — найважливіше, найсуттєвіше.

Колаж — прийом в образотворчому мистецтві, за яким на певну тверду основу наклеюють різні матеріали, що різняться за кольором і фактурою. Мета — створити неочікуваний художній образ.

Комедія — драматичний твір, в якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.

Композиція — побудова твору, поєднання його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображу­ваного, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом автора, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата. Ком­позиція дисциплінує процес реалізації творчого задуму митця, забезпечує відповідність задумові всіх рівнів структури худож­нього твору. Організація дії і відповідне розташування докумен­тально-художнього матеріалу в розвитку конфліктної ситуації чи побудова і співвідношення окремих частин твору в сценічно­му просторі і часі.

Контекст — уривок тексту із закінченою думкою, який дає змогу визначити зміст окремого слова чи виразу.

Конфлікт — боротьба інтересів, характерів, ідей, поглядів, моральних принципів.

Кульмінація — момент найвищого піднесення, напруження в розвитку конфлікту, момент вирішального зіткнення характе­рів, мить перелому в сюжеті, з якої починається розв'язка. При­значенням кульмінації є вирішення конфлікту.

Культура — рівень розвитку суспільства, який характеризу­ється властивими тільки певній епосі матеріальними та духов­ними цінностями.

Лейтмотив — конкретний образ, головна тема чи ідея, ненастанно згадувана художня деталь, ключова для розкриття задуму митця.

Літературно-музична композиція — монтаж різножанро­вих творів мистецтва, які поєднані ідейно-тематично, а також з'єднані сценарно-режисерським ходом.

Мистецтво — художня творчість у цілому.

Монтаж — поєднання окремих частин у ціле, техноло­гічний і художній метод поєднання різножанрового матеріалу з метою отримання нового, неочікуваного результату. Це спосіб мислення митця.

Монтажне мислення — здатність аналізувати, розкласти твір на частини, а потім об'єднати їх в єдине ціле з метою ство­рення якісно нового твору.

Наскрізна дія — це низка вчинків дійової особи для досяг­нення своєї мети протягом вистави.

Номер — художній твір, який має власну внутрішню струк­туру.

Обряд — традиційна форма передачі культурних надбань но­вим поколінням. Обряд наповнений символікою і символічними діями.

Пародія — іронічне наслідування якому-небудь творові з до­держанням зовнішньої форми і тону першоджерела, але з відхи­ленням від суті при внутрішній відповідності.

Подія — дієвий факт, який відбувається тут, зараз, на наших очах. Сума запропонованих обставин з однією дією. Якісна змі­на дієвої лінії персонажу.

Пролог — початковий етап твору, який розкриває першопри­чини подальших подій або повідомляє про мету твору; ідейно-тематичне входження в дію.

Публіцистика — вид літератури, що висвітлює актуальні суспільно-політичні та інші проблеми суспільства.

Ремарка — пояснення автора тексту, яке уточнює чи допов­нює деталі поведінки дійових осіб.

Ритуал — кульмінаційна частина обряду, де відбувається перехід особистості з однієї особисто-соціальної якості в іншу.

Розв'язка — вирішення конфлікту.

Семіотика — наука про функціонування інформаційних зна­кових систем.

Символ — речовий чи умовний «графічний/звуковий» знак, який виражає сутність певного явища, позначає чи нагадує якесь поняття.

Сценарій — предметно-зображальна й композиційна основа сценічної вистави, скорочена або максимально деталізована.

Сценарно-режисерський хід — образно-змістовний стри­жень, який поєднує весь сценарний твір в єдине ціле і цементує дію в її логічному розвитку.

Сценічна форма вистави (художня форма) — це гармоній­не поєднання звукової та візуальної сторін вистави.

Сюжет — система подій, покладена в основу п'єси, послі­довний розвиток конфлікту. Це безперервний ланцюг ситуацій і подій, пов'язаних між собою логікою розвитку дії, які розкрива­ють у своєму русі ідею п'єси.

Творча уява — психічний процес, який виявляється у ство­ренні нових образів на основі раніше набутих конкретно-чуттє­вих вражень.

Тема — коло подій, життєвих явищ, представлених у творі в органічному поєднанні з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення.

Традиція — те, що перейшло у спадщину від одного поколін­ня до іншого.

Фабула — хронологічно послідовне зображення подій у тво­рі, схема розвитку життєвих подій, подана послідовно.

Художні засоби (зображально-виражальні) — сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він творить художньо-естетичну вартість. До них належать тро­пи, стилістичні фігури, принципи фоніки, формотвірні засоби роду літератури. Водночас художні засоби виступають прийо­мами характеротворення, засобами художньої типізації.

СЦЕНАРНИЙ ЗАДУМ

Як у режисурі, так і в сценарній справі все починається із за­думу. Однак митці працюють по-різному. Хтось іде перевіреним шляхом, а інший весь час у пошуку. У одного задум виникає, немов блискавка в небі, інший довго і важко «тягне воза». Робота над задумом майбутнього твору — це творчий процес, і тому є спра­вою суто індивідуальною і будь-які правила застосовувати тут недоречно. Наше завдання — провести клубного працівника (режисера-сценариста) одним із відомих творчих шляхів при роботі над сценарним задумом. З чого ж починати?

Майже в кожному виді діяльності є людина, котра вигадує, а потім планує будівлю, річ чи твір, які втілюють у життя вже інші люди (інженер, конструктор, архітектор, драматург тощо). Є така людина і в мистецтві видовищно-театралізованих заходів. Це сце­нарист. У клубній роботі цим, як правило, займається режисер, який одночасно виступає в обох іпостасях: і режисер, і сценарист.

Велике значення в роботі над задумом має обґрунтування ви­бору теми та проблеми. Режисеру-сценаристу необхідно усвідо­мити, що спонукало його зупинитися на цій темі та проблемі, що він особисто привнесе в їх розкриття. Без відповіді на ці питання до роботи приступати не можна.

Поштовхом до появи задуму може бути будь-що: уривки ви­падково підслуханих розмов, якась відсторонена подія, музичний твір тощо. Для кожного випадку, кожної теми це буде свій спалах, інакше осяяння.

Як відбувається робота над твором загалом? Режисер отримує творче завдання і починає працювати над задумом театралізова­ного заходу: аналізує сучасний стан обраної проблеми, ознайом­люється з відповідним документально-художнім матеріалом, спілкується з обізнаними в темі людьми, визначає чітку ідейно-тема­тичну спрямованість майбутнього твору. Тут слід конкретизувати напрямок роботи над сценарієм, сформулювати власну громадську позицію щодо обраної проблеми. Після цього слід відібрати проглянутий документально-художній матеріал, зважаючи на його відповідність проблемі та ідейно-тематичній спрямованості запла­нованого заходу.

Працюючи з фактажем та художнім матеріалом з теми, фахівець «занурюється» в його смислове поле. Як наслідок, у його свідо­мості спливають окремі слова, виникають певні відчуття, вима­льовується вирішення певних художніх номерів, епізодів, а іноді починає звучати потрібна мелодія. Починає визрівати творчий за­дум. На цей початковий, робочий процес може впливати особистий досвід митця, його світогляд. Тому тут слід чітко усвідомлювати ідейно-тематичне спрямування запланованого заходу і дотримува­тися його.

Професійний режисер знає, а початківець згодом зрозуміє, що життєздатний задум має складатися з обов’язкових елементів. Це кількість епізодів, найважливіші події, жанр, композиційна побу­дова, художні засоби виразності, сценарно-режисерський хід тощо. Усі вони дуже важливі і кожен з них займає своє чітке місце.

Сценарні блоки (епізоди) твору як елемент задуму формують­ся після того, як була визначена проблема. Режисер-сценарист має окреслити причини виникнення проблеми, її суть. Кожен епізод — це один аспект проблеми, одна її грань. Вилучити тут щось — і проблема твору буде розкрита не повністю.

Сценарно-режисерський хід як елемент задуму — це той стрижень, на який режисер-сценарист «нанизуватиме» окремі художні номери, епізоди, тексти ведучих для того, щоб отрима­ти цілісний художній твір. Цей стрижень утримує всю художню конструкцію заходу. Знайшов його — значить, половину твор­чої справи зроблено.

Наприклад, якось фахівець, працюючи над темою, уже визна­чив проблему майбутнього твору, уточнив його ідейно-тематичне спрямування, а також дібрав документальний та літературно-ху­дожній матеріал. І зупинився — тому що не було цікавого ходу, на який можна було б «нанизати» весь відібраний матеріал. І от якось, прогулюючись в одному з міських парків культури і відпо­чинку, він натрапив на стару занедбану сцену. Поблукавши біля неї, знайшов декілька старих афіш, програмок минулих концертів.

У сценариста промайнула думка: а чому б не зробити сценарно-режисерським ходом персоніфікований художній образ «Старої сцени», її розповідь про колишнє творче життя? Таким чином, сце­нарно-режисерський хід було знайдено.

Інший фахівець, працюючи над заходом, присвяченим Дню Перемоги, у пошуках сценарно-режисерського ходу довгий час спілкувався з різними людьми, які мали до теми війни пряме від­ношення. Вони розповіли йому чимало цікавих історій, ознайоми­ли з різним, до цього часу невідомим документальним матеріалом. Однак усі ці розповіді трішечки притупили його відчуття, стали дещо далекими для нього й однаковими. Справа не йшла. Якось по телебаченню цей сценарист почув розповідь старого солдата, який пройшов війну від початку до кінця. Ветеран розповідав, як його, загартованого в боях воїна, вразили молоді тендітні дівчата, які воювали поруч із чоловіками. їхня хоробрість, мужність, самовід­даність дивувала навіть ворогів. Ця розповідь старого солдата про тендітних дівчат так схвилювала фахівця, що він узяв її за основу свого майбутнього заходу. Вона стала стрижнем, який переріс у сценарно-режисерський хід.

Сценариста, який теж працював над хвилюючою темою війни, вразило те, що в цей жорстокий, кривавий час, коли навкруги буяли смерть, голод і розруха, народилося прекрасне почуття — кохання. Сценарно-режисерським ходом у його задумі став персоніфікова­ний художній образ «Кохання», від імені якого й велася мова.

Як бачимо, знайти сценарно-режисерський хід одному фахівцю допомогла стара сцена, другому — схвильована розповідь старого солдата, третьому — знайдений ним у художній літературі приклад народження вічно хвилюючого і чистого почуття — кохання.

Важливий елемент задуму — події, які мають лягти в основу сценарного твору. Подія — це той стрижень, навколо якого роз­гортаються вчинки дійових осіб. Вони повинні бути значимими як для окремих людей, так і для суспільства в цілому. Наприклад, у роботі, присвяченій Великій Вітчизняній війні, головною подією було те, що бойові нагороди ветеранів війни продавалися на базарі, немов товар. Цей факт обурив митця, бо ордени та медалі — не то­вар для продажу. Ставлення сценариста до події, його кут зору на неї завжди підкаже, в якому жанрі вирішувати твір, а також спря­мує пошук потрібних засобів художньої виразності. У наведеному прикладі автор добирав документально-художній матеріал, який допоміг би розкрити подвиг ветеранів, їхню відданість Батьківщи­ні. Чітке співставлення «подвиг — продаж відзнак за подвиг» — розкриє глядачеві авторське емоційне розуміння проблеми.

Працюючи над сценарним задумом, слід враховувати, на яку аудиторію розрахований захід (вік, освіта, соціальне становище, професія тощо). Це допоможе в доборі документально-художнього матеріалу і засобів художньої виразності для вирішення поставле­ної проблеми.

Нагадуємо, що в будь-якому театралізованому заході повинен бути конфлікт. Як він буде реалізований у сценарному творі — це вже інше питання. Конфлікт надає рух як сюжету, так і всій сценічній дії. Він привносить боротьбу, зіткнення різних поглядів, прагнень. Без конфлікту театралізований захід буде звичайним кон­цертом.

Звертаємо також увагу на поширену помилку сценаристів. Ін­коли вони розуміють тему майбутнього твору як його проблему. Це не так. Тема — широке поняття, яке окреслює широке коло пи­тань. А проблема — конкретне питання, на яке треба дати відпо­відь сьогодні, зараз.

Висновок: сценарний задум — це перший етап у роботі режи­сера-сценариста над театралізованим заходом. Це конкретні нотат­ки про кожний елемент майбутнього твору. Приступати до роботи над задумом треба не спонтанно, а розібравшись у сучасному стані справ, із готовністю серйозно підійти до створення нового цікаво­го твору.

 

СЦЕНАРНО-РЕЖИСЕРСЬКИЙ ХІД

Режисер-сценарист повинен чітко знати значення кожного окремого елемента сценарію та зрозуміти його місце в сценарному творі. У даному розділі поговоримо про місце і роль сценарно-ре­жисерського ходу та шляхи його віднайдення.

У розділі «Сценарний задум» ми вже частково розглядали це питання. Наголошувалося, що визначення чи знаходження сценар­но-режисерського ходу, як і будь-якого іншого складового елемен­ту сценарного твору, у кожного митця відбувається по-різному.

Режисер-сценарист, працюючи над сценарним задумом, опи­рається на міцний фундамент — ідейно-тематичне спрямування твору. Він уже дібрав відповідний якісний літературно-художній та документальний матеріал. Складено сценарний план, в якому визначено кількість сценічних епізодів та позначено конфліктну ситуацію. Що є наступним кроком у роботі над сценарним заду­мом? Час визначити літературно-художній прийом, через який у конкретній та чуттєвій формі буде розкрито ідейно-тематичне спрямування твору та його проблема. Називається цей прийом сце­нарно-режисерський хід. У його пошуку велике значення має асо­ціативне мислення, тобто здатність віднаходити зв'язки між пред­метами і явищами дійсності через подібність їх зовнішньої форми чи внутрішнього змісту.

Спробуємо ще раз пройти разом із митцем запропонованим шляхом, зрозуміти місце і значення сценарно-режисерського ходу в побудові сценарного твору і на наведених прикладах зрозуміти, що допоможе в його пошуку та визначенні.

Повернімося до попереднього прикладу. Режисер-сценарист працює над заходом, що присвячений темі війни. Йому треба про­аналізувати, які думки і почуття в нього викликає таке явище як війна, зафіксувати асоціативні образи і враження, що принагідно виникають. Пам'ятаймо, що асоціативні образи індивідуальні.

Наприклад, молодого фахівця схвилювало байдуже ставлення деяких людей до ветеранів Великої Вітчизняної війни, до нагород як символу їхніх подвигів. Він вирішив, що у творі працюватиме над проблемою поваги до ветеранів та їхнього героїчного мину­лого. Виходячи з цього, зібрав відповідний літературно-художній і документальний матеріал, склав сценарний план та визначив кон­фліктну ситуацію. Роздуми про війну викликали в митця різнома­нітні асоціації:

• війна — це смерть та жорстокість (відеоряд: люди за колючим дротом);

• війна — це розруха та голод (відеоряд: діти біля спаленої ві­йною хати);

• війна — це розбиті мрії і сподівання (відеоряд: солдат із фото­графією коханої);

• війна — це пам'ять і повага до людей, які пройшли її важкими шляхами, рятуючи народи від фашизму (відеоряд: солдати йдуть важкими дорогами війни).

Це приблизний перелік образів, приклад конкретного асоціа­тивного бачення. Митцю залишається вибрати з поданого ряду той художньо-асоціативний образ, який би допоміг яскраво розкрити ідейно-тематичне спрямування запланованого твору. У цьому до­поможе проблема. У даному випадку — проблема пам'яті та по­ваги до людей, які пройшли важкими дорогами війни, рятуючи на­роди від фашизму.

Наступне завдання: як донести цю думку-образ до глядача? Створюваний театралізований захід був адресований молоді, тому режисер-сценарист вирішив перенести дію до випускного класу школи. Сценарно-режисерським ходом була обрана розповідь учи­тельки та учня, який пройшов усю війну і єдиний з усього класу вижив.

Сценарно-режисерський хід треба опрацьовувати в трьох різних аспектах, а саме:

1) декоративно-образному (художнє оформлення заходу);

2) образно-ігровому (стилістично-ігрове вирішення);

3) музично-образному (музично-шумове оформлення).

У даному прикладі декоративно-образним ходом може бути шкільна актова зала, де проходитиме останній шкільний бал. Там учителька і почне свою розповідь про випускників і як усі вони добровольцями пішли на фронт. По ходу сюжету шкільний актовий зал може трансформуватися в бліндаж, де бійці відпочивають після бою. А підхопить розповідь один з випускників, який разом із то­варишами пройде важкими шляхами війни і єдиний з усього класу залишиться живим. Ці образи будуть образно-ігровими, тому що вони визначать стилістичний напрям розмови творчого колективу з глядачем та сценічний рух у творі.

І, нарешті, визначення образно-музичного оформлення захо­ду. Ним може бути останній шкільний вальс та шкільний дзвоник, який лунатиме і після останнього вальсу, і протягом усієї розпо­віді. Цей шкільний вальс як образ-символ червоною стрічкою про­ходитиме через увесь захід.

У доробку режисера-сценариста може бути декілька окремих творчих робіт однієї тематики. їх можна показувати глядачам окремо, як самостійні роботи. Однак цікавіше, коли буде знайдено прийом (хід), який би об'єднав їх в єдине ціле, тобто в єдиний твір визначеного ідейно-тематичного спрямування.

Розглянемо такий приклад. За сюжетом театралізованого те­матичного заходу місцем дії було маленьке подвір'я, де зібралися евакуйовані в тил родини. Вони живуть, працюють і чекають на звістки та листи від своїх рідних і близьких, які б'ються на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. І ось приходить листоноша... До одних людей прийшла з листом радість, до інших — горе. Чи­тання цих листів та повідомлень буде тим сценарно-режисерським ходом, який може об'єднати різноманітні, самостійні творчі робо­ти в цілісний твір.

У театралізованих концертах сценарно-режисерським ходом часто є виступи ведучих. Їхні тексти об'єднують розрізнені худож­ні номери в єдиний твір. Проте це дуже простий прийом, і застосо­вується він тоді, коли режисер-сценарист або не може, або не хоче творчо працювати.

У дитячих театралізованих концертах часто в ролі сценарно-режисерського ходу виступають персоніфіковані ведучі. Напри­клад, Сплюха, Білосніжка або Мальвіна тощо. Вони є спрощеним сценарно-режисерським ходом, що поєднує весь літературно-ху­дожній матеріал в єдиний твір.

У театралізованих заходах, присвячених боротьбі з пияцтвом або наркотиками, з'являються образи-алегорії, такі як Шприц, Пляшка тощо. Це теж, фактично, персоніфіковані ведучі, і вони теж поєднують весь розрізнений матеріал в єдиний сценарний твір.

Мистецькі фестивалі (театральні, фольклорні, пісенні тощо) теж можна віднести до театралізованих заходів, бо вони мають структурні елементи, притаманні клубній драматургії: ідейно-те­матичне спрямування, композиційну побудову тощо. У компози­ційній побудові фестивалю має бути пролог, кульмінація та фінал. Тут теж потрібен сценарно-режисерський хід, наприклад, персоні­фіковані ведучі, просто ведучі тощо.

Як підсумок, даємо визначення сценарно-режисерського ходу: це образно-змістовний стрижень, який проходить через увесь сценарій, з'єднує всі художні номери та творчі виступи, а також цементує дію і сюжет у логічно-послідовному розвитку.

 

КОНФЛІКТ У СЦЕНАРНОМУ ТВОРІ

Конфлікт — це рушійна сила сюжету твору і сценічної дії. Він мотивує появу та рух у сценарному творі художніх номерів й ін­ших документально-художніх матеріалів. Конфлікт — це завжди боротьба, зіткнення протилежних думок, це завжди «удар» і відпо­відь на нього. І коли в сценарії його нема, захід перетворюється на збірний концерт з окремими художніми номерами, який рухається тільки завдяки оголошенням ведучого.

Конфлікт з'являється там, де є непорозуміння та незгода, там, де Добро збирається дати бій Злу. А це значить, що при створенні сценарію режисер-сценарист повинен ставити питання (проблему), яке викликало б незгоду іншої сторони.

Без конфлікту нема заходу — це аксіома.

Конфлікти можуть бути особисті, групові, соціальні, куль­турні, політичні тощо. Конфліктуючі сторони можуть бути пред­ставлені двома чи декількома персонажами-антагоністами. Інколи це герой і вороже до нього суспільство, герой і сила природи.

Що може бути причиною конфлікту? Фактично, це погляди героїв на життя в цілому, на конкретні життєві ситуації, один на одного. У центрі конфлікту може постати розбіжність між ідеалом та дійсністю тощо.

Конфлікт може розвиватися тільки в активних діях героїв. Адже це зіткнення різних точок зору, виражене у вчинках і словах. Із цих вчинків і слів героїв формується, по-перше, наше уявлення про їхні характери, по-друге, про причини та розвиток їх протистоян­ня. Це взаємопов'язано: характери визначаються поведінкою геро­їв у конфлікті, а конфлікт — позицією героїв у запропонованих сценаристом обставинах.

Розглянемо особливості конфлікту в сценарному творі.

У драматичних творах у боротьбі конфліктуючих сил завжди є зміст цієї боротьби. Кожна група чи герой мають своє розумін­ня суті протистояння та чітку кінцеву мету, до якої вони цілеспря­мовано (кожен своїм шляхом) прямують. Зміст конфлікту — це не завжди битва світів. Протистояння базується на повсякденних непорозуміннях, сутичках, незгодах. Усе, як у житті.

Обов'язкові складові конфлікту — предмет протистояння, роз­ташування конфліктуючих сил у боротьбі та її характер.