Розділ І. Теоретичні засади організації вільного часу

/. /. Історико-педагогічний аспект проблеми вільного часу

Над проблемою розумного, дбайливого використовування кожної години нашої великої цінності — часу — замислювалося багато умів людства всіх епох і часів, у тому числі й стародавні філософи. І в минулому, виявляється, час пригноблював людей своєю швидкоплинністю; тому вони прагнули зрозуміти його природу, якось приборкати, приручити його, з користю викори­стовувати. Так, говорячи про роль часу в житті людини, про своє ставлення до нього, Сенека зазначав, що велика частина нашого життя йде на помилки й погані вчинки, значна частина протікає в бездіяльності; необхідно вести рахунок свого часу, економити його. Вільний час не повинен обтяжувати людину, людина повинна бути підготовлена до розумного, найефектив­нішого його використання.

Вивчення культурно-дозвіллєвої діяльності в її динамічному розвитку сприяє більш глибокому проникненню в сутність цьо­го явища, допомагає побачити події сучасності як закономірний результат руху людського суспільства від низьких форм до ви­щих. Історичний підхід дозволяє виявити в культурно-дозвіллєвій діяльності загальне, що є присутнім в усі історичні епохи, та особливе, специфічне, що характерне для кожного відрізку часу.

Історичне минуле являє собою джерело багатющого досві­ду, який накопичений багатьма поколіннями в організації вільно­го часу, елементи якого з успіхом можуть бути використані в сучасній практиці. Дозвілля як соціальне явище має глибоке історичне коріння. Своїми витоками сягає періоду кам'яного віку. Творча діяльність на дозвіллі та людське уявлення покла­ли початок мистецтву, науки та техніки. Печерний живопис, мож­ливо, є одним з перших видів мистецтва. В історичних джере­лах описані такі види рекреативної діяльності, як танці, теат­ральні вистави та дитячі ігри.

У зарубіжній науці відлік пізнання явища «дозвілля» почи-

нається з Платона та Аристотеля. Видатні філософи античності оцінювали вільний час як найбільш важливе для вдосконален­ня людини. Платон з його естетичним баченням світу сприймав гру й дозвілля як щось прекрасне та цінне само по собі, тому закликав жити, граючи, відповідно до властивостей своєї при­роди. Великий філософ у своїх «Законах» пристосовував дозв­ілля та всі його механізми — свята, театр, танці, пісні, змагання — до потреб свого політичного проекту [105]. Платон вважав, що репертуар дозвіллєвої діяльності повинен контролюватися державою, він розглядає «велике дозвілля» як соціальний інсти­тут [105, 275].

Збагачений його ідеями грецький світ, антична культура на­ближала дозвілля, усі його естетико-художні акти та цінності до ідеї всебічного розвитку особистості людини, використання самоцінності дозвіллєвих багатств в ім'я високих цілей людсь­кого існування.

Визначивши мету виховання, Аристотель виходив з того, що війна існує заради миру, заняття — заради дозвілля, корис­не — заради прекрасного. Звідси він і виводить педагогічне завдання — виховувати в громадян уміння користуватися дозвіл­лям та щастям («чистим дозвіллям»).

У підготовці до проведення дозвілля, на думку Аристотеля, увагу необхідно приділяти організації ігор та музичної освіти. Але дозвілля як ідеал життя було тільки для меншості в силу їх багатства й існування інституту рабства.

Фукідид, великий давньогрецький історик, писав про те, що греки запровадили багато різноманітних форм проведення доз­вілля для відпочинку душі від роботи, які давали насолоджен-ня й допомагали розсіяти турботи повсякденного життя.

Уже в цей період були масові та групові форми дозвіллєвої діяльності. Масові — у вигляді свят і торжеств, які наповнені піснями, танцями, видовищами. Групові — у вигляді застілля з бесідами про літературу, філософію, з декламаціями. Багато уваги приділялося фізичній досконалості. Для дітей були ство­рені гімнастичні школи-палестри, для дорослих — гімнасії. Пізніше гімнасії перетворювалися у своєрідні клуби, де прово-

дили час не тільки в гімнастичних вправах, але слухали ора­торів; вели диспути; збиралися вчені й філософи.

В Афінах, особливо в часи їх розквіту, вплив на зміст та характер дозвілля збагачувався розвитком системи освіти й мистецтв. Споруджується в Акрополісі величний ансамбль — культурний центр усього грецького світу. З розвитком драма­тичної поезії почалося будівництво театрів. Усвідомлюючи роль театру, держава не брала платню за відвідування вистави. Те­атр не тільки навчав і розважав, але й формував ставлення до дозвілля. Наприклад, у давній трагедії Софокла «Іфігенія» є такі рядки: «Не сладок плод бездельного досуга, и праздному не помогает бог». Для музики та співів був збудований одеон, у залі якого був найкращий резонанс.

У класичний період грецької культури театр прийшов як сим­вол античного демократизму, де трагедійна вистава чи комедія, величезні всенародні дійства в художній формі виявляють ду­ховну єдність співгромадян.

Основою театру є притаманні грекам ще за архаїки культові відправи на честь покровителя землеробів бога Діоніса, так звані Великі Діонісії. У класичний період на хвилі еллінського патріо­тизму та завдяки розквіту виноградарства зростає популярність цих свят. В Афінах Великі Діонісії перероджуються в театралізо­вані вистави, стають обов'язковим складником державних свят­кувань. Розуміючи виняткову роль театру у формуванні поглядів та переконань вільних громадян Еллади, полісна держава цілес­прямовано підтримує його, запровадивши обов'язок літургій — грошової підтримки та організації вистав заможними громадяна­ми, виплачуючи незаможним кошти на квитки.

В уявленні греків театральна сцена образно втілює в собі світ. Людське життя — авторське виконання загаданих космо­сом трагедій та комедій. У найпопулярніших трагедіях Софокла «Антігона», «Едіп — цар», «Філоктет» людина покликана само­стійно визначати свої вчинки, морально відповідати саме за себе. На відміну від Софокла, котрий показував людей такими, якими вони мають стати, Еврипід зображав людей такими, які вони є. У його п'єсах «Медея», «Електра», «Федра» розкри-

вається діалектика людських почуттів. Трагедійний конфлікт він переносить у душу героя. Комедії Аристофана «Оси», «Хма­ри», «Лісістрата» втілюють здоровий глузд і гумор.

Держава-поліс періоду класики пильно дбала про культур­не дозвіллєве життя своїх громадян, наслідком чого був до­сить високий рівень їхніх культурних запитів. Афіни класичної пори — місце, де мистецтво, філософія, наука стали невіддільним компонентом повсякденного життя. Афінян оточувала високо­художня архітектура та скульптура; для них існували театр, гімна-сіони й палестри для фізичних тренувань на дозвіллі; про­світянська діяльність філософів на вулицях міста створювала особливу атмосферу пошани до освіченості. Цінувалося вміння переконувати людей, керувати настроєм юрби.

Інфраструктура дозвілля давніх вражає. Особливе місце в структурі дозвілля античного суспільства займало відправлення культів, зміст і спрямованість яких несли в собі духовні та есте­тичні цінності, котрі культивувала серед громадян держава.

Разом із зростанням рівня культури збільшувалась потреба в книжках та книжкових зібраннях. Відома бібліотека трагічно­го поета Еврипіда. В Олександрії, поряд з кількома храмами, форумом, музеєм, який був знаменитий зосередженістю вче­ності того часу, величезний простір займала бібліотека.

Прикметою культурного побуту Римської імперії були публічні зустрічі слухачів з поетами. Спеціальних музеїв у Римі в сучасному розумінні не було. Твори мистецтв — пам'ятники, скульптури, мозаїки — були всюди.

З відходом з історичної сцени Античності на довгі століття відходить і ставлення до дозвілля як свободи людського духу. Середньовіччя з його замкненим натуральним господарством, розповсюдженим християнством позбавило дозвілля того змісту, котре в нього закладено було еллінами. Дозвілля мешканці середньовічного міста проводили на площі. Вона була і рин­ком, і клубом, і центром усіляких свят і розваг, у яких брали участь як професійні актори, жонглери, розповідачі билин, ка­зок, так і самі городяни. Ці свята під відкритим небом супро­воджувалися танцями, маскарадами, іграми, які отримали на-

зву карнавалів і широко розповсюджувалися.

Однією з форм проведення масового дозвілля були релігійні вистави — містерії, які були частиною багатоденного дійства. У містах існували «риторичні камери» — літературні об'єднання, які активно брали участь у розробці сценаріїв та проведенні свят.

Рекреативний характер буденного та святкового дозвілля, безперечно, створював умови для фізичного відпочинку й ду­ховної розрядки, але рівень існуючої культури ще не дозволяв людині дивитися на вільний час не інакше, як на час, вільний від роботи.

Першу спробу витягти людину з домашнього побуту, роз­ширити коло її інтересів і контактів зробив Петро І. Так, від учасників асамблей він вимагав веселості, розкріпачення, сво­боди спілкування, веселої музики та європейських танців. Пет­ро І сам складав програми для маскарадів, вистав, видовищ. Видовища виконували театральну виставу. Давня Русь, як і се­редньовічна Європа, завдяки цим видовищам була наскрізь те­атральною. З'являється публічний природничо-історичний му­зей (кунсткамера), але як форма просвітницької роботи з'явля­ються музеї лише в другій половині Х!Х ст.

Просвітницька спрямованість виховної діяльності у сфері дозвілля на всіх її етапах справляли великий вплив на культур­ний рівень людини. Володіння культурою значило для людини підвищення свободи в самореалізації та в спілкуванні. Праг­нення людини проводити свій вільний час спільно з іншими людьми знайшло відображення в дозвіллєвих об'єднаннях, спільнотах.

Кінець XVIII — початок XIX ст. було часом розвитку салонів, гуртків, громад різної спрямованості: музичних, літературних, спортивних тощо. Головна відмінність гуртка від салону була в тому, що гурток об'єднував людей із загальними інтересами на­вколо будь-якої єдиної теми, предмета. Салон був менш тематич­но спрямований об'єднаннями, у ньому зростала роль хазяйки (або хазяїна), оскільки відвідувачів салону зв'язувала не тільки й не стільки спільність інтересів, скільки факт знайомства, близь-

ких стосунків. Вечори проходили за чітким сценарієм, з обов'яз­ковим концертним виконанням, публічними читаннями.

Культурному збагаченню городян сприяв розвиток у другій половині XIX ст. бібліотечної справи, розповсюдження періо­дичних видань — газет, журналів, альманахів, поширення ме­режі театрів, поява аматорських гуртків. З'являються клубні заклади, де все зводилось до того, щоб провести вільний час із задоволенням, приємністю й користю, тобто добре розважи­тись. У клубах були приміщення для читання дозволених кни­жок, періодичних видань, а також приміщення, де влаштовува­лися час від часу танцювальні вечори, бали, маскаради та дра­матичні вистави.

На початку XX ст. розширюється мережа освітніх закладів у сфері вільного часу: функціонували недільні школи, різноманітні освітні гуртки й курси, перші народні університети, Народні будинки. У Народних будинках силами інтелігенції проводи­лась культурно-освітня робота: лекції, вистави, екскурсії, ство­рювалися драматичні й хорові колективи, бібліотеки-читальні.

У цей період було покладено початок організації дозвілля дітей з бідних сімей. Перші клуби для дітей і підлітків у Москві під керівництвом СТ. Шацького і А.У. Зеленко. Кожен з клубів був заснований на певному інтересі: до театру, музики, обра­зотворчого мистецтва, науки. Періодично влаштовувалися спільні для всіх учасників відвідування театрів, музеїв, виїзди за місто.

Післявоєнний період характеризується зміною в культурних потребах людей, способах проведення ними свого вільного часу. У структурі дозвілля значне місце займають заняття, які мали на меті самоосвіту, цьому сприяли університети культури — на­уково-педагогічних, технічних знань. На громадських засадах створювалися самодіяльні театри, симфонічні оркестри, хори, оперні, вокальні й балетні студії, обласні народні філармонії. Для сфери професійного мистецтва — консерваторій, театраль­них інститутів, музичних училищ та музичних шкіл — готували спеціалістів.

У клубних закладах активно використовувалися такі форми роботи, як «тематичний вечір». Це були вечори-зустрічі, вечо­ри бойової та трудової слави, вечори запитань та відповідей. З

метою пропаганди науково-технічного прогресу клуби виступа­ли як ініціатори проведення «днів техніки», «тижнів технічного прогресу» тощо. Новим явищем був розвиток аматорського руху. Виникли клуби шанувальників музики, поезії, літератури, клу­би кінолюбителів, радіолюбителів, фотолюбителів, любителів науки, техніки, природи, спорту, туризму, клуби колекціонерів.

Популярними серед молоді були «Клуби допитливих», «Клу­би цікавих зустрічей», «Клуби з широкою пізнавальною про­грамою». До роботи цих клубів залучалась учнівська молодь. Клуби включалися до підготовки трудових свят: «День шахта­ря», «День будівельника»; свят, пов'язаних з природними цик­лами — «Свято весни», «Свято проводів зими» тощо.

Роль організаторів дозвіллєвих заходів брали на себе проф­спілки, комсомольські організації, органи громадського само­врядування. Після роботи або навчання проводилися лекції, бесіди, екскурсії на виставки, до музею, влаштовувалися кон­церти, вечори відпочинку; працювали спортивні секції.

У молодіжному середовищі розвивалася так звана неорга­нізована самодіяльність: підлітково-молодіжні компанії з оріє­нтацією на «вуличне» спілкування, «молодіжні вечірки», «підпільні» рок-групи, панки, рокери всіх відтінків, об'єднання фанатів, спортивні клуби, аматорські фольклорні об'єднання.

Структурні зміни в системі культурно-дозвіллєвих закладів певною мірою сприяли пожвавленню культурно-дозвіллєвої діяльності: збільшення обсягу проведення заходів, поширилася гурткова робота, зросло число аматорських об'єднань. Але кар­динального повороту до ліквідації існуючої диспропорції між культурними потребами населення та їх задоволення через гро­мадські форми організації дозвілля не відбулося. Сьогодні ма­теріальна база закладів культури в занепаді, їх кількість скоро­чується. Розповсюдження набуває комерційна дозвіллєва діяльність, з широким спектром платних послуг: приватні теат-ри-студії, картинні галереї, концертні зали, заклади, орієнто­вані на одержання прибутків: казино, ночні клуби, ресторани з різноманітними шоу-програмами; приватні фірми, які забезпе­чують контакт самодіяльного та професійного мистецтва зі слу-

хачами та глядачами, організацію відпочинку населення в га­лузі кінопрокату, театрально-концертної діяльності, туризму; у засобах масової інформації — приватне телебачення, приватні книжкові видавництва, приватні газети.

Наприкінці XX ст. життя висунуло багато проблем у ство­ренні культурно-дозвіллєвої діяльності, вирішення яких необ­хідно шукати в наступні роки.

Для правильного розуміння сутності вільного часу важливо враховувати положення К. Маркса про те, що «царство свободи починається насправді лише там, де припиняється робота, дикто­вана потребою й зовнішньою доцільністю, отже, за природою речей воно лежить по той бік власне матеріального виробницт­ва. По той бік нього починається розвиток людських сил, який є самоціллю, істинне царство свободи» [81, 386—387].

Історія дозвілля являє собою багату спадщину теоретичних пошуків і практичного досвіду, нею накопичений досвід з мето­дики масової просвітницької роботи, організації її різних форм, методики проведення та організації свят та видовищних за­ходів, постановок сценічних композицій, диспутів, наочної про­паганди, клубних вечорів, постановки літературних та музичних композицій, театралізації, екскурсій, технології організації ви­ховного процесу в дозвіллєвих організаціях, організації спільної діяльності навчальних закладів та закладів дозвілля.

Контрольні питання:

1.Як Платон та Аристотель оцінювали вільний час?

2. Охарактеризуйте дозвілля в Середньовіччі.

3. Назвіть, що сприяло культурному збагаченню вільного часу в другій половині XIX ст. — на початку XX ст.

1.2. Сутність вільного часу

Сучасна цивілізація досягла того ступеня розвитку, коли подальший її рух уперед став повністю залежати від проблеми вдосконалення людини. Зараз наступив період, коли всебічний розвиток особистості стає не тільки її гуманним ідеалом, але й набуває характеру закономірного розвитку суспільства. Навчаль­на, трудова діяльність — природний стан кожної людини. У цих

умовах матеріальна потреба самовираження спонукає особу активно включатися у всі вищеназвані види діяльності, а також і діяльність у сфері вільного часу.

Відома багато вимірність, поліфонічність вільного часу при­пускає широкі можливості для розробки різних методологіч­них підходів, концепцій, дослідницьких напрямів у теоретично­му осмисленні сутності вільного часу. Сутність вільного часу визначається станом усього комплексу соціально-економічних, політичних і культурних чинників, що забезпечують життя сус­пільства.

Перш ніж приступити до характеристики виховних можли­востей вільного часу, шляхів його раціональної організації, слід чітко й зрозуміло осмислити, що ж варто розуміти під вільним часом учнів. Серед багатьох робіт, які присвячені проблемі орга­нізації вільного часу, поняття «вільний час школяра» тлумачить­ся по-різному: деяка частина вчених розглядає вільний час лише як час забав і розваг чи як час, який треба чимось заповнити. У зв'язку з цим ми вважаємо найбільш точним таке визначення: вільний час учня — це та частина його загального бюджету часу, що залишається після виконання ним навчальних обо­в'язків, задоволення природно-фізіологічних потреб і деяких, що не залежать від волі школяра, непродуктивних витрат. Він використовується ним за власним розсудом. Зміст його визна­чається загальною спрямованістю особистості, рівнем її духов­ного розвитку. При цілеспрямованому педагогічному керівництві вільний час сприяє здійсненню основної мети виховання — все­бічному гармонійному розвитку особистості [11, 71—74.].

Ми ж візьмемо за основу наступне визначення вільного часу, а саме: вільний час — частина позаробочого, позанавчального часу, що є сферою формування й вияву різних рівнів вільної життєдіяльності, безпосередньо направлених на всебічний і гар­монійний розвиток особистості.

Вільний час виражається, перш за все, у діяльності, що виз­начається внутрішньою, особистою необхідністю, інакше кажу­чи, системою життєвих орієнтацій, потреб і інтересів, що вияв­ляються в культурно-дозвіллєвій діяльності кожної людини.

 

У свою чергу, культурно-дозвіллєва діяльність є одним з найважливіших засобів реалізації сутнісних сил людини й оп-тимізації соціально-культурного середовища, що оточує її. У культурно-дозвіллєвій діяльності, як правило, присутні момен­ти перетворення, пізнання й оцінки [119, 31].

Культурно-дозвіллєва діяльність є також важливим чинни­ком реалізації провідних принципів демократії: гласності, сво­боди слова, розкріпаченої свідомості.

Культурно-дозвіллєва діяльність є процес створення, роз­повсюдження й множення духовних цінностей. Це положення підтверджується таким визначенням: «Культурно-дозвіллєва діяльність є спеціалізована підсистема духовно-культурного життя суспільства, що функціонально об'єднує соціальні інсти­тути, які покликані забезпечувати розповсюдження духовно-культурних цінностей, їх активне творче освоєння людьми у сфері вільного часу з метою формування творчо активної осо­би [4, 21].

Специфіка вільного часу учнівської молоді виявляється на рівні таких завдань:

1. Формування в школяра позитивної Я-концепціі, що ха­
рактеризується трьома чинниками:

• упевненістю в доброзичливому ставленні до нього інших
людей;

» переконаністю в успішному оволодінні тим або іншим ви­дом діяльності;

• відчуттям власної значущості.

Позитивна Я-концепція характеризує позитивне ставлення школяра до самого себе й об'єктивність його самооцінки. Вона є основою подальшого розвитку індивідуальності дитини. Сфе­ра вільного часу дає можливість реалізовувати нерозкритий творчий потенціал і позитивне сприйняття підлітком себе.

2. Формування в учнівської молоді навичок співпраці, ко­
лективної взаємодії. Для найшвидшого соціального пристосо­
вування дитина повинна позитивно ставитися не тільки до себе,
але й до інших людей. Якщо в дитини за наявності позитивної
Я-концепціі сформоване вміння домовлятися з товаришами,

розподіляти обов'язки, ураховувати інтереси й бажання інших дітей, виконувати спільні дії, надавати необхідну допомогу, по­зитивно вирішувати конфлікти, поважати думку іншого і т.п. Повністю позитивна Я-концепція у сфері вільного часу фор­мується тільки в колективній взаємодії.

3. Формування в учнівської молоді потреби в продуктивній, соціально-схвалюваній діяльності через безпосереднє знайом­ство з різними видами діяльності, формування інтересу до них відповідно до їх індивідуальності, необхідних умов і навичок. Інакше кажучи, у свій вільний час підліток повинен навчитися займатися корисною діяльністю, він повинен уміти включатися в різні види діяльності, які пов'язані з організацією культурно-дозвіллєвої діяльності й самостійно організовувати її.

4. Формування етичного, емоційного, вольового компонен­та світогляду школярів. Емоційна сфера формується в дітей через естетичні уявлення у творчій діяльності.

5. Розвиток пізнавального інтересу. У цьому завданні відоб­ражається спадкоємність у навчальній і позанавчальній діяль­ності, оскільки сфера вільного часу напряму пов'язана з вихов­ною роботою на уроках і, урешті-решт, направлена на підви­щення ефективності навчального процесу.

Перераховані завдання визначають основні напрями роботи з учнівською молоддю з організації їх культурно-дозвіллєвої діяльності у вільний час.

Аналізуючи сутність вільного часу, виділимо такі ознаки вільного часу, характеризуючи його сутність:

Перша ознака полягає в можливості мати у своєму розпо­рядженні вільний час, звільнений, умовно кажучи, від необхід­ної діяльності. Це ознака містить у собі важливу характеристи­ку як самоцінність проведення часу, що відчувається особою як вільна діяльність. У педагогічному плані важливо мати на увазі, що основною цінністю вважається не сама можливість «роби­ти, що хочу» в процесуальному аспекті, а об'єктивний зміст і суспільна цінність, тобто якою мірою вільна діяльність сприяє всебічному розвитку особистості.

Друга ознака припускає, що свобода вибору занять на влас-

ний розсуд більша, ніж в інших сферах життєдіяльності люди­ни, інакше кажучи, вільний час не має жорсткої правової, тех­нологічної й соціальної регламентації, яка характерна для сфе­ри робочого часу.

Третя ознака характеризується зміною видів діяльності у вільний час, взаємозамінністю занять, їх вільним чергуванням і послідовністю.

Ця ознака багато в чому обумовлена пошуком різних форм самореалізації, необхідністю зміни емоційно-духовних станів, фізичного й інтелектуального напрямів.

Четверта ознака — безпосередня спрямованість вільного часу на саморозвиток особи як узагальнююча, інтеграційна ха­рактеристика її сутністі, у якій міститься вся решта ознак.

Педагогічне значення другої й третьої ознак полягає в тому, що вони дають теоретичні орієнтири для визначення міри пе­дагогічної регламентації, форм педагогічної організації й уп­равління цією сферою, а також припускають творчий підхід педагогів до пошуку розумного поєднання направлених і сти­хійних дій на особистість. Тільки в нерозривній єдності, діалек­тичному взаємозв'язку всіх ознак реалізується сутність вільно­го часу.

Говорити про сутність вільного часу безвідносно до його змісту було б неправомірно. Коли ми вживаємо поняття «зміст вільного часу», то маємо на увазі впорядковану сукупність видів діяльності й занять, інакше кажучи, весь реальний процес куль-турно-дозвіллєвої діяльності, що протікає в певних формах.

Необхідно відзначити, що сутність вільного часу реалізується у вільній діяльності, а вся сукупність занять і процесів, що належать до цієї діяльності, утворює зміст вільного часу. Зміст здатний найбільш яскраво виявляти сутність вільного часу уч­нівської молоді або, навпаки, вуалювати його. Найбільш вираз­не це положення виявляється в протилежних за своєю спрямо­ваністю видах діяльності учнів, що реалізуються в суспільно-значущих і соціально-негативних заняттях у вільний час. Звідси й різна роль змісту вільного часу в процесі формування особи-

стості молодої людини. У цьому значенні вільний час може виступати сферою як піднесення особистості, так і деградації.

Суперечність ролі змісту вільного часу, що робить вплив на розвиток особистості, призводить до спроб педагогів вивести за межі вільного часу набір занять, пов'язаний з різними по­явами антикультури.

Вивчення взаємозв'язку сутності й змісту вільного часу ста­новить певний інтерес і в інших відносинах. У цьому плані слід зазначити стійкість сутності вільного часу й рухливість, мінливість його змісту в молодіжному середовищі. Це знахо­дить своє віддзеркалення в інтенсивному розповсюдженні се­ред учнівської молоді таких занять, як художня й науково-тех­нічна творчість, спорт, туризм, різні види самоосвіти, а також у тих змінах, які відбулися в змісті вільного часу під впливом бурхливого розвитку соціальної інфраструктури дозвілля, за­собів масової комунікації: друк, кіно, телебачення й радіо. Нові інформаційні технології, що складаються на основі синтезу комп'ютера з відеотехнікою, засобів зв'язку й каналів інфор­мації, створюють широкі можливості саморозвитку особистості.

Зміст і сутність вільного часу знаходяться в прямому зв'яз­ку з його структурою й основними функціями. Під структурою розуміється будова та внутрішня форма організації змісту, що виступає як єдність стійких взаємозв'язків між різними видами діяльності у вільний час.

Специфіка структури вільного часу учнів обумовлена двома обставинами: характером праці й віковими особливостями учнів. У загальному бюджеті часу учнів домінує навчальна діяльність. Вона ж і робить вплив на вільний час школярів, що виявляєть­ся в більш виразній спрямованості учнів на творчу діяльність порівняно, наприклад, з робочою молоддю. Інакше кажучи, сам процес навчання стимулює знання науково-технічної, худож­ньої творчості, іншими заняттями, які залучають учнів до куль­турних процесів. Вікові характеристики учнів визначають підви­щену потребу в міжособистісному й інтимно-особистісному

 

спілкуванні. Ці специфічні особливості, що належать до струк­тури вільного часу, вельми значущі для розстановки педагогіч­них акцентів, які визначають різні рівні вільної діяльності і встановлюють оптимальні пропорції між ними.

Виділяються два основні структурні компоненти вільного часу: «творча діяльність» і «дозвілля».

Схематична структура вільного часу виглядає таким чином:

Вільний час

Творча діяльність

Дозвілля

 

Науково-технічна ТВОРЧІСТЬ

Різні види

відпочинку:

туризм,

спорт

Різні види розваг:

відвідування

дискотек,

кінотеатрів та ін.

 

Громадсько-політична діяльність

Самоосвіта та ін.

Творча діяльність — це сукупність занять, що більш інтен­сивно впливають на процес всебічного розвитку особистості, а дозвілля — це сукупність видів діяльності, головним чином, із задоволенням культурних потреб поновлюючого характеру.

Як дозвілля, так і творча діяльність характеризується спе­цифічними ознаками, а саме:

• свободою вибору дозвіллєвої діяльності, свободою від зобов'язань;

• добровільною участю в дозвіллєвій діяльності;

• самодостатністю й самоцінністю;

• компенсацією дозвілля [102, 8].

Поза сумнівом, одні й ті ж види діяльності містять у собі 2

функції: відновлення й розвитку. Межі між ними дуже умовні, вони за своєю сутністю принципово не збігаються одна з од­ною. При цьому для кожного з елементів структури вільного часу є характерними або відпочинок і відновлення сил, або розвиток особистості. При організації і проектуванні тих або інших форм вільного часу педагог повинен чітко уявляти, що є визначальним, домінуючим у цьому процесі, а що виконує до­поміжну, підлеглу роль. Уважний аналіз показує, що не тільки зміст впливає на структуру вільного часу, але й структура, у свою чергу, впливає на зміст. Якщо творча діяльність буде про­відним компонентом структури, то це гармонізує в цілому весь зміст вільного часу, робить його насиченим більш прогресив­ними видами діяльності.! навпаки, якщо основним компонен­том структури є дозвілля, пов'язане переважно з різними вида­ми відпочинку й розваг, то це значно збіднює зміст вільного часу в цілому. Природно, що соціальна сутність вільного часу при такому розмежуванні не змінюються, обидві складові час­тини необхідні для розвитку людини (дитини). Як творча діяльність, так і дозвілля знаходяться в динамічній взаємодії, обумовлюючи й гармонійно доповнюючи один одного.

Будучи в цілому спрямованим на всебічний гармонійний розвиток особистості, вільний час у кожному конкретному ви­падку виконує свої специфічні функції. У перекладі з латинсь­кої мови слово «функція» означає обов'язок, коло діяльності, призначення ролі.

Педагогічні функції вільного часу школярів окреслюють те коло виховних завдань, що можуть і повинні вирішувати під впливом видів діяльності, котрі його наповнюють, і при наяв­ності розумного цілеспрямованого педагогічного керівництва.

Чітке визначення, осмислення й аналіз виховних можливос­тей вільного часу має велике значення для визначення доціль­ності, розумності, ефективності бюджету часу учнів, для його подальшого вдосконалення й чіткої організації. Знання цих функцій допоможе уникнути стихійності, випадковості в орга-

нізації вільного часу, повніше використовувати його потенційні можливості.

Аналіз сутності вільного часу учнівської молоді дає підста­ву для визначення його функцій.

Розвивальна функція — комплексно містить у собі завдан­ня духовного, морального, фізичного розвитку підростаючої особистості.

Орієнтаційна, що спрямована на вирішення завдань со­ціальної й професійної орієнтації учнів.

Комунікативна — спрямована на задоволення однієї з про­відних потреб особистості, особливо підростаючої, потреби в спілкуванна.

Рекреативна — ця функція спрямована на відновлення фізичних, духовних і психічних сил, витрачених у процесі на­вчання, праці, суспільної діяльності, забезпечення школярів за­рядом бадьорості, енергії, життєрадісності.

Розрядка напруги — спрямована на формування та забез­печення умов для проведення дозвілля, для відпочинку та роз­ваги учнівської молоді.

За цими основними напрямками повинна бути організована дозвіллєва діяльність школярів.

Одним з найважливіших педагогічних завдань розвиваль-ної функції є завдання духовного збагачення школярів, роз­ширення їх загального, естетичного кругозору, розвиток і вдос­коналення пізнавальних здібностей, інтересів, умінь і навичок. Розвивальна функція вільного часу припускає вирішення й ще одного важливого завдання — формування морального складу учнівської молоді.

Позакласні заклади мають невичерпні можливості у вирі­шенні цього завдання: екскурсії, читацькі конференції, пред­метні вечори, читання науково-популярної літератури, технічна творчість і робота в гуртках — ці та багато інших форм творчої діяльності у сфері вільного часу.

Психологічні особливості шкільного віку роблять значу­щою орієнтаційну функцію вільного часу. Домінуючим мо-

тивом поведінки й діяльності підростаючої особистості є прагнення визначити своє місце в житті. У структурі орієн-таційної функції вільного часу учнівської молоді можна ви­ділити два якоюсь мірою самостійних аспекти: соціальна орієнтація школярів і професійна орієнтація школярів. Шля­хи та методи здійснення першого аспекту у сфері дозвілля дуже численні: бесіди, диспути, зустрічі, активне включен­ня в суспільно-трудову, суспільно-політичну роботу тощо. Основними напрямками у сфері дозвілля щодо другого ас­пекту професійної орієнтації є зустрічі з цікавими людьми, робота в гуртках технічної творчості, майстернях, учнівсь­ких кооперативах.

Комунікативну функцію вільного часу відрізняє потреба в спілкуванні. Природним простором для її задоволення є, на­самперед, вільний час, де складаються неформальні взаємини учнівської молоді з товаришами по школі, класу, групі, гуртку.

Рекреативна функція вільного часу здатна сняти напру­ження розумове, фізичне та відновити втрачені сили. Розумно організований вільний час вихованців сприяє зародженню пси­хічного потенціалу, емоційного стану, котрі необхідні для нор­мальної життєдіяльності школяра. Важливими компонентами їх відпочинку повинні стати ігри та забави, жарти та розваги, спортивні ігри й туризм та ін. [11, 71—74].

Такими є основні педагогічні функції вільного часу учнівсь­кої молоді. Вони не здійснюються самі собою тільки тому, що в школярів є деяка кількість вільного часу. Куди більш істот­ним є не тільки й не стільки наявність цього часу, скільки його раціональне використання, змістовне багатство.

Разом з тим треба підкреслити, що накопичувані в одній і тій же діяльності функції вільного часу існують не на рівноцін­них початках. Одні з них яскравіше виражені, є домінуючими в даному виді діяльності, а інші — як би вторинні, лише попутно обслуговують певні потреби й інтереси учнівської молоді.

Вільний час молоді в сучасному суспільстві має визначені особливості та протиріччя (див. табл. 1).

Таблиця 1 Особливості вільного часу серед молоді