Категорії емоціогенних ситуацій

Найпоширеніші типи емоціогенних ситуацій групують у дві великі категорії залежно від того, у якому із двох факторів у балансі мотивації й можливостей суб'єкта швидше виникає невідповідність.

Недостатність пристосувальних можливостей

Емоція часто виникає тому, що суб'єкт не може або не вміє дати адекватну відповідь на стимуляцію. Нерішучість людини, захопленої несподівано, перетво­рюється в емоційні реакції під прямим впливом спонукан­ня до дії, що не знаходить виходу в реальній ситуації. Емоції виникають у відповідь на дію трьох факторів: новизна, не­звичайність, раптовість. Їх поділ умовний, оскільки багато ситуацій мають кілька із цих ознак.

Новизна. Ситуації є новими, коли ми зовсім не підготов­лені до зустрічі з ними. Виникає порушення, яке може розрядитися лише у вигляді емоційних реакцій. Саме новизною ситуацій пояснюється те, що чим мо­лодша дитина, тим більше емоцій відчуває. Із самого народ­ження й до юнацького віку вона безперестану стикається із ситуаціями, на які в неї ще немає сформованої системи відповідей. Відомо, що повторення нової ситуації приводить до ослаблення емоцій і навіть до їхнього зникнення, оскіль­ки індивід може поступово виробляти адекватні схеми реакцій. У міру вироблення адекватної реакції емоційні реакції ослаблюються.

Незвичайність. Є ситуації, які навіть при повторенні будуть завжди новими, тому що на них немає "гарних відповідей". Так, сильний шум у будь-якому віці викликає емоційну реакцію. Остання, мабуть, сильніша в дуже малень­кої дитини насамперед тому, що емоції інтенсивніші тоді, ко­ли ще не розвинені гальмівні сили, створені вихованням. Наприклад, реакція на втрату опори, яка належить до первинних емоцій і навіть рефлексів, з віком змінюється у всіх своїх модальностях, однак її емоційний характер не зни­кає. Будь-яка "нестійкість пози" викликає реакцію страху. Незвичайними є також ті ситуації, які, незважаючи на набутий досвід, залишаються потенційно невизначеними: темрява, меншою мірою самітність (її також бояться шим­панзе), образи уяви. Очевидно, що з віком дитина рідше стикається з новими їі незвичайними ситуаціями. Розвиток веде до зменшення причин, скажімо, страху, однак він може і створювати їх, особливо через те, що в дитини з'являються нові можливості передбачити небезпеку, але ще не вироблено досить засобів для придушення страху перед уявлюваною невизначеністю.

Раптовість. Те, що подив є важливою причиною емоцій, учені помітили давно (Декарт, Джемс). Емоція, викликана подивом, — одна з найвідоміших і найбільш вивчених у ла­бораторних умовах. Щоб зрозуміти її специфіку, слід нідрізняти її від нових і незвичайних стимуляцій, раптовість яких часто підсилює їхню емоціогенність. Раптовість стиму­ляції заважає реалізуватися можливостям адаптації. Відомо, що бажано готувати людину до поганих новин, а іноді й до надзвичайної радості, якщо ми хочемо захистити її від силь­них емоційних переживань.

Надлишкова мотивація

Найтиповіші види надлишкової мотивації: над­лишкова мотивація, що не дістає застосування, надлишкова мотивація при конфліктах, надлишкова мотивація в соціаль­ній поведінці та надлишкова мотивація при фрустрації.

Надлишкова мотивація, що не дістає застосування. Часто надлишкова мотивація виникає через невідповідність між станом мотивації суб'єкта й обставинами, які не дають йо­му змоги діяти.

Надлишкова мотивація перед дією: хвилювання. Коли лю­дина дуже зацікавлена якоюсь важливою справою, моти­вація заважає їй відхилити увагу й думати про щось інше. Вона відчуває хвилювання або тривогу, які виражаються в неприємних вегетативних реакціях. Створюється вра­ження, начебто невикористана енергія виливається в емоційні розряди. Найчастіше хвилювання проходить, як тільки суб'єкт починає діяти.

Надлишкова мотивація після дії. Екстремальна ситуація викликає енергетичну мобілізацію. Коли ж напруження скінчило­ся, більше не треба себе стримувати. Згадаймо ще ситу­ацію втрати близької людини. Численні клопоти вимага­ють мобілізації енергії й відвертають увагу. Однак у нас­тупні дні достатньо незначного приводу, щоби горе прор­валося сльозами.

Надлишкова мотивація в соціальній поведінці. Дії, які лег­ко виконуються, коли людина одна, стають важковиконуваними, коли їх треба виконувати в присутності інших.

Надлишкова мотивація при фрустрації. Фрустрація вини­кає щоразу, коли перешкоди заважають або переривають цію, спрямовану на досягнення мети. Поряд з вихідною мотивацією створюється нова, захисна мотивація, спрямована па подолання перешкоди. Попередня та нова мотивація реалізуються в емоційних реакціях агресивності, відходу (вихо­ду із ситуації), регресії. Фрустрація викликає емоційні пору­шення тоді, коли перешкода виникає за сильної мотивації.

Причиною виникнення емоцій емоціогенна ситуація мо­же бути як прямо, так і опосередковано. В останньому ви­падку йдеться про умовні емоції та емоційне зараження.

Отже, в юнацькому віці емоції відіграють досить важливу роль, оскільки це вік самовизначення, ідентифікації. Нерідко, стикаючись з труднощами в самореалізації, особливо, якщо мова йде про пристосування до нових умов, юнаки гостро переживають кризу. А тому емоційна сфера є індикатором психологічного стану юнака, показником успішності його соціалізації та адаптації до оточуючих умов.

1.2. Особливості емоційних станів в студентський період

Емоційні стани розглядаються за змістовими ознаками як форми виявів афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю: від короткочас­ного афекту до настрою як поточного, тривалого стану й до пристрасті як перманентного, хронічного стану. За рівнем усвідомлення порядок змінюється: від пристрасті як найбільш усвідомленого стану до настрою й афекту як най­менш усвідомлюваних. Щодо домінування психічних про­цесів за їхньою складністю й довільністю ці стани розташо­вуються від афекту, де домінують емоції, до настрою й пристрасті як єдності емоції та волі.

Тривожність і тривога

Вживання терміна «тривога» в психологічних досліджен­нях характеризується семантичною невизначеністю. Під ним розуміють і тимчасовий психічний стан, що виникає під впливом стресових факторів, і фрустрацію соціальних пот­реб, і властивість особистості. Ситуація ускладнюється ще й тим, що в прикладних дослідженнях для опису стану триво­ги використовується багато різноманітних термінів.

За слушним зауваженням Ч. Спілбергера, термін «триво­га» дослідники вживають найчастіше у двох основних зна­ченнях, які взаємопов'язані, але належать до цілком різних понягь. Мова йде про поєднання в одному терміні двох розумінь тривоги — як психічного стану і як властивості особистості[8, с.156]. В першому випадку цей термін вживається для опису неприємного емоційного стану, який характеризуєть­ся суб'єктивними відчуттями напруження, очікування не­приємного, небезпечного розвитку подій. Виникає цей стан у ситуації невизначеної небезпеки, загрози (очікування негативної оцінки чи агресивної реакції; сприйняття негативно­го до себе ставлення, загрози своїй самоповазі, престижу) і часто зумовлений неусвідомлюваним джерелом небезпеки.

Терміном «тривога» позначається емоційна відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміна «страх», під яким ми розуміємо реакцію на реальну загрозу, загрозу порушення функціонального стану організму.

Стан тривоги, тривожність виражається у специфічних пе­реживаннях (хвилювання, побоювання, втрата спокою і т. ін.).

Відомо, що тривожність як риса особистості є значущим ризик-фактором, що веде до нервово-психічних захворювань. Крім того, ви­сока тривожність, підвищуючи чутливість до стресу, знижує ефективність інтелектуальної діяльності (утруднює її) в нап­ружених ситуаціях, знижує рівень розумової працездатності, викликає невпевненість у своїх здібностях, є однією з при­чин негативного соціального статусу особистості.

В генезі особистісної тривожності лежить недостатня сформованість або порушення механізму психічної саморе­гуляції. Невідповідність суб'єктивної моделі реальній дійсності, що викликає неадекватно завищену тривогу, мо­же призвести до порушення регуляторних процесів. Тоді тривожність закріплюється як властивість особистості і роз­вивається в провідну рису характеру.

Водночас неадекватно низькі показники тривожності свідчать про зниження значущості передбачуваної події або викривлення уявлення про ступінь реальності можливої заг­рози цієї події.

Визначення рівня тривожності необхідне для формуван­ня здатності до самоуправління психічним станом. Експери­ментально доведено, що тривожність пов'язана зі здатністю особистості управляти собою і є наслідком несформованості окремих ланок у структурі здатності до психічного самоуп­равління. Низький рівень тривожності не стимулює суб'єкта до пошуку варіантів виходу з ситуації, що склалася, і тим са­мим не сприяє активізації процесів самоуправління. І нав­паки, занадто висока тривожність, дезорганізуючи психічну діяльність, викликає «розвал» у структурі самоуправління.

Фрустрація

Фрустрація - психічний стан людини, що викликається об'єктивно нездоланними або суб'єктивно так сприймаються труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети або до вирішення завдання; переживання невдачі. Фрустрацію можна розглядати як одну з форм психологічного стресу. Розрізняють: фрустратор - причину, яка викликає фрустрацію, фрустраційну ситуацію, фрустраційної реакцію. Фрустрація супроводжується гамою в основному негативних емоцій: гнівом, роздратуванням, почуттям провини.
Рівень фрустрації залежить від сили, інтенсивності фрустратора, функціонального стану людини, що потрапила під фрустраційної ситуацію, а також від сформованих у процесі становлення особистості стійких форм емоційного реагування на життєві труднощі. Важливим поняттям при вивченні фрустрації є фрустраційна толерантність, в основі якої лежить здатність людини до адекватної оцінки фрустраційної ситуації і передбачення виходу з неї. [19, c.434]

Левітов М.Д. [14, с.313-315] виділяє деякі типові стани, які часто зустрічаються при дії фрустраторів:

1) Толерантність. Існують різні форми толерантності:

a) спокій, розважливість, готовність прийняти те, що трапилося як життєвий урок, але без особливих нарікань на себе;

б) напругу, зусилля, стримування небажаних імпульсивних реакцій;
в) бравована з підкресленою байдужістю, за яким маскується ретельно приховане озлоблення або зневіру.

2) Агресія - це напад (чи бажання напасти) з власної ініціативи за допомогою захоплення. Цей стан яскраво може бути виражено в забіякуватість, грубості, задерикуватий, а може мати форму прихованого неприязні й озлобленості. Типове стан при агресії - гостре, часто афективние переживання гніву, імпульсивна безладна активність, злісності і т.д. втрата самоконтролю, гнів, невиправдані агресивні дії. Агресія - одне з яскраво виражених стенічних і активних явищ фрустрації.
3) Фіксація - має два значення:

a) стереотипність, повторність дій (активний стан, але на противагу агресії цей стан ригідний, нікому не ворожий, є продовженням колишньої діяльності за інерцією тоді, коли ця діяльність марна або навіть небезпечна);
б) прикутість до фрустратора, який поглинає всю увагу. Потреба тривалий час сприймати, переживати й аналізувати фрустратор. Тут проявляється стереотипність не рух, а сприйняття і мислення. Особлива форма фіксації - примхлива поведінка. Активна форма фіксації - вихід у відволікаючу діяльність.
4) Регресія - повернення до більш примітивнх, а нерідко інфантильних форм поведінки. А також зниження під впливом фрустратора рівня діяльності. Подібно до агресії - регресія не обов'язково є результатом фрустрації.
5) Емоційність. У шимпанзе емоційну поведінку виникає після того, як всі інші реакції пристосування до ситуації не дають ефекту.

За С. Розенцвейгом, стан фрустрації по спрямованості може виражатися в трьох формах поведінки (реакцій) людини: екстрапунітівній, інтрапунітивній та імпунітивной. Екстрапунітивна форма пов'язана з виникненням внутрішнього «підбурювача» до агресії, з спрямованістю реакції назовні (зовнішньо звинувачувальні реакції). Людина звинувачує в тому, що трапилося обставини, інших людей. У неї з'являється дратівливість, озлобленість, впертість, прагнення будь-що домогтися поставленої мети. Поведінка внаслідок цього стає мало пластичною, примітивниою, використовуються раніше завчені форми поведінки, навіть якщо вони не призводять до потрібного результату.
Інтрапунітівна форма фрустрації характеризується аутоагресією: звинуваченням у невдачі самого себе, появою почуття провини. У людини виникає пригнічений настрій, тривожність, вона стає замкнутою, мовчазною. При вирішенні задачі людина повертається до більш примітивним форм, обмежує види діяльності і задоволення своїх інтересів. Імпунітивна форма реагування пов'язана зі ставленням до невдачі або як до неминучого, фатального, або як до незначне події, виправних з часом. Людина не звинувачує ні себе, ні інших.
За даними Н. В. Тарабріної [22] і К. Д. Шафранської [23], найчастіше (у 50% випадків) переважаює екстрапунітівниа реакції, майже вдвічі менше - інтрапунітівниа реакції (27%) і ще рідше - імпунітівна (23%). У чоловіків більше екстрапунітівних реакцій, а у жінок - інтрапунітівних. Поява стану фрустрації і тієї чи іншої форми реагування залежить від особистісних особливостей людини, у зв'язку з чим введено поняття про фрустрації - фрустраційної толерантності, тобто стійкості до фрустраторів. Особи зі слабкою нервовою системою частіше виявляють інтрапунітівную форму фрустрації, з сильною нервовою системою - екстрапунітівную форму (агресію).

Агресія

Агресія — це закріплені певні ставлення особистості, стійка індивідуальна характеристика, що відображає схиль­ність суб'єкта до демонстрації іншим переваги в силі. Агресія характеризується наявністю деструктивних тен­денцій у галузі суб'єкт-об'єктних відносин. В агресивній по­ведінці достатньо сильно виражений комплекс глибоких емоційних переживань — суму, роздратування, гніву, воро­жості.

З проявами ворожості пов'язується виникнення невро­тичної тривоги в теорії К. Хорні. Вона наголошує, що будь-який потяг здатний викликати тривогу, якщо його ре­алізація означатиме порушення життєво важливих потреб. Головне джерело невротичної тривоги — ворожість, точніше витіснена зі свідомості ворожість. Доки суб'єкт усвідомлює свою агресію, ворожість, її прояв обмежений.

Ряд учених (зокрема, З.Фройд,У.Макдагуголл, Г.Мюррей, Р.Лоренц) вважали агресію вродженою якістю, яка або властива всім без винятку (інстинкт агресії). Згідно з фрустраційною теорією, агресія - це не автоматично виникаючий в надрах організму потяг, а наслідок фрустрації, тобто перешкод, що виникають на шляху цілеспрямованих дій суб'єкта, або ж ненастання цільового стану, до якого він прагнув (Dollard et al.) [7, с. 365]. Л. Берковітц (Berkowitz, 1962) ввів між фрустрацією і агресивною поведінкою дві змінні: гнів як спонукальний компонент і пускові подразники, запускають агресивну реакцію.

Наприклад, А. Бандура (Bandura, 1973) стверджує, що емоція гніву не є ні необхідною, ні достатньою умовою агресії. Головна роль належить, з його точки зору, навчену шляхом спостереження за зразком (тобто наслідування). У концепції Бандури агресивна поведінка пояснюється як з позиції теорії навчання, так і з позиції когнітивних теорій мотивації. Виходячи з обраного суб'єктом способу поведінки, виділяють вербальну і фізичну агресію, а також третій самостійний вид такої поведінки – непряму агресію.

Тому логічніше, на погляд Ільїна [7, c.366], говорити про пряму і непряму вербальну агресію, а також про пряму і непряму фізичну агресію. Доцільність їх виділення і самостійного вивчення підтверджується, за даними П. А. Ковальова [16], тим, що, по-перше, вони мають різний ступінь прояву (або схильності до прояву): непряма вербальна агресія виражена вдвічі більше, ніж фізична непряма агресія; крім того, у чоловіків найбільше виражена пряма фізична агресія, а у жінок - непряма вербальна агресія (що істотно уточнює наявні в літературі дані про більшої агресивності чоловіків порівняно з жінками); по-друге, показники непрямої вербальної агресії, як правило, не корелюють на значущому рівні з показниками інших видів агресії, в той час як показники непрямої фізичної агресії, як правило, виявляють достовірні зв'язки з показниками інших видів агресії (прямої вербальної і прямої фізичної агресії).