Розвиток української освіти в польсько-литовську добу. Братські школи. Початок українського книгодрукування.

З появою братських шкіл підвищується рівень викладання і поглиблюється зв'язок освіти з національним життям. Львівська братська школа мала елементи вищої освіти, хоч за програмою братські школи були закладами середнього типу. Братські школи були загальнодоступними, у них навчалися на кошти братств сироти, діти бідних батьків. У Львівській братській школі вивчалася також латинська мова, знання якої давало змогу учням знайомитися із досягненнями західноєвропейської науки та літератури У кінці ХVІ ст. в Україні виникає новий тип школи – греко-слов’яно-латинської, у якій давньоруські культурно-освітні традиції поєднувалися із досягненнями західноєвропейської школи і науки того часу. Першою навчальною установою такого

типу стала Острозька греко-слов’яно-латинська колегія, заснована близько 1576 р. відомом діячем і меценатом української культури К.Острозьким (1526 – 1608). Навчання здійснювалося за поширеною у Європі системою «семи вільних мистецтв», яка поділялася на тривіум – граматику, риторику і діалектику і квадривіум – арифметику, геометрію, музику, астрономію. Особлива увага приділялася вивченню слов’янської, грецької та латинської мов. Складовими частинами Острозького культурно-освітнього центру разом із колегією, були літературно-науковий гурток, бібліотека та друкарня, яку у 1577 – 1582 рр. очолював Іван Федоров.

Наприкінці ХVI поч. ХVII ст. сприятливі умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615—1616 pp.

Майже до середини ХV ст. українські школи зберігали в основних рисах принципи шкільництва Київської Русі. Початкові школи, як правило, існували при монастирях, церквах або маєтках великих феодалів. Учні отримували в них елементарні знання з письма та лічби. В Україні з кінця ХVІ ст. засновуються протестантські та єзуїтські колегії3. Українці, які не мали рівноцінних православних шкіл, віддавали своїх дітей до цих колегій, де ті зовсім втрачали ознаки національної ідентичності. В Україні майже до кінця ХVІ ст. не було середніх на вищих навчальних закладів, тому вже з середини ХІV ст. помітно зростає кількість українців, які здобували освіту в європейських університетах:

Найважливішою особливістю української культури ХVІ ст. була поява книгодрукування. Як відомо, книгодрукування з’явилося у Німеччині в 1440-х рр.. Його авторство належить Й. Гуттенбергу з м. Майнц. Поява друкованих кириличних книг пов’язана з іменем краківського міщанина, німця за походженням Швайпольда Фіоля, який видав 1491 р. у Кракові релігійні книги кирилицею. Першим україно-білоруськи книгодрукарем вважається білорус Франциск Скорина. Точна дата початку книгодрукування на українських землях невідома. Вчені тривалий час дотримувалися думки, що першою

друкованою книгою був «Апостол», виданий 1574 р. у Львові І. Федоровим. У 1581 р. в Острозі І.Федоров за сприяння К.Острозького надрукував першу слов’янську Біблію – «Острозьку Біблію» церковнословянською мовою, яка відіграла важливу роль у боротьбі проти наступу католицької церкви на православ'я. Існують також гіпотези щодо існування книгодрукування в Україні і до І. Федорова. Українські друкарні ХVІ – ХVІІ ст. активізували літературне і наукове життя, навколо них об’єднувались гуртки письменників і вчених. У цей час в Україні функціонувало 25 друкарень, 17 з яких видавали книги церковнослов’янською та староукраїнською мовами.

 

21. Розвиток української мови та літератури в польсько-литовську добу.

 

22. Архітектура й містобудування, живопис в польсько-литовську добу.

Архітектура ХІV – ХVІ ст. базувалася переважно на традиціях давньоруської епохи, водночас використовуючи досягнення західноєвропейських стилів: романського, готичного та ренесансного.

Помітного розвитку досягла українська архітектура на галицьких і волинських землях, оскільки після монголо-татарської навали монументальне будівництво в Наддніпрянській Україні на деякий час призупинилось. Пам’ятки того періоду можна поділити на дві групи: оборонні споруди і культові.

Оборонне будівництво в умовах постійної воєнної небезпеки стало нагальною життєвою потребою. Упродовж ХІV – ХV ст. зростала кількість міст і фортець. Замки будувалися у важкому фортечному стилі, з грубими мурами, бійницями та високими спостережними вежами. Оборонну роль виконували також численні храми: монастирі, церкви, костьоли, синагоги. У церковному будівництві основним архітектурним типом були дерев’яні так звані зрубні храми, побудовані без цвяхів. Характерною ознакою забудови міст стає стильова різноманітність, зумовлена наявністю різних релігіях конфесій, а відтак впливом на українську архітектуру східної та західної культури. У панорамі міст сусідують православні церкви та готичні католицькі собори.

Розвиток української архітектури другої половини ХVІ – початку ХVІІ ст. нерозривно пов’язаний з розбудовою міст. Розгортанню будівництва сприяло надання містам магдебурзького права (Магдебург – німецьке місто, де вперше в добу середньовіччя були закріплені права і свободи громадян). У містах, що здобули його, дозволялося ставити ратуші для виборних органів влади. Навколо ратуші та торгівельної площі зводилися храми, громадські та житлові будови. Церковне і світське будівництво у цей час зазнало сильних впливів ренесансного стилю. Спорудам, виконаним у цьому стилі, притаманні витонченість і урівноваженість композиції, декоративне оздоблення, великі вікна, наявність скульптур тощо.

Високого рівня розвитку в Україні ХІV − ХVІ ст. досяг як релігійний (ікони, фрески), так і світський (портрети) живопис.

Домінуючим видом малярства залишається іконопис.

Серед фрескового живопису поширені цикли страстей Христових, сюжети про Богородицю, зображення Змієборця і «Страшного суду». На багатьох із них зображені римські папи, королі, пани, блудниці з обстриженими головами. Наприкінці ХVІ ст., поряд з традиційним іконописом, з’являються світські жанри живопису: портрет, історичний живопис, зростає інтерес до пейзажу.

 

23. Особливості розвитку української культури другої половини XVII-XVIIІ ст.

XVII—XVIII ст. — виключно складний і важливий період у житті українського народу. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні.

Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в цей період, була національно-визвольна боротьба українського народу. Утворення Речі

Посполитої внаслідок Люблінської унії у 1569 призвело до концентрації практично всіх українських земель у єдиних державних кордонах, поставило їх населення у найважчі політичні, соціально-економічні умови. У зв'язку зі зростанням міст в Європі зріс попит на продукцію сільського господарства, а Іспанія, яка досі була «житницею Європи», не справлялася з цим завданням. Потрібні були нові постачальники, і на цю роль претендувала Польща. Польські феодали захопили землю, закріпачили селян, витискали з України максимум прибутку, але в той же час захистити її від набігів турок і татар виявилися неспроможними. У цих умовах всі культурні процеси перепліталися як з боротьбою проти польського засилля, так і з обороною рубежів від натиску Кримського ханства й Османської Туреччини.

Всенародна війна за свободу України 1648—1657 рр. безпосередньо відбилася і на культурному житті. Патріотичні почуття, спільні походи, масове переселення — все це сприяло культурній інтеграції різних регіонів. У ході війни міцніла нова українська державність, що спиралася на козацькі традиції. Хоч Гетьманщина включала тільки частину національної території, але саме її існування вело до зростання національної самосвідомості.

Кризова ситуація в культурі України виникла в кінці XVIII століття після того, як внаслідок трьох поділів Польщі українська територія виявилася у складі двох імперій — Російської та Австрійської, в яких проводився антиукраїнський політичний курс.