Нормативи якості атмосферного повітря

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи: нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря; нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел; нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел; технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин.

Нормативи екологічної безпеки відносно стану атмосферного повітря - група нормативів, дотримання яких запобігає виникненню небезпеки для здоров'я людини та стану навколишнього природного середовища від впливу шкідливих чинників атмосферного повітря.

Норматив гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел - норматив, який встановлюється для кожного стаціонарного джерела акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних і біологічних факторів на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі з урахуванням перспектив його розвитку в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом).

Для діючих і тих, що проектуються, окремих типів обладнання і споруд залежно від часу розроблення та введення у дію, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлюються:

 

1) норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела;

2) технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин або їх суміші, які визначаються у місці їх виходу з устаткування.

Норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела – гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного джерела викиду.

Технологічний норматив допустимого викиду забруднюючої речовини - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устаткування.

До технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин належать:

– поточні технологічні нормативи - для діючих окремих типів обладнання, споруд на рівні підприємств з найкращою існуючою технологією виробництва аналогічних за потужністю технологічних процесів;

– перспективні технологічні нормативи - для нових і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, окремих типів обладнання, споруд з урахуванням досягнень на рівні передових вітчизняних і світових технологій та обладнання.

Для кожного типу пересувних джерел, що експлуатуються на території України, встановлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів цих джерел, які розробляються з урахуванням сучасних технічних рішень щодо зменшення утворення забруднюючих речовин, зниження рівнів впливу фізичних факторів, очищення відпрацьованих газів та економічної доцільності.

Норматив вмісту забруднюючої речовини у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувного джерела - гранично допустима кількість забруднюючої речовини у відпрацьованих газах пересувного джерела, що відводиться в атмосферне повітря.

Норматив якості атмосферного повітря - критерій якості атмосферного повітря, який відображає гранично допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і при якому відсутній негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.

Для недопущення викиду в атмосферу понаднормативних об’ємів шкідливих твердих речовин розроблено нормативи гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у атмосфері населених пунктів (табл. 1.1).

Забруднююча речовина - речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.

Усі шкідливі забруднюючі речовини повітря за ступенем небезпечної дії на людину поділяються на чотири класи:

I — надзвичайно небезпечні (нікель, ртуть);

II — високо небезпечні (сірководень, діоксид азоту);

III — помірно небезпечні (сажа, цемент);

IV — малонебезпечні (бензин, фенол).

Чим шкідливіша речовина, тим складніше здійснити захист атмосферного повітря і тим нижче значення ГДК. Для кожної речовини встановлюються два нормативи: максимальна разова і середньодобова концентрації.

Максимальна разова ГДК встановлюється для відвернення рефлекторних реакцій у людини через подразнення органів дихання за короткочасного впливу (до 20 хв.) атмосферних забруднень. Оскільки концентрація забруднень в атмосферному повітрі не є постійною в часі та змінюється залежно від метеорологічних умов, рельєфу місцевості, характеру викиду, разові проби повітря слід відбирати кілька разів на добу впродовж 20—30 хв. Найвище значення забруднювальних речовин у повітрі, отримане завдяки аналізові багаторазово відібраних проб, називають максимальною разовою концентрацією.

Середньодобова ГДК встановлюється для запобігання негатив­ного впливу на людський організм протягом цілодобового використання повітря. Середньодобова концентрація визначається як середньоарифметичне значення разових концентрацій у пробах атмосферного повітря впродовж 24 годин безперервно або з рівними інтервалами між відборами.

 

 

Таблиця 1.1

Гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин у атмосферному повітрі населених пунктів

 

Речовина	ГДК (макс. разова), мг/м^3	ГДК (серед.доб.), мг/м^3	Речовина	ГДК (максю разова), мг/м^3	ГДК (серед. Доб.), мг/м^3
Нітробензол	0,008	0,008	Чадний газ	3,0	1,0
Сірчистий газ	0,5	0,05	Пари оцтової кислоти	0,2	0,06
Сірководень	0,008	0,008	Ацетон	0,35	0,35
Хром (VI)	0,0015	0,0015	Нафталін	0,003	0,003
Фосфорний ангідрид	0,15	0,05	Пеніцилін	0,05	0,002
Кіптява (сажа)	0,15	0,05	Аміак	0,2	0,004
Пари сірчаної кислоти	0,3	0,1	Пари фтороводню	0,02	0,005
Хлор	0,1	0,03

 

Використовуються два типи ГДК: у повітрі робочої зони (ГДК р.з.) і населеного пункту (ГДК н.п.). ГДК р.з. - це концентрація, яка за щоденного 8-годинного перебування (крім вихідних днів) на роботі (не більш як 41 година на тиждень) протягом усього робочого стану не може спричинити захворювань чи відхилень у стані здоров’я людей для нинішнього та наступного поколінь. ГДК н.п. враховує перебування людей цілодобово. Всі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони порівнюються з максимальними разовими (протягом 30 хв.), а в повітрі населеного пункту – із середньодобовими за 24 години.

Різні токсичні речовини можуть чинити подібний несприятливий вплив на організм. У таких випадках відбувається ефект сумації, або синергізму.

За наявністю в атмосфері домішок, щодо яких визначено необхідність урахування сумісної шкідливої дії, як критерії для встановлення ГДК використовуються вимоги про виконання співвідношення:

 

1.2

Ефект сумісної дії мають фенол і ацетон, валеріанова і капронова кислоти, озон, діоксид азоту і формальдегід та ін. Наприклад, фонова концентрація ацетону і фенолу — відповідно 0,345 і 0,009 мг/м³, тоді як ГДК ацетону — 0,35, а ГДК фенолу — 0,01 мг/м³, тобто обидві речовини наявні в концентраціях менших, ніж установлені для них ГДК. Однак цим речовинам властивий ефект сумації, тобто їхня сумарна концентрація (0,345 + 0,009 = 0,354) вища, ніж будь-яка з ГДК, установлена для кожної речовини окремо. А це означає, що забруднення повітря перевищує допустимі норми.

Регламентування викидів шкідливих речовин в атмосферу через ті чи інші джерела здійснюється на основі таких екологічних нормативів, як гранично допустимий викид (ГДВ).

ГДВ - це маса викидів шкідливих речовин за одиницю часу від одного або сукупності джерел забруднення атмосфери міста чи іншого населеного пункту з урахуванням перспективи розвитку промислових підприємств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, що створює приземну концентрацію, яка не перевищує гранично допустимі їх концентрації для населення, рослинного і тваринного світу,якщо немає більш жорстких екологічних вимог і обмежень.

Одиниця виміру ГДВ грам на секунду (1 г/с) встановлюється для кожного джерела забруднення атмосфери за умови, що викиди шкідливих речовин від цього джерела і від сукупності інших джерел з урахуванням розсіювання їх в атмосфері не створять приземної концентрації шкідливих речовин, яка перевищить ГДК..

Нормативи викидів і скидів для підприємства встановлюються в сукупності значень ГДВ (ГДС) для окремих діючих і тих джерел забруднення, що проектуються чи підлягають реконструкції. Для останніх нормативи визначаються на різних стадіях проектування об’єктів. Для тих об’єктів, що вводяться в дію, нормативи ГДВ і ГДС повинні бути забезпечені на момент прийняття їх в експлуатацію.

При викидах (скидах) у навколишнє середовище речовин, для яких не встановлено ГДК, органи охорони природи мають право прийняти рішення про зупинення роботи підприємств або окремих їхніх виробництв. Введення в експлуатацію нових виробництв, у викидах (скидах) яких містяться речовини без встановлених ГДК, заборонено.

ГДВ встановлюються для кожного джерела забруднення атмосфери на діючому підприємстві за умови, що викиди шкідливих речовин від одного або сукупності джерел населеного пункту з урахуванням перспективи промислового розвитку і розсіювання забруднювальних речовин в атмосфері не створять приземну концентрацію, що перевищує ГДК. У разі, коли значення ГДВ з об’єктивних причин на підприємстві не можуть бути забезпечені, виконується поетапне скорочення викидів забруднювальних речовин до значень, які забезпечують додер­жання ГДВ.

Для неорганізованих викидів і сукупності дрібних джерел (вентиляційні викиди з одного виробничого приміщення) встановлюють сумарні значення ГДВ. При визначенні ГДВ для джерела забруднення атмосфери враховують одержані розрахунковим або експериментальним методом значення фонових концентрацій забруднювальних речовин у повітрі від інших джерел (у тому числі і від автотранспорту) міста або іншого населеного пункту.

 

1.4.2 Нормативи в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

 

Як і для атмосферного повітря, встановлено окремо нормування якості води, хоча принцип тут інший і пов’язаний із категорією водокористування.

Водокористування - використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).

Згідно з ГОСТ 17.1.1.03 – 86 водокористування класифікується за наступними ознаками:

1. За цілями водокористування – господарсько – питне, комунально – побутове, промислове, сільськогосподарське, для потреб енергетики, для рибного господарства, для водного транспорту та лісосплаву, для лікувальних та курортних потреб тощо;
2. За об'єктами водокористування – поверхневі, підземні, внутрішні та територіальні морські води;
3. За способом водокористування – з вилученням води та з її поверненням, з вилучення води без повернення, без вилучення води;
4. За технічними умовами водокористування – з застосуванням технічних споруд, без застосування споруд.

Залежно від цілей водокористування джерела водопостачання поділяються на дві категорії.

До 1 категорії відносяться водні об'єкти, що використовуються в якості джерел централізованого або нецентралізованого господарсько – питного водопостачання, а також для водопостачання підприємств харчової промисловості.

До 2 категорії відносяться водні об’єкти для культурно – побутових цілей і ті, що знаходяться в межах населених пунктів.

Вимоги щодо складу та властивостей води регламентуються залежно від категорії водних об'єктів.

При водокористуванні має місце водоспоживання, котре може бути безповоротним, повторним, оборотним. З метою раціонального використання води запроваджено норми споживання води на одного мешканця.

Водопостачання здійснюється з водогонів, котрі поділяються на питні та технічні. З міського водогону вода може використовуватися для господарсько – питних потреб та гасіння пожеж. Допускається до 15 % виробничих потреб у воді задовольняти з міського водоканалу, решту потреб у воді слід покривати, використовуючи технічні водогони.

Для кожної з цих категорій встановлено нормативи на якість води у місцях водокористування.

У галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюються такі нормативи:

1) нормативи екологічної безпеки водокористування;2) екологічний норматив якості води водних об'єктів;3) нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;4) галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;5) технологічні нормативи використання води. Нормативи екологічної безпеки по відношенню до водокористування. Діючі нормативи дають змогу оцінити якість води, яка використовується для комунально-побутового, господарсько-питного та рибогосподарського водокористування.Встановлено наступні гранично допустимі концентрації речовин(табл.1.2):1. гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах вода яких використовується для потреб рибного господарства;2. гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення.

Таблиця 1.2

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у воді водних об’єктів господарсько-питного та культурно-побутового водокористування

 

Назва речовини	ГДК, мг/дм^3	Назва речовини	ГДК, мг/дм^3
Аміак (за азотом)	2,0	Кремній	10,0
Амонія сульфат (за азотом)	1,0	Марганець	0,1
Активний хлор	Відсутня	Мідь	1,0
Ацетон	2,2	Натрій	200,0
Бензол	0,5	Нафтопродукти	0,1
Дихлоретан	ОДР 0,02	Фенол	0,001
Залізо	0,3	Хром (С23+)	0,5
Кадмій	0,001	Хром (С26+)	0,05
Капролактам	1,0	Цинк	1,0
Кобальт	0,1	Етиленгліколь	1,0

Гранично допустима концентрація (ГДК) речовини у воді – встановлений рівень концентрації речовини у воді, вище якого вода вважається непридатною для конкретних цілей водокористування.

У разі необхідності для вод водних об'єктів, які використовуються для лікувальних, курортних, оздоровчих, рекреаційних та інших цілей, можуть встановлюватись більш суворі нормативи екологічної безпеки водокористування.Для оцінки екологічної безпеки виробництва встановлюються галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти та тих, що подаються на очисні споруди, тобто нормативи гранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, що утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні однієї і тієї ж сировини. Технологічні нормативи використання води. Для оцінки та забезпечення раціонального використання води у галузях економіки встановлюються технологічні нормативи використання води, а саме: – поточні технологічні нормативи використання води - для існуючого рівня технологій;– перспективні технологічні нормативи використання води - з урахуванням досягнень на рівні передових світових технологій.

Скидання у водні об'єкти речовин, для яких не встановлено нормативи екологічної безпеки водокористування та нормативи гранично допустимого скидання, забороняється. Нормування скиді забруднювальних речовин у навколишнє середовище виконується шляхом встановлення гранично допустимих скидів речовин із стічними водами у водні об’єкти (ГДС).

Гранично допустимий скид (гдс) речовини - маса речовини у зворотній воді, що є максимально допустимою для відведення за встановленим режимом даного пункту водного об'єкта за одиницю часу.

ГДС встановлюється з урахуванням ГДК в місцях водоспоживання, асиміляційних властивостей водного об’єкта і оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами, які скидають стічні води.

Екологічний норматив якості води водних об'єктів. Для оцінки екологічного благополуччя водних об'єктів та визначення комплексу водоохоронних заходів встановлюється екологічний норматив якості води, який містить науково обґрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показники якості води (загально фізичні, біологічні, хімічні, радіаційні). При цьому ступінь забрудненості водних об'єктів визначається відповідними категоріями якості води.Нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів. Прибережні захисні смуги. З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються з обох боків берегу річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) влаштування літніх таборів для худоби;

4)будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Таким чином система нормування в галузі водних ресурсів направлена збереження та відтворення водних об’єктів.

1.4.3. Нормативи в галузі використання і охорони ґрунтів

Створення екологічно чистих сировинних зон. У результаті промислової діяльності людини знижується продуктивність земельних ресурсів; погіршується можливість їх самоочищення при забрудненні токсичними елементами.

Оцінка придатності земель для виробництва екологічно безпечної продукції базується на принципах системного методу досліджень та аналізу. За сучасним уявленням термін "екологічний стан ґрунту" треба розуміти як інтегральний показник його екологічної стійкості, рівня родючості й санітарно-гігієнічного стану (або забруднення).

Першочерговим етапом виконання комплексу робіт із визначення придатності сільськогосподарських земель для вирощування екологічно безпечних урожаїв є оцінка екологічного стану територій. Із цією метою збирають і аналізують усю наявну інформацію про співвідношення основних типів угідь, ґрунтовий покрив, агро кліматичні умови, розораність, еродованість і родючість ґрунтів, наявність у межах території небезпечних в екологічному відношенні промислових і інших підприємств, види і рівень забруднення атмосферного повітря, поверхневих вод, ґрунту.

За результатами оцінки території поділяють на три класи придатності (Кисіль В.І., 1997):

· перший клас – територія придатна для одержання екологічно безпечної продукції всіх сільськогосподарських культур (екологічна ситуація в цілому благополучна; ґрунти високого або підвищеного рівня родючості, екологічно стійкі; шкідливі речовини відсутні або кількість їх така, що не перешкоджає одержанню безпечних високоякісних урожаїв);

· другий клас – територія обмежено-придатна для виробництва екологічно безпечної сировини (загально-екологічний стан дещо погіршений: показники ґрунтової родючості та вмісту токсичних речовин дають змогу одержати екологічно безпечні врожаї лише деяких сільськогосподарських культур, які найбільше толерантні до токсичних речовин);

· третій клас – територія не придатна для одержання екологічно безпечної рослинницької продукції (екологічний стан на території, як правило, несприятливий; ґрунтовий покрив - екологічно нестійкий, забруднений і з низьким рівнем родючості; високоякісну продукцію в таких умовах одержати неможливо).

Допустимі рівні вмісту важких металів у ґрунті і сільськогосподарській продукції. Важливими заходами щодо збереження ґрунтів є гігієнічне регламентування їхнього забруднення, тобто встановлення ГДК хімічних речовин у ґрунтах.

Гранич но допустима кількість (ГДК) речовин, що забруднюють ґрунти, означає частку хімічної речовини, що забруднює ґрунти, і не справляє прямої або опосередкованої дії, включаючи віддалені наслідки для навколишнього середовища та здоров’я людини.

Особливе місце при нормуванні відводять важким металам, які вільно включається в трофічні ланцюги.

Важкі метали за ступенем екологічної безпеки для ґрунтів, рослин, тварин і людини поділяються на три класи. До першого належать високо небезпечні елементи (Аs, Сd, Нg, Se, Pb, Zn, F); до другого – середньонебезпечні (В, Со, Ni, Мо, Sb Сz); до третього – мало небезпечні (Ва, V, Мn, Sr).

Значення ГДК деяких хімічних речовин в ґрунтах наведено в табл. 1.3.

Одним з недоліків даного підходу є те, що він не враховує властивості ґрунтів, стан важких металів в ґрунтах і їх доступність рослинам. Все це вимагає подальшого вивчення. Крім того, реакція і стійкість різних сільськогосподарських культур до важких металів неоднакова. Найбільш стійкими до важких металів є зернові культури. По стійкості їх можна скласти наступний ряд: озиме жито - озима пшениця - овес -ячмінь. В цих культурах найбільше важких металів накопичується в кореневих системах і вегетативних частинах, не впли­ваючи негативно на розвиток. Оптимальні умови для розвитку зернових суцільного сіву складаються при вмісті важких металів до 0,5 ГДК.

Таблиця 1.3

Значення ГДК хімічних речовин в ґрунтах

 

Назва речовини	ГДК, мг/м^3	Назва речовини	ГДК, мг/м^3
Ванадій		Мідь (рухлива форма)	3,0
Кобальт (рухлива форма)	5,0	Нікель	4,0
Марганець, вилучений з:		Ртуть	2,1
– чорнозему		Свинець
– дерно-підзолистого ґрунту:		Свинець (рухлива форма)	6,0
рН= 4		Хром	6,0
рН= 5,1-5,9		Цинк
рН= 6		Нітрати
Миш’як		Ксилоли	0,3
Сірководень	0,4	Стирол	0,1
Фосфор (суперфосфат)		Толуол	0,3
Фториди — водорозчинна форма		Рідкі комплексні добрива з додаванням марганцю
Бензол	0,3	Азотно-калійні добрива
Ізопропилбензол	0,5	Поверхнево активні речовини	0,2
Ксилоли	0,3