Розкрийте поняття «політична еліта», проаналізуйте її структуру, функції, типології

Політична еліта – меншість суспільства, що являє собою достатньо самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену видатними психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередньо участь у затвердженні та здійсненні рішень, пов’язаними із використанням державної влади або здійснення впливу на неї.

• Типологія політичних еліт. У науковій літературі є чимало типологій політичних еліт, в основі яких є найріз­номанітніші ознаки та дослідницькі підходи. За способом формування еліт виділяються "відкриті''та "закриті" еліти. "Відкриті" еліти допускають спонтанний прихід нових членів; пріоритетною цінністю є найвищий професіоналізм у певній сфері діяльності. "Відкрита" еліта є публічною, її члени дбають про свою репутацію. Натомість "закриті" елі­ти регулюють мобільність своїх членів за допомогою спе­ціальних органів; поповнення нових членів відбувається по­вільно, критеріями добору найчастіше є відданість системі чи вождю.

Н. Макіавеллі, а вслід за ним й В. Парето, поділяли еліту залежно від форми здійснення влади - на прихильників відкритого насильства і тих, хто віддає перевагу гнучким методам. О. Копт вважав, що зі зміною типу суспільства, змінюється й тип еліти: еліта священиків, чаклунів, учених.

За способом приходу до влади еліти поділяються на легі­тимні та нелегітимні. Легітимними є еліти, які отримали вла­ду при добровільній підтримці мас, а нелегітимними - ті, що панують над більшістю з допомогою примусу, насильства.

За ідеологічними цінностями еліти бувають авторитарні, тоталітарні, демократичні, ліберальні. За видами політичної діяльності еліти поділяються на державн у (адміністративну, депутатську), муніципальну, партійну та еліту громадських організацій. За основними сферами життєдіяльності суспіль­ства виділяються політична, економічна, соціальна, культур­на, релігійна еліти.

Функції політичної еліти:

- Стратегічна –її зміст полягає в розробці стратегії і тактики розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій; проявляється в генеруванні нових ідей, що віддзеркалюють суспільні потреби в радикальних змінах;

- Комунікативна- передбачає ефективне відбиття в політичних програмах інтересів і потреб (політичних, економічних, правових та ін.) різних соціальних груп і верств населення і реалізацію їх в практичних діях, захисті соціальних цілей, ідеалів і цінностей;

- Інтегративна- її суть полягає у зміцненні стабільності суспільства, в запобіганні конфліктів, гострих протиріч, демократизації політичних структур, досягненні консенсусу, співпраці всіх сил в суспільстві;

- Організаторська- передбачає здійснення на практиці виробленого курсу, втілення політичних рішень в життя шляхом організації, мобілізації мас.

Види політичної еліти:

-Вища- включає в себе провідних політичних керівників і тих, хто займає високі посади в законодавчій, виконавчій і судовій гілках влади (безпосереднє оточення президента, прем’єр-міністра, спікера парламенту, керівники органів державної влади, провідних політичних партій, політичних фракцій в парламенті);

- Середня- формується з великої кількості виборних посадових осіб: парламентаріїв, сенаторів, депутатів, губернаторів, мерів, діячів різних політичних партій і суспільно-політичних рухів;

- Адміністративна- включає вищу верству державних службовців (чиновництва), які займають вищі позиції в міністерствах, департаментах та інших органів державного управління.

16. Охарактеризуйте розвиток елітарних уявлень, сутність основних теорій політичних еліт

Перший варіант теорії елітаризму розробив Гаетано Моска. Вчений дійшов висновку, що «в будь-якому «політичному організмі» очевидна наявність двох класів: панівної меншості — правлячого класу — і політично залежної більшості — класу, яким правлять». Право влади меншості над більшістю Г. Моска виводить з якостей, що притаманні правлячій меншості. Г. Моска визначає також кілька рис, які притаманні правлячій еліті: перевага над оточенням, авторитет, відчуття вищості. Ці риси випливають з військових подвигів, багатства, високого походження, високих моральних якостей, місця в церковній ієрархії та володіння мистецтвом управління.

Вільфредо Парето запроваджує в науку сам термін «еліта» і формулює теорію циркуляції еліти. У політичному житті вчений виділяє два типи еліт, які постійно змінюють при владі одна одну: перший тип — «леви», другий — «лиси». Тип еліти «леви» характеризується стабільністю розвитку політичної системи, силовими методами правління та консерватизмом. Для типу еліти «лиси» характерними ознаками діяльності можна вважати хитрість, обман та демагогію. Щоб підтримувати рівновагу політичної системи необхідна періодична зміна одного типу еліти на іншу. В. Парето поділяв також еліту на правлячу й неправлячу (контреліту), а революцію розглядав як боротьбу та заміну правлячої еліти потенційною елітою.

Роберт Міхельс — німецький політолог — у праці «Соціологія політичних партій у сучасній демократії» обґрунтував ідею «залізного закону олігархічних тенденцій». Суть цього закону полягає в тому, що створення будь-яких великих організацій обов’язково призводить до їхньої олігархізації та формування еліти. Навіть демократичним суспільством фактично править олігархічна, елітарна група.

Американський політолог Гарольд Лассвелл розглядає політичні еліти як більш впливові порівняно з народними масами групи. На думку американського вченого, елітарні групи — явище, притаманне будь-якому суспільству, у тому числі й демократичному. Сучасний американський політолог Роберт Доль у своїй теорії поліархії поєднав концепцію елітаризму з ідеєю демократії і визначив сучасну політичну владу як правління лідерів різних елітарних груп, що дійшли спільної згоди.

Д. Донцов у своєму творі «Націоналізм» виділяє «ініціативну меншість» (еліту) і «пасивного чинника нації» (народ). Він зазначає, що «ініціативна меншість» повинна не тільки формулювати певну ідею, а й мобілізувати народ на її здійснення, застосовуючи «творче насильство» меншості над більшістю. На думку Д. Донцова, для досягнення могутності нації і створення національної державності політичній еліті дозволено застосовувати будь-які засоби.

В. Липинський зазначав, що процес постійного відновлення аристократії є характерною рисою історії різних часів і народів. Концепція національної аристократії В. Липинського виходить з того, що ні етнографічна маса людей як така, ні тип і характер, ні мова і окрема територія самі по собі автоматично не творять нації. Це робить активна серед цієї етнографічної маси група, що об’єднує всіх навколо політичних цінностей, на ґрунті чого формується нація.

 

17. Розкрийте сутність, функції, основні якості політичного лідерства

Термін «лідер» означає «керівник», провідник. Політичне лідерство -це влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження членів нації до дій.

Політичне лідерство -це відносини між людьми у процесі спільної діяльності, за якої одна сторона забезпечує домінування своєї волі над іншими.

Ознаки політичного лідерства:

- лідерство передбачає постійний вплив на оточуючих;

- політичний вплив повинен бути всезагальним і розповсюджуватися на усіх членів керованої спільноти;

- лідерство закріплюється у певних нормах, правилах, привілеях, повноваженнях.

Політичне лідерство ґрунтується на потребі в упорядкованості та керованості окремих елементів соціальної системи для забезпечення їх нормального функціонування та розвитку. В основі політичного лідерства лежать соціальні чинники, антропологічні й психологічні особливості індивідів. Дослідники вказують на різні якості індивідів, необхідні для того, щоб стати політичним лідером: одні називають силу волі, розум, цілеспрямованість, хитрість; інші-глибоке розуміння справи, якою займається лідер, професіоналізм.

У системі політичного лідерства виділяють три головні компоненти:

- соціальні умови і чинники, які впливають на політичного лідера;

- індивідуальні соціально-психологічні особливості лідера;

- ресурси чи засоби, якими володіє лідер для здійснення політичної діяльності.

Політичний лідер -глава, керівник держави, партії, громадсько-політичної організації, руху, якоїсь громади тощо; популярний і впливовий учасник суспільного життя, який визначально впливає на нього, консолідує зусилля людей для досягнення якоїсь спільної мети.

Функції політичних лідерів:

- новаторська- означає, що політичний лідер, свідомо вносить нові конструктивні ідеї соціального розвитку суспільства;

- комунікативна- передбачає відображення всієї гами потреб і інтересів людей як в політичних маніфестах і програмах політичних лідерів, так і в їх практичній діяльності;

- організаторська- вимагає мобілізації народу та втілення політичних програм, рішень в життя, включає формування кадрів і згуртування прибічників реформи;

- координаційна- вона є продовженням організаторської і направлена на координацію і узгодження дій всіх суб’єктів політичних перетворень-інститутів і органів влади, а також практичних виконавців рішень;

- інтегративна- напрвлена на підтримку цілісності і стабільності суспільства, громадянського миру і злагоди, єдності політичних сил, згуртованості всіх соціальних груп.

18. Поясність сутність системного аналізу політики, поняття політичної системи. Проаналізуйте зміст теоретичних моделей політичної системи суспільства Д.Істона, Г.Алмонда, К.Дойча

Системний аналіз дає можливість установити, що будь-яка система, в тому числі й політична, визначається тим, що, по-перше, складається з багатьох елементів; по-друге, елементи системи складають єдине ціле; по-третє, система взаємодіє з навколишнім середовищем. Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

Політичну систему суспільства досліджували протягом багатьох століть, починаючи від Аристотеля. Але вагомих результатів було досягнуто лише в XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу («Політична система», «Системний аналіз політичного життя»). На думку Д. Істона, політична система є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Досліджуючи її, за Істоном, необхідно застосовувати два підходи: соціально-психологічний, спрямований на вивчення поведінки особи і мотивації учасників, та ситуаційний, який дає змогу аналізувати активність груп під впливом соціального оточення. Д. Істон визначає політику як процес винесення обов'язкових рішень і дій не лише щодо реалізації цінностей та ідеалів, а й щодо відновлення порушеної рівноваги в суспільній чи політичній системах. На його думку, кожна конкретна політична система має свої межі, у яких її політичні рішення обов'язкові та реально виконуються.

Не менш цікаві ідеї висловив і американський політолог Г. Алмонд («Порівняльні політичні системи», «Порівняльний політичний аналіз»). Політичну систему він розглядає як набір ролей, що взаємодіють, або як рольову структуру. Його погляди зведені до таких принципів: будь-яка політична система має свою структуру; всі політичні системи здійснюють однакові функції; кожна політична система багатофункціональна (врівноваженість влад); всі політичні системи змішані в культурному значенні (відсутність «чистого» правлячого режиму). політики). Найважливіша функція політичної системи — вивчення та з'ясування особливостей ситуації. Модель Г. Алмонда отримала назву мікроструктуралістського функціоналізму, тому що головне її завдання — фіксація різних інтересів всередині системи, їх інвентаризація, зіткнення та гармонізація.

Видатним теоретиком політичної системи вважається американський вчений К.Дойч. у своїй головній праці «Нерви управління: моделі політичної комунікації і контролю» він визначає політичну систему як мережу комунікацій і інформаційних поптоків. На думку Дойча, уряд мобілізує політичну систему шляхом регулювання інформаційних поптоків і комунікативних взаємовідносин між системою і середовищем, а також окремими блоками всередині самої системи.

19. Охар сутність, структуру, функції ПСС.

Псс- цілісна, інтегр сукуп відносин вл, суб пол.-и, держ та недерж соц. Інс-тів, структур і відносин, покликаних викон політ ф-ції щодо захисту, гармон інтересів соц угруп, спільнот, сусп груп, забезп стабільність і соц порядок у життєдіяльності сус-ства. Ознаки: -взаємозв'язок групи елементів; - утвор цими елементами певної цілісності;

- внутр взаємодія всіх елементів;

-прагнення до самозбереж, стабільності та динамізму; - здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами. Визнач компонентом пс є держава. ПС виникла з поділом сусп на класи та появою дер. Д. Істон-метод сист аналізу(“ПС”,“Сист аналіз політ життя”). Модель Д. Істона дає змогу уявити становище та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень. Структура псс- сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність. Структуру псс становлять: політ відносини, політ організація сусп., змі, політ норми і принципи, пол. Свідомість і культура.Пол віднос форм в сусп щодо завоюв та здійсн політ влади.

Визнач елем. політ орг. сусп, її ядром є д з усіма її складовими: законод, викон та суд гілк влади, збройними силами. д здійсн управ сусп., охороняє його екон, соц і культ сфери. Змі- це розгалужена мережа установ, що займ збир, оброб та пошир інф.. Пол принц й норми. форм пол повед та свідом людини відповідно до цілей і завдань Пс. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законод актах пот принц і норми регул пол відносини. Пол свід і пол к-ра -форм під впливом соц та пол практики. Пол свід- сукуп пол ідей, уяв, трад, відобр у пол документах, прав нормах, як част сусп свідом, а пол к-ра як сукуп уявлень про різні аспекти пол життя.

Функції політичної системи

Регул -вираж в коорд повед індив, груп, спільнот на основі введення пол і прав норм.. Інтегр -вироб пол курсу д. та визначеня цілей і завдань розвитку сусп; організ діял сусп щодо викон спільних завдань Дистрибутивна- розподіл с-мою матер благ, соц статусів і привілеїв. Реагув- здат с-ми сприйм імпул, що надходять з зовн серед.набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами.

Легітиміз -діял, спрям на узакон ПС. Пол соц-ізм -залуч люд до пол діял сусп.

Артикул інтересів – пред'явлення вимог до осіб, які вироб пол. Агрег інтересів – узаг та впоряд інтер і потреб соц верств

Пол комунікації –різні форми взаємодії та обміну інфо між різними структ ПС, лідерами і громадянами. Стабілізації – забезп стаб-сті розвитку сусп системи

Проаналізуйте типології ПС

Англо-амер, харак переваж в пол. к-рі таких цінностей, як свобода особ, добробут, соц безпека, екон лібералізм. Чіткий розподіл влад, наявність механізму стримувань і противаг, висока організованість, стабільність. Континент-європ,відрізн фрагментар пол к-ри, співіснув трад і нових культур, нерівном розвит окремих субкультур. Доіндустр і частково індустр, мають пол. к-ру зміш типу, вищим є рів насилля, нечіткий поділ влади, нижчий рів інтелекту і раціоналізму в рішеннях і діях. Тоталіт, який заборон полсамодіяльність, всі соц комунікації знах під контр д і партії, домінує примусовий тип пол активності.

- військові та громадянські; -консервативні й ті, що трансформуються; - закриті й відкриті (в основу покладено ступінь і глибину зв'язків із зовнішнім світом); - завершені й незавершені (основний критерій — наявність усіх складових); -мікроскопічні, макроскопічні та глобальні; - традиційні й модернізовані; -демократичні, авторитарні й тоталітарні.

 

21. Розкр пон, принц та ф демократії.

• як форма держави• як політичний режим

• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Ознаки- визнанням народу вищим джерелом влади;виборністю основних органів держави;рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;підкоренням меншості більшості.

громадяни усвідомлюють себе залежними від неї. Основні форми демократії

Пряма — представницька демократія - форма народовладдя, при якій влада здійсн через вияв волі представ народу у виборних органах. Непряма -безпосер дем-ф народовл, при якій вл здійсн через безпосер виявлення волі народу чи певних соц групп.

Ф-ції дем: Організ-пол- організ под влади на дем засадах (самоврядування)
Регулят-компромісну- забезп плюралізму діял суб дем в цивіл рамках співроб і компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересів громадянського суспільства і держави.
Сусп-стим -забезп оптим служіння д сус-тву, стимулюв, урахув і викор громад думки.
Установчу — формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори).
Контрольну- забезп діял орг держ в межах їх компет відповідно до вимог норма-прав актів; підконтрольність і підзвітність усіх ланок державного аппарату. Охоронну — забезпеч держ орг безпеки честі і гідності кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобіг правопорушень і припинення їх.
принципи дем: пол свобода - свобода вибору суспільного ладу і форми правління,
рівноправ громад -рівність усіх перед законом, рівну відповідальність за скоєне правопорушення, право нарівний захист перед судом. виборність органів держави і постійний контакт із ними населення. поділ влади взаємне обмеж різних гілок влади,що служить перешкодою для перетворення влади на засіб придуш свободи і рівності;
прийняття рішень за волею більшості при обов дотр прав меншості. плюралізм — багатоманітність сусп явищ, розширює коло пол вибору.

Харак тоналіт пол режиму.

Політичний режим— система засобів і методів здійснення політичної влади; модель, форма взаємодії державновладних структур і населення.

Тоталітаризм. Цей термін запровадив Б. Муссоліні для характеристики фашистського руху в Італії та для відмежування його від нацистського руху в Німеччині. Теорія тоталітаризму склалася в ЗО—40х роках XX ст. із появою фашизму та його різновидів.
Насильство за тоталітарного режиму є одним із головних засобів політичного управління. Він деформує ментальність, політичну культуру, соціальноекономічну стратифікацію населення, особисту й соціальну психологію, політичні відносини та внутрісімейні стосунки. Тоталітаризм (лат. totalis — увесь, повний) — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією. Характерним для нього є харизматичний тип лідерства з обов'язковою опорою на репресивний апарат. Спосіб мобілізації (модель здійснення владою політичних рішень та залучення населення до їх виконання) за тоталітаризму може здійснюватись інтенсивно через створення внутріпсихологічного ентузіазму, а також екстенсивне — за допомогою репресивнопропагандистського апарату. Лідерство за тоталітаризму має переважно індивідуалізований характер, причому навіть найближче оточення лідера значно дистанційоване від ньогоУ тоталітарних державах недопустимі будьякі форми несанкціонованих дій населення. Тоталітаризм вимагає від людини активних виявів лояльності й відданості режиму. Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі риси: — наявність загальнообов'язкової ідеології, яка доводить необхідність існування даного режиму;— загальна ідеологізація, заперечення минулого й сьогодення задля «світлого» майбутнього;— ігнорування особистих цілей та інтересів заради загальних цілей режиму;— жорстке переслідування будьякого спротиву і навіть особистих думок та виправдовування з огляду на це будьяких форм насильства;— концентрація влади в руках одного лідера чи партії;— підпорядкування інформаційного простору політичному лідерові чи партії.Класичними тоталітарними державами були гітлерівська Німеччина та СРСР.

23.аналіз типології політичних еліт.

Ціннісний підхід, започ В. Парето, пояснює існув ел. наяв осіб особливо цінних для сусп інтелект, психол, морал, організ та ін рис, які забезп їм переважання над іншими людьми.

Функціональний або організаційний підхід започ Г. Моска і Р. Міхельс.-пояснює існув пол ел важливістю ф-цій управ, які зумов особл роль люд, що їх викон. За місцем у ПС ел поділ на прав і неправ (контреліту).

До прав ел належать усі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управ сусп,

а до контреліти-особи, які наділ харак для ел якостями, але не мають доступу до управ. Контрел можебути пол опоз, що прагне послабити владу прав ел і взяти на себе частину її повноважень. Закон цирку еліт не дозволяє занепад старій ел привести до занепаду все сусп. Коли процеси занепаду прав ел й кількісн зрост контреліти набув шир масштабів, контрел за доп мас витісняє стару ел і стає прав-"масова циркуляція ел", або революція. За часом і засоб утвер панув пол ел поділ на трад і сучасні. Влада трад ел спир на трад цінності. Відпов до цих цінн виокрем родова знать, земел аристократія, воєнна еліта, реліг ієрархи і т. п..

Влада сучасних еліт баз на сучас цінн, до яких належать,промисл капітал, освіченість, проф досяг тощо. до сучас ел належ підпр, освічені пол лідери, представ наук-тех інтелігенції, мистецтв. За обсягом владних повноважень поділяються на вищі, середні і адміністративні. За змістом діял і ф-цій пол ел поділ на парт, воєнну, адмін та ідеол.

За способом формув ел подід на закриті й відкриті (система гільдій і антрепренерська системи). сист гільдій характер закритістю, відбором претендентів на більш високі посади нижчих прошарків самої ел, поступовим і повільним просув по службі. Антрепренер сис відбору харак відкритістю, широкими можлив для представ будь-яких сусп груп претендувати на керівні посади. Відбір здійсн на конкур основі за невеликої кількості формал вимог широким колом селекторату, яким можуть виступати всі виборці країни. Обидві системи відбору еліт у чистому вигляді трапляються досить рідко. Залежно від масштабів діял пол ел поділ на загальнонац та регіон. Парето- Залежно від стилю правління є ел "левів" та еліта "лисів". Леви-консервативно налаштов прихил сил методів правл, які виступ проти радикал сусп змін. лиси - люди динамічні, майстри обману й політ комбінацій, прихильники радикал перетворень у сусп, які спирна перекон.

 

Харак авторитар пол режиму.

Авт- тип пол реж, який харак суборд суб пол відносин, наяв сильного центру, що має концентр владу, звуженням пол прав і свобод громадян та їх об'єднань, суворою регламентацією їхньої активності, можливістю застос насильства чи примусу. ознаки: перевага в діял держ органів методу адмініструв, диктату,сильна викон влада;

концентр вл в руках 1 чи декіл держ органів; здійсн орг викон вл нормотвор функцій;

звуження сфери гласності та виборності держ органів; обмеж громад, пол та особ права і свободи,відчуження народу від влади;відсутність єдиної ідеології;опора на силу й готовність влади в будь-який час застосувати масові репресії;при боротьбі за владу використовуються як законні, так і незаконні методи,обмеж чи заборона діял опоз до існ реж об'єднань громадян;

види авторитаризму:стабілізаційний, метою якого є збереження існуючого ладу; альтернат, власт кр, які відкинули демокр засади розвитку сусп. Найчастіше авторитаризм встановлюється в країнах, які переходять від тоталітаризму до демократії. Характерно, що за авторитаризму існує і громадянське суспільство, а в самому суспільстві чіткої регламентації зазнає переважно політична сфера.

25.харак процесу демокр псс України.:

По-перше, відносна стабіл с-ми, здатна легко трансформ в нестаб через поглиб конфліктів між осн пол блоками. По-друге, сист з відносно низьким темпом соц проц і недостатньою сприйнятістю соц новин. По-третє, пол сист Ук властиві централіз з деякими елем регіоналіз та децентраліз. По-четверге, сучас пол сист Ук - це перехід від неправ до прав типу пол сист. Для більшості насслення політична система легітимна. Пол сис суч Ук діє в ум надзвичайної ситуації - пол та соц.

Суч пол сис не здатна забезп зрост рів і якості добробуту всіх осн верств насел. Пол сис є світська, на відміну від атеїстичної або релігійної.

Суч пол сист Ук можна назв перехід від соц до капіталіст.