Юридична сила нормативно – правових актів, їх види.

Однозначне розуміння видів нормативно-правових актів може дати їх юридична класифікація. Як правило, вона міститься в таких кодифікованих законодавчих актах, як:

а) конституція держави;

б) закон про нормативно-правові акти (тут дається офіційний перелік актів, їх нормативна характеристика, засоби забезпечення з метою правильного співвідношення між ними). Такий закон існує в Італії (1942 р.), Болгарії (1973 р.), Туркменістані (1996 р.), Киргизстані (1996 р.), Казахстані (1998 р.) та в інших країнах СНД. В Україні підготовлено проект такого акта, але його ще не прийнято.

Існує чимало класифікацій нормативно-правових актів. Найбільш значущою є їх класифікація за юридичною силою. Юридична сила нормативно-правового акта - специфічна властивість мати суворо означене місце серед інших нормативно-правових актів, дотримуватися встановленої субординації. Зазвичай юридична сила акта залежить за формальною обов'язковістю від рівня та обсягу повноважень органу, який видає (приймає) цей акт, тобто суб'єкта нормотворчості. Юридична сила нормативно-правових актів визначається Конституцією і Законом про нормативні акти.

Види нормативних актів (законів і підзаконних актів) в Україні за їх юридичною силою:

1. Конституція, конституційні закони.

2. Закони, якими Верховна Рада України дала згоду на обов'язковість дії на території України міжнародних договорів, ухвалених відповідно до Конституції (ратифікаційні закони).

3. Кодифіковані закони (Кодекси, Основи законодавства).

4. Звичайні (ординарні) закони.

5. Постанови Верховної Ради України.

6. Укази Президента України.

7. Постанови Кабінету Міністрів України.

8. Накази, розпорядження, рішення міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Накази, постанови, розпорядження інших органів державної влади.

Щодо нормативних актів місцевого значення, то в Україні їх дія відбувається відповідно до правила: акти місцевого самоврядування, що видаються в межах компетенції відповідного органу місцевого самоврядування, мають пріоритет над актами будь-якого місцевого органу виконавчої влади, тобто юридична сила перших є вищою порівняно з актами місцевих державних органів.

Акти місцевого самоврядування - це Постанови Верховної Ради АР Крим; рішення рад різних рівнів (обласних, міських, районних, районних у містах, сільських, селищних); розпорядження їх голів.

Акти місцевих органів виконавчої влади (державних адміністрацій на місцях) - це Постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим; накази міністерств та інших республіканських органів виконавчої влади АР Крим; накази територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; розпорядження голів і накази управлінь, відділів, інших структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; розпорядження голів і накази управлінь, відділів, інших структурних підрозділів районних державних адміністрацій.

Щодо локальних актів, то це - акти територіальних громад, акти певних підприємств, установ, організацій та ін.

Види нормативних актів в Україні за суб'єктами нормотворчості - прийняті народом у порядку референдуму, парламентом, урядом, міністерством, органом місцевого самоврядування, головою державної адміністрації, територіальною громадою тощо.

Види нормативних актів за способами встановлення державою: ухвалені державою; санкціоновані державою (акти, що одержали попередню санкцію держави); визнані державою (акти, що дістали наступну санкцію держави).

Види нормативно-правових актів за обсягом і характером дії: акти загальної дії (закон про вибори); акти спеціальної дії (постанова уряду про погашення заборгованості по пенсіях); акти виняткової дії (надзвичайні обставини - стихійне лихо, воєнні дії).

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення держави: акти встановлення норм права; акти доповнення чи зміни норм права; акти призупинення дії норм права; акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за їх галузевою належністю: цивільні, адміністративні, міжнародні публічні, виправно-трудові та ін.

Види нормативних актів за зовнішньою формою вираження: закони, постанови, укази, рішення, накази тощо.

 

Висновок

 

Нормативно-правові акти стоять над усіма іншими юридичними актами. В їх нормативних приписах найбільш повно і концентровано втілюється всезагальна справедливість. Теорія правових актів є досить докладно розробленою юридичною наукою, зокрема означено їх систему та ієрархічну супідрядність, проведено їх поділ на такі види, як галузеві й міжгалузеві, загальні й спеціальні, матеріальні й процесуальні, постійні й тимчасові, звичайні й надзвичайні, локальні тощо.

Також потрібно сказати, що нормативно-правові акти можна класифікувати:

1) за юридичною силою — на закони-акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти — акти, засновані на законах, що їм не суперечать;

2) за суб'єктами правотворчості — на нормативні акти, прийняті народом, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і т. д.;

3) за обсягом і характером дії — на акти загальної дії, які охоплюють всю сукупність відносин певного виду на даній території; акти обмеженої дії (спеціальні), які поширюються на частину території або на певне коло осіб; акти виняткової дії (надзвичайної), регулятивні можливості яких реалізуються при наявності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха, тощо);

4) за галузевою належністю — на нормативні акти, які містять норми конституційного чи адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного та інших галузей права;

5) за зовнішньою формою виразу — на закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази тощо.

РОЗДІЛ 2.

ЗАКОНИ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Закон та його ознаки.

Закон - нормативно-правовий акт, ухвалений в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосереднім волевиявленням народу (референдум), який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю (інтереси) більшості населення та володіє вищою юридичною силою.

Основні ознаки закону:

1) є особливим різновидом нормативно-правових актів - законодавчим актом, що приймається вищим представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньо громадянським суспільством (у порядку референдуму);

2) містить первинні норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж норми з ключових, основних питань життя, установлює права і обов'язки громадян;

3) створюється в суворій відповідності з Конституцією і узгоджується з раніше прийнятими законами;

4) володіє вищою юридичною силою в системі нормативно-правових актів. Усі інші нормативні акти перебувають "під" законом, є підзаконними, тобто повинні видаватися на основі та на виконання законів, не суперечити їм;

5) приймається з додержанням особливої законодавчої процедури, яка називається законодавчим процесом (законодавча ініціатива, підготовка проекту на основі розробленої концепції, його попередня експертиза, розгляд і обговорення проекту закону у першому і другому читаннях, прийняття закону, промульгація закону (підписання й опублікування);

6) може бути скасований тільки законом і перевірений на відповідність Конституції тільки Конституційним Судам. Незаперечність закону полягає в тому, що ніякий інший орган, окрім законодавчого, не може його скасувати або змінити.

Закон в Україні є основною формою правового регулювання суспільних відносин. Саме закон може забезпечити модернізацію і прогрес права. До сфери виключної компетенції закону в Україні слід віднести регулювання всіх питань, що стосуються державного устрою суспільства, основних прав і свобод громадян, оподатковування, грошової емісії, юридичної відповідальності, оголошення надзвичайного стану, воєнних дій, державної безпеки, атомної енергетики, правового статусу громадських організацій, органів місцевого самоврядування, юрисдикційних повноважень, правоохоронних органів. Інші питання є сферою факультативної компетенції, тобто мають регулюватися не тільки законами, а й іншими нормативно-правовими актами (указами, постановами тощо).

Щодо співвідношення закону і законодавчого акта існує два підходи. Один з них полягає в тому, що всі закони є законодавчими актами, але не всі законодавчі акти суть закони. Звідси поняття "законодавчий акт" вважається збірним поняттям, що включає в себе власне закони і акти делегованої законотворчості непарламентських суб'єктів (президента, уряду). Інший підхід не сприймає розчинення закону в понятті "законодавчий акт", а припускає їхнє розмежування внаслідок перебування в субординаційних зв'язках, де закону відведене провідне місце.

У будь-якому випадку законодавчим актом вважається акт делегованого законодавства, якого можна назвати "квазізаконом" або "субститутним" (замінюючим) законодавчим актом. У деяких країнах світу (Франція, Великобританія й ін.) такими законодавчими актами є акти президента, уряду, видані в порядку делегування їм парламентом законодавчих повноважень відповідно до конституції. У Франції - це ордонанси, прийняті урядом; в Італії - законодавчі декрети уряду, декрети президента, що мають силу законів, у Великобританії - накази, що видаються урядом від імені королеви і Таємної Ради. їх прийняття суворо регламентовано конституціями. За загальним правилом законодавчі акти глави держави або уряду набувають чинності закону лише після їх затвердження парламентом.

В Україні делеговане законодавство непарламентських суб'єктів не передбачено діючою Конституцією.

 

Види законів

 

Види законів за юридичною силою (або за значущістю регульованих суспільних відносин):

1. Конституція - основний закон громадянського суспільства і держави, який має найвищу юридичну силу, прийнятий народом шляхом референдуму або від його імені парламентом, що регламентує основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян, визначає межі здійснення державної влади і слугує юридичною базою всіх національних форм права. Форма конституцій у державах світу не однакова: конституція як єдиний документ (Болгарія, Іспанія, Польща, РФ, Україна, ФРН, Швейцарія й ін.); конституція як кілька документів (Австрія, Англія, Литва, Нідерланди, Франція й ін.).

2. Конституційні закони - законодавчі акти, які виходять із конституції і мають за мету конкретизувати основні конституцій ні положення шляхом регулювання найбільш важливих суспільних відносин або внести до неї (конституції) зміни та володіють стосовно інших нормативних актів, окрім конституції, вищою юридичною силою.

Є конституційні закони двох видів:

а) органічні ("названі", "номінальні"), тобто закони, необхідність прийняття яких прямо передбачена чинною конституцією; їх перелік, організаційна назва визначені в конституції (в Україні - в законах про вибори народних депутатів, про всеукраїнський та місцеві референдуми, про вибори Президента, про Кабінет Міністрів, про місцеве самоврядування тощо). Вони не включаються в текст конституції, діють разом із конституцією, бо їх ухвалення органічно випливає з її змісту. Проте процедура їх ухвалення відрізняється від процедури ухвалення конституції можливістю використання стосовно них права "вето" президента, як і в звичайних законах. Такі закони діють в Іспанії, Румунії, Португалії, Франції та інших країнах.

б) "реформуючі", тобто закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції. На відміну від "названих" (органічних) законів конституційні реформуючі закони після затвердження (прийняття) набувають вищої юридичної сили і стають складовою частиною конституції, її змістом (за відсутності оскарження їх конституційності). На них, як і на конституцію, не поширюється право "вето" президента. Конституційні закони приймаються з додержанням особливої ускладненої процедури конституційною більшістю голосів; в Україні -уРосії-3/4.

У країнах світу функціональне призначення конституційних законів різне: введення в дію конституції (Македонія); внесення змін до конституції (Італія, Португалія, Румунія); імплементація міжнародних договорів (Словаччина); регулювання окремих питань, передбачених конституцією (Хорватія) і т.п. Це означає, що конституційні закони не вичерпуються "реформуючими законами", тобто такими, котрими вносяться зміни і доповнення в конституцію.

3. Звичайні (ординарні) - акти поточного законодавства, що містять найважливіші правові норми певної галузі (підгалузі, інституту) права або вводять у дію (змінюють, скасовують) інші закони й міжнародні договори і наділені вищою юридичною силою стосовно підзаконних актів. Звичайні закони приймаються більшістю конституційного складу парламенту і підписуються главою держави.

Види законів за значенням в механізмі правового регулювання:

1) основні (первинні) - здійснюють первинне правове регулювання суспільних відносин:

а) Конституція;

б) кодекси - закони, що регулюють сферу суспільних відносин у повному обсязі і, зазвичай, виключають підзаконне регулювання;

в) базові закони - закони, що визначають основи регулювання певної сфери суспільних відносин і розраховані на їх конкретизацію в підзаконних нормативно-правових актах або актах об'єднань громадян;

2) допоміжні (оперативно-забезпечувальні) - доповнюють, змінюють чи скасовують їх, надають чинності іншим законам, міжнародним договорам (їх підтверджують):

а) реформуючі - закони, що вносять доповнення або зміни до законів і кодексів;

б) імплементаційні - закони, що регулюють порядок (процедуру) введення в дію інших законів;

в) ратифікаційні - закони, що дають згоду на обов'язковість міжнародних договорів;

г) скасувальні - закони, що припиняють дію законів (пряма відміна).

Особливість означених законів полягає в тому, що реформуючі закони вдосконалюють (уточнюють, конкретизують) зміст законодавчих актів, певних частин чи статей, приводять їх у відповідність із суспільними відносинами, які змінилися (тобто оновлюють), або долають колізії між приписами законодавчих актів, що виявилися в ході їх застосування; імплементаційні закони визначають строк набрання чинності первинних законів і міжнародних договорів, а також втрати ними чинності. Нині стало правилом українського законодавця вказувати в самому законі строк набрання ним чинності, проте існує певна практика в минулому незалежної України видавати з цією метою окремі закони.

Закони за структурною формою (або ступенем концентрації нормативних приписів):

1) кодифікаційні-юридично цілісні, внутрішньо погоджені законодавчі акти, якими регламентовані основи життя суспільства (Конституція України), найважливіші, основні правові норми конкретної галузі права (Кримінальний кодекс) або галузі суспільних відносин (Кодекс торговельного мореплавання) чи законодавства (Основи законодавства про охорону здоров'я);

2) звичайні - первинні і поточні (тематичні закони з окремих питань), які не підлягають систематизації (кодифікації).

Закони за суб'єктом прийняття:

1)прийняті народом (громадянським суспільством) у результаті референдуму;

2) прийняті законодавчим органом держави - парламентом.

Закони за територіальним масштабом дії: у федеративній державі - федеральні закони (РФ) і закони суб'єкта федерації (Башкорстан); у регіональній унітарній державі - загальнодержавні закони (Італія) і законодавчі акти регіону (політичної автономії) (Сицилія).

Закони за терміном дії:

1) постійні - діють без обмеження строку (наприклад, закони про захист економічної конкуренції, транспорт, розвідувальні органи країни та ін.);

2) тимчасові - діють з обмеженням строку (наприклад, закони про оподаткування, бюджет, випуск державних позик на певний строк та т. п.). До цієї категорії слід віднести "строковий закон" - він негайно вступає в дію, проте його дія обмежена в часі (строкові закони передбачені ст. 165 Конституції Швейцарії);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) - ухвалюються у певних, передбачених конституцією ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни). їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, закон про введення воєнного стану припиняє дію трудового кодексу.