Тема 6. Бюджет. Бюджетна система

 

Економічний зміст державних фінансів. Державні фінанси - це економічна категорія, що відображає сукупність розподільних відносин у процесі формування і використання централізованих коштів.

Функціонування державних фінансів характеризується такими фінансовими категоріями: - державні доходи ‑ це сума коштів, які мобілізуються державою для забезпечення своєї діяльності; - державні витрати – це сума коштів, що використовуються державою для здійснення фінансової діяльності; - державний кредит ‑ це грошові кошти, притягнуті державою для використання через внутрішні і зовнішні позики.

Система державних фінансів – це сукупність ланок фінансової системи, які формуються в залежності від рівня влади і управління. Фінансова система України має два рівня влади і управління: загальнодержавні фінанси і місцеві фінанси. Загальнодержавні фінанси включають: державний бюджет України, державні цільові фонди, державні позики, фінанси державного сектора. Місцеві фінанси включають: місцевий бюджет, регіональні цільові грошові фонди, місцеві позики, фінанси муніципальних підприємств

Сутність і призначення бюджету держави. В економічній літературі бюджет держави розглядається з погляду економічного змісту представлених у ньому відносин, форми їхнього прояву і їхнього матеріального носія. Бюджет за економічним змістом – це відношення між державою, юридичними і фізичними особами з приводу формування і використання централізованого фонду коштів. Бюджет як форма прояву відносин пов'язаних з формуванням і використанням коштів визначається як план формування і використання фінансових ресурсів (Бюджетний кодекс). Як фінансовий план бюджет являє собою баланс доходів і витрат: ‑ по-перше - це платежі в бюджет; по-друге - це асигнування із бюджету. За матеріальним змістом бюджет – це централізований грошовий фонд держави.

Обсяг бюджету – це річна сума коштів, що проходить через цей фонд. Гроші в бюджет надходять щодня, і щодня здійснюється фінансування з бюджету. Бюджетним періодом для всіх бюджетів є календарний рік (з 1.01. до 31.12).

Бюджетні відносини регулюють нормативно ‑ правові акти. А саме: -Конституція України; - Закон України "Про бюджетну систему України"; -Бюджетний Кодекс України; - Закон України,,Про держбюджет України на конкретний рік”; - Нормативно - правові акти Кабінету Міністрів України й інших центральних органів виконавчої влади.

Закон України,,Про держбюджет України на конкретний рік” приймається щорічно і складається з наступних частин: 1.Загальна частина. 2.Доходи бюджету (загальний фонд і спеціальний фонд). 3.Витрати і кредитування Державного бюджету України. 4.Міжбюджетні відносини (державного бюджету з місцевими бюджетами). 5.Державний борг. 6.Заключна частина (проблеми поточного періоду).

Бюджетна система. У ст.7,,Бюджетного Кодексу України’’ сформульовані принципи побудови бюджетної системи України: 1.Принцип єдності бюджетної системи. 2. Принцип збалансованості доходів і витрат. 3. Принцип самостійності державних і місцевих бюджетів. 4. Принцип повноти включення до бюджету усіх надходжень і витрат. 5. Принцип обґрунтованості включених у бюджет показників. 6. Принцип ефективності використання фінансових ресурсів. 7. Принцип цільового використання бюджетних коштів. 8. Принцип справедливості, публічності і прозорості. 9. Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу.

Бюджетна система України - це сукупність державного бюджету і місцевих бюджетів, що побудована з урахуванням економічних відносин у державі, державного й адміністративно ‑ територіального пристроїв і урегульована нормами права (ст.2,,Бюджетного Кодексу України”). У ст.5 "Бюджетного кодексу України" визначені склад і структура бюджетної системи”. Бюджетна система складається з: а) державного бюджету; б)місцевого бюджету.

До складу місцевих бюджетів входять бюджети місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самоврядування визначаються як бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст і їхніх об'єднань.

Місцеві бюджети включають: бюджети АР Крим, обласні і районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування.

Закон України " Про Державний бюджет на конкретний рік "– це закон прямої дії, нормами якого керуються усі суб'єкти фінансових відносин. Зведений бюджет ‑ це сукупність бюджетів державного і місцевих. Складається для аналізу і прогнозування.

Бюджетний процес. Формування і використання фінансових ресурсів держави на всіх рівня влади і управління проходить поетапно і регулюється Законами України "Про бюджетну систему України" і "Бюджетним кодексом України".

Діяльність суб'єктів фінансових відносин зв'язана з формуванням і використанням бюджетів визначається як бюджетний процес. Бюджетний процес має 4-і стадії: 1. Формування або складання проектів бюджету. 2. Розгляд і прийняття Закону України "Про державний бюджет" і постанов органів місцевого самоврядування про місцеві бюджети. 3. Виконання бюджету. 4. Підготовка і розгляд звітів про виконання бюджетів і затвердження цих звітів.

На всіх стадіях бюджетного процесу проводиться фінансовий контроль, аудит і оцінка ефективності використання фінансових ресурсів.

Планування бюджету включає 3 етапи: с кладання проекту бюджету;

– розгляд проекту бюджету; затвердження проекту бюджету.

При плануванні бюджету основним методом планування є балансовий, який дозволяє погодити або збалансувати дохідну і видаткову частини бюджету. Стосовно до окремих статей плану або цього балансу застосовуються такі методи як: нормативний, прямого рахунка, аналітичний. При плануванні бюджету встановлюються конкретні терміни виконання всіх заходів, які включено до плану.

Виконання бюджету означає наступне (3-я стадія): усі заплановані доходи повинні бути мобілізовані за кожним джерелом; усі витрати, передбачені планом, повинні бути профінансовані.

Організація виконання бюджету покладена на Кабінет Міністрів України. Оперативну роботу з виконання і планування бюджету проводять: Міністерство фінансів України; Державна Податкова служба; Державне Казначейство; Митна служба; Органи пенсійного фонду і фондів соціального страхування; Державна контрольно - ревізійна служба.

При виконанні бюджету важливо забезпечити його касове виконання. Касове виконання бюджету означає: зарахування коштів на рахунки бюджету і перерахування коштів з цих рахунків. Касове виконання бюджету можуть здійснювати і банки і казначейства. В Україні прийнята казначейська система касового виконання бюджету.

Доходи бюджету. Кошти, які сплачені в бюджет, зараховуються в дохідній частині бюджету відповідно до прийнятої у державі бюджетної класифікації. Бюджетна класифікація – це систематизоване групування доходів, витрат і фінансування з бюджету відповідно до законодавства України і міжнародних стандартів за наступними ознаками: економічної сутності платежів; функціональної спрямованості діяльності органів виконавчої влади і управління; організаційного устрою держави.

Дохідна частина бюджету представлена п'ятьма групами бюджетної класифікації: 1. 010000000 податкові надходження (забезпечують 70% доходів); 2. 020000000 неподаткові надходження (27-28%); 3. 030000000 доходи від операцій з капіталом (1%); 4. 040000000 трансферти (0,4%); 5. 050000000 державні цільові фонди;

Податкові надходження має наступну внутрішню структуру: податок на доходи (податок на доходи з фізичних осіб, податок на заробітну плату, податок з доходів фізичних осіб, фіксований с/г податок, податок на доходи юридичних осіб), податки на власність, ресурсні платежі, внутрішні податки на товари і послуги (акцизний збір), мито, інші податкові платежі.

Неподаткові надходження - це доходи від власності і підприємництва. До них включаються: кошти від приватизації; адміністративні збори і платежі; фінансові санкції.

Доходи від операцій з капіталом – це надходження від продажу основного капіталу; надходження від продажу державних запасів товарів; надходження від продажу землі і нематеріальних активів.

Трансферти від органів державного управління: поточні (дотації) і капітальні (субвенції) і трансферти із-за кордону, поточні і капітальні.

Поряд з податковими і неподатковими надходженнями до бюджету залучаються грошові кошти у вигляді позик.

Усі надходження в бюджет розмежовують на: - централізовані; - децентралізовані. Централізовані доходи концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. Децентралізовані фінансові ресурси або доходи розміщаються на державних підприємствах.

Основним методом формування доходів бюджету є податковий метод.

Витрати бюджету. Витрати бюджету класифікуються по 3-м напрямках: 1). Функціональна структура витрат містить у собі 24 основні групи: фундаментальні дослідження; національна оборона; правоохоронна діяльність; освіта; охорона здоров'я; витрати на державне управління; міжнародна діяльність. 2). Відомча структура витрат. Відомча класифікація ‑ це перелік головних розпорядників бюджетних коштів, на основі якої державне казначейство і фінансові органи ведуть реєстр розпорядників бюджетних коштів. 3). Економічна структура витрат. Вона включає витрати: поточні; капітальні; надання внутрішніх і зовнішніх позик.

Регулювання міжбюджетних відносин. При регулюванні міжбюджетних відносин застосовується такий специфічний термін як розмежування доходів і витрат бюджету. Мова йде про управління грошовими потоками, що концентруються в бюджетах і розподіляються між бюджетами і користувачами.

При розмежуванні доходів використовують 2 методи: Перший метод. Доходи закріплюються за кожним бюджетом у повній сумі або відповідно до фіксованих нормативів. Приклад: ст.29 Бюджетного Кодексу – складові загального та спеціального фондів Держбюджету України. Ст.64,66,69- доходи, які закріплені за місцевим бюджетом. Ст. 65- нормативи відрахувань від податку з доходу фізичних осіб, 75% у держбюджет, 25% у місцевий бюджет. Другий метод: Бюджети, які підпорядковані бюджетам вищого рівня, одержують фінансування, з цих бюджетів виходячи з потреби. Потреби розраховуються на основі затверджених нормативів і коригувальних коефіцієнтів.

Розмежування витрат здійснюється на основі розмежування функцій держави. Тому для цілей розподілу виділяють витрати: - загальнодержавного рівня; - регіональних рівнів. З централізованого бюджету фінансуються витрати загальнодержавного характеру. З місцевих бюджетів – витрати регіонального значення.

Розподіл коштів з бюджету проводиться із врахуванням двох чинників: 1. Враховується місце розташування об'єкта фінансування. 2. Приймається до уваги відомча підпорядкованість, тобто кожна управлінська структура фінансується зі свого бюджету.

Питання для самоконтролю

1.Які ланки формують систему державних фінансів?

2.Як визначається бюджетна система України в Бюджетному Кодексі України?

3.Які джерела формування доходної частини державного бюджету?

Питання для самостійного вивчення

1.Методи планування витрат державного та місцевих бюджетів.

Тема 7. Бюджетний дефіцит

 

Характеристика бюджетного дефіциту. Бюджетний дефіцит – це сума, на яку витрати бюджету перевищують його доходи в конкретному бюджетному році.

Для покриття бюджетного дефіциту держава, як правило, займає кошти у суб'єктів фінансових відносин і ці позики створюють державний борг. Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, яке може бути як позитивним так і негативним. Бюджетний дефіцит характерний і для економічно слабко розвинутих країн і для країн з розвинутою ринковою економікою. У країнах з розвитий ринковою економікою бюджетний дефіцит застосовується як спосіб регулювання економічних процесів. Так Дж. Кейнс рекомендував проводити політику дефіцитного фінансування для активізації економічного росту, забезпечення повної зайнятості населення. Варто зрозуміти, що позитивним при використанні бюджетного дефіциту є не дефіцит фінансових ресурсів як такий, а залучення додаткових фінансових ресурсів для подолання існуючого дефіциту. Практика застосування політики бюджетного фінансування показала, що бюджетний дефіцит менш усього впливає на економічну стабільність держави, якщо в країні добре розвинутий ринок цінних паперів.

Чинне законодавство передбачає можливі розміри дефіциту бюджету. По-перше, Держбюджет України, бюджет АР Крим, міський бюджет може бути прийнятий з дефіцитом тільки при наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету (ст. 14 Бюджетного кодексу України). По-друге, будь-який дефіцит не повинний приводити до збільшення сумарної суми державного боргу більш ніж 60 % ВВП. По-третє, бюджет АР Крим і міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом винятково в частині дефіциту бюджету розвитку. По-четверте, не допускається затвердження з дефіцитом бюджетів обласних, районних, районних у містах, сільських і селищних.

Основні причини виникнення бюджетного дефіциту в Україні. Характер бюджетного дефіциту в Україні визначається перетвореннями в самій економічній системі держави і наявністю економічної кризи. В економічній літературі виділяються наступні причини дефіциту державного бюджету в Україні: - наявність значного неліквідного державного сектора; - домінуюча політика державного лобізму; - збільшення державних витрат у зв'язку з необхідністю структурної перебудови економіки; - неефективна структура народного господарства; - невизначеність фінансової стратегії держави; - неефективність фінансової системи; - нездатність уряду утримувати під контролем фінансову ситуацію в країні; - зменшення ефективності приросту національного доходу; - гранично збільшена видаткова частина бюджету за рахунок дотацій, що держава надає окремим галузям економіки (енергетика, вугільна промисловість і ін.); - непослідовна і не продумана фінансова політика; - інфляція; збільшення внутрішнього і зовнішнього боргу інше.

Види бюджетного дефіциту. Практика формування бюджетного дефіциту дозволяє виділити різні його види в залежності від чинників, які його викликають.

За формою прояву бюджетний дефіцит буває відкритий і схований. Відкритий бюджетний дефіцит – це офіційно визнаний дефіцит, затверджений у законі про бюджет держави на конкретний рік. Схований бюджетний дефіцит виникає в результаті завищення обсягів запланованих доходів і включення до складу доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.

У залежності від причин виникнення бюджетний дефіцит буває змушеним або усвідомленим. Змушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом змушеного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит. Циклічний дефіцит бюджету є результат циклічного падіння виробництва (скорочення Національного Доходу і обсягів виробництва) унаслідок кон'юнктурних коливань, що спричиняють скорочення податкових надходжень. Усвідомлений бюджетний дефіцит виникає в результаті такої фіскальної політики яка передбачає спрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету (дискреційна фінансова політика). Усвідомлений бюджетний дефіцит виникає за умови, коли для стимулювання сукупного попиту, у період економічного спаду, уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати. Відповідно, в умовах економічного підйому формується доход, що перевищує витрати.

У залежності від напрямку дефіцитного фінансування розрізняють активні і пасивний бюджетні дефіцити. Активний бюджетний дефіцит припускає, що грошові кошти направляються на інвестування економіки і це визначає збільшення ВВП. Пасивний бюджетний дефіцит характеризується тим, що грошові кошти направляються на покриття поточних витрат (соціальні трансферти, виплати заробітної плати в бюджетній сфері й ін.)

Основні джерела фінансування бюджетного дефіциту. Джерелами фінансування дефіциту бюджету виступають різні види бюджетних позик. Застосовуються наступні їхні види: 1) позики, що оформляються через випуск державних цінних паперів; 2) прямі кредити, що отримані від кредитних організацій усередині країни, іноземних банків, міжнародних фінансових організацій, урядів іноземних держав; 3) грошово-кредитна емісія (інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту).

Державні позики і прямі кредити можуть бути надані лише при наявності наступних умов: наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів; довіри кредиторів до держави; зацікавленості кредиторів (за рахунок процентної політики, високих гарантій повернення боргу).

Грошово-кредитна емісія може застосовуватися тільки при наявності достатнього контролю за цільовим використанням коштів. Вона виправдана, якщо кошти направляються в інвестиції. Використання емісійних коштів на поточні витрати (зарплата, соціальні трансферти ін.) приводить тільки до прискорення інфляції.

Умови, на яких надаються позики, терміни повернення позикових коштів установлюються рішенням емітента позики, а також відповідними кредитними договорами.

Для фінансування дефіциту державного бюджету можуть залучатися як внутрішні джерела, так і зовнішні джерела у вигляді державних зовнішніх позик від імені України. Фінансування дефіциту місцевих бюджетів обмежується тільки внутрішніми джерелами. (Див. ст 15 Бюджетного кодексу України).

При плануванні і виконанні бюджету можливо здійснювати мінімізацію дефіциту державного бюджету наступними методами:

При плануванні бюджету вирішуються наступні задачі: встановлюються ліміти щодо бюджетних витрат; удосконалюється механізм розподілу доходів між бюджетами різних рівнів; виявляються і використовуються резерви зростання бюджетних доходів; розробляються ефективні методи регулювання міжбюджетних відносин; розумно скорочується розмір державного сектора за рахунок приватизації; проводиться режим економії та інше.

При виконанні бюджету: використовується процедура санкціонування бюджетних витрат; виконуються встановлені ліміти бюджетних зобов'язань; визначаються оптимальні терміни бюджетного фінансування; скорочуються непродуктивні витрати бюджету; зменшуються надання дотацій неефективним підприємствам; послідовно проводиться контроль за цільовим використанням і ощадливим і ефективним використанням бюджетних коштів.

Питання для самоконтролю

1. В яких випадках бюджетний дефіцит застосовується як спосіб регулювання економічних процесів в країні?

2.В яких випадках бюджетний дефіцит негативно впливає на економічні процеси?

Питання для самостійного вивчення

1.Що розуміється під реструктуризацією державного боргу?

2.Які існують методи управління державного боргу?

Тема 8. Державний кредит

 

Економічна сутність державного кредиту. Важливе місце в перерозподілі національного доходу, поряд з державним бюджетом, займає державний кредит. Необхідність державного кредиту обумовлена неможливістю покриття всіх потреб держави за рахунок доходів бюджету у вигляді податків і обов'язкових платежів. Тому держава прибігає до запозичення коштів.

Державний кредит являє собою сукупність економічних відносин, що виникають між державою, з одного боку, і юридичними або фізичними особами, урядами інших держав, міжнародними фінансовими організаціями з приводу руху грошових коштів на умовах терміновості, зворотності, платності і формування на цій основі додаткових фінансових ресурсів.

Державний кредит є елементом фінансів і ланкою фінансової системи, оскільки бере участь у формуванні і використанні централізованих грошових фондів держави. У той же час, процес його формування і використання відбувається в специфічній формі запозичення коштів на принципах терміновості і зворотності. Це відрізняє державний кредит від інших ланок фінансової системи.

Як фінансову категорію державний кредит варто розглядати в двох аспектах: держава може виступати в ролі кредитора, тобто вести активну політику, і може займати кошти, у цьому випадку їй приділяється пасивна роль позичальника.

Функції державного кредиту. Як ланка фінансової системи державний кредит виконує наступні функції: розподільна, регулююча і контрольна. Розподільна функція державного кредиту виявляється у перерозподілі частини знову створеної вартості на принципах терміновості, зворотності, платності, цільового використання позикових коштів. Через державний кредит здійснюється вторинний перерозподіл валового внутрішнього продукту. Регулююча функція державного кредиту охоплює дві сфери – економічну і соціальну. Економічний вплив виявляється через фінансування окремих галузей, підприємств шляхом виділення їм цільових кредитів, діяльності на фінансовому ринку (купівля-продаж цінних паперів НБУ для впливу на рівень пропозиції грошей, а тому і на рівень дисконтної ставки). Соціальна сторона виявляється в підтримці процесів відтворення робочої сили (освіта, охорона здоров'я інше). Контрольна функція державного кредиту виявляється в обліку і контролі за цільовим і раціональним використанням коштів, що держава запозичає або виділяє.

Суб'єктами державних кредитних відносин є: Кабінет Міністрів України; органи влади автономної республіки Крим; органи місцевого самоврядування; міністерство фінансів України (зокрема, держказначейство); національний банк України; юридичні і фізичні особи (резиденти); юридичні і фізичні особи (нерезиденти); уряд іноземних держав; міжнародні фінансові організації.

Місцевий кредит як елемент державних фінансів. У залежності від позичальника державний кредит може розміщатися на двох рівнях влади і управління: державними і місцевими органами влади. Можливість формування місцевого кредиту законодавчо оформлена в Законі України " Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р., закріплена в Бюджетному кодексі України.

Місцевий кредит призначений для покриття дефіциту місцевого бюджету і фінансування інвестиційних програм регіонального рівня.

По економічній сутності місцевий кредит не відрізняється від державного кредиту. У теж час, вони відрізняються за рівнем публічності, порядку формування, розподілу і використанню. У відповідності до ст. 74 Бюджетного кодексу позики в місцевий бюджет здійснюються на визначені цілі і тільки в бюджет розвитку. Держава не несе відповідальності за позики в місцеві бюджети.

Основні відмінності між державним і місцевим (муніципальним) кредитом полягають у наступному: 1. Державний кредит надається державі, а муніципальний – місцевим органам влади фізичними і юридичними особами. 2. Державний кредит санкціонує уряд в особі МФУ, а муніципальний – органи місцевої влади за узгодженням з урядом.

Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх позик у межах і на умовах, передбачених Законом про державний бюджет України, має держава в особі міністра фінансів України за доручення КМУ. Емітентом облігацій державної позики виступає МФУ, а генеральним уповноваженим по випуску, обслуговуванню і погашенню державної облігаційної позики – НБУ.

На відміну від облігацій державної позики, випуск облігацій місцевої позики в Україні здійснюють ради відповідного рівня (сільських, селищних, місцевих, районних, обласних, міст Києва і Севастополя). Відмінна риса полягає й у тім, що погашення облігацій місцевої позики не може відбуватися через випуск нових облігацій, а максимальний випуск за вартістю не повинний перевищувати 30 % дохідної частини бюджету відповідної ради за попередній рік.

Форми державного кредиту. В усіх країнах з перехідною економікою використовуються, як правило, дві форми державного кредиту: державні позики – тобто випуск державних позик для вільного продажу населенню і кредитним установам; ощадні позики – тобто заполучення частини внесків населення в Ощадбанках і касах до державних позик. У країнах з розвинутою економікою основна частина коштів залучається шляхом випуску державних позик.

Однією із форм внутрішнього державного кредиту є надання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, що розміщаються в ощадбанках або інших ощадних установах держави для покриття державою своїх витрат. Таке надання може здійснюватися шляхом випуску цінних паперів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик.

Державні позики є основною формою державного кредиту. Державні позики – це кредитні відносини між державою і фізичними і юридичними особами, за результатами яких держава одержує обумовлену суму коштів на оговорений термін за встановлену плату.

Класифікація державного кредиту. Державні цінні папери підрозділяються на ринкові і неринкові, котрі не можуть бути перепродані власником третім особам.

У залежності від терміну обертання державні цінні папери поділяються на: короткострокові з терміном погашення до одного року (державні короткострокові облігації, облігації державної ощадної позики, золоті сертифікати); середньострокові з терміном погашення від одного року до п'яти років (облігації з перемінним купоном, облігації внутрішньої валютної позики з термінами обертання 1 і 3 роки); довгострокові з терміном обертання більш 5 років (облігації внутрішньої валютної позики).

Державні позики у світовій практиці класифікуються за наступними ознаками: по емітентах – державні і муніципальні; по місцю розміщення – внутрішні і зовнішні; по характері обертання на фондовому ринку – ринкові і неринкові; у залежності від терміну залучення коштів; у залежності від забезпеченості боргових зобов'язань – заставні і без заставні; по методу визначення доходу – із твердим доходом або доходом, що плаває; за формою зобов'язання позичальника – із правом або без права дострокового погашення позики; за характером виплачуваного доходу – виграшні, процентні, доходи за якими виплачується дохід кілька разів у рік на основі купонів, а також з нульовим купоном.

Не мають купонів короткострокові позики, а також ряд довгострокових, доход за якими виплачується одночасно з основною сумою. Такі облігації продаються зі знижкою з номіналу, а викуповуються за номіналом, тому й одержали найменування облігацій з нульовим купоном.

Одним з напрямків фінансової політики держави є управління державним кредитом, яке здійснюється органами влади. Під управлінням державним кредитом варто розуміти цілеспрямовану державну діяльність по випуску і розміщенню боргових зобов'язань, регулюванню ринку державних цінних паперів, по обслуговуванню і погашенню державного боргу, а також по наданню позичок і гарантій. При цьому повинні бути вирішені наступні найважливіші задачі: ефективне використання отриманих коштів і своєчасне повернення кредитів.

Оформлення державних позик. Оформлення державних позик здійснюється двома видами цінних паперів – облігаціями і казначейськими зобов'язаннями (векселями).

Облігація ‑ це середньо і довгострокове боргове зобов'язання держави, за яким, у встановлений термін, повертається кредиторам борг і виплачується доход у формі відсотка, виграшу або шляхом оплати купону.

Метою випуску державних облігаційних позик є: 1) фінансування поточного бюджетного дефіциту. Для цього, як правило, використовують емісію боргових зобов'язань; 2) погашення розміщених раніше позик. Для цього, як правило, використовують новий вид державних позик або підвищують прибутковість вже існуючих видів облігаційних позик; в) зменшення коливань у процесі надходжень податкових платежів у бюджети (ліквідація касових розривів) шляхом випуску поточних позик; г) забезпечення комерційних банків і інших фінансових структур (страхових і пенсійних фондів) ліквідними і надійними вторинними резервними активами шляхом випуску довгострокових позик; д) фінансування місцевих програм і капітальних проектів шляхом випуску цільових позик.

Казначейські зобов'язання (вексель) – короткострокове боргове зобов'язання для покриття тимчасового бюджетного дефіциту.

 

Питання для самоконтролю

1.Чим відрізняється державний кредит від інших ланок фінансової системи?

2.у чому полягає головна відмінність між державним і місцевим кредитом?

Питання для самостійного вивчення

1.Які позитивні та негативні сторони державного кредиту?

2.Чим відрізняється державний кредит від банківського?

 

Тема 9. Місцеві фінанси

 

Самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування як умова побудови демократичної держави. Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає відособленість місцевого самоврядування від державної влади, повну незалежність і самостійність покладених на суб'єктів федерації (об'єднання) функцій у межах установленої компетенції.

Для реалізації місцевого самоврядування, відповідно до Європейської хартії, повинні виконуватися наступні умови: 1) місцеві органи влади мають право на свої фінансові ресурси; 2) обсяг фінансових ресурсів повинний відповідати функціям, що виконують місцеві органи влади; 3) місцеві органи влади мають право на вільне розпорядження своїми фінансовими ресурсами; 4) частина фінансових ресурсів повинна формуватися за рахунок місцевих податків і зборів; 5) розміри місцевих податків і зборів місцеві органи влади уповноважені встановлювати в межах закону; 6) порядок формування фінансових ресурсів повинний бути гнучким і забезпечувати відповідність наявних ресурсів обсягові і вартості щодо завдань, які виконують місцеві органи влади; 7) захист слабкої у фінансовому відношенні місцевої влади проводиться за допомогою процедур усунення фінансових диспропорцій, тобто фінансового вирівнювання; 8) перевага щодо вибору форм фінансової допомоги надається дотаціям, що не призначаються для фінансування конкретних проектів і не обмежують волі місцевої влади.

В даний час до Європейської хартії приєдналися понад 30 країн, у 1996 році – Україна. Позитивним чинником для забезпечення розвитку самостійності є наявність бюджету розвитку у складі спеціального фонду місцевого бюджету.

Сутність місцевих фінансів. Місцеві фінанси – це система економічних відносин, за допомогою яких розподіляється і перерозподіляється національний доход держави на економічний і соціальний розвиток за територіальною ознакою.

Роль місцевих фінансів у розвитку територій: 1) забезпечення фінансової незалежності місцевих органів самоврядування у вирішенні питань економічного і соціального розвитку та забезпечення правової й екологічної безпеки територій; 2) підвищують відповідальність місцевої влади за стан території, темпи її економічного розвитку ін.

Частина національного доходу, що осідає на конкретній території, являє собою фінансові ресурси місцевих органів самоврядування.

Склад фінансових ресурсів місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування використовують фінансові ресурси для виконання покладених на них функцій. Фінансові ресурси зазначені в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні''.

До фінансових ресурсів місцевого самоврядування відносяться: 1) загальнодержавні податки, закріплені за місцевим бюджетом. До основних бюджетоформуючих податків цієї групи відносяться: податок з доходу фізичних осіб; податок на землю; податок із власників транспортних засобів; збори за забруднення навколишнього природного середовища; торговельний патент; відрахування по нормативах від регулюючих податків; місцеві податки. Частка місцевих податків і зборів у МБ різних країн: Україна 3%-5%; США 58%; Великобританія 38%; Франція 48%; неподаткові доходи; надходження з бюджетів вищого рівня у виді трансферних платежів; валютні і цільові фонди (ст. 68); фінансово-кредитні ресурси (ст. 70); фінансові ресурси підприємств комунальної форми власності. Фінансові ресурси місцевого самоврядування концентрується в місцевих бюджетах.

Доходи і витрати місцевого бюджету. Доходи місцевих бюджетів (ст. 63) формуються за рахунок власним, визначеним законом, джерел і закріплених у встановленому порядку загальнодержавних податків, зборів і інших обов'язкових платежів.

Місцевий бюджет розділений на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, притягнутих від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів.

Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного значення в розмірах, що необхідні для формування дохідної частини не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад.

Мінімальні розміри видатків місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з врахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законом. Кошти обласного бюджету, що передаються державою у вигляді дотацій, субвенцій, зараховуються в районні бюджети по вище зазначених правилах.

Витрати місцевих бюджетів. У видатковій частині бюджетів окремо передбачаються витрати поточного бюджету і витрати бюджету розвитку. Кошти поточного бюджету направляються на фінансування організацій і установ, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань і не відносяться до бюджету розвитку. Кошти бюджету розвитку направляються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідних територій, і використовуються для інвестиційної й інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій і інших витрат, спрямованих на розширене відтворення.

Витрати місцевих бюджетів розподіляються на дві частини: витрати, зв'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування, і витрати, зв'язані з виконанням повноважень органів виконавчої влади, якіїм делеговані законом.

Фінансові ресурси використовуються за наступними основними напрямками: 1. Витрати на соціальний, економічний і культурний розвиток територій, зокрема на утримання житлово-комунального господарства, суб'єктів освіти й охорони здоров'я, фінансового соціального захисту громадян. 2. Витрати на проведення зовнішньоекономічної діяльності та інші.

Питання для самоконтролю

1.Які податки є для місцевих бюджетів бюджетоформуючими?

2.Яким чином визначаються обсяги видатків для місцевих бюджетів?

Питання для самостійного вивчення

1.Особливості використання коштів загального фонду, спеціального фонду та бюджету розвитку як складових доходної частини місцевих бюджетів.

 

Тема 10. Соціальні позабюджетні фонди

 

Загальна характеристика соціальних позабюджетних фондів. Соціальні позабюджетні фонди створюються державою для гарантованого фінансового забезпечення програм соціального розвитку – пенсійного обслуговування, соціального страхування, виплати компенсації і надання пільг, соціального захисту населення.