Поняття ідентифікації людини за ознаками зовнішності

Класифікація ознак зовнішності людини (словесний портрет)

Поняття та значення кримінальної реєстрації

Види криміналістичних обліків

Дактилоскопічний облік

Поняття ідентифікації людини за ознаками зовнішності

Габітологія (або габітоскопія)* — галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології.

 

 Ідентифікація за ознаками зовнішності є встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).

 

 Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, що перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об'єктами виступають:

 

 1) мисленевий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований в пам'яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред'явлення для впізнання;

 

 2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;

 

 3) словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

 

 4) останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

 

 Форми ототожнення людини за ознаками зовнішності: 1) упізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.

 

 У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за ознаками зовнішності:

 

 1) ідентифікація людини шляхом пред'явлення її для впізнання (можуть бути пред'явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення);

 

 2) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення зовнішності з фото чи ізопортретом (комбінованим портретом);

 

 3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення її зовнішності зі «словесним портретом»;

 

 4) ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з фотозображенням;

 

 5) відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета);

 

 6) експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна експертиза).

 

 Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється:

 

 1) за матеріально-фіксованими відображеннями (фотознімками, відеозаписом живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками; наприклад, відновлення вигляду загиблого за черепом із застосуванням методу професора Герасимова);

 

 2) за уявними образами (за ідеальними слідами);

 

 3) за описом прикмет.

 

 На сьогодні існують різні системи для створення суб'єктивних портретів (методи відтворення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців чи потерпілих):

 

 1) синтетичні портрети — виготовляються з фрагментів фотозображень різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під керівництвом слідчого або оперативного працівника;

 

 2) рисовані портрети — виконуються художниками зі слів очевидців чи потерпілих;

 

 3) фоторобот — комплекти фотографічних зображень частин обличчя, які використовуються з певною механізацією (у 1952 р. французький криміналіст П'єр Шабо вперше використав набір фотознімків);

 

 4) ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) — діапозитивів;

 

 5) комп'ютерний фоторобот — найсучасніший засіб формування суб'єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання комп'ютерної програми та засобів комп'ютерної графіки з метою побудови фотокомпозиційних портретів зі слів очевидців.