Екологічні системи, взаємозв’язок екологічних систем та людини

Планетарна екологічна система. В планетарному масштабі таку систему складають у сукупності космічний простір, атмосфера Землі, її водні ресурси (Світовий океан), земля, надра, поверхня суші.

Саме планетарна екосистема забезпечує сталий розвиток суспільстві та навколишнього середовища.

Разом з цим діяльність людини може вносити дисбаланс до відносно стійкого стану планетарної екосистеми. Це пов’язане перш за все з розвитком промислової діяльності.

Сьогодні ми маємо достатньо глибоке освоєння компонентів планетарної екосистеми. Стає все більш очевидним, що планетарна екосистема не є абсолютно стійкою, вона є вразливою та потребує застосування регулюючих механізмів.

В межах планети можна виділити екологічні системи різних рівнів (моря, басейни річок, лісові масиви, болотні угіддя тощо) Екологічні системи не є системами замкнутими, вони входять до інших екологічних систем, більш високого рівня, можуть знаходитися у взаємодії з іншими екологічними системами…

Сьогодні ми маємо розмежування території планети на держави з характерними структурами державних устроїв. Крупні екосистеми можуть бути розташовані на територіях різних одиниць адміністративного управління (різні країни, різні області однієї країни, різна райони області тощо). Така ситуація потребує гармонізації діяльності між різними територіальними одиницями.

 

Основні постулати Концепції сталого розвитку

Протягом всієї історії свого існування людство користувалося благами і послугами навколишнього середовища. Розвиток цивілізації супроводжувався формуванням техногенного типу економічного розвитку, що призводило до забруднення та виснаження навколишнього природного середовища.

Відбувалося формування психології «підкорювача природи», що експлуатує навколишнє середовище, піклуючись тільки про власні потреби і не замислюючись про наслідки.

У 1987 р. Всесвітня комісія ООН з навколишнього середовища і розвитку опублікувала доповідь Гру Харлем Брундтланд «Наше спільне майбутнє», в якому були закладені основи концепції сталого розвитку.

Сталий розвиток

Розвиток суспільства, який дозволяє задовольняти потреби нинішніх поколінь, не завдаючи при цьому шкоди можливостям майбутніх поколінь щодо задоволення їхніх власних потреб.

(ООН / Відділ сталого розвитку Департаменту соціальних та економічних питань

http://www.un.org/esa/sustdev/index.html)

 

У 1992 р. на конференції в Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку ООН запропонувала концепцію сталого розвитку в якості керівної ідеї для подолання глобальної екологічної кризи. На конференції був прийнятий «Порядок денний XXI», який повинен був послужити основою для вироблення країнами-членами ООН національних стратегій сталого розвитку.

Сталий розвиток базується, з одного боку, на включенні цілей охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки в політику економічного розвитку, а з іншого боку, на обліку екологічних і сировинних потреб як сучасних, так і майбутніх поколінь людей. Тим самим, в ній поєднуються елементи концепцій охорони навколишнього середовища і помірного розвитку економіки.

В рамках моделі сталого розвитку зростання повинне бути менш матеріало- і енергоємним і більш справедливим з точки зору розподілу доходів. Ці зміни необхідні для економії ресурсів, поліпшення розподілу доходів і зменшення ризику економічних криз. Стійкість також вимагає обліку таких неекономічних потреб людини, як потреби в освіті, здоров'ї, високій якості навколишнього середовища (чисті повітря і вода, рекреаційні потреби, отримання естетичного задоволення від спілкування з природою).

 

Основи системного підходу

Системний підхід – напрямок методології дослідження, в основі якого лежить розгляд об’єкта, як сукупності елементів та зв’язків між ними, тобто розгляд об’єкта як системи. Кожен об’єкт в процесі його дослідження розглядається як велика і складна система і, одночасно, як елемент більш загальної системи.

 

Основні принципи системного підходу:

Цілісність, що дозволяє розглядати одночасно систему як єдине ціле.

Ієрархічність будови, тобто наявність підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня. Реалізацію цього принципу добре видно на прикладі будь-якої конкретної організації. Як відомо, будь-яка організація являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої. Одна підпорядковується іншій.

Структуризація, що дозволяє аналізувати елементи системи та їх взаємозв’язки у рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури.

Практично всі сучасні науки побудовані за системним принципом.

 

Загальна структура системного аналізу включає:

• опис проблеми чи ситуації;

• аналіз альтернатив;

• моделювання небажаних наслідків;

• оцінку альтернатив;

• прийняття рішення;

• комплексну оцінку результатів випробування або впровадження.

 

Ключовий елемент системного аналізу – процес кількісного порівняння альтернатив для вибору рішення, яке належить реалізувати.