Метод дискусії. Форми дискусії. Правила і умови ефективної дискусії.

• Дискусія – дієвий метод обговорення питання, що вивчається. Вона передбачає колективне обговорення якоїсь спірної проблеми, під час якого пізнається істина.

 

Методика проведення дискусії складається з трьох етапів: на першому – відбувається зацікавлення учнів проблемою дискусії, на другому – дискусія власне дидактичних проблем, на третьому – підсумовування і формулювання висновків.

Форми дискусії:

– «побіжна»

– дискусія, спрямована на формування переконань;

– справжня навчальна дискусія

Також існують інші види дискусії. Можна виокремити спостережну дискусію, багаторазову дискусію, лімітовану дискусію, конференційну дискусію

Деякі види дискусії стали самостійними методами навчання. Це, наприклад, круглий стіл, «мозкова атака» тощо.

Навчальні дискусії можуть викликати інтерес до предмета тільки за умови вмілої їх організації. Попередня підготовка педагога полягає у визначенні дидактичної проблеми (а звідси й теми дискусії), її поділу на питання для обговорення. Підготовка учнів включає ознайомлення з різноманітною літературою на тему дискусії.

Ефективна дискус і я – полягає в обміні думками на певну тему між учителями й учнями або тільки між учнями». Ці думки можуть бути як власними, так і спиратися на погляди інших людей. Ефективну дискусію характеризує розмаїття думок, бажання відшукати найбільш прийнятний варіант розв'язання дидактичної проблеми й активна участь у ній співрозмовників. Порівняно з лекцією та бесідою вона створює сприятливіші умови для активізації учнів і впливу на їхню психіку, зокрема на творчу уяву. Дискусія вимагає від учнів не простої відповіді на запитання, а навпаки – обгрунтованого, емоційно забарвленого та змістовного варіанта розв'язання дидактичної проблеми, ясного і чіткого висловлювання своїх думок. Вона викликає сильні емоційні почуття в учасників, сприяє виникненню різних групових соціально-психологічних явищ, формує навички колективної роботи й уміння вислухати позиції інших учнів.

Різні види навчальної дискусії можна застосовувати під час дидактичної роботи з різними категоріями учнів.

Головну роль у забезпеченні ефективності дискусії відіграють правила її ведення. Творча ініціатива педагога та активна участь учнів мають вирішальне значення. Дидактично-виховної мети дискусії буде досягнуто тільки за умови дотримання всіма її учасниками таких правил:

точне визначення навчальної проблеми, що підлягає обговоренню;

докладне уявлення про методи, прийоми і способи її розв'язання;

чітке визначення змісту понять, термінів і категорій, які використовуватимуть учасники дискусії;

обов'язкове обгрунтування власної позиції;

можливість відкритого висловлювання своїх думок і шанобливе ставлення до опонентів та їхніх поглядів.

Педагог повинен поступово вчити учнів умінню обгрунтовано дискутувати, наводити вагомі аргументи на захист своєї позиції, розмірковувати принципово, щиро, невимушено

50. метод роботи з книгою. Основні прийоми самостійної роботи з друкованим текстом.

50 Робота з підручником

Ця робота полягає в самостійному опрацюванні учня­ми друкованого тексту, що дає їм змогу глибоко осмисли­ти навчальний матеріал, закріпити його, виявити само­стійність у навчанні.

Самостійна робота учнів а підручником —• один а най­важливіших методів набуття систематичних, мідних і ґрунтовних знань. Вона більше, ніж будь-які інші мето­ди, залежить від вікових особливостей дітей та рівня їх­нього розвитку.

У початкових класах учні опановують техніку читан­ня, вчаться відрізняти головне від другорядного, поділя­ють прочитане в підручнику на складові частини, приду­мують заголовки до цих частин. Поступово прийоми роботи з друкованим текстом ускладнюються Й урізноманітню­ються: вибіркове читання і переказ, виписування, добір фактичного матеріалу за питанням, складання плану, кон­спекту, виписування тез, усний або письмовий виклад своїх зауважень щодо прочитаного, написання рецензій, анота­цій, біографічних заміток, упорядкування термінологіч­них, статистичних, хронологічних, довідкових таблиць, схем, діаграм, підготовка повідомлень і доповідей учнів тощо. Поступово в учнів виробляється звичка працювати з додатковою літературою (словниками, енциклопедіями, каталогами, газетами, журналами, технічною літературою, технічною документацією, інструкційними картами та ін.).

Робота над підручником передбачає дотримання пев­них рекомендацій і вимог.

При вивченні нового матеріалу:

— попереднє ознайомлення з темою наступного уроку для відновлення в пам'яті раніше засвоєних знань, на які буде спиратись вивчення нового матеріалу, або ознайом­лення з питаннями, які будуть вивчатися на уроці;

— самостійне вивчення окремих питань програми;

— виконання завдань учителя: складання простих і розгорнутих планів, відбір і виписування прикладів, ци­тат (занотовування окремих думок автора), складання по­рівняльних характеристик певних явищ, процесів;

— читання художньої та науково-популярної літера­тури, документів тощо;

— підготовка повідомлень, рефератів, доповідей з окре­мих питань теми.

Під час закріплення матеріалу:

— читання і складання простих або розгорнутих пла­нів (логічно послідовних заголовків з окремих параграфів чи розділів підручника);

—• читання підручника і підготовка відповідей за пла­ном викладання нового матеріалу вчителем;

— підготовка відповідей і розгорнутих виступів за спе­ціальним завданням учителя;

— виконання практичних завдань і вправ за підруч. ником та навчальним посібником.

Під час узагальнюючого повторення:

— повторення важливих частин і розділів підручника;

— конспектування узагальнюючих розділів підруч­ника;

— підготовка відповідей за основними питаннями ви­вченого матеріалу;

— складання порівняльних характеристик, схем, таб­лиць;

— підготовка доповідей, рефератів.

Основним джерелом інформації при використанні цих методів є слово вчителя. Від точності, яскравості, емоцій­ності, забарвленості його мови, міміки, жестів залежить ефективність сприймання. Вчитель, який не вміє поясню­вати, е винуватцем низької успішності учнів, їх нелюбові до предмета.

Словесні методи навчання використовують у поєднан­ні з наочними методами.

 

 

51 Наочні методи навчання основні види наочності умови ефективного застосування наочності

Принцип наочності. Вимагає залучення до процесу сприймання і аналізу навчальної інформації різних органів відчуття. Чим насиченішим є унаочнення уроку, тим доступнішим буде пояснення нового матеріалу.

Краще один раз побачити, ніж сто раз почути – цей афоризм спирається на провідну роль зорових аналізаторів у сприйманні зовнішнього світу.

Органи зору пропускають у мозок майже у 5 разів більше інформації, ніж органи слуху, у 13 разів, ніж органи дотику Правила використання наочності (Оглядовість, поміркованість, поєднання зі словом, наочність як джерело самостійного здобуття знань).

  демонстрацій з метою доказовості словесних тлумачень. Наочний метод – це спосіб наочно-почуттєвого ознайомлення учнів з різними предметами, явищами, процесами, що є об’єктами навчання. Наочні методи використовуються у тісному взаємозв’язку із словесними. Їх специфічною особливістю є розвиток спостережливості учнів. Умови ефективного застосування наочності:

1.Оптимальність використання. Наочність – не самоціль, а засіб, який повинен забезпечити не тільки підвищення якості знань, їх міцність, але й розвиток сприйняття, мислення, активності і самостійності учнів.

2.Поєднання слова і наочності

3.Залучення учнів до виготовлення наочності

Основні види наочності:

1.Натуральна (природна) – рослини, тварини, мінерали та ін.)

2.Художньо-образотворча (малюнки, картини, фотографії…)

3.Умовно-схематична (карти, схеми, креслення, графіки)

4.Аудіовізуальна

52 практичні методи навчання основні види та вимоги до застосування ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ. Відіграють вирішальну роль у формуванні практичних навичок та умінь застосування знань.

Розрізняють:

1. Метод вправ.

2. Лабораторні роботи. Це проведення учнями за завданнями учителя дослідів із використанням приладів, інструментів. Це один із видів дослідницької самостійної роботи.. Є обов»язковими.

3.Практичні роботи.

 

 Вправи – це цілеспрямоване багаторазове повторення учнями певних дій та операцій з метою формування навиків і умінь..

Поділяют ь:

А) за характером навчальної діяльності

Б) на основі навчальної мети.

За характером навчальної діяльності:

усні (сприяють розвитку логічного мислення, пам»яті, мови, уваги).

письмові (використовуються для закріплення знань і вироблення умінь їх застосування): різні види диктантів – слуховий, зоровий, пояснювальний, вибірковий, вільний, творчий, контрольний; граматико-орфографічні вправи (вставлення слів,пропущених у тексті, підкреслення потрібного слова, групування розрізнених даних слів у речення та ін), різноманітні стилістичні вправи (тези, реферати, рецензії есеї та ін.)

графічні ( складання таблиць, діаграм, графіків, карт)

технічні ( мають виробничо-трудову спрямованість ).

На основі навчальної мети:

-вступні (учитель поєднує пояснення з показом виконання дій, а учні повторюють за вчителем ті самі дії.

- пробні (застосовують тоді, коли новий матеріал засвоєний учнями неміцно(

- тренувальні (вирізняються більшим ступенем самостійності)

- творчі (застосування ЗУНів у нових ситуаціях)

-контрольні.

Основні вимоги:

1.свідомий підхід учнів до виконання.

2.дотримання дидактичної послідовності: спочатку вправи на заучування і запам»ятання матеріалу, потім на відтворення і далі на самостійний перенос вивченого у нестандартні ситуації і – на творче застосування.

3. достатня кількість вправ.

53 Індуктивні та дедуктивні методи навчання Індуктивні (індукція від лат. Зведення, узагальнення) – шлях розв»язання, вивчення від часткового до загального.

Учитель пояснює факти, наводить конкретні приклади, демонструє наочні посібники, задає вправи, підводячи поступово учнів до узагальнення, виведення правил, нових понять.

Учні спочатку засвоюють часткові факти, потім роблять висновки, узагальнюють матеріал.

 

  Дедуктивні (від лат. виведення). – від загального до часткового.

Учитель спочатку повідомляє загальне положення, закон, формулу, а згодом – підкріплює їх конкретними прикладами.

Учні сприймають загальні положення, закони, а потім засвоюють висновки, придумують приклади.

  ІІІ. За характером пізнавальної діяльності

1.Пояснювально-ілюстративні методи - розповідь, читання, бесіда, переказ тексту, читання карти, добір з таблиці статистичних даних.

2.Репродуктивні методи – використовуються для набуття умінь і навиків. Це методи навчання способів діяльності.

Дидактична суть в тому, що учитель конструює (бере з підручника, інших джерел) систему завдань на відтворення дій, а учні, виконуючи ці завдання, відпрацьовують їх відтворення.

Це повторення способу діяльності за завданням учителя.

Включають:

1.репродуктивні завдання (Яка група островів Північно-Льодовитого океану: Земля Франца-Йосифа, Північна Земля, Нова Земля лежить ближче до Північного полюсу?

2.З»ясування простих запитань: Що називається озером? Що таке літосфера?

3.Географічні вправи і задачі, практичні роботи

4.Контрольні роботи за контурними картами

Географічні диктанти.