Психолого-педагогічна суть інтерактивних методів навчання.

Інтерактивне навчання – різновид взаємонавчання, де і студент, і викладач є рівноправними, рівнозначними субʼєктами навчання, які чітко розуміють, чим вони займаються, активно аналізують те, що знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання у ВНЗ передбачає моделювання життєвих та виробничих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації тощо. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати авторитетним наставником студентського колективу. Під час інтерактивного навчання студенти вчаться бути демократичними, толерантно спілкуватися між собою та іншими людьми, критично мислити, приймати та аналізувати рішення. З “піраміди” видно, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного слухання лекції ‒ 5%, читання навчальних текстів ‒ 10%, а найбільших – за інтерактивного навчання (дискусійні групи ‒ 50%, практика через дію ‒ 75%, навчання інших чи негайне застосування знань ‒ 90%). Групова робота студентів Однією із інтерактивних технологій навчання є групова робота студентів на семінарських, практичних, лабораторних заняттях. Вагомою перевагою групової форми навчання є взаємонавчання та поглиблення знань, формування умінь вести діалог, дискусію, аргументувати свої думки. Наприклад, робота студентів у підгрупах, взаємонавчання у парах (діадах) змінного складу, дає, як свідчить наша багаторічна педагогічна практика, позитивні результати. Методично правильно організована робота в групах надає всім учасникам можливості діяти, практикувати навички співробітництва, міжособистісного спілкування (зокрема, володіння прийомами активного слухання, вироблення загального рішення, розв'язання протиріч). Роботу в малих групах варто використовувати, коли потрібно вирішити проблему, з якою важко впоратися індивідуально. При комплектуванні груп необхідно ураховувати індивідуально-психологічні особливості студентів. Інтерактивна технологія “Мозкова атака” Його головна функція – навчити генеруванню ідей. Можна виділити наступні етапи “мозкової атаки”: 1)формулювання проблеми, яку необхідно розвʼязати; 2)тренувальна розминка: вправляння в швидких пошуках відповідей на запитання (“від простого до складного”), звільнення від впливу психологічних бар'єрів (соромливості, ніяковості, замкнутості, скованості); 3)безпосередньо мозкова атака – “штурм” висунутої проблеми: всі пропозиції окремих студентів чи “творчих груп” фіксуються без критики; 4)сумісна оцінка і відбір кращих ідей; 5) повідомлення про результати “мозкової атаки” і сумісне обговорення кращих ідей, їх захист; прийняття колективного рішення. Методична особливість методу “Мозкової атаки” полягає у тому, що оцінювання та аналіз ідей здійснюється лише після того як запропоновані всі варіанти рішень.  Метод синектики Сутність методу синектики полягає у наступному: на перших етапах його використання йде процес навчання “механізму творчості”. Частину цих механізмів автори методики (Дж. Гордон, Г. Буш та ін.) пропонують розвивати навчанням, розвиток інших не гарантується. Перші ‒ називають “операційними механізмами”, до яких відносять пряму, особисту та символічну аналогію. В умовах використання методу синектики викладачеві не слід чітко формулювати проблему (творчу задачу), бо це може нейтралізувати подальший пошук її вирішення. Обговорення бажано розпочинати не з самої задачі (проблеми), а з аналізу деяких загальних ознак, які допомагають “увійти” в ситуацію постановки проблеми, неодноразово уточнюючи її зміст. Не можна зупинятися, якщо здається, що вже знайдена оригінальна ідея і задача вирішена. Бажано накопичувати ідеї і вибирати кращі з них. Якщо ця проблема (творча задача) не вирішується, то доцільно знову повернутися до аналізу ситуації, яка породжує проблему, або ж “подрібнити” проблему на окремі елементи. При використанні методу синектики великого значення набуває звернення до аналогій, які використовуються в самих різних видах: особиста (емпатія), пряма, фантастична і символічна. Використання методу синектики вимагає високої майстерності керівника групи, його вміння стимулювати творчу уяву учасників. Він має досконало володіти мистецтвом задавати запитання, уточнювати, тактовно пояснювати, подавати репліки, які стимулювали б увагу, фантазію то звужуючи, то розширюючи поле пошуку творчих задач.

Метод “Коло ідей” Метою методу є залучення всіх студентів до обговорення проблеми. Методика проведення “Кола ідей” містить наступні етапи: -Викладач ставить дискусійне питання та пропонує обговорити в малих групах його окремі аспекти. -Здійснюється комплектування гомо- чи гетерогенних груп (з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей студентів, рівня їх знань). Окреслюється термін обговорення проблеми в групі. -Після того як вичерпався час на обговорення, кожна група пропонує лише один аспект вирішення проблеми, яку обговорювали. -Групи висловлюються по черзі, поки не буде вичерпано всі відповіді. -Під час обговорення теми на дошці фіксується список зазначених ідей. -Коли всі ідеї з вирішення проблеми висловлені, можна звернутися до розгляду проблеми в цілому і підбити підсумки роботи. “Коло ідей” орієнтоване на формування вмінь працювати в команді, обґрунтовувати власну думку. Метод “Акваріум” Окрім вирішення дидактичних завдань “Акваріум” допомагає удосконалювати навички роботи в малих групах, формувати комунікативну культуру та розвивати практичне мислення. Метод “Займи позицію”. Вид навчальної діяльності “Займи позицію” допомагає з’ясувати, який спектр думок може існувати щодо обговорюваного питання. Надається можливість висловитися кожному, продемонструвати різні думки за темою, обґрунтувати свою позицію, знайти і висловити найбільш переконливі аргументи, порівняти їх з аргументами інших. Метод “займи позицію” вчить толерантності та коректності в обговоренні найбільш гострих проблем.

33. Самостійна робота як організаційна форма навчання студентів вищих навчальних закладів.

Самостійні роботи – це різноманітні види індивідуальної і колективної навчально-пізнавальної діяльності студентів, які здійснюються ними на навчальних заняттях або у позааудиторний час за завданнями викладача, під його керівником, але без його безпосередньої участі. Згідно “Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України” самостійна робота є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять. Навчальний час, відведений на СРС регламентується робочими планами ВНЗ і складає не менше 1/3 та не більше 2/3 загального об’єму навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни Організовуючи СРС, викладач повинен звернути увагу на визначення мети навчально-пізнавальної роботи студентів, обсягу, структури та змісту навчального матеріалу, який пропонується для самостійного опрацювання, правильний вибір форм та методів контролю за самостійною роботою студентів, а також здійснити її навчально-методичне забезпечення. Головна мета самостійної роботи є двоєдиною: засвоєння теоретичних знань, формування системи загальнонавчальних, інтелектуальних і професійних умінь і навичок та формування самостійності і активності особистості майбутнього фахівця. Порівнюючи особливості орієнтації на результати традиційних та нових підходів до організації навчання, слід окреслювати цілі самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів у сучасній вищій школі: - засвоєння теоретичних знань; - формування загальнонавчальних умінь і навичок; - формування мотивації до самоосвіти на протязі усього життя; - розвиток пізнавальних інтересів і здібностей; - розвиток критичного мислення; Види самостійної роботи студентів Самостійну роботу студентів можна класифікувати за різними критеріями: 1) З урахуванням на місце і час проведення, характер керівництва і спосіб здійснення контролю за її якістю з боку викладача можна виокремити: а) самостійну роботу студентів на аудиторних заняттях; б) позааудиторну самостійну роботу (3-4 години на день, у т.ч. й у вихідні); в) самостійну роботу під контролем викладача – індивідуальні заняття з викладачем, особливості яких уже було висвітлено вище. 2) За рівнем обов’язковості виокремлюють: а) обов’язкову, б) бажану  в) добровільну  3) 3 огляду на рівень прояву творчості студентів виокремлюють: а) репродуктивну самостійну роботуб) реконструктивну самостійну роботу, в) евристичну самостійну роботу г) дослідницьку самостійну роботу.Сучасні дидакти в організації самостійної роботи рекомендують застосовувати випереджувальні завдання (І. Трубавіна).