Поняття та кримінально - правове значення призначення покарання

Поняття та кримінально - правове значення призначення покарання

Призначення покарання є кульмінацією судового розгляду справи у разі визнання особи винною і рішення суду про необхідність застосування цього заходу державного примусу. Призначення покарання полягає у визначенні судом у вироку конкретної міри кримінального покарання особі, яка визнана винною у вчиненні злочину.

Призначення покарання – це вибір судом відповідно до КК у обвинувальному вироку конкретного виду покарання і визначення його розміру щодо особи, яка вчинила злочин.(в лекції)

(про значення точно не знаю, ніде не можу знайти, видумала шось сама)

1. для призначення особі законного, обґрунтованого і справедливого покарання

2. здійснюється для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів

3. запобігання, попередження вчинення злочинів іншими особами

Тільки справедливе покарання може досягти своїх цілей, забезпечитиефективне виправлення, приватну і спільну превенції. Покарання повинно пройтичерез свідомість засудженого, повинно сприйматися як кара за скоєне.

Призначення покарання — завершальний етап розгляду кримінальної справи, протягом якого суд згідно зі ст. 324 КПК вирішує питання: а) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; б) чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання підсудного, і які саме; в) яка са­ме міра покарання має бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати. При вирішенні зазначених питань суд керується закріпленими в КК нормами про систему і види, підстави і порядок призначення покаран­ня, і, передусім, приписами ст. 65 КК.

Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Ко­дексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, не­обхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Поняття, ознаки та значення загальних засад призначення покарання та проблема їх законодавчого закріплення в чинному КК

Загальні засади призначення покарання – це система загальних правил, передбачених в чинному кримінальному законі, які є обов’язковими для суду і якими суд повинен керуватися при призначенні покарання винній у вчиненні злочину особі. Ознаки заг. засад: 1) система правил; 2) загальні правила; 3) обов’язкові для суду; 4) є системою правил, що мають враховуватися судом у їх обов’язковій сукупності. Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання. Вони являють собою систему найбільш істотних критеріїв, що визначають порядок і межі діяльності суду при призначенні покарання.

Призначення покарання в межах санкції статті (санкції частини статті) О. ч. КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Законодавчі недоліки конструювання санкцій окремих статей О. ч. КК, які унеможливлюють виконання на практиці вимог даної загальної засади призначення покарання, та шляхи їх подолання.

Для виконання цієї засади потрібно виходити із конструкції санкцій О. ч., які є безальтернативними і альтернативними. Якщо санкція безальтернативна, то суд повинен визначитися тільки з розміром покарання і обговорити питання про можливість і доцільність призначення додаткового покарання. Якщо санкція кумулятивна то суд:

1. визначається з розміром покарання

2. обов’язково призначає додаткове покарання, однак якщо є підстави застосувати ст. 69 КК і не застосовувати обов’язкове додаткове покарання, то повинен це обґрунтувати

3. вирішує питання про застосування додаткового покарання, не зазначеного в статті

Якщо санкція альтернативна, то:

1. визначає вид покарання, при цьому керується положенням ч.2 ст. 65 КК

2. визначає розмір покарань

3. призначає обов’язкове покарання

4. вирішує питання про доцільність застосування додаткового покарання, не зазначеного в санкції статті

Законодавчі недоліки конструювання санкцій окремих статей О. ч. КК.та шляхи їх подолання.

ВАСИЛАШ: Санкції ч.1 ст259 та ч. 1 ст.296 КК передбачають покарання у виді штрафу від 500 до 1000 н.м.д.г. або арешту на строк до 6 міс., або обмеження волі на строк до 5 років. За вчинення цих злочинів неповнолітнім (від 14 до 16 років), який не має самостійного доходу, власних коштів чи майна, суд не може призначити покарання у межах санкцій цих статей. Адже відповідно до ч.1 ст.99 КК, штраф застосовується лише до неповнолітніх, які мають самостійний дохід, власні кошти чи майно, на яке може бути звернене стягнення. Арешт, як зазначається у ст..101 КК, застосовується до неповнолітнього, який досяг 16 р., а обмеження волі, відповідно переліку покарань, закріплених у ст.. 98 КК, до таких осіб не застосовується. У зв’язку з цим виникає питання, яке рішення може прийняти суд у цьому випадку. У п.18 ППВС „Про практику застосування судами законодавства у справах про злочини неповнолітніх” зазначено: „Якщо санкцією закону, за яким засуджується неповнолітній, передбачено лише такі види покарань, які з огляду на вік підсудного чи його стан не можуть до нього застосовуватися, суд звільняє його від крим. відпов-ті із застосуванням примусових заходів виховного х-ру, або відповідно до ст. 7 КПК закриває справу і звільняє його від крим. вівпов-ті, або постановляє вирок і звільняє засудженого від покарання”. Подібне пропонується і в абз. 7 п. 8 ППВС „Про практику призначення судами кримінального покарання”. ВАСИЛАШ: доцільніше було б переглянути сам підхід до побудови санкцій статей О. ч. КК, тобто передбачити у санкціях статей такі види покарань, які можуть застосовуватися до будь-яких суб’єктів злочину.

 Проблема врахування судом аналізованої заг. засади призначення покарання в окремих випадках виникає і у зв’язку з необхідність призначення винній особі такого додаткового покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Такий вид покарання належить до так званих спеціальних покарань і може призначатися судом лише за злочини, які вчиняються у зв’язку із займаною посадою чи у зв’язку з заняттям певною діяльністю, тобто за наявності спеціального суб’єкта. Водночас аналіз статей О. ч. КК показує, що ряд статей вказаної частини, санкції яких передбачають такий вид покарань, не передбачають умов його призначення. З метою дотримання судом вимог аналізованої загальної засади призначення окарання у санкціях зазначених статей О. ч. необхідно сформулювати додаткове покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове факультативне покарання.

6.=7. Призначення покарання відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу.

Призначення винному покарання здійснюється вже після кваліфікації вчиненого ним злочину, тому на цьому етапі (індивідуалізації покарання) суд звертається, головним чином, до тих норм Загальної частини КК, що регламентують питання застосування покарання. Суд, зокрема, повинен:

1) дотримуватися всіх положень про призначення покарання, що містяться в Розділі XI (статті 65—73 КК); 2) виходити з цілей покарання, сформульованих у ч. 2 ст. 50 КК; 3) керуватися порівняльною суворістю покарань, що визначена в ст. 51 КК; 4) враховувати поділ покарань на основні і додаткові (ст. 52 КК); 5) слідувати положенням статей, що встановлюють підстави, по­рядок і особливості призначення окремих видів покарань (статті 53—64 КК);

6) враховувати ті особливості й обмеження, що встановлені в Розділі XV (статті 98—103 КК) при призначенні покарання неповнолітнім.

 Однак при призначенні покарання суд зобов'язаний враховувати і по­ложення тих норм Загальної частини КК, які хоча безпосередньо і не пов'язані з призначенням покарання, але можуть мати певне значення для вирішення цього питання. Зокрема, суд повинен виходити із завдань, по­ставлених перед кримінальним законом (ст. 1 КК); керуватися нормами, що визначають чинність кримінального закону в часі і просторі (статті З— 10 КК); враховувати особливості призначення покарання при встановленні обмеженої осудності особи (ч. 2 ст. 20 КК) і виконанні особою спеціально­го завдання щодо попередження або розкриття злочинної діяльності ор­ганізованої групи (ч. З ст. 43 КК); при відмові в застосуванні давності що­до особи, яка вчинила особливо тяжкий злочин (ч. 4 ст. 49 КК); при при­значенні додаткових покарань на підставі ст. 77 КК тощо.

 

 

Призначення покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу та проблеми застосування даного виду пом’якшення покарання у судовій практиці.

 

--- суд призначає засудженому покарання того ж виду, який визначено в санкції / при альтернативній санкції - один із видів покарань, які в ній передбачені/, але у знижених, у порівнянні з встановленими у санкції, розмірах. Призначення покарання нижче нижньої межі, передбаченої санкцією відповідної норми Особливої частини КК, дає можливість суду при обранні покарання вийти за нижню межу, яка передбачена санкцією відповідної норми Особливої частини КК.

 Однак необхідно враховувати, що право суду призначити покарання нижче від найнижчої межі санкції не є безмежним. Суд обмежений тут вказівками Загальної частини КК, де встановлено мінімально можливі розміри покарань різних видів.

Проблеми:

1. коли в санкції статті передбачено довічне позбавлення волі, неможливо визначити мінімального строку такого покарання, тому застосувати у такому випадку даний вид призначення більш м’якого покарання не може мати місця.

2. коли нижчу межу в санкції не встановлено, тому вона дорівнює мінімумум відповідного виду покарання зазначеного у Загальній частині КК, отже, нижче цього рівня суд не може призначити покарання=висновок=такий вид призначення більш м'якого покарання не може бути застосований.

 

 

Призначення більш м ’ якого виду основного покарання, не зазначеного у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, та проблеми застосування такого виду пом’якшення покарання у судовій практиці.

За наявності у справі кількох обставин, які пом,якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненного злочину суд, враховуючи такі обставини та особу винного, приходить до висновку про недоцільність призначення підсудному того основного покарання або будь-якого з основних (якщо санкція альтернативна), яке передбачено у конкретній статті. Тому, замість покарання, яке фігурує у санкції, суд призначає будь-яке інше, але обов’язково більш м’яке у порівнянні з ним і у статті незазначеного. При цьому для визначення суворості суд повинен керуватися тією послідовністю, у якій ці покарання перелічені у ст51 КК.

Проблемним тут є питання про можливість, допустимість переходу від позбавлення волі до, наприклад., штрафу. Так як заборони на призначення такого покарання стаття не містить, то можна зробити висновок про те, що такий перехід можливий. Перехід можливий є не тільки тоді, коли у статті КК встановлено відносно-визначену санкцію, але і коли остання є альтернативною. За такої ситуації вказаний перехід полягає у призначенні покарання, яке є більш м’яким у порівнянні з будь-яким із числа декількох, передбачених в альтернативній санкції.

 

Друге.

При складанні покарань за сукупністю злочинів менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:

1) одному дню позбавлення волі відповідають: а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту; б) два дні обмеження волі; в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; г) вісім годин громадських робіт;

 2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі; б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; 3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; 4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

Третє.

При призначенні покарання за сукупністю злочинів у виді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань.
Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.
Четверте.

Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
П’яте.

Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.
Шосте.

Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених в частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання
або повністю звільнити засудженого від його відбування.

 

 

 

Порядок призначення покарання, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним ще до постановлення попереднього вироку, та проблеми, що виникають у судовій практиці у зв’язку із цим

Порядок:

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами призначення покарання за сукупністю злочинів, також призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 КК (дивіться питання № 53).

Проблеми, що виникають у судовій практиці у зв’язку із цим:

1)відсутність у КК чіткої вказівки на те, які види та розміри покарань необхідно брати до уваги при визначенні остаточного покарання при сукупності таких злочинів: усі види покарання окремо за кожен із злочинів, за які особу засуджено, і покарання за нововиявлений злочин, чи лише остаточно призначене покарання за сукупність злочинів, за які особу засуджено, і покарання за нововиявлений злочин;

2) розмежування цього виду призначення покарання із призначенням покарання за сукупністю вироків. Тобто, якщо вирок не набрав законної сили, чи можна вважати особу засудженою, а її діяння кваліфікувати за сукупністю злочинів?

Поняття та кримінально - правове значення призначення покарання

Призначення покарання є кульмінацією судового розгляду справи у разі визнання особи винною і рішення суду про необхідність застосування цього заходу державного примусу. Призначення покарання полягає у визначенні судом у вироку конкретної міри кримінального покарання особі, яка визнана винною у вчиненні злочину.

Призначення покарання – це вибір судом відповідно до КК у обвинувальному вироку конкретного виду покарання і визначення його розміру щодо особи, яка вчинила злочин.(в лекції)

(про значення точно не знаю, ніде не можу знайти, видумала шось сама)

1. для призначення особі законного, обґрунтованого і справедливого покарання

2. здійснюється для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів

3. запобігання, попередження вчинення злочинів іншими особами

Тільки справедливе покарання може досягти своїх цілей, забезпечитиефективне виправлення, приватну і спільну превенції. Покарання повинно пройтичерез свідомість засудженого, повинно сприйматися як кара за скоєне.

Призначення покарання — завершальний етап розгляду кримінальної справи, протягом якого суд згідно зі ст. 324 КПК вирішує питання: а) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; б) чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання підсудного, і які саме; в) яка са­ме міра покарання має бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати. При вирішенні зазначених питань суд керується закріпленими в КК нормами про систему і види, підстави і порядок призначення покаран­ня, і, передусім, приписами ст. 65 КК.

Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Ко­дексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, не­обхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.