Сутність інститутів опіки і піклування та їх призначення

 

Відповідно до ст.12 ЦКУ особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Тому здебільше особа здійснює свої права та виконує обов’язки самостійно. Але не всі суб’єкти цивільного права можуть здійснювати ці права самостійно. Перепоною для цього с можуть стати об’єктивні, в основному нездатність особи здійснювати ці права і силу недостатності обсягу дієздатності, нездатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, наявності фізичних вад чи похилого віку. 

З часів римського приватного права для забезпечення потреби належного здійснення суб’єктивних прав та виконання обов’язків у тих випадках коли особа не може і не здатна це робити самостійно слугують спеціальні правові інститути: опіки і піклування. Вони засновуються на ідеї турботи за людину, що не має достатньої зрілості для необхідних їй матеріальних засобів [186].

 Здебільше це зв’язується з тими дітьми у кого нема батьків, чи батьки не в змозі належним чином виконувати свої обов’язки. Держава намагається створити для таких дітей альтернативу через спеціальні правові конструкції, що максимально наближені до сімейної моделі взаємної турботи і контролю. Ще Г.Ф.Шершеневич влучно зауважив, що опіка за своєю метою наближається до наслідування природної сім’ї.

Виходячи з таких позицій опіка і піклування у деяких приватних порядках опіка і піклування засновані на сімейних принципах. У Франції батькові належить законна опіка, але мати, яка вступила у новий шлюб, усувається від опіки. При відсутності батьків взагалі опікун призначається сімейною радою.

За Німецьким цивільним уложенням вирішення питання про призначення опікуна – виключна прерогатива опікунського суду. Обов’язки опікуна виконують батько, матір, діда чи бабу. При їх відсутності суд призначає опікуна самостійно із переважно числа родичів чи свояків.

В Англії опікун призначається заповітом батька чи канцлерським судом, який складає опікунське встановлення. Опікуном може бути призначений родич або інша особа, яка має високі моральні якості і авторитет.

В Росії опіка і піклування регулювались і межах сімейного права. Опіка означала по суті повну заміну фігури підопічного опікуном при учиненні правочинів. Опіку учиняв угоди для і від імені підопічного. Цікаво, що опіка встановлювалась над особами до досягнення ними 17 років. Навпроти піклування полягало у сприянні досвідом житейськими порадами недостатню зрілість, особи над якою встановлювалось піклування. Така особа діяла самостійно але за порадою і з дозволу піклувальника. Якщо вона виходила за межі, то піклувальник міг зупинити ці дії.

Отже традиційно опіка будувалась на ідеї сімейного зв’язку і сімейної турботи. Елементи такого підходу простежуються із часів Руської правди.

Довгий час законодавство СРСР виходило із французької моделі опіки і піклування і з часу Основ законодавство про шлюб та сім’ю, аж до вступу у силу нового ЦКУ регулювалось у межах сімейного законодавства. Новий ЦК пристав на німецьку модель опіки і піклування.

Варто відзначити, що з метою реального забезпечення охорони прав таких осіб в ст. 57 ЦКУ встановлено, по суті, імперативна вимога про те, що особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування. Такий імператив гарантується зазвичай нормами публічного права, здебільше адміністративного, яке передбачає адміністративну відповідальність.

Опіка і піклування відповідно до ст. 55 ЦКУ встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Таким чином основне завдання опіки – охорона суб’єктивних прав та законних інтересів фізичних осіб. Їх треба оберігати від учинення таких правочинів які можуть зашкодити їх особистим чи майновим інтересам. Для хворих осіб та осіб похилого віку це засіб проти зловживань зі сторони інших осіб.

Правове регулювання відносин з опіки та піклування до прийняття нового ЦКУ здійснювалось КпроШС УРСР та затвердженими Наказом Державного Комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999р. № 34/166/131/88 “Правилами опіки і піклування”. В ньому відзначається, що опіка (піклування) є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів. Опіка встановлюється для забезпечення виховання неповнолітніх захисту їх особистих і майнових прав та інтересів, як і для захисту таких же прав повнолітніх, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки.

У новому ЦКУ ці інститути врегульовано главою ЦК. Положення цієї глави є набагато ширшими чим це було у КпроШС. Є ряд новел, наприклад інститут надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав і виконання обов’язків. Варто відзначити що ці Правила багато в чому суперечать положенням нового ЦКУ і повинні бути приведені у відповідність з ним.

Сутність правового явища проявляється у його змісті і призначенні. Якщо основне призначення опіки і піклування полягає у охороні прав і законних інтересів, осіб у яких їх правові можливості із самостійного здійснення своїх прав і реальні потреби не співпадають. Крім основного призначення є додаткові: контроль за юридично значимою поведінкою підопічних, виховання їх у дусі поваги до вимог закону, співставлення своїх бажань і реальних можливостей.

Сутність проявляється у правовому зв’язку між опікуном та підопічним, обов’язком опікуна здійснювати права підопічного і виконувати за нього юридичних обов’язків. При встановленні опіки над майном забезпечується управління цим майном та охорона майнових прав власників і майнових інтересів осіб, які мають майнові вимоги до власника. Для піклувальника сутність його юридичних повноважень проявляється у контролі юридично значимої поведінки особи, над якою встановлено піклування. 

   2. Поняття опіки і піклування та їх види

 

Кожне юридичне поняття відображає його сутність та основні правові зв’язки між його суб’єктами. Зазвичай поняття в праві – результат синтезу сутнісних ознаки певного правового явища, що відображає певний блок правових норм, який має певне призначення, вказує на його персоніфікованих суб’єктів, підставу виникнення право визначає основний зміст.

Ознаки опіки м и вбачаємо у наступному:

- формалізації у чинному законодавстві як системи правових норм;

- підстава виникнення – рішення суду чи вказівка закону;

- парність правового зв’язку між опікуном та підопічним (приватно-правовий) та органом опіки і піклування та опікуном (публічно-правовий);

- загальна визначеність правового становища опікуна та підопічного.

Опіка – спеціальний комплексний інститут цивільного права згідно якого визначений законом чи призначений у встановленому порядку опікун самостійно здійснює за підопічного його права та обов’язки чи надає таку можливість підопічному під загальним контролем органу опіки та піклування.

Відповідно п.2.1. Правил опіка встановлюється над фізичними особами які є малолітніми та визнаними у встановленому порядку недієздатними. Опікун заміщає собою фігуру підопічного. Опіка також встановлюється над майном визнаної безвісти відсутньою особи. На підставі ст.61 ЦКУ опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Комплексність цього інституту зумовлена матеріально-процесуальними повноваженнями опікуна який не тільки учиняє за підопічного правочини, але в разі порушення чи загрози порушення суб’єктивних прав можу звертатися до суду. Одночасно опікун має представницькі повноваження.

За підставами виникнення опіка може бути: законна, судова і адміністративна. Відповідно перша встановлюється на підставі закону. Хоча й новий СК У на відміну від КпроШС УРСР прямо не встановлює що батьки неповнолітнього є його опікунами, але із змісту багатьох його статей це прямо випливає (статті 154, 158, 177 СКУ). Така опіка може ще бути названа сімейною.

Судова опіка встановлюється за заявою зацікавлених осіб у судовому порядку. На підставі судового рішення орган опіки і піклування призначає конкретного опікуна переважно із кола родичів чи свояків підопічного. За відсутності таки, чи неможливості їх призначення опікунами за їх особистими властивостями опікуном може бути призначена інша особа. Адміністративна опіка базується на положеннях статті 61 ЦКУ, яка передбачає встановлення опіки та піклування безпосередньо органом опіки та піклування.

Якщо особа взяла на себе добровільно опікунські обов’язки щодо особи яка зосталась без батьківської чи родинної опіки, то до моменту її узаконення доцільно вважати її добровільним опікуном, о опіку – добровільною.

Піклування – інститут приватного права згідно якого піклувальник допомагає підопічному у здійсненні його приватних прав і обов’язків порадами і дає згоду на учинення ним правочинів, а в разі загрози майновим правам і інтересам підопічного приймають міри до визнання таких правочинів недійсними. Відповідно п.2.2. Правил піклування[187] встановлюється над неповнолітніми та громадянами, визнаними у встановленому порядку обмежено дієздатними. Піклування може також бути встановлене над особами, які за станом здоров’я не можуть самостійно захищати свої права. Вст. 59 ЦКУ закріплено, щопіклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Як і опіка піклування може бути законним (ст.32 ЦКУ) судовим і адміністративним.

 

3. Органи опіки та піклування

 

Загальні положення про орган опіки та піклування закріплені ст. 56 ЦКУ. Згідно неї органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами. Ці органи уточнені в Правилах. Відповідно до п.1.3. Правил органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є рай­онні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, вико­навчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої держав­ної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. Це відділи охорони здоров’я, освіти, органів соціальної допомоги.

У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та пе­редачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку (піклування) та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Органи в справах сім'ї та молоді, служби в справах неповнолітніх здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та тимчасового влашту­вання безпритульних дітей, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що утримуються в державних дитячих закла­дах, на виховання в сім'ї (прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу) та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Органи соціального захисту населення здійснюють діяльність щодо за­безпечення догляду, надання соціально-побутового та медичного обслу­говування громадянам похилого віку, інвалідам і дітям з вадами фізичного та розумового розвитку, які цього потребують.

 Органи охорони здоров'я здійснюють діяльність (діагностичну, ліку­вальну, експертну) щодо осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок психічних захворювань або визнаних судом обмежено дієздатними внас­лідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами, а також щодо утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до трьох років у будинках дитини.

Органи опіки та піклування здійснюють свою діяльність відповід­но до чинного законодавства. Для допомоги в роботі при органах опіки та піклування створюють­ся опікунські ради, що мають дорадчі функції і до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і громадськості. Обов'язки секретаря опікунської ради виконує штатний інспектор опі­кунської ради.

 Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповід­них управлінь і відділів місцевої державної адміністрації:

· вирішують питання про встановлення і припинення опіки та піклування;

· ведуть облік щодо осіб, які потребують опіки (піклування);

· здійснюють нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників;

· забезпечують тимчасове влаштування неповнолітніх та непрацездат­них осіб, які потребують опіки (піклування);

· розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним з них) обов'язків з виховання або щодо зловживання батьків свої­ми правами;

· вирішують згідно з чинним законодавством питання щодо грошових виплат дітям, які перебувають під опікою (піклуванням);

· розглядають спори, пов'язані з вихованням неповнолітніх дітей;

· розглядають скарги на дії опікунів (піклувальників);

· вирішують питання щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла;

· вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав непов­нолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою (піклуванням). Наприклад при відчуженні приватизованої квартири, співвласником якої є особа, стосовно якої є чи встановлена опіки чи піклування, зокрема діти, потрібна згода органу опіки і піклування.;

· беруть участь у розгляді судами спорів, пов'язаних із захистом прав не­повнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою (піклуванням);

· установлюють опіку над майном у передбачених законом випадках;

· оформлюють належні документи щодо особи підопічного та щодо май­на, над яким установлюється опіка;

· охороняють та зберігають житло і майно підопічних і визнаних безвісно відсутніми;

· провадять іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів непов­нолітніх дітей та повнолітніх осіб, які потребують опіки і піклування.

Рішення органів опіки і піклування про призначення чи звільнення опі­кунів і піклувальників від виконання своїх обов'язків, а також з інших питань опіки і піклування можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.

 Керівництво органами опіки та піклування і контроль за їх діяль­ністю здійснюють обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації та виконавчі комітети вищестоящих рад.

 

  4. Встановлення опіки та піклування

 

 Відповідно до ст. 60 ЦКУ встановлення опіки та піклування судом. Таке уточнення є вельми  суттєвим. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності.

  Суд встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування. При встановленні опіки слід встановити особу того над ким встановлюється опіка, особливості його психічного здоров’я інші обставини, що мають суттєве значення для досягнення мети встановлення опіки. До них відноситься місце встановлення опіки, визначення кандидатури опікуна та його особистості.

    Відповідно до ст. 62 ЦКУ опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Відповідно це зумовлює матеріальний та процесуальний боки встановлення опіки або піклування.

Не менш важливим є питання про Призначення опікуна або піклувальника

    В ст. 63 ЦКУ встановлено, що опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування. Це проводиться за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування. Відповідно персонам опікуна і піклувальника при цьому приділяється значна увага, що зумовлено загальними вимогами до їх дієздатності. Тож не дарма закон встановлює, що

опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч.2 ст. 63 ЦКУ). Така особа повинна бути готовою взяти на себе права та обов’язки опікуна бо піклувальникам, що зумовлене формальними вимогами до їх особистості: наявності цивільної дієздатності, високих моральних якостей, факту позбавлення цього статусу внаслідок зловживання своїми правами тощо. Крім формальних вимог немаловажне значення приділяється психологічній готовності набути таких права та обов’язків як взагалі так і стосовно певної особи що потребує опіки та піклування. Мова йде про психологічну сумісність як запоруку взаєморозуміння між опікуном і підопічним. У зв’язку з цим ч.3 ст. 63 ЦКУ встановила, що фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою.

Чинне законодавство враховує низку факторів, які можуть сприяти підвищенню ефективності інститутів опіки та піклування. Здебільше опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника (ч.4 ст. 63 ЦКУ). При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

Цивільне законодавство встановило одночасну можливість декількох опікунів чи піклувальників. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників (ч.4 ст. 63 ЦКУ).

Одночасно, ст. 64 ЦКУ визначає перелік фізичних особа, які не можуть бути опікуном або піклувальником. Ними не може бути фізична особа:

1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

     До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.

    Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.

 

Зміст опіки і піклування

Якщо зважати на те, що опука і піклування – правовідносини, то їх змістом є суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників. Новим цивільним законодавством вони конкретизовані. Це досягнуто двома засобами: уточнення повноважень опікунів та піклувальників і можливістю підопічних звернутися до органу опіки і піклування у тому разі, коли опікуни чи піклувальними зловживають своїми правами чи їх перевищують.

  Права та обов’язки опікуна і піклувальника поділяються на дві групи: особисті і майнові. В особистих правах власне й підкреслюється домашній та сімейних характер цих цивільно-правових інститутів. Відповідно до ст. 67 ЦКУ опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Додатково, опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток. Він має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.

 У сфері побутовій та, зокрема, майнового обороту опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Іншими словами, він повністю заміщає у майновій сфері підопічного за виключенням тих, випадків коли чинним законодавством малолітньому дозволено учиняти дрібні побутові угоди самостійно. Опікун вправі дозволити підопічному вийти за межі цих угод, наприклад дати згоду щоб підопічний на власні чи виділені йому кошти самостійно придбав для себе необхідний йому одяг, оргзасоби (оргтехніку) тощо.

   У той же час опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

 Чинним законодавством встановлені обмеження щодо можливості опікуна учиняти певні правочини. Відповідно до ст. 68 ЦКУ опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Крім цього опікун самостійно не може відмовитися від спадщини на користь підопічного.

  Права та обов'язки піклувальника конкретизовані у ст.69 ЦКУ. Перш за все піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток. Таким чином, цивільне законодавство віддає першість немайновим правам особи.

   Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов. Звичайно, що ця група зобов’язань потребує певних матеріальних затрат.

    У майновій сфері піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів відповідно до статей 32 та 37 ЦКУ. Відповідно, учинений без його згоди правочин може бути у встановленому порядку судом визнаний недійсним.

    Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного. У зв’язку з тим він вправі звертатись до порушників прав із вимогами, а в разі їх ігнорування з позовами.

У той же час ЦКУ визначені правочини, на вчинення яких піклувальник не може давати згоду. Так, піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички. Тим самим майнові права та інтереси підопічних беруться під охорону цивільного законодавства.

    В ст. 71 ЦКУ визначено правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування. Так, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;        

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

   Піклувальник має право дати згоду на вчинення зазначених правочинів, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Із введення у практику інституту довірчого управління майном виникла потреба врегулювання відносини при переданні майна підопічного чи його частини у довірче управління майном особи. Такі відносини виникають за наявності у власності підопічного нерухомості та іншого цінного майна, наприклад цінних паперів. Вони потребують кваліфікованого здійснення повноважень власника, що для підопічного вельми проблематично за юридичних (ці правочини вони не можуть учиняти, та психологічного (не здатні усвідомлювати) причин.

   Тож опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховувати її бажання.

    Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.

    Утримання підопічного та здійснення повноважень опікуна та піклувальника так чи інакше потребує певних матеріальних витрат. Згідно принципу “опікун та підопічні не зобов’язані утримувати один одного” у ст. 73 ЦКУ передбачено право опікуна та піклувальника на плату за виконання ними своїх обов'язків. Так джерелами матеріального забезпечення підопічних згідно чинного законодавства є пенсії (наприклад у зв’язку із втратою годувальника), стипендії, допомоги та інші соціальні виплати, аліменти, заробітна плата, доходи він довірчого та іншого управління їх майном, доходи від належних цінних паперів чи корпоративних прав, відсотки по вкладам. Ці доходи можуть витрачатися опікунами і піклувальниками виключно на користь інтересів підопічних і під контролем органу опіки та піклування.

   Зазвичай виконання обов’язків опікуна та піклувальника хоча і є підзвітними та підконтрольними із сторони органа опіки та піклування, але вони здебільше засновані на почутті родинного чи громадянського обов’язку. Тому виплати винагороди не передбачено. Але ЦКУ встановлює правову основу для платного виконання таких обов’язків. Безпосередньо відповідно до ст. 73 ЦКУ підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, її розмір та порядок виплати встановлюються КМУ.

   Особливим видом опіки є опіка над майном. Така опіка встановлюється над майном особи, яка визнана безвісти відсутньою, а також над майном особи, над якою встановлено опіку чи піклування, якщо у неї є майно, що знаходиться в іншій місцевості. У такому випадку опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна.

   Опіка над майном встановлюється також в інших випадках, встановлених законом.

 

6. Звільнення опікуна та піклувальника та припинення опіки

 

Звільнення з опіки та піклування безпосередньо зв’язується із рядом обставин: певним строком, особливостями особистостей підопічного, а також опікуна й піклувальника чи інших передбачених в законі чинників. ЦКУ і ст.75 передбачено інститут звільнення опікуна та піклувальника та припинення опіки. Вони включають в себе підстави та порядок. Відповідно звільнення може бути добровільним чи примусовим. Так, орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Така заява розглядається органом опіки та піклування протягом одного місяця. Але особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

  Орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування. Такі причини можуть бути внутрішнього або зовнішнього характеру. Здебільше – це психологічна несумісність суб’єктів, зловживання правами опікуна чи піклувальника, інколи відсутність елементарних навиків.

  Також, за заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

  Звільнюється від судової опіки та піклування: малолітній від опіки, а неповнолітній від піклування в разі повернення їх батькам чи при усиновленні у встановленому порядку. Тут, власне міняється піклувальник і ним стають батьки чи усиновителі. Сама законна опіка чи піклування залишаються. Відповідно до ст.76 ЦКУ опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам).

  Опіка припиняється природним шляхом - у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.

Опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

   Аналогічно законом визначено підстави для припинення піклування. Зокрема, піклування припиняється у разі:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;

1) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

2) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

   Передбачене ст. 78 ЦКУ надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків є новелою ЦКУ. Мова по суті йде про патронат над повнолітніми та повністю дієздатними фізичними особами котрі за станом свого здоров’я не можуть самостійно здійснювати та захищати свої права й виконувати взяті чи покладені законом юридичні обов’язки. Це здебільше хворі люди, котрі не здатні пересуватися і самостійно себе обслуговувати. Сюди також відносяться особи престарілі чи інваліди у яких відсутні особи. які за законом повинні їх утримувати та надавати допомогу. Відповідно до вказаної стаття дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника. Розуміється, що помічником може бути дієздатна фізична особа.

    Призначення помічника має свій порядок. Оскільки мова йде про повністю дієздатних осіб, то особа такого помічника призначається виключно тим, хто потребує допомоги. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, про що видається відповідний документ, зразок якого встановлює Міністерство юстиції України.

Законом змодельовано зміст цивільного патронату. Так, помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги. Він має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень. Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.

У той же час, помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.

    За загальним правилом, послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін.

    Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються. На відносини патронату поширюються правила про опіку та піклування.

  Цивільне законодавство передбачає можливість оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування. Звідси дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.

 

Контрольні питання:

1. Значення опіки та піклування.

2. Поняття опіки та порядок її встановлення.

3. Поняття піклування та порядок її встановлення.

4. Відмінність опуки та піклування.

5. Вимоги до опікуна та піклувальника.

6. Повноваження опікуна.

7. Повноваження піклувальника.

8. Припинення опіки.

9. Припинення піклування.

10. Надання допомоги у здійсненні цивільних прав та обов’язків.

11. Порядок призначення помічника.

  

Лекція 11. Загальні положення про юридичні особи (Мічурін Є.О.)

План:

1.Поняття та ознаки юридичної особи.

2.Доктрина юридичної особи.

3. Право- та дієздатність юридичної особи.

4. Види юридичних осіб.

5.Організаційно - правові форми юридичних осіб.

6.Філії та представництва юридичної особи.

Нормативні акти: Конституція України; ЦКУ; ГКУ, ЦК УРСР, ЗУ “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” (Відомості Верховної Ради України, 2003, N 31-32, ст.263); ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”; ЗУ “Про підприємства”; ЗУ “Про господарські товариства”; ЗУ “Про підприємництво”;  Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с., Положення про національний заклад (установу) України. Указ Президента України від 16 червня 1995р. №70. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література: Борисова В. Теорії сутності юридичної особи: історія і сучасність / Вісник Академії правових наук-№27.-С.117, Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. М., 1950; Венедиктов А.В. Правовая природа государственного предприятия. Л.., 1928; Гайворонський В. Інститут юридичної особи в проекті цивільного кодексу України / Вісник Академії правових наук.-№21.-С.89, Годяк А.І. Органи внутрішніх справ як юридична особа в цивільних правовідносинах //Тернопільська академія народного господарства. Актуальні проблеми правознавства. Науковий збірник юридичного інституту ТАНГ. Віпуск 1. Тернопіль.ЮІ.ТАНГ. 2000. –С.80-88, Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический центр. 331 с.; Проблеми юридичної особи у цивільному праві України: Матеріали наук.-практич. Конф., присвяченій памяті проф.. О.А.Пушкіна, Харків, 21 травня 2004р. Х., НУВС; ХЕПУ; Прометей_прес. -2004, -188с., Трубецкой Е.Н. Лекции по энциклопедии права. М., 1917; Мічурін Є.О. Юридичні особи за Цивільним кодексом України // Мала енциклопедія нотаріуса, №2, 2003, с. 12-20., Скловский К.И. Собственность в гражданском праве // М.: Дело. – 2000; Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР. Л. 1955; Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР. Ч. 1. Л., 1975; Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР. М.; Толстой Ю.К. К разработке теории юридического лица. // Проблемы современного гражданского права. М.: Городец. 2000; Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник Університету внутрішніх справ. - № 3-4. – 1998. – с. 266-272;

Новицкий И.Б. Римское право. М. 1993; Римское право / под ред. И.Б. Новицкого и И.С.Петровского; Мотылева В.Я. Римское право. // М.:Юнита, 1999; Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.; Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.: Спарк. – 1994, 335 с; Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Гражданское право. Учебник. 2-е издание. / Под ред. Е.А.Суханова. М.: 1998. Т.1; Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.

Ключова термінологія: юридична особа, правосубєктність юридичної особи, сутність юридичної особи, організаційно-правова форма, способи та порядок створення юридичної особи.

1. Поняття та ознаки юридичної особи (разом з Р.Б.Шишкою)

Поряд з фізичними особами суб’єктами цивільного права визнаються юридичні особи. Юридичні особи – спеціальна юридична конструкція, яка надає м