Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Методологія науки цивільного права
Як вже зазначалось, методологія – система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності для досягнення певного наукового результату. В методологію окрім загальних положень принципів і методів входить способи обґрунтування отриманого знання. На емпіричному рівні такими є багаторазові перевірки спостеріганням і експериментами, а на теоретичному рівні – виявлення логічного зв’язку і виводимості отриманого наукового знання, виявлення його суперечностей, відповідності емпіричним висхідним даним, встановлення можливості на їх основі описати відомі правові явища і спрогнозувати нові. Наукове пізнання включає в себе два рівні: емпіричний (споглядальний) и теоретичний. Перший забезпечує безпосередній зв’язок людини з оточуючою дійсністю, не дає від неї відірватися і будувати ефімерні конструкції, в тому числі й правові. На емпіричному рівні наука забезпечується факти, фіксує стабільні суспільні процеси і закономірності оточуючого світу. Безпосередніми інструментами емпіричного рівня визнано: споглядання (відчуттєве пізнання), раціональні сприйняття дійсності і форм її прояву (судження, поняття). На цьому рівні досліджуване правове явище (певні цивільні відносини) як об’єкт наукового пізнання відображаються на рівні дослідника, його досвіду, знання, кваліфікації. На цьому рівні характерними є перші етапи наукового пізнання: збір фактів (позитивного законодавства, правозастосовчої і судової практики, наукових, популярних, і інших публікацій тощо), їх узагальнення, первинна систематизація, опис спостережень і експериментів. У подальшому проводиться систематизація та класифікація характерних ознак досліджуваного правового явища. У суспільних науках і зокрема цивільному праві значне місце придається генезу досліджуваного правового явища і виявленню його історичних, матеріальних, політичних та інших витоків. Це проявляється в аналізі конкретних економічних чи соціальних умов зародження і розвитку досліджуваного правового інституту, скрупульозне вивчення нормативних актів, виявлення їх ідеології і сутності, впливу на подальші процеси правової дійсності. Значна увага приділяється статистичним та іншим даним, самостійним соціологічним опитуванням тощо.
На емпіричному рівні пізнання здебільше опирається на відчуття, сприйняття, уявлення і уява. Відчуття – відображення свідомістю дослідника через його органи сприйняття дійсності окремих властивостей предметів чи інших явищ дійсності. В даному разі мова йде про цивільно-правову дійсність. Сприйняття – відображення у свідомості дослідника досліджуваний правових явищ на певному відрізку часу, здебільше в момент самого сприйняття. Тому одне і те саме явище інколи може сприйматися по-різному. Уявлення – похідне відображення у свідомості правових явищ, поза безпосереднім контактом з ними, за умови що такий контакт відбувався у минулому. Уява – сполучення і перетворення різних уявлень в одну цілісну картину нових образів та висновків. Теоретичне пізнання як правило доповнює і опереджає емпіричне, дає можливість проникнути в сутність правового явища, розкрити його внутрішню динаміку і механізм, віднайти певні закономірності або, принаймні, характерні риси. Власне це є розумовий процес пізнання сутності правової дійсності. Інструментом такого пізнання є мислення – опосередковане і узагальнене відображення у свідомості дослідника сутнісних властивостей, причинних зв’язків і закономірностей зв’язків між правовими явищами. Опосередкованість мислення проявляється в проникненні у укриті від пересічної людини властивості, зв’язки, відносини на основі засвоєних знань попередників. Мислення тісно пов’язане з мовою, як основним інструментом мислення. Багатство мови, багатий словарний запас, знання абстрактних категорій сприяє успіху. Тому краще мислити на тій мові, яку дослідник знає найкраще і не піддаватись кон’юнктурним мотивам. Відправними в теоретичному рівні пізнання є поняття (дефініції). Це визначення певних правових явищ, що відображають їх сутнісні і необхідні ознаки. Зазвичай поняття повинно вказувати на найближче до нього загальне правове поняття (правова природа), яке є для досліджуваного родовим й містити у собі відмінні від інших подібних понять ознаки. Наприклад, коли ми говоримо про договір то ми повинні мати на увазі, що він є різновидом конструкції правочину і, здебільше, його повторює. У подальшому слід віднайти особливості узагальненого поняття “договір” і типові та інституційні його прояви.
Важливе значення у науковій діяльності відводиться судженню форми розумової діяльності (мислення) з відображення явищ об’єктивної дійсності, їх властивостей та закономірностей у зв’язку і розвитку. Це співставлення різних понять, встановлення об’єктивного зв’язку між правовими, економічними і правовими, соціальними і правовими явищами, між явищами і певним класом явищ. Здебільше судження протикають у формі висновку. Висновок – форма мислення, що складається з двох та більше суджень на основі яких дослідник виводить нове судження. Самі висновки бувають індуктивними і дедуктивними. В індуктивних думка йде від одиничного до загального, В дедуктивному – навпаки. В сучасній методології наукового пошуку виділяють ряд його компонентів на основі який виводиться нове знання чи нова теорія: - висхідна емпірична основа як певна множинність зафіксованих у даному інституті права чи іншої соціальної дійсності фактів, які потребують теоретичного обґрунтування (пояснення); - висхідна теоретична основа як первинні припущення, постулати, аксіоми, загальні закони теорії, норми права, що в сукупності описують ідеальний об’єкт; - логіка теорії – допустимі в рамках прийнятої висхідної теорії правила логічного висновку і його доказування; - “корпус” теорія нове виведене на основі висновків твердження та його доказування, що складає основний масив нового теоретичного знання. Теоретична висхідна модель зазвичай є ідеальною. Це гіпотетична ідеальна модель, яка в реальній практиці мало зустрічається і є лише тим ідеалом до якого дослідник повинен прагнути. В основі цієї моделі – сутність правового явища. Основне в науці – це закони, об’єктивні залежності між явищами і властивостями, що мають повторюваність. Закони власне утворюють кістяк певної системи наукових знань, що функціонують в тій чи іншій галузі науки. Вони в суспільних науках і правознавстві входять в склад наукових теорій (доктрин). Самі закони є феноменологічними, відображають ранній етап розвитку певної галузі науки чи її напрямку і засновуються на відчуттєвому. Але сутність явищ розкривають тільки теоретичні закони, які підтверджуються на основі емпіричних (феноменологічних) законів. В переході від феноменологічних до теоретичних законів важливе значення відводиться принципам – абстрактним визначенням ідеї, що розкриває її зміст. Принципи забезпечують єдність праворозуміння і правового регулювання. Вони не дозволяють мікрувати певним правовим явищам, забезпечують цілісність сприйняття правової дійсності. Висхідними в процесі доказування є аксіоми (постулати) – положення, які беруться як висхідні, не потребують особливого доказування і приймаються на віру. Із аксіоми виводяться інші положення і теорії. Самі теорії прийнято поділяти на описові, математизовані, дедуктивні. Останні найбільш часто використовуються у суспільних науках і зокрема науці цивільного права. У свою чергу серед дедуктивних розрізняють: гіпотетико-дедуктивні, конструктивні, аксіоматичні. Гіпотетико-дедуктивні теорії засновані на принципах аксіологічної побудови судження. Твердженням теорію передує безпосередня її інтерпретація, а інші висновки – похідні від інтерпретації завдяки логічному зв’язку із першою теорією. Конструктивні теорії зводять до мінімуму бездоказові твердження. Всі її постулати і об’єкти виводяться на основі конструювання із окремих взаємопов’язаних елементів одного класу. Аксіоматичні теорії зазвичай сприймаються без їх доказування (аксіоми). Здебільше це проявляється у фразах: “як відомо”, “прийнято вважати” тощо. Їх поняття є невизначеними в даній теоретичній групі. Втім у юриспруденції аксіом майже не існує.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-08-16; просмотров: 48; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.129.249.105 (0.005 с.) |