Що таке категорії моральної свідомості?

Категорії – це такі основоположні поняття, які виступають водночас і відображенням найзагальніших властивостей дійсності, й актуальними формами діяльності свідомості, яка з даним аспектом дійсності має справу. Говорячи про категорії моральної свідомості, потрібно усвідомити, що вони – зовсім не якісь сухі абстракції, в них акумулюються реальні людські тривоги, радощі й страждання. Існування подібних категорій свідчить про певну буттєву вкоріненість людської свідомості, про її реальні витоки.

Так, категорія добра, яка розглядається як цінність і провідна ідея моральної свідомості, що безпосередньо виводить її до проблем буття, проблем морального упорядження світу, визначає разом з тим і фундаментальну внутрішню форму діяння самої цієї свідомості. Для того, щоб серйозно ставитися до своїх обов’язків, прагнути до реалізації добра, шукати можливість зробити свій внесок у розвиток позитивних начал зовнішнього буття, людина передусім має бути впевненою, що ці позитивні начала справді-таки існують, має бути переконаною у благості буття загалом; в іншому разі її життєве завдання могло б бути зведене до примітивного егоїстичного самоствердження. Добро повноцінне, коли людиною, що його творить, рухає не абстрактна ідея добра, не гола свідомість обов’язку, а живі почуття любові, жалю, симпатії, безкорислива радість спілкування. Адже мало тільки бажати добра – добра, як вони його розуміли, нерідко хотіли й найжорстокіші тирани, - мало і працювати задля його реалізації. Важливою є здатність добром робити добро – так вибудувати конфігурацію своєї дії, своїх учинків і стосунків, щоб за будь-якого позитивного ефекту вони завдавали щонайменше зла людям і довкіллю. Але щоб скласти повніше, детальніше уявлення про добро як фундаментальну категорію моральної свідомості потрібно врахувати й категоріальну специфіку його одвічного антагоніста – морального зла.

Моральне зло має місце тоді, коли негативні явища й процеси дійсності постають як наслідок свідомого волевизначення суб’єкта, коли за ними розкривається відповідний вольовий акт. Іншими словами, моральне зло – це зло, яке людина обирає, обирає тією чи іншою мірою, в силу тих або інших причин.

Добро і зло в певному розумінні передбачають одне одного: у світі, де неможливо було б грішити, де перед людиною не відкривався би специфічний вимір злої волі, можна було б говорити про що завгодно, тільки не про добро. Ще Гегель у „Філософії права” підкреслював „необхідність зла” як принципу суб’єктивної індивідуальності, котрий моральність має здолати, використавши всі можливості духовного розвитку. Така „необхідність зла” не означає, що потрібно його спеціального вигадувати, тягти звідкілясь у власне життя. Не слід турбуватися про те, що зла для когось не вистачить. Оскільки людина не є всемогутньою, для неї завжди залишатиметься відкритою царина морального вибору, один з полюсів якого буде позначений як зло. Потрібна тільки готовність мужньо й відкрито, не втрачаючи ні власної гідності, ні любові до ближніх, стрічати зло там, де воно вторгається в наше життя.

Не менше значення, ніж категорії добра і зла, має наступна пара категорій моральної свідомості – категорії сенсу життя і ставлення до смерті. Тільки про людину достеменно відомо, що вона здатна, по-перше, ставити собі питання про своє місце та призначення у світі й, по-друге в залежності від відповіді на це питання, обирати з-поміж можливих варіантів власний життєвий шлях. Традиційна філософська проблема сенсу людського життя, як і пов’язана з нею проблема ставлення до смерті, закладена в самій специфіці людського способу буття.

Пошуки сенсу власного існування – неодмінна духовна турбота кожної людської особистості. І, являючи собою істоту суспільну, людська особистість не може будувати своє життя, не враховуючи спрямованого на неї погляду „інших” – рівнопорядкових з нею людських суб’єктів. Вільно чи мимовільно, свідомо чи неусвідомлено кожен з нас прагне до того, щоб наше життя набувало осмисленості для наших партнерів по спілкуванню, - інакше ми не тільки залишимося самотніми, а й узагалі не зможемо реалізувати себе як особистість. Саме це спонукає морально розвинуту особистість знову й знову шукати і знаходити, творити і відкривати наново сенс власного буття.

Та навіть за наймудрішого способу життя, реальної безмежності посування вперед нам у нашому індивідуальному бутті не дано. Адже буття кожного з нас має початок і кінець; кожен так чи інакше пам’ятає про неминучість власної смерті й, здебільшого, має гіркий досвід переживання смерті інших, близьких йому людей – друзів, рідних, коханих. Уже це одне здатне спонукати до роздумів про те, в чому сенс нашої, такої нетривалої, присутності на цьому світі. Тому потрібно дбати про осмисленість нашого життя, вносячи у нього ті чи інші цінності, але насамперед його, це життя, потрібно витримати, не загубити, не дати йому вислизнути в безодню небуття.

Категорія обов’язку фіксує набуття загальним уявленням про належне форми конкретної вимоги, зверненої до людського суб’єкта відповідно до його становища й ситуації, в якій він перебуває в даний момент. Іншими словами, вона позначає таке моральне усвідомлення належного, за якого здійснення останнього постає перед особою як її нагальне практичне завдання. Ще інакше: ми повинні відчувати свою суб’єктивну причетність до реалізації цього належного, усвідомлювати, що без власних наших цілеспрямованих зусиль воно, можливо, ніколи й не буде здійснене. Важливо відрізняти осмислення в категорії обов’язку різноманітних суспільних, професійних і т.п. вимог до людини від того, що становить невід’ємний зміст морального обов’язку як такого. Трапляється, що між морально санкціонованими суспільними вимогами до особистості та її власне моральним обов’язком визрівають суперечності, конфлікти, розв’язати які може лише сама ж дана особистість як відповідальний суб’єкт морального вибору й рішення.

Категорія відповідальності тісно пов’язана з уявленням про свободу людину. Не маючи свободи, людська особистість не була б у змозі відповідати за свої вчинки: вони поставили б або як вираження якоїсь чужої волі, провідником і знаряддям якої виявилася дана особа, або ж як результат сліпого випадку, прояв байдужої гри природних сил. Серед чинників, які потрібно враховувати при розгляді проблем, пов’язаних з моральною відповідальністю, - повнота обізнаності з реальними обставинами даного поведінкового акту, можливість їхнього адекватного усвідомлення, внутрішній стан суб’єкта, його здатність до відповідної дії, ймовірність бажаних і небажаних результатів останньої, актуальність варіантів поведінки тощо. Моральна відповідальність є невіддільною від гідності, осмисленості й індивідуальної неповторності людського буття. Тож виявляючи здатність по-справжньому відповідально ставитися до своїх моральних проблем, особистість засвідчує тим самим і свою причетність до перелічених духовних якостей буття людини – його гідності, осмисленості, індивідуальної неповторності. Своєрідне смислове поле, в якому нагромаджується потенціал моральної відповідальності, має два виміри, дві вісі координат, що визначаються тим, за що відповідає людина – і перед ким вона відповідає. Перш за все людина відповідає перед собою, тобто головним суддею для моральної людини є її власне сумління, адже страх перед зовнішнім покаранням не може бути джерелом моральної поведінки. Щодо другої вісі координат слід відмітити, що в сьогоднішній час кожна людина справді мусить і здатна взяти на себе відповідальність за свої вчинки, зокрема, за виживання свого роду й за продовження життя на планеті Земля, - адже її технічний і науковий потенціал став чинником справді планетарного масштабу, й від того, як його буде скеровано, залежить подальша доля цивілізації й життя.

Моральний обов’язок

 Обов'язок - це необхідність виконувати свої моральні обов'язки, підкорятися волі більш значній, ніж власна.

Оскільки обов'язок - прояв необхідності, остільки його вико­нання припускає відмову від власного вибору, згоду з тими ви­могами, які містяться в імперативах обов'язку. Обов'язок тільки тоді стає власне моральним феноменом, коли наслідування його вимогам є добровільним. Моральний обов'язок — це наше свідоме і вільне підпорядкування моральному велінню. Дотримуючись обов'язку, ми всією душею визнаємо пріоритет більш високого начала, ніж власні потреби, бажання і плани.

Якщо висловлюватися високим стилем, то можна сказати, що обов'язком, згідним з боргом, виступає сама чеснота, а не задово­лення індивіда. Виконувати обов'язок добре і похвально, хоча далеко не завжди весело і приємно. Часом виконання обов'язку пов'язане з тим, що треба пожертвувати зручностями, комфор­том, спокоєм, благополуччям, навіть любов'ю чи життям. Хоча це, звичайно, не означає, що людина, яка виконує моральний обов'язок, неодмінно мученик і страждалець. Саме виконання обов'язку дає величезне задоволення, радісне почуття власної відповідності моральним вимогам, викликає гордість за себе.

Виконання обов'язку самоцінне. Це означає, що моральна дія може не дати практичного ефекту, але від цього поведінка мо­рального суб'єкта не стає менш цінною. Наприклад, у роки ста­лінізму періодично проводилися кампанії з викриття чергових «ворогів» і було прийнято виступати на зборах, обвинувачуючи своїх учорашніх товаришів у «підривній діяльності». Однак знаходилися люди, які вважали, що їхній моральний обов'язок -захистити неправдиво обвинуваченого. їхня поведінка рідко до­сягала практичного ефекту: обвинувачений відправлявся до в'яз­ниці, а самі вони ризикували благополуччям і життям. Але вони воліли виконувати свій моральний обов'язок - сприяти спра­ведливості, відстоювати правду. Подібна поведінка заснована на принципі «роби, що повинен, і нехай буде, що буде». Істин­но моральна людина ніколи не йде на зрадництво, ніколи не підтримає наклеп, вона діє згідно з обов'язком за будь-яких обставин.

Обов'язок людини можна розділити на два види - емпіричний і власне моральний, хоча в реальному житті вони тісно пов'язані і переплетені. Емпіричний обов'язок має безліч видів і форм: обов'язок батьківський і дитячий, братерський і дружній, обо­в'язок перед батьківщиною, професійний тощо. Моральний обо­в'язок у його сучасному загальнолюдському варіанті - це обов'я­зок безкорисливого невибіркового благовоління до всіх розум­них і до всіх живих істот.

Емпіричний обов'язок може вступати і нерідко вступає в конфлікт із загальнолюдським. Наприклад, загальнолюдський обов'язок вимагає бути чесним і говорити тільки правду, а дружній - захистити друга, який провинився і може бути покараний. Або загальнолюдський обов'язок вимагає утриматися від будь-якого насильства стосовно інших людей, а патріотичний — наполягає на необхідності взяти зброю в руки, щоб захистити вітчизну. Тут виявляється те саме зіткнення вищих цінностей, про яке ми вже говорили. Служіння вищим цінностям виражається в почутті обов'язку, і два види обов'язку можуть зіштовхнутися. Нерідко вирішальними для вибору поведінки виявляються в цьому ви­падку позаморальні фактори, скажімо, людина за натурою бояз­ка і лагідна знайде для себе аргументи на користь пацифізму і християнського принципу «не убий», а інша, діяльна і наполег­лива, навіть будучи гуманістом, швидше за все візьметься за гвин­тівку. Вона обґрунтує свою поведінку святістю обов'язку перед батьківщиною, необхідністю відстояти її інтереси. Це лише один із прикладів, коли психологія владно вторгається в моральні відно­сини й утворює з ними своєрідну амальгаму. Далі ми зможемо ще не раз у цьому переконатися.

Історично зміст морального обов'язку змінювався. У докласо­вому суспільстві відносини між кровноспорідненими колективами підкорялися «таліонному праву». Воно говорило: «Око за око, зуб за зуб». Обов'язком членів племені було покарання іноплемінників, які заподіяли зло, але покарання, порівняне з нанесе­ним збитком. «Таліон» вимагав не десять життів за одне, а жит­тя за життя, тобто він не дозволяв кровній помсті розгулятися аж до тотального знищення чужинців. Його виникнення означа­ло появу принципу зрівняльності в міжобщинних відносинах.

«Таліонне право» діяло тільки стосовно іншої громади і було заборонене всередині своєї, тобто згуртовувало свій рід. Здійснення справедливої рівної помсти стосовно зовнішнього супротивника було священним обов'язком чоловіків племені, честю для них. «Таліон» ще не був у повному розумінні слова моральним обо­в'язком, тому що індивід у часи родоплемінного ладу ще не вис­тупав як суб'єкт моралі. У нього не було індивідуального обо­в'язку й індивідуальної відповідальності, він виступав тільки від імені громади.

У ранньокласовому суспільстві, для якого характерне виник­нення держав і змішання племен, «таліон» відступає на другий план, змінюючись іншим принципом, який відомий як «золоте правило моралі». Воно говорить: «Не роби іншому того, чого не бажаєш собі» або: «Роби, стосовно іншого так, як ти хотів би, щоб робили стосовно тебе самого». Таким чином, «золоте прави­ло» робить обов'язком людини стримування від нанесення іншо­му збитку, від заподіяння йому зла. Воно корелюється з іншим виниклим у той самий час принципом - «не убий». Прагнути зберегти життя іншого, ким би він не був - моральний обов'я­зок, тому що того ж самого ти завжди хочеш для себе. Так само обов'язком людини виявляється відмова від злодійства, грабіж­ництва, заздрості, ненависті, бажання загибелі іншому. «Золоте правило моралі» поширюється на всіх людей, воно зобов'язує ставитися з доброзичливістю (як до самого себе!) до будь-якої людини будь-якого роду і племені.

Обов'язок, який диктується «золотим правилом» - це вже власне моральний обов'язок, де людина — не просто представник родоплемінного колективу, але самостійна істота, яка несе повну відповідальність за свої вчинки.

Сформульований у XVIII ст. Іммануїлом Кантом «категорич­ний імператив» розвинув ідею «золотого правила моралі». По-перше, він зобов'язує людину діяти так, щоб максима її волі могла стати основою загального законодавства. Це значить, що моральним буде лише такий поведінковий акт, повторення яко­го всіма людьми забезпечить гармонію людства.

По-друге, категоричний імператив робить обов'язком ставлення до будь-якої розумної істоти не як до засобу, а завжди тільки як до мети.

Зведені воєдино формулювання категоричного імператива гово­рять нам про моральний обов'язок, що виражається в безкорис­ливій доброзичливості стосовно будь-якої людини.

Як ми вже знаємо, категоричний імператив тому і категоричний, що має діяти за будь-яких умов. Для нього немає жодного «якщо».

Крім того, він заснований на практичному розумі, на чистій волі, не зачепленій почуттями. Обов'язок є обов'язок, він не може базуватися на любові (а якщо завтра любов пройде?), він є вира­женням вищого морального закону, якому людина одночасно і зобов'язана, і здатна неухильно підкорятися. Обов'язок суворий, він не терпить потурань і вимагає від людини спокійного і по­слідовного служіння.

Треба сказати, що сучасна масова свідомість, не завантажена вивченням філософських пошуків минулих століть, орієнтуєть­ся, скоріше, на «золоте правило», яке завжди виступає як фор­мула життєвої мудрості, як практична рекомендація.

У масовій свідомості розуміння морального боргу залежить від уявлення про співвідношення добра і зла. Тут можна згадати В.Лефевра «Алгебра совісті», в якій показано, що моральні оцін­ки бувають двох видів. Для одних людей добро + зло = добро (гарне не зіпсуєш), для інших добро + зло = зло (ложка дьогтю псує бочку меду). Згідно з цими двома підходами може бути зовсім по-різному зрозумілий моральний обов'язок.

Перший підхід (добро + зло = добро) говорить про обов'язок людини радикально уникати будь-якої нетерпимості, йти на ком­проміси, вести політику погоджень, шукати золотої середини. Обов'язок у цьому випадку диктує відмову від будь-якого на­сильства, тому що при цьому добро обертається на зло. Якщо ж добро залишиться самим собою, нескінченною і терпеливою доб­розичливістю, то воно розчинить у собі зло.

Другий підхід (добро + зло = зло) робить моральним обов'яз­ком наступ добра, його експансію. Зло повинно знищуватися, викорчовуватися, інакше воно зіпсує добро, отруїть чисте джере­ло. Зло не повинне пускати коренів і давати плодів, а для цього «добро має бути з кулаками».

У реальному житті в людей, як правило, присутні, доповню­ючи один одного, обидва підходи. Однак залежно від конкретних обставин переважає то одне, то інше уявлення про моральний обов'язок: іноді ми вважаємо себе зобов'язаними йти на комп­роміс, а часом стверджуємо, що наш головний обов'язок - бо­ротьба і радикальне протистояння чужій думці чи поведінці. Можна також виділити види культур, де переважає одна з по­зицій, а також визначити типи особистості, схильні до компроміс­ного чи конфронтаційного розуміння морального обов'язку.

Уявлення про моральний обов'язок як безкорисливу невибір-кову доброзичливість містить у собі заборону на однозначний і категоричний осуд інших - тих, хто не відповідає ідеалу. Мо­ральний обов'язок належить у першу чергу собі самому. Саме до себе людина повинна пред'являти найвищі моральні вимоги, не прагнучи при цьому хтиво викривати інших у недосконалості. Рівність, яка диктується моральним обов'язком, зобов'язуюче ним ставлення до іншого як до мети, нікому не дозволяє ставати в позу верховного судді, здатного зверхньо страчувати і милува­ти. «Не судіть, так не суджені будете». Метою істинно моральної людини, підкреслює І.Кант, є своя досконалість і чуже щастя, але не навпаки [1].