Житлово-комунальне господарство.

Це складний комплекс підгалузей, завданням яких є задоволення комунальних, побутових і соціально-культурних потреб населення. До його складу вхо­дять житлове господарство, санітарно-технічні підприємства, служ­би інженерних мереж і споруд, транспорт, енергетичне госпо­дарство, всі види зовнішнього благоустрою, протипожежна охо­рона, служби обрядових і спеціальних послуг.

Найважливішими показниками програми житлового будівництва є введена в дію загальна житлова площа, кількість квартир, ліміт капітальних вкладень.

Обсяг житлового будівництва в регіоні на перспективу визна­чають за потребами у житлі з урахуванням розселення, прогноз­них даних про зростання промислового виробництва, перспек­тивні чисельність і структуру населення, санітарно-гігієнічні норми житлової площі (або норми можливого забезпечення житлом) на одного жителя в перспективному періоді. Враховують також вибуття житлової площі (знесення старих, ліквідація непридатних для проживання приміщень, знесення у зв'язку з реконструкцією населеного пункту).

Необхідний приріст житлової площі:

 

П = НЧ – Пн + Вж

 

де Н – норматив житлової площі на одного мешканця; Ч – перспективна чисельність населення; П – наявність житлової площі на початок прогнозного періоду; Вж – вибуття житло­вої площі в прогнозному періоді.

Побутове обслуговування.

Належне побутове обслуговування населення сприяє економії суспільної праці, витрат, раціональ­ному використанню вільного часу, зближенню рівнів життя міських і сільських жителів.

Побутові послуги охоплюють сотні видів діяльності, які можна згрупувати таким чином: ремонт і індивідуальне пошиття взуття, швейних, хутрових, шкіряних виробів, головних уборів і текстильної галантереї; ремонт, пошиття і в'язання трикотажних виробів; ре­монт побутових машин і приладів; ремонт і виготовлення метало­виробів, меблів; ремонт і техобслуговування транспортних засобів індивідуального користування; хімчистка і фарбування; послуги пралень, фотографій і фотокінолабораторій; ремонт і будівництво житла на замовлення населення; послуги лазень і душових, перу­карень, прокатних пунктів; транспортні, ритуальні та інші послуги.

Прогноз попиту на побутові послуги здійснюється за допомо­гою методів: економіко-математичного і нормативного. Економіко-математичний метод ґрунтується на дослідженні динамічних чинників, що впливають на формування попиту.

Нормативний метод ґрунтується на застосуванні раціональних норм споживання окремих видів побутових послуг на душу на­селення. Науковими критеріями задоволення потреб населення в побутових послугах є нормативи споживання. Вони передба­чають раціональне забезпечення населення одягом, взуттям, меб­лями, предметами домашнього вжитку тощо. Оскільки потреби в послугах змінюються досить швидко, то нормативи доцільно розробляти на відносно нетривалий період (до 5 років).

Пасажирський транспорт і засоби зв'язку.

Головне зав­дання пасажирського транспорту – максимальне задоволення потреб населення у перевезеннях. Пасажирські перевезення в межах регіону поділяють на внутрішньо-міські та внутрішньо-районні або на сільські та міжрайонні.

Для аналізу роботи пасажирського транспорту і визначення перспектив його розвитку в регіоні застосовуються такі показни­ки: кількість перевезених пасажирів у міжрайонному сполу­ченні і пасажирообіг (в тому числі по видах транспорту); середня відстань перевезень одного пасажира окремими видами транспорту; довжина автомобільних шляхів загального корис­тування, в тому числі з твердим покриттям; будівництво нових автомобільних шляхів; реконструкція доріг; обсяг капітальних вкладень на будівництво і реконструкцію доріг; площа тери­торії; протяжність транспортних шляхів на 100 км² території.

Обсяг пасажирських перевезень всіма видами транспорту визначають за чисельністю населення та його транспортною ру­хомістю, розміром і структурою території обслуговування (відпо­відно до її планування) та зумовленою цим середньою дальністю поїздок пасажирів. Дані про середньорічну чисельність населення беруть з відповідної статистичної звітності.

 

Q = Н х В,

 

де Н – чисельність населення регіону; В – транспортна ру­хомість населення.

Транспортна рухомість населення – це кількість поїздок у розрахунку на одного жителя на рік. Вона дорівнює частці від ділення загальної кількості пасажирів, що перевозяться всіма видами транспортних.засобів у регіоні, на кількість жителів регіону.

Прогноз пасажирських перевезень має ґрунтуватись на вивчен­ні пасажиропотоків, зокрема їх динаміки за минулі роки і наміченого зростання транспортної рухомості населення. Прогноз­ні показники пасажирообігу потім коригують з урахуванням сфер доцільного використання різних видів транспорту, їх про­пускних спроможностей.

Органи територіального управління повинні особливу увагу приділяти внутрішньоміським перевезенням, Внутрішньоміський пасажирообіг залежить від визначеної на перспективу чисельності міського населення, його транспортної рухомості та середньої даль­ності поїздок. Тому періодично досліджують пасажиропотоки по періодах доби, днях тижня, місяцях року, напрямах. Регіональні органи управління розробляють (за погодженням з територіаль­ними транспортними організаціями) схеми маршрутів автобусів.

В обґрунтуванні необхідності розширення засобів зв'язку треба зазначити заходи щодо найбільш повного задоволення потреб населення в послугах поштового, телеграфного і телефон­ного зв'язку, радіоточках і телебаченні, а також щодо розпов­сюдження періодичних друкованих видань з цих питань.

Прогнозування розвитку засобів зв'язку пов'язане з розробкою показників приросту кількості відділень зв'язку, телефонних станцій, телефонів-автоматів, абонентів міського і сільського телефонного зв'язку, трансляційних радіоточок, довжини телефонних міжміських ліній, потужності міських та сільських телефонних станцій тощо.

Основними показниками виробничо-фінансової діяльності підприємств зв'язку є: обсяг продукції (кількість вихідного, вхідного і транзитного обміну – листів, грошових переказів, посилок, періодичних видань, міжміських телефонних розмов, телеграм); пробіг транспорту, який перевозить пошту; кількість обслуговуючих каналів; довжина ліній зв'язку та ін.