Поняття суспільства у філософії. Основні підходи до розуміння суспільства. Суспільство як самоорганізуюча і саморозвиваюча система.

Соціальна філософія, як одна з галузей філософського знання, визначає специфіку і тенденції розвитку людського суспільства, механізми його утворення та закони існування, місце в ньому людини, соціальну будову суспільства, рівні і форми його організації, спрямованість та сенс людської історії, духовні основи суспільства.

Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності людей відокремлювати себе від природи. Філософія визначає три основні групи факторів, які обумовлюють розвиток людського суспільства: праця (специфічно людська доцільна діяльність), спілкування (колективний характер діяльності і життя), свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності).

Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність всіх форм і способів взаємодії і об'єднання людей. В такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії. Суспільство як система взаємодії людей визначається певними внутрішніми суперечностями — між природою і суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю. Ці зв'язки стали основою для розробки різноманітних соціологічних концепцій суспільства. Одні з таких теорій нехтують якісною різницею між суспільством і природою (натуралістичні концепції), інші — абсолютизують її (ідеалістичні вчення). В певних теоріях визначається первинність індивідуального начала в суспільстві (М.Вебер, Т.Парсонс, П.Сорокін), в інших — вихідними є надіндивідні соціальні структури (Е.Дюркгейм, К.Маркс). В сучасній соціальній філософії усвідомлення поняття «суспільство» пов'язане з інформаційною революцією, з новим баченням світу. Формується загальнопланетарна цивілізація на засадах, з одного боку, єдності і неподільності світового співтовариства, з другого — множинності, відносної незалежності і різноманітності народів, культур.

В розумінні поняття «суспільство» потрібно виділяти два аспекти, два виміри — індивідуальний і соціальний. По-перше, суспільство — це самі люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища є врешті-решт результатом дій індивідів, їхніх цілей, бажань, думок, вільного вибору. Причому діють ці індивіди не відокремлено один від одного, тому суспільство є не просто сукупністю індивідів, а відкритою системою їх спілкування, взаємозв'язків і взаємодій. По-друге, суспільство є такою системою, що здатна до саморегуляції. Процес упорядкування та організації суспільних відносин породжує відносно самостійні і незалежні від індивідів форми суспільної інтеграції і регулювання відносин між індивідами, між соціальними спільнотами, між людиною і природою (виникає система норм і правил, прав іобов'язків, заборон і дозволів). Люди знаходяться в залежності від об'єктивних умов і обставин життя, але разом з тим створюють і змінюють ці обставини.

Роль географічного природного середовища у житті суспільства. Демографічні чинники суспільного розвитку. Матеріальні основи розвитку суспільства. Політична система суспільства. Громадське суспільство: поява, основи, ознаки.

Відношення суспільства і природи є складною і багато аспектною проблемою. Адже і суспільство, і природа є об'єктами дослідження багатьох наук. Ми розгля­немо філософський аспект їхнього співвідношення, зокрема, єдність і відмінність суспільства і природи, аналіз системи "суспільство — природа", основні етапи роз­витку взаємодії суспільства і природи, сучасну екологічну ситуацію, шляхи і методи розв'язання соціально-екологічних проблем.

Що являють собою суспільство і природа? Поняття "природа" в науковій літературі вживається у двох значеннях. У широкому розумінні слово природа охоплює і суспільство, і навколишній світ у всій багатоманітності своїх проявів, тобто є синонімом Всесвіту. У вузькому розумінні природа — це частина світу, яка, умовно кажучи, протистоїть суспільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе суспільство. Саме під таким кутом зору у даному розділі розглядається проблема взаємодії суспільства і природи.

Поняття "суспільство" багатогранне: це сукупність форм спільної діяльності людей, що історично склалася, а також система, яка охоплює всю сукупність умов соціальної життєдіяльності людей та їхні відносини один з одним і з природою.

Природа первинна. Нашій планеті кілька мільярдів років. Ми з'явилися в природі зовсім недавно і є наймолодшими жителями її, якщо порівнювати з іншими видами і формами життя. Наукою і практикою доведе що матеріальну єдність природи, в якій народжуються і розвиваються якісно нові види матерії та форми руху. На певному етапі еволюції нашої планети з'являється органічна матерія, біологічна форма руху, на основі якої у свою чергу виникає більш висока форма матеріального руху соціальна.

Сучасна наука виходить із того, що виникнення життя на Землі є результатом саморуху і розвитку матерії при наявності відповідних природних умов. Це стало можливим завдяки тому, що наша планета перебуває на найбільш оптимальній віддалі від Сонця — 150 млн. км. Як стверджують природознавці, Земля була б покрита льодом, якби вона перебувала на 16 млн. км далі від Сонця. З іншого боку, якби вона була на 16 млн. км. ближче до Сонця, то вся вода випарувалася б. І в першому, і в другому випадках життя на Землі було б неможливим.

З виникненням життя сформувалась частина планети Земля, яку називають біосферою, тобто сфера взаємодії живої і неживої матерії. Багато таємничого і за­гадкового є в історії розвитку життя на Землі, але незаперечним є те, що людина — частина природи.

Природа є необхідною умовою матеріального життя і суспільства, зокрема фізичного і духовного життя людини, джерелом ресурсів, що використовуються у виробництві, одночасно вона є і середовищем існування суспільства. Єдність суспільства і природи обумовлюється процесом матеріального виробництва.

Визначаючи взаємозв'язок людини, суспільства і природи, відзначимо, що вони є не тотожними, а специфічними частинами матеріального світу. Природа й історія є двома складовими елементами того середовища, в якому ми живемо. Але на відміну від інших природних істот, людина — не просто природна істота, а людська природна істота, тобто істота, яка існує для самої себе.Перебуваючи в тісному взаємозв'язку, природа і суспільство утворюють систему "суспільство — природа", яка функціонує відтоді, відколи з'явилася людина з властивим їй практичним способом ставлення до природи. Система "суспільство — природа" передбачає пі-1 знання людиною природи, її використання і перетворення. Свою цілісність ця система могла зберегти при одночасному цілеспрямованому розвитку обох елементів природи і суспільства.

Щоб зрозуміти і дослідити матеріальну систему "суспільство — природа", необхідно враховувати всю сукупність зв'язків, взаємовпливів і взаємовідносин, що утворилися й існують у географічній оболонці Землі. її компоненти утворюють єдине й нерозривне ціле і є особливим явищем природи. Географічна оболонка складається з атмосфери, літосфери, гідросфери і біосфери. В цій оболонці відбуваються різноманітні процеси з неорганічними і органічними речовинами; матерія зазнала складної еволюції, внаслідок чого з'явились різноманітні форми життя, вищою з яких є людське суспільство.

Одним із найважливіших понять соціальної філософії є поняття географічного середовища. Людина живе на Землі в межах тоненької сфери, саме тут вона реалі­зує свої творчі сили. Ця зона називається географічним середовищем (від грецьких де — Земля і grapho описую, пишу). Географічне середовище — це сукупність предметів живої і неживої природи, залучених на даному етапі розвитку суспільства у процес суспільного життя і які, таким чином, є необхідними умовами існування і розвитку суспільства. До географічного середовища належать земна кора із корисними копалинами, ґрунти, луки, ліси, води, болота, рослинний і тваринний світи, дороги, села, міста, нижня частина атмосфери. Тобто та частина природи, яка є об'єктом діяльності людини і насамперед виробництва. Із розвитком суспільства географічне середовище розширюється, до його складу залучаються дно океанів, Північний і Південний полюси, різноманітні родовища, космічний простір тощо. Змінюється і його роль у житті людини.

На перших етапах розвитку суспільства важливе значення мали багатий рослинний і тваринний світ, родючість ґрунтів, сприятливий для життя людини клімат, багато інших важливих складових. І це зрозуміло, навіть життя як явище природи могло виникнути лише за сприятливих умов. У подальшому географічне середовище, його умови або прискорювали, або гальмували розвиток суспільства. Для порівняння можна зіставити темпи соціального розвитку народів Африки, які жили в умовах тропічних лісів або в пісках Сахари, Італії, Франції, Іспанії, Німеччини, якутів, евенків тощо. В даному випадку мова йде лише про вплив на життя людини виключно природних умов.

Із розвитком суспільства географічне середовище не тільки розширюється (територіально) у просторі, а й якісно змінюється, зокрема створюється нова природа: нові сорти дерев, рослин, нові породи тварин (методами селекції), великі площі земної поверхні займають культурні насадження (сади, парки, ліси), створюються нові міста, дороги, річки, озера, будуються електростанції штучні моря тощо. Тисячу років тому земна поверхня була значно іншою, не кажучи вже про рослинний і тваринний світ. Ми не стверджуємо, що ці зміни на користь людству і- природі, — це окреме питання. Але абсолютно однозначно, що наш сучасник живе практично в інших природних умовах, ніж його предок тисячу років тому на тій же території. Наприклад, у великих містах сьогодні майже обов'язкові атрибути: трамвай, тролейбус, багатоповерхові будинки, асфальтові і бетонні дороги, електромережі, радіо, телебачення, телефонний зв'язок тощо. Таким чином, людина постійно змінює і вдосконалює географічне середовище у відповідності з потребами розвитку суспільства.

Закономірно, що і географічне середовище суттєво впливає на саму людину. Умови життя формують стиль і спосіб життя людей, їхню психологію, звичаї, традиції, форму одягу, специфіку харчування. Зайве переконувати, що за темпераментом, звичаями, традиціями, способами ведення господарства, полювання, відпочинку італійці, іспанці або грузини відрізняються від шведів і якутів.

На ранніх етапах розвитку суспільства географічне середовище відігравало провідну роль. Із розвитком виробництва, культури все більшого значення набувають стан економіки, виробництва, науки, техніки, освіти, і культури в цілому. Для прикладу можна порівняти темпи і рівень соціального розвитку, наприклад Японії і Китаю або Німеччини і Росії.

3. Сутність та структура духовного життя суспільства, поняття „культура" як єдність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством.

Дослідники культури, нараховують у світовій культурі близько 250 її визначень. Це пояснюється специфічними інтересами конкретних наук, що вивчають культуру, різноманітністю світоглядних позицій і навіть неоднаковістю підходів в рамках одного світогляду. Поняття "культура" латинського походження і спочатку означало обробіток ґрунту, догляд, покращення. Походження слова "культура" явно виявляє зв'язок з людською працею, з активною перетворюючою діяльністю. Згодом цей термін набув й іншого значення - освіченість, вихованість людини. Якщо перше значення було більше пов'язано з матеріальним виробництвом, то друге - з духовним. Найчастіше культура пов'язувалася тільки з сферою чисто духовною, пізнавальною, естетичною, моральною сферами, що, звичайно ж, неправомірно. Поняття культури охоплює як матеріальні, так і духовні цінності, створені людиною.

Однак культура створюється індивідами, конкретними людьми, і водночас - всім людством; вона - явище загальнолюдське, хоч дуже довго і не сприймалося як таке. Розглянемо це на прикладі знарядь праці. Кожне створене людиною знаряддя праці, нехай це буде кам'яний ніж у первісному суспільстві, являє собою втілення пізнавальних пошуків, бажань, діяльних здібностей того, хто його створив. Ніж є "опредмечеиий" результат волі, бажань, пошуків, здібностей творця, чи, кажучи філософською мовою, результат опредмечених сутнісних сил людини. Людині другого покоління (сину творця) необхідно навчитися володіти цим ножем, а також виробляти такий же ніж для майбутніх поколінь, тобто набути тих здібностей, які "матеріалізував" батько у своєму творінні - ножі. Тобто "розпредметити", "привласнити" ці батьківські здібності, дитина, наприклад, оволодіває ложкою, вилкою, ножем: вона засвоює здатність, "закладену" в ці предмети попередніми поколіннями. Нащадки, які не одержали від предків цих чи інших предметів, скажімо, колеса, важелі, сірники, млин тощо, змушені були б все таки починати спочатку - "винаходити велосипед". Отже, стає зрозумілим, що до культури належать не лише результати праці діяльності людини, а й сам цей процес і здатність людини використовувати і створювати нові предмети праці. Очевидно, важливим компонентом культури виступає сама людина, індивід.

Якщо ми візьмемо сферу духовну - пізнання, естетичного й художнього, а також морального освоєння світу, то побачимо той же процес формування знань, естетичних і моральних цінностей, передачі їх наступним поколінням і освоєння цих цінностей останніми. Тут відбувається "опредмечування" і "розпредмечувания" внутрішнього світу людей, збагачення духовної культури і тим самим - саморозвиток людства. Культура будучи результатом спільних зусиль багатьох поколінь людей, роду "людина" визначає, що люди перестали бути тваринами, наскільки засвоїли людський спосіб життєдіяльності. Культура - це мірило приборкання зоологічного начала в людині і спосіб його приборкання.

Отже - це специфічний спосіб організації і розвитку людської, діяльності, представлений у продуктах матеріального і духовного виробництва, в системі соціальних, суспільних норм, цінностей, знань, в системі відношень до світу і до себе, в сукупності діяльніших здібностей його освоєння і перетворення. При цьому необхідно розрізняти матеріальну культуру - засоби виробництва і засоби споживання, способи практичної діяльності щодо їх діяльності й використання. До духовної культури слід віднести ідеї, наукові знання, твори мистецтва, цінності, систему духовних відносин, духовний світ людей, їх діяльність щодо освоєння і створення духовних цінностей. Виходячи з такого розуміння культури, можна зробити висновок: основна функція культури людинотворча, людиностворювальна, людиноформуюча: якою мірою індивід опанував культурою людства, роду "людина", якою мірою він живе життям роду, такою мірою сам він є людиною.