Земельні й агрокліматичні ресурси

Земля - один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх сфер господарської діяльності. Особливості земельних ресурсів полягають у тому, що вони не можуть бути замінені ніякими іншими видами ресурсів, і вони можуть використатися лише там, де перебувають. У цьому розумінні про землю можна говорити як про територіальний ресурс.

Україна має дуже зручне економіко-географічне положення й практично вся її територія придатна для промислового, транспортного й сільськогосподарського освоєння.

Освоєння території можна оцінити багатьма економічними й соціальними показниками з розрахунку на одиницю площі: густотою сітки поселень, щільністю транспортної мережі й кількістю сільськогосподарських угідь.

Максимальний рівень освоєння мають здавна заселені західні й центральні області України, а також промислові регіони Придніпров'я й Донбасу. Найбільш низький рівень розвитку соціальної й транспортної інфраструктури (при високому сільськогосподарському освоєнні) характерний для південних областей України. Тільки відносно вузька смуга Чорноморського узбережжя й територій, які прилягають до устя великих рік, мають значно більше високий рівень освоєння й відповідну більше високу оцінку як територіальний ресурс.

В Україні частка сільськогосподарських угідь у загальній структурі земель становить 70 %, орних земель — понад 55 %, що є одним з найвищих показників у Європі й світі.

Використання земельних ресурсів у сільському, лісовому, водному й рекреаційному господарстві, умови роботи всіх галузей економіки, роботи й відпочинку людей залежать від кліматичних умов тієї або іншої території. В останнє десятиліття кліматичні умови усе більш широко оцінюються як природні ресурси - насамперед агрокліматичні, а також ресурси сонячної й вітрової енергій.

Температурний режим повітря й ґрунту в об'єднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи в ґрунті становлять агрокліматичні ресурси території.

Мінеральні ресурси

Україна посідає провідне місце у світі за запасами і видобутком багатьох корисних копалин (титану, цирконію, урану, літію, а з нерудних корисних копалин — графіту, каоліну, вогнетривких глин, сірки, калійних солей, декоративного каміння, видобутку вугілля, марганцевих та залізних руд, титану, графіту, каоліну тощо), їх частка становить 12,3 % загальносвітових запасів залізних руд, близько 43 % марганцевих.

В Україні створено потужну мінерально-сировинну базу, що містить близько 20000 родовищ та рудопроявів корисних копалин, з них 7829 родовищ (97 видів мінеральної сировини) мають промислове значення та враховуються Державним балансом запасів корисних копалин. У вартісному виразі запаси цих родовищ оцінюються 7,5 трлн дол. США.

Мінерально-сировинні ресурси належать до невідновних, оскільки процес їх природного відновлення досить тривалий. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на такі групи: паливно-енергетичні, рудні та нерудні.

Багата Україна рудними корисними копалинами, насамперед, рудами чорних металів. На її території сконцентроване до 20% світових ресурсів марганцевих руд (у т.ч. майже 50% багатих руд) і понад 5% запасів залізних руд. Найбільші їхні басейни й родовища розташовані в південній частині Українського кристалічного щита.

Територія України в цілому багата нерудними корисними копалинами й тому її соціально-економічний комплекс практично повністю забезпечений ресурсами будівельних матеріалів і значною мірою - покладами гірничо-хімічної сировини.

Водні ресурси

Завдяки своїм унікальним фізичним і хімічним властивостям вода широко використається у всіх областях виробничої й невиробничої сфер. Найбільшу цінність мають чисті прісні води, дефіцит яких усе більше відчувається в Україні. Водні ресурси республіки становлять поверхневі (річки, озера, водоймища, ставки) і підземні води.

Водні ресурси поповнюються за рахунок транзитного стоку Дунаю (удвічі більший, ніж стік всіх річок України), Дніпра, Сіверського Дінця й сумарно становлять майже 210 км³. Частина поверхневого стоку (Тиса, Прут, Західний Буг та ін.), загальним обсягом 14 км³, виходить за межі України.

Усього на території України понад 73 тис. річок. В середньому водозабезпечення одного жителя країни водою місцевого стоку становить 1000 м³, що майже у 18 разів менше, ніж у Росії. Найвище водозабезпечення жителів у західних і північних областях. Ресурси підземних вод становлять 5,6 км³.

З 3 тис. озер, у тому числі 2,5 км³ прісної, 80 водосховищ і 20 тис. ставків мають запас води 24 км³. Штучні водойми створено на Дніпрі, Південному Бузі, Сіверському Дінці. Вони займають територію понад 7 тис. км², а це означає, що власне стільки орних земель було вилучено в Україні з сільськогосподарського обороту.

Запаси підземних вод в Україні становлять майже 20 км³ і зосереджені в основному на півночі і заході. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні країни. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені в 84 родовищах, з них 35 експлуатуються.

У Карпатах, Закарпатській області і на півострові Крим, у Кримських горах на глибині понад 500 м є термальні води, які ще недостатньо вивчені.

Споживання води в Україні щороку зростає. Найбільшим споживачем води є промисловість, на другому місці - сільське господарство - 15 км³, на третьому - комунальне - 4 км³.

Берегова лінія України становить майже 2 тис. км. Чорне море (майже 420 тис. км²) має велике господарське значення. Тут водиться 180 видів риб, більшість яких промислові.

Азовське море (майже 40 тис. км²) характеризується багатим видовим складом живих організмів (350 видів риб). Його мілководність, що зумовлює добре прогрівання води, сприяє широкому використанню узбережжя для відпочинку й лікування людей.

Лісові ресурси

Ліси України виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції і мають обмежене експлуатаційне значення. Ліс є джерелом деревини, будівельних матеріалів, сировини для деревообробної, меблевої, целюлозно-паперової та інших галузей промисловості.

При раціональному веденні лісового господарства і лісокористуванні ліси вважаються невичерпними. Проте в Україні їх дуже мало, що негативно позначається на забезпеченні лісоспоживачів ресурсами деревини й екологічній ситуації.

Україна належить до лісодефіцитних держав. Ліси України розміщені по території нерівномірно: в Поліссі — 29 % площі регіону, Лісостепу — 14 %, Карпатах — 40 %, Степу — 5 %, Криму (в основному в горах) — 10 %. Хвойні насадження займають 42,2 % від загальної площі вкритих лісом земель, твердолистяні — 43,2 %, м’яко листяні — 13,6 %.

Загальна площа лісів України становить близько 10 млн. га, з них лісовою рослинністю вкрито 9,4 млн. га. Лісистість становить 15,6 % площі країни. Такий показник для України є досить низьким порівняно з багатьма країнами Європи і потребує поступового збільшення до 20—22 % в цілому по Україні з відповідною диференціацією за регіонами. Тривалий час вирубка лісів перевищувала науково обґрунтовані норми, що спричинило деградацію і виснаження лісосировинної бази. Тому актуальним є перехід від "ресурсного" до "біосферного" напрямків лісокористування.

Дані Державного лісового кадастру свідчать, що ліси в областях України розміщені вкрай нерівномірно.

Рекреаційні ресурси.

Майже в усіх областях України є рекреаційні ресурси, серед яких домінують санаторно-курортні. Всесвітньовідомий своїми санаторно-курортними умовами Південь України (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Донецька області і Автономна Республіка Крим). Унікальний за своїми можливостями Південний берег Криму. Крім кліматичних ресурсів район багатий на ресурси грязей для організації лікувальних закладів.

Ще одним за важливістю рекреаційних ресурсів є район Карпат, який вирізняється добрими умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. В Сваляві, Синяві та Усть-Чорній є мінеральні води. Особливо багата на мінеральні води Львівська область (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), лікувальні грязі є в с. Чорне Івано-Франківської області і с. Конопківці Тернопільської області. На межі Тернопільської та Хмельницької областей відкрито потужні запаси мінеральних вод (Сатанів, Гусятин).

У рекреаційних цілях використовується місцевість Західного Полісся, особливо Щацькі озера.

У Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Кіровоградській областях є запаси радонових вод, а в Полтавській (Миргород) — хлоридно-натрієві води. Відомий своїми лікувальними можливостями Слов'яногорськ (Донецька обл.).

Економічна оцінка основних видів природних ресурсів України

В економічній науці питання оцінки природних ресурсів розглядається, як правило, диференційовано за окремими видами: земля, вода, ліс, корисні копалини. Всі дослідження пов'язують завдання з оцінки із забезпеченням максимального ефекту в галузях економіки при використанні певного природного ресурсу.

Завданням економічної оцінки об'єкта природокористування є оптимальне використання просторового обмеженого комплексу (ПОК), тобто створення найбільш раціональної (оптимальної) системи водокористування, водоспоживання і землекористування з урахуванням економічних та соціальних факторів на певний розрахунковий рівень (період).

Предметом економічної оцінки об'єкта природокористування є його суспільна споживча вартість як просторового базису розміщення виробництва, засобів виробництва і предмета праці, скарбниці корисних копалин та сировини, джерела води і біологічних ресурсів.

Методологічні основи економічної оцінки природних ресурсів встановлюють завдання оцінки, критерії, показники оцінки та методи їх розрахунку. Все це формує певний, чітко окреслений напрям в оцінці природних ресурсів, що називається методологічним підходом.

В економіці досліджуються різноманітні підходи до оцінки природних ресурсів і встановлення розмірів плати за їхнє використання, їх класифікують за такими групами:

Затратний підхід. За ним оцінка природних ресурсів проводиться за розміром затрат на їх добування, освоєння чи використання.

Результативний підхід. Відповідно до нього, економічну оцінку (вартість) мають тільки ті природні ресурси, які дають дохід. Інакше кажучи, вартість ресурсу визначається грошовим вираженням первинної продукції, яку одержують від експлуатації природного ресурсу, тобто різницею між одержаним доходом і поточними витратами.

Затратно-ресурсний підхід. Відповідно до нього, за визначення вартості природного ресурсу поєднуються затрати на його освоєння та дохід від використання.

Рентний підхід. Використання теорії ренти під час оцінки природних ресурсів визнається найдоцільнішим:

• за рентних оцінок „кращий" ресурс (використання якого дає більший дохід при однакових затратах) одержує більшу вартість;

• затрати на освоєння ресурсу зорієнтовані на деякий середній рівень і, отже, їх оцінка більш об'єктивна;

• обґрунтована необхідність розрізняти власника ресурсу та його користувача для виникнення категорії рентних платежів;

• рентні оцінки враховують фактор обмеженості природного ресурсу.

Відтворювальний підхід. Це порівняно новий підхід, оскільки пов'язаний з необхідністю відтворення природних ресурсів та екологічною кризою. Суть його полягає в тому, що сукупність утворюючих середовище (відновлювальних і не відновлювальних) природних ресурсів на визначеній території та стан навколишнього середовища, наближені до природного (заданого) рівня, розглядається як деякий стандарт, відправний рівень. У такому разі використання будь-якого природного ресурсу має передбачати його відновлення у попередній якості (для відновлювальних ресурсів) і кількості чи компенсації (для не відновлювальних) з урахуванням не погіршення стандарту якості довкілля в цьому місці. Вартість природного ресурсу буде визначатися як сукупність затрат, необхідних для відтворення (чи компенсації втрат) ресурсу на визначеній території. Цей підхід передбачає потенційний дефіцит природних ресурсів і, в багатьох випадках, може призвести до їх завищених оцінок.

Монопольно-відомчий підхід є різновидом затратного, бо розмір платежів за використання природних ресурсів має відповідати потребам фінансового забезпечення діяльності спеціалізованих державних служб, які в цей час проводять монопольне розпорядження (управління) природними ресурсами. У Законі України " Про охорону навколишнього природного середовища" цей підхід знайшов відображення в поділі плати за використання природних ресурсів на два види — плата за право використання і плата на відтворення і охорону природних ресурсів. Другий вид - це компенсація затрат спеціальних відомств, які проводять відтворення й охорону природних ресурсів.

Контрольні питання

1. Яка існує класифікація природних ресурсів?

2. Охарактеризуйте забезпеченість країни земельними, водними, лісовими, рекреаційними ресурсами.

3. Як розміщуються мінерально-сировинні ресурси на території України?