Поняття та елементи міжнародного ринку цінних паперів

Міжнародний ринок цінних паперів - це торгівля цінними паперами між нерезидентами, на також торгівля цінними паперами, деномінованими в іноземних валютах.

За традиційним визначенням Банку міжнародних розрахунків (Базель), емісія цінних паперів на міжнародному грошовому або борговому ринку в певній країні охоплює три різновиди емісій:

• емісії цінних паперів нерезидентами в національній або іноземній валюті на внутрішньому фінансовому ринку країни;

• емісії цінних паперів резидентами в іноземній валюті;

• емісії цінних паперів резидентами в національній валюті, призначені для продажу іноземним інвесторам.

Міжнародний ринок цінних паперів утворюється складною системою національних і міжнародних фінансових інструментів та інститутів. Цей ринок здатний створювати фінансові активи з різноманітними характеристиками: від короткострокових боргових інструментів до "вічних" облігаційних позик та акцій.

Міжнародний ринок цінних паперів охоплює два великих сегменти. Це, по-перше, іноземні ринки — фінансові ринки держав, на яких укладаються угоди щодо фінансових активів нерезидентів — іноземних цінних паперів. На таких ринках діють як внутрішні, так і іноземні інвестори й емітенти. Іноземні фінансові ринки підпорядковані законам окремої держави і функціонують у межах певної національної економічної політики. Це означає, що обіг іноземних цінних паперів регулюється законодавством тієї країни, де вони були випущені. Іноземні ринки належать до традиційних міжнародних фінансових ринків.

Другий сегмент — євроринок, де здійснюється обіг цінних паперів, грошовим компонентом є валюта, що перебуває в руках нерезидентів країни її походження (Європапери)

Згідно з Директивою Комісії ЄС № 89/298/ЕЕС, європапери — це обігові цінні папери, які:

• проходять андеррайтинг і розміщуються за посередництвом синдикату, щонайменше два учасники якого зареєстровані е різних країнах;

• пропонуються у значних обсягах в одній або більше країнах, зі винятком країни реєстрації емітента;

• можуть бути початково придбані (у тому числі й шляхом підписки) лише за посередництва кредитної організації або іншої фінансової інституції.

Євроринок не підпадає під юрисдикцію окремої держави, отже, не регулюється її законодавством, хоча учасники ринку мають діяти в рамках законів тієї країни, де вони здійснюють операції.

У склад кожного з даних сегментів міжнародного ринку цінних паперів входять кілька взаємозалежних секторів, доступність яких для позичальників з часом змінюється. Вони представлені інструментами, різними за формою і структурою: строками сплати, системою процентних ставок, природою гарантій, зобов'язаннями тощо.

За природою залучення фінансування міжнародний ринок цінних паперів складається з:

·ринку боргових цінних паперів (ринку позичкових капіталів)

· ринку прав власності.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів охоплює ринок міжнародних облігацій і ринок середньострокових нот, а також цінні папери грошового ринку. Інструменти ринку позичковій капіталів засвідчують боргові відносини між позичальником (емітентом цінних паперів) і кредитором (інвестором). Міжнародний ринок титулів (прав) власності представлений міжнародними акціями та іншими правами власності, що є похідними від акцій інструментами, зокрема такими, як депозитарні розписки Інструменти цього ринку засвідчують відносини власності й підтверджують права на співволодіння корпорацїї-емітента.

Залежно від типу емітента міжнародний ринок цінних паперів поділяється на:

·ринки суверенних боргів

·ринки приватних боргів.

 Ринок суверенних боргів утворюється зобов'язаннями, випущеними нз міжнародний ринок урядовими інституціями або державними установами якоїсь країни. На таких ринках держава (уряд) залучає кошти для фінансування своєї діяльності, випускаючи боргові фінансові інструменти.

 Цінні папери, емітовані приватними фінансовими інституціями і нефінансовими корпораціями, утворюють ринок приватних боргів. На таких ринках виникають як потоки, що створюють борги, так і фінансові потоки, пов'язані з випуском і портфельним інвестуванням у титули власності — акції.

 

Міжнародний ринок цінних паперів

 

 

 

Рис 1. Схема міжнародного ринку цінних паперів

 

 

Ринок міжнародних облігацій

 

На світовому ринку облігацій обертаються два види цінних паперів: іноземні облігації та єврооблігації. Іноземна облігація — це цінний папір, що випущений нерезидентом у національному фінансовому центрі та в національній валюті. Емісія іноземних облігацій регламентується законодавством з цінних паперів країни-емітента, але на практиці їх обіг значною мірою відповідає принципам євроринків.
Класичні позики у формі вільного випуску облігацій на іноземному ринку цінних паперів грунтуються на принципі єдності місця (Нью-Йорк, Лондон, інший фінансовий центр), валюти (зазвичай валюта кредитора) та біржового котирування. Наприклад, французька позика на англійському фінансовому ринку випускалась у фунтах стерлінгів та купувалась англійськими інвесторами на основі лондонського котирування.
У сучасних умовах емітентами іноземних облігацій залишилися тільки провідні країни. Залежно від країни емісії іноземних облігацій мають спеціальні назви: Yankee Bonds — в США, Samourai та Shibosai Bonds — в Японії, Bulldog Bonds — у Великобританії, Rembrandt Bonds — у Нідерландах, Matador Bonds — в Іспанії та Chocolate Bonds — у Швейцарії.
З 1970-х років ХХ ст. почав активно розвиватися ринок єврооблігацій. Поява єврооблігацій пов’язана насамперед, з інтернаціоналізацією світового господарства та необхідністю забезпечити фінансові потреби транснаціональних корпорацій, передусім європейських. Поштовхом до розвитку цього ринку слугували обмеження, що були введені адміністрацією Д. Кеннеді у 1963 р. на використання іноземними позичальниками ринку капіталів США.
Єврооблігація — це борговий цінний папір на пред’явника, що випускається позичальником (як правило, в іноземній валюті) для отримання довгострокової позики на євроринку. Дохід за єврооблігацією сплачується один раз на рік, а погашення відбувається наприкінці терміну одночасним платежем або протягом певного терміну із фонду погашення.
До основних особливостей цього фінансового інструменту можна віднести те, що:
• єврооблігації розміщуються, як правило, одночасно на фінансових ринках кількох країн;
• єврооблігації купуються інвесторами різних країн на базі котирування їх національних бірж;
• емісія єврооблігацій меншою мірою підпадає під державне регулювання, не підпорядковується національним правилам проведення операцій з цінними паперами тієї країни, валюта якої є валютою позики;
• валюта єврооблігації не обов’язково має бути національною грошовою одиницею ні для емітента, ні для інвестора;
• єврооблігації, як правило, являють собою цінний папір на пред’явника (bearer bonds) з фіксованою відсотковою ставкою;
• гарантійне розміщення єврооблігацій здійснюється емісійним синдикатом;
• випуск та обіг єврооблігацій відбуваються згідно з правилами та стандартами, що встановилися на ринку;
• утримувачам єврооблігацій дохід сплачується у повному обсязі, без податку на відсотковий дохід (withholding tax), що стягується в країні емітента.
Приблизно 2/3 всіх єврооблігаційних позик припадає на корпорації, решта — приблизно однаковими частинами на уряди, урядові організації та міжнародні організації.
Найбільш поширеними методами розміщення єврооблігацій є:
• відкрита підписка серед необмеженого кола інвесторів (Public issue);
• приватне розміщення (Private placement).
Відкрита підписка здійснюється через гарантійний синдикат серед багатьох інвесторів у різних країнах світу. Подібні випуски майже завжди мають лістинг на біржі.
Гарантійний синдикат (underwriting syndicate) — це група фінансових установ (здебільшого інвестиційних банків), що беруть на себе зобов’язання з розміщення нових випусків цінних паперів.
Більша частина торгівлі єврооблігаціями здійснюється на поза-біржовому ринку. Угоди укладаються по телефону, за допомогою спеціалізованих торговельних та комунікаційних мереж (Bloomberg, Reuters), а також через агентів, що спеціалізуються на наданні посередницьких послуг.
Значна частина єврооблігацій входить до лістингу двох європейських фондових бірж: Лондонської або Люксембурзької.
Облігації міжнародного ринку можна поділити на три великі категорії:
1) облігації з фіксованою ставкою процента. Найбільш поширеним інструментом даної категорії є проста облігація (straight bond) — облігація з фіксованою відсотковою ставкою, без права дострокового погашення та конвертації в акції. Прості облігації мають серії щорічних купонів та називаються також «plain vanilla» (простий, без особливих умов та додаткових елементів);
2) облігації з плаваючою купонною ставкою. Найпоширенішим інструментом цієї категорії є нота з плаваючою ставкою (floating rate note, FRN). Це облігації, купонні платежі за якими один раз на шість місяців установлюються на рівні найбільш відомої та репре-зентативної процентної ставки грошового ринку (зазвичай ЛІБОР) плюс/мінус певна маржа, що визначається ступенем ризику;
3) облігації, що пов’язані з акціями емітента. Ця категорія поділяється ще на два класи:
• конвертовані облігації (convertible bonds). Це облігації, які за бажанням інвестора можуть бути конвертовані у прості акції того самого емітента. Майже не відрізняються від конвертованих облі-гацій обмінні облігації (exchangeable bonds), що можуть бути кон-вертовані в акції іншого емітента;
• облігації з варантами на акції (debt with warrant), що дають право на придбання (купівлю) акцій. На відміну від конвертованих облігацій, облігації з варантом на акції завжди сплачуються неза-лежно від того, чи використано право на підписку.