Заглавная страница
Избранные статьи
Случайная статья
Познавательные статьи
Новые добавления
Обратная связь

ТОП 10 на сайте

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Техника нижней прямой подачи мяча.

Франко-прусская война (причины и последствия)

Организация работы процедурного кабинета

Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний

Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Обработка изделий медицинского назначения многократного применения

Образцы текста публицистического стиля

Четыре типа изменения баланса

Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву

Мы поможем в написании ваших работ!

ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Влияние общества на человека

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Практические работы по географии для 6 класса

Организация работы процедурного кабинета

Изменения в неживой природе осенью

Уборка процедурного кабинета

Сольфеджио. Все правила по сольфеджио

Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления

Главная Избранные Случайная статья Познавательные Новые добавления Обратная связь FAQ

Тема:9 Управління постачанням, збутом та інфраструктурою підприємства

Стр 1 из 5Следующая ⇒

Тема:9 Управління постачанням, збутом та інфраструктурою підприємства

1. Управління операційною інфраструктурою підприємства

Слід зазначити, що результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від лат. infra - нижче, під та structura - побудова, розміщення) - це сукупність складових частин будь-якого об'єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об'єкта в цілому.

Виходячи з вимог сучасного виробництва, інфраструктура підприємства повинна задовольняти наступні основні вимоги:

> попереджати можливі порушення нормального і безперебійного ходу основного виробництва; мати профілактичний характер;

> забезпечувати гнучкість і мінімальну перебудову при переході в основному виробництві з однієї продукції на іншу;

> сприяти впровадженню технологічної й організаційної регламентації допоміжних процесів;

> сприяти випуску високоякісної продукції з найменшими витратами [25, с. 35].

Необхідно зазначити, щодо складу підрозділів виробничої інфраструктури підприємства, як правило, входять допоміжні цехи (інструментальний, ремонтно-механічний та ін.); обслуговуючі господарства (складські, транспортні й ін.); служби і ділянки в основних виробничих цехах (інструментальні комори, заточувальні та інструментальні ділянки, ремонтно-експлуатаційний персонал).

Рис. 9.1 Інфраструктура підприємства.

Склад і розмір цих підрозділів залежать від виду і характеру продукції, що випускається, типу й обсягу виробництва, спеціалізації цехів основного виробництва, наявності вданому регіоні сервісних підприємств по проведенню ремонтів технологічного устаткування, виготовленню оснащення. [25,с.36].

Подальшу роботу над темою доцільно спрямувати на вивчення цілей і завдань ремонтного господарства.

Варто зауважити, що організація і управління технічною експлуатацією і ремонтом основних виробничих фондів є головними завданням операційного менеджменту у виробничій інфраструктурі підприємства, як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері послуг.

Ремонтне господарство на виробничих підприємствах представлено:

> системою ремонтних засобів, що знаходяться в розпорядженні робітників основного виробництва і чергового ремонтного персоналу (дрібні деталі і ремонтні комплекти, змащення і т.п.);

> ремонтними ділянками в складі виробничих цехів, що розташовують невеликою кількістю універсальних, а іноді й спеціальних верстатів;

> ремонтними цехами (РЦ) чи майстернями (ремонтно-механічним цехом - РМЦ, електроцехом - ЕЦ);

> складськими приміщеннями (складами і коморами) для збереження запасних деталей, інструменту, дрібного устаткування, мастильних матеріалів.

> конструкторсько-технологічне бюро (КТБ), що виконує роботи, пов'язані з ремонтом, модернізацією і конструюванням нестандартного устаткування;

> планово-виробниче бюро (ППБ), що планує роботу ремонтних цехів і майстерень;

> бюро планово-попереджувальних ремонтів (БППР), що планує ремонтні роботи.

Схема керування ремонтним господарством на підприємстві представлена на рис 9.2.

Найширше застосування у практиці вітчизняних підприємств отримала система планово - попереджувальних ремонтів.

Системою планово-попереджувальних ремонтів (ППР) - це сукупність запланованих технічних і організаційних заходів щодо догляду, нагляду І ремонту устаткування, проведених по заздалегідь складеному плані з метою попередження прогресивного зносу, раптових виходів устаткування з ладу і підтримки його в працездатному стані.

Система ППР припускає догляд за устаткуванням; міжремонтне обслуговування; огляди, перевірку на точність, промивання устаткування і зміну мастила; періодичні планові ремонти малі, середні і капітальні [25].

Рис. 9.2. Схема управління ремонтним господарством підприємства:

1 - ремонтно-механічна ділянка (черговий механік);

2 - електроремонтна ділянка;

Склад, комора

У процесі самостійного вивчення студентам необхідно розглянути підходи до визначення ремонту.

Середній ремонт - це ремонт, при якому виконуються часткове розбирання основних вузлів устаткування, заміна і відновлення зношених деталей. Виконується такий ремонт без зняття устаткування з фундаменту.

Капітальний ремонт здійснюється тоді, коли вимагаються повне розбирання і ремонт базових деталей (станини, корпуса редуктора й ін.), заміна зношених деталей і вузлів. З капітальним ремонтом, як правило, поєднують модернізацію устаткування.

Інструментальний цех (ІЦ)

На великих підприємствах для забезпечення основного виробництва спеціальним інструментом і оснащення створюється ІЦ. Виробництво такого інструмента відноситься до одиничного і дрібносерійного типу. Це істотно впливає на структуру цеху, що складається з великої кількості ділянок: заготівельного, механічного, слюсарного, ковальського, термічного, штампів і прес форм, модельного й ін.

У процесі самостійного вивчення теми студентам необхідно ознайомитися з складом та основними завданнями енергетичного господарства.

Енергетичне господарство підприємства постачає його виробничі і господарсько-побутові служби усіма видами енергії (електроенергія, теплова енергія палива, пари, гарячої води) і енергоносіями (пара, стиснене повітря, гаряча вода) [25].

Схема управління енергетичним господарством представлена на рис 9.4.

Слід зазначити, що найбільш досконалою й економічною системою енергопостачання є централізована, коли підприємство одержує енергоносії з боку. Ефективність такої системи забезпечується надійністю і безперебійністю джерел постачання, а також зниженням витрат виробництва і капітальних витрат, пов'язаних з одержанням необхідних підприємству видів енергії.

Планування, організацію і управління енергогосподарством на великих підприємствах здійснює служба головного енергетика. На невеликих підприємствах енергетичне господарство значно спрощується і перебуває у віданні головного механіка.

Подальша самостійна робота над засвоєнням даного питання повинна бути спрямована на розгляд мети та завдань транспортного господарства.

Слід зазначити, що завдання транспортного господарства реалізують підрозділи, цехи, ділянки, що спеціалізуються, як правило, по видах транспортних засобів - залізничний, безрейковий і ін. (табл. 9.1). До складу цих підрозділів входять транспортні засоби, під'їзні колії і дороги, ремонтні й екіпірувальні пункти [25;29].

Рис 9.4. Схема управління енергетичним господарством великого підприємства

Таблиця 9.1. Класифікація транспортних засобів

Вид транспорту

Вид транспортних засобів

Зовнішній міжцеховий

Внутрішньо цеховий

Залізничний

Тепло-, електровози, вагони, напіввагони. платформи

Вагонетки вузької колії

Безрельсовий

Автомобілі, тягачі, трактори і причепи до них

Ручні тележки на автошинах

Електротранспорт

Електро-, автокари, електро-,автовантажники

Водний

Буксир, баржі

Для ґрунтовнішого розуміння структури транспортного варто звернути увагу на сутність організації міжцехових перевезень.

Таблиця 9.2. Класифікація матеріальних складів

Класифікаційна ознака	Види матеріальних складів
За основним призначенням	1. Постачальницькі склади 2. Виробничі склади 3. Збутові склади
За матеріалами, що переробляються	1. Спеціалізовані 2. Універсальні

Встановлення нормативів

Нормативи визначаються як критерії ефективності роботи. Це заздалегідь обрані точки в загальній програмі планування, у яких визначається ефективність діяльності, для того, щоб можна було повідомити менеджеру про хід справи і позбавити його необхідності стежити за кожним кроком у виконанні плану.

Нормативи можуть бути виражені в натуральних показниках (обсяг випуску продукції, обсяг послуг, трудомісткість робіт у людино-годинах, частота чи кількість відхилень і ін.)., а також у якісних показниках, що піддаються перевірці, чи будь-яким іншим способом, що дає ясне представлення про ефективність діяльності.

Коректування відхилень

Якщо нормативи відображають організаційну структуру і використовуються для оцінки якості роботи, коректувати відхилення набагато легше, тому що керівник точно знає, хто персонально чи яка група несе за них відповідальність, і які необхідно почати коригувальні дії.

У процесі самостійного вивчення студентам необхідно проаналізувати як інформація забезпечує контроль в реальному часі На практиці усе, що пов'язано з інформацією, розглядається у реальному часі як засіб своєчасного контролю в найбільш значимих для менеджера фазах виробничого циклу. На рис. 9.8. видно, що інформація в реальному часі, за винятком найпростіших і нестандартних випадків, не забезпечує контролю в реальному часі. Можливі також одержання інформації в реальному часі за оцінкою ефективності виконаної роботи, зіставлення цих даних з нормативами і виявлення відхилень. Однак з рис 9.8. випливає, що аналіз причин відхилень, розробка програми коригувальних дій і її реалізація вимагають багато часу.

Рис 9.8. Контур зворотного зв'язку управлінського контролю [25]

Подальшу роботу над темою доцільно спрямувати на розгляд випереджального контролю. Необхідність випереджального контролю очевидна. На рис 9.8 показаний часовий лаг зворотного зв'язку в процесі управлінського контролю. Його наявність переконує втому, що для створення дійсно ефективної системи потрібний випереджальний контроль. Звітних статистичних даних про відхилення найчастіше недостатньо або вони вже застаріли [25].

Слід зазначити, що значення контролю полягає в тому, що він допомагає встановити відповідність продукції заданим вимогам або виявити допущені відхилення до моменту постачання продукції замовникові. На сучасних промислових підприємствах застосовують декілька основних видів контролю, класифікацію яких представлено в табл. 9.3.

Під час вивчення даного питання варто звернути увагу на з'ясування сутності та сфери застосування методів контролю у масовому та великому серійному типах виробництва. До їх складу належать "сім простих інструментів контролю", використання яких було започатковано в Японії, а потім в інших країнах, завдяки їх ефективності й доступності до рядових співробітників підприємства. Крім того, серед методів контролю розглядають й методи вибіркового контролю, які доцільно вивчати звернувшись до [31,45].

Основоположник кібернетики Н. Вінер відзначав, що там, де система має тимчасові лаги, що коректуючі дії повинні попереджати помилки.

Необхідно зазначити, що сьогодні широко відомі такі методики випереджального контролю, як графічні форми планування і контролю, сіткове планування і управління. їх ще називають лінійними, календарними графіками виконання робіт і широко застосовують у багатьох галузях народного господарства, і в кожній вони мають визначені особливості.

Таблиця 9.3. Класифікація видів контролю

Класифікаційна ознака	Вид контролю
1. Залежно від місця організації контролю на тому чи іншому етапі виробництва розрізняють:	Вхідний контроль - контроль споживачем сировини, матеріалів, комплектуючих виробів та готової продукції, які надходять до нього від інших підприємств чи інших дільниць виробництва. Вхідний контроль дає змогу уникнути зниження якості продукції через помилки постачальника, зібрати об'єктивну інформацію про закупівельні матеріали для вибору найбільш прийнятного постачальника чи формулювання додаткових вимог до показників якості матеріалів. Операційний контроль - контроль продукції (чи технологічного процесу), який здійснюють після завершення певної виробничої операції. Приймальний контроль - це контроль готової продукції після завершення всіх технологічних операцій із виготовлення, за результатами якого приймають рішення про придатність продукції для постачання чи використання.
2. Залежно від охоплення контрольованої продукції вхідний, операційний і приймальний контроль може бути:	Суцільний рішення про якість контрольованої продукції приймають за результатами перевірки кожної одиниці. Вибірковий контроль, за якого рішення про якість контрольованої продукції приймаються за результатами перевірки однієї чи кількох вибірок з партії. Для аналізу результатів вибіркового контролю застосовуються методи математичної статистики, що дозволяють, базуючись на обмеженій кількості контрольних перевірок, визначати з потрібним ступенем точності якість партії виробів чи стану технологічного процесу. Подібні методи контролю називають статистичними
3. Під час дослідження однієї або кількох характеристик виробу під впливом сукупності фізичних, хімічних, природних або експлуатаційних факторів проводяться іспити готової продукції, які залежно від цілей поділяються на:	^ попередні - це іспити дослідних (головних) зразків для визначення можливості приймальних іспитів * приймальні - іспити дослідних (головних) зразків для визначення можливості їх постановки на виробництво Приймально -здавальні - іспити кожного виробу для визначення можливості його постачання замовникові ^ періодичні - іспити, що проводяться один раз на 3 - 5 років для перевірки стабільності технології виробництва ^ типові - іспити серійних виробів після внесення істотних змін у конструкцію або технологію

Таблиця 9.5. Порівняння основних систем управління запасами

Система	Переваги	Недоліки
3 фіксованим об'ємом замовлення	Менший рівень максимально бажаного замовлення. Економія витрат на утримання запасів на складі за рахунок скорочення площ під запаси	Постійний контроль за наявністю запасів на складі
3 фіксованим інтервалом часу між замовленнями	Відсутність постійного контролю за наявністю запасів на складі	Високий рівень максимально бажаного замовлення. Підвищення витрат на утримання запасів на складі за рахунок збільшення площ під запаси

Складська форма - це форма постачання, яка застосовується тоді, коли потрібні ресурси менше транзитної норми і підприємство одержує їх необхідні обсяги з баз і складів організацій оптово-роздрібної торгівлі.

Іншою важливою складовою даного питання є визначення складу служби забезпечення підприємства. Слід зазначити, що в органи постачання промислового підприємства входить комплекс цехів і відділів, що займаються забезпеченням виробництва всіма необхідними матеріалами, покупними виробами і деталями суміжного виробництва (рис. 9.10) [25].

Як видно зі схеми виробнича частина служби постачання складається з цехів і ділянок з виробничо-постачальницькими функціями, що сприяють забезпеченню підприємства необхідними матеріалами [25]:

* заготівельний цех (якщо він підкоряється ВМТП) здійснює розкрій і різання металопрокату і деяких інших матеріалів з подачею їх у цехи у вигляді заготівель деталей;

* калібрована ділянка призначена для переробки прокату в сталь, калібровану для верстатів-автоматів, а також перетяжки дроту для холодної висадки з одного розміру на іншій;

* ділянка кріплення виготовляє гвинти і шурупи, гайки і шайби, шпильки, заклепки й інші кріпильні вироби.

Рис. 9.10. Склад служби забезпечення підприємства

Слід зазначити, що на підприємствах застосовуються два способи постачання виробництва [25]:

* пасивний-одержання цехами матеріалів зі складу в міру потреби;

* активний-централізована доставка матеріалів зі складів у цехи.

Перший спосіб застосовується на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним виробництвом, а також на підприємствах, де часто змінюється виробнича програма, тобто там, де важко заздалегідь визначити, який саме матеріал і коли буде потрібно цеху. Такий характер організації виробництва притаманний підприємствам сфери послуг. Крім того, він застосовується на всіх підприємствах для забезпечення ремонтно-експлуатаційних потреб. Видача матеріалів оформляється або за разовими вимогами, або по лімітній карті.

До недоліків цього способу відносяться відпускання матеріалів зі складу в невеликих кількостях, що не дає можливості ефективно використовувати складські механізми і збільшувати продуктивність праці складських працівників, а також доставка невеликих кількостей матеріалів зі складу в цехи (силами і засобами самих споживачів), при якій робоча сила і транспортні засоби використовуються нераціонально, збільшуючи собівартість доставки матеріалів.

Другий спосіб застосовується на підприємствах зі стабільною програмою, поточно-масовим і велико серійним виробництвом. За цим способом складами завчасно готуються матеріали для відправлення в цех, отже, краще завантажується внутрішньозаводський транспорт. Крім того, склад, виконуючи графік подачі матеріалів, примушує цех до своєчасного приймання матеріалів і в такий спосіб сприяє ритмічному ходу виробництва. Графік подачі матеріалів складається цехом і передається ВМТП не пізніше 20-го числа кожного місяця. На підставі графіка заповнюється планкарта.

Важливим у самостійному вивченні є усвідомлення сутності управління збутом.

Збут продукції є ланкою в ланцюзі "виробництво - розподіл-споживання". У результаті збуту підприємство отримує підприємницький прибуток.

Для кращого розуміння збутової діяльності радимо студентам розглянути організаційну структуру відділу збуту.

Слід зазначити, що на невеликих підприємствах, де обсяги діяльності по матеріально-технічному постачанню і збуту невеликі, застосовуються, як правило, єдині постачальницько-збутові відділи (рис 9.11).

Рис. 9.11. Структура управління відділом матеріально-технічного постачання і збуту [25]