Законодавча та нормативна база України про охорону праці .

ТЕМА 1

ПОНЯТТЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ.

ЗАКОНОДАВЧА ТА НОРМАТИВНА БАЗА УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ.

План теми 1

1.1. Основні поняття у галузі охорони праці

1.2. Основні законодавчі акти про охорону праці

1.3. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці

1.4. Відповідальність за порушення законодавства та нормативних актів про охорону праці.

 

Основні законодавчі акти про охорону праці

Основними законодавчими актами, які визначають основні положення щодо охорони праці, є:

- Конституція України,

- Кодекс законів про працю України,

- Закон України “Про охорону праці”,

- Закон України “Про пожежну безпеку”,

- Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”,

- Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”,

- Закон України “Про охорону здоров’я”,

- Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”.

Розглянемо правове поле цих законодавчих актів.

Конституцією України (ст. 43, 45, 46, 49, 56) гарантуються права кожного громадянина

- на працю;

- на належні, безпечні і здорові умови праці,

- на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом;

- на відпочинок;

- на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування;

- на соціальний захист.

 

Закон України “Про охорону праці”

- визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці;

- регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

- встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

 

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва.

 

Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання” визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

 

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”

- регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя,

- визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян,

- встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

 

Закон України “Про пожежну безпеку” визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

 

Основи законодавства України про охорону здоров’я

- визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні,

- регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення високої працездатності громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності.

ТЕМА 2. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ, ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ, НАГЛЯД ТА КОНТРОЛЬ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ

План заняття

2.1. Управління охороною праці

2.2 Система управління охороною праці на підприємстві

2.3 Служба охорони праці на підприємстві

2.4 Комісія з питань охорони праці на підприємстві

2.5 Навчання з питань охорони праці

Управління охороною праці

Є три центри комплексного управління охороною праці:

- державне управління;

- управління з боку роботодавця;

- управління з боку працівників підприємства.

Відповідно до статті 31 Закону України “Про охорону праці” державне управління охороною праці здійснюють:

– Кабінет Міністрів України;

– Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд);

– міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

– Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці:

– забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

– спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці.

 

Повноваження Держгірпромнагляду:

– здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці;

– розробляє загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

– розробляє та затверджує правила, норми, положення, інструкції та інші нормативно-правові акти з охорони праці або зміни до них;

– бере участь у міжнародному співробітництві та в організації виконання міжнародних договорів з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід з цих питань.

 

Повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони праці:

– проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;

– розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за участю профспілок;

– здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці;

– беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;

– організовують навчання і перевірку знань з питань охорони праці;

– створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби;

– здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі.

Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим та місцевих державних адміністрацій в галузі охорони праці:

– забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

– забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, вживають заходів до проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці;

– здійснюють контроль за додержанням суб’єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів про охорону праці.

 

Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі охорони праці:

– затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, а також заходи з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;

– приймають рішення щодо створення комунальних аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об’єктів комунальної власності.

 

Лекція 3

План заняття

1. НЕБЕЗПЕЧНІ ТА ШКІДЛИВІ ВИРОБНИЧІ ЧИННИКИ

2.2. МЕТЕОРОЛОГІЧНІ УМОВИ ВИРОБНИЧОГО СЕРЕДОВИЩА

2.3. ЗАБРУДНЕННЯ ПОВІТРЯ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ

2.4. ВЕНТИЛЯЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ

Лекція 4

 

План заняття

1. Освітлення.

2. Шум, нормування, дія на організм. САМОСТІЙНО.

3. Вібрація, нормування, дія на організм.

4. Електромагнітне та іонізуюче випромінювання. САМОСТІЙНО.

 

1. ОСВІТЛЕННЯ

Із загального обсягу інформації через зоровий канал людина одержує 80%. Якість інформації, що надходить, залежить від освітлення.

Освітлення характеризується кількісними і якісними показниками.

До кількісних показників належать: світловий потік, сила світла, освітленість, яскравість.

Світловий потік – потужність променевої енергії, яка оцінюється за світловим відчуттям, яке сприймається оком людини. За одиницю світлового потоку прийнято люмен (лм).

Сила світла – це відношення світлового потоку, що розповсюджується від джерела всередині елементарного тілесного кута, який має в собі цей напрямок, до цього тілесного кута.

За одиницю сили світла прийнята кандела (кд).

Освітленість – це відношення світлового потоку, який падає на елемент поверхні, до площі цього елемента.

За одиницю освітленості прийнято люкс (лк).

Яскравість – відношення сили світла елемента поверхні до проекції, перпендикулярної напряму, що розглядається.

Яскравість вимірюється в кд/м².

До якісних характеристик освітлення належать рівномірність розподілу світлового потоку, показник осліпленості і дискомфорту, коефіцієнт пульсації, спектральний склад світла.

Для оцінки умов зорової роботи існують такі характеристики, як фон, контраст об'єкта з фоном, видимість об'єкта.

Показник осліпленості – критерій оцінки засліплюючої дії освітлювального пристрою.

Показник дискомфорту – критерій оцінки дискомфортної відблисковості, яка викликає неприємні відчуття при нерівномірному розподілі яскравостей в полі зору.

Коефіцієнт пульсації освітленості характеризує відносну глибину коливань освітленості в результаті змін у часі світлового потоку газорозрядних ламп, які живляться змінним струмом.

Контраст об'єкта з фоном – це відношення абсолютної величини різниці між яскравістю об'єкта і фона до яскравості фона.

 

При освітленні виробничих приміщень використовують:

природне освітлення, яке створюється світлом неба,

штучне, яке здійснюється електричними лампами,

змішане, при якому у світлий час доби недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення – це освітлення приміщень світлом неба (прямим або відбитим), яке проникає через світлові прорізи в зовнішніх огороджуючих конструкціях. Для природного освітлення характерна висока розсіяність світла, яка позитивно впливає на роботу органів зору.

 

Природне освітлення поділяють на бокове, верхнє і комбіноване.

Бокове здійснюється через світлові прорізи в зовнішніх стінах;

верхнє здійснюється через ліхтарі, світлові прорізи в покритті, а також через прорізи в стінах у місцях перепаду висот будівлі;

комбіноване – це поєднання верхнього і бокового освітлень.

Основною величиною для розрахунку і нормування природного освітлення всередині приміщення прийнято коефіцієнт природної освітленості, %.

Коефіцієнт природної освітленості, %, – це відношення природної освітленості, яка створюється в деякій точці заданої площини всередині приміщення світлом неба, до одночасного значення зовнішньої освітленості на такій самій горизонтальній площині, яка створюється світлом повністю відкритого небосхилу.

 

Штучне освітлення використовується для роботи в темні та перехідні години доби, а також при недостатньому або відсутньому природному освітленні.

Штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне.

Робоче освітлення призначене для нормального перебігу виробничого процесу.

Аварійне освітлення влаштовують для продовження роботи при аварійному відключенні робочого освітлення.

Евакуаційне освітлення влаштовують для евакуаіції людей з приміщення при аварійному відключенні робочого освітлення.

 

Робоче освітлення у свою чергу поділяється на загальне, місцеве та комбіноване.

Загальне освітлення – це освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення.

Загальне освітлення  \поділяється на загальне рівномірне освітлення, при якому світловий потік рівномірно розподілений без урахування розміщення обладнання, та загальне локалізоване, при якому світловий потік розподілений з урахуванням розташування робочих місць.

 

Комбіноване освітлення складається з загального освітлення та місцевого освітлення.

Комбіноване освітлення використовують для забезпечення високої освітленості на робочих поверхнях.

Штучне освітлення здійснюється за допомогою газорозрядних ламп та ламп розжарювання. САМОСТІЙНО.

Шум

Шум відноситься до одного з головних чинників тих, що роблять шкідливий вплив на людину.

Шум шкідливо діє на фізіологічні процеси, що викликає: по-перше, звуження капілярів, підвищення артеріального тиску і розлад серцево-судинної діяльності, підвищення вмісту цукру в крові; а по-друге, спазми кишечника, зниження скорочень шлунку і виділення шлункового соку і слини, що приводить до виразки і гастритів.

Шум – хаотичне сполучення звуків різної частоти та інтенсивності (сили).

Нормування шуму полягає в визначенні та виборі допустимих величин характеризуючи шум, які при постійній дії на робітників, на протязі всього періоду трудової діяльності не приводять до захворювань.

Нормування шуму проводять двома методами: по граничному спектру та по рівню звуку в дБА.

Граничний спектр (ГС) – сукупність гранично-допустимих рівнів звукового тиску в 9 октавних смугах частот з середньо геометричними значеннями 31.5, 63, 125,... 8000 Гц.

Нормування по граничному спектру є основним для постійного шуму при різній тривалості його дії.

Нормування шуму по рівню звуку в дБА засновано на вимірюванні по шкалі А шумоміра, який імітує чутливість органу слуху до шуму різної гучності. Рівень звуку в дБА використовується для орієнтовної оцінки постійного і непостійного шуму, так як при цьому не враховується його спектр.

Звук, що сприймається нашим вухом, завжди розповсюджується по повітрю. Силу звуку можна охарактеризувати змінним тиском звукових коливань (стиснення і розрідження), накладаються на атмосферний тиск називається звуковим тиском і визначається як нормальна сила, що діє на одиницю поверхні, Па:

,                                                 (1.1)

 

де F – нормальна сила, з якою звукова хвиля діє на поверхню, Н;

S – площа поверхні, на яку падає звукова хвиля, м².

 

Іншим параметром звуку є інтенсивність звуку, що характеризує як потік звукової енергії, що проходить через одиницю площі поверхні, перпендикулярної до напряму розповсюдження звуку, Вт/м²:

 

                                      I= ,                                                  (1.2)

де P – потік звукової енергії, Вт;

S – площа, м².

 

У виробничій практиці боротьби з шумами вимірюють не їх фізичні параметри, а їх рівні.

Рівень інтенсивності звуку вимірюється в логарифмічній одиниці вимірювань відносин енергій, дБ:

 

                                  L_зв=10 lg                                             (1.3)

 

де Ix, I o – інтенсивність звуку відповідно на рівні «х» і на порозі чутності, Вт/м².

 

Рівнем звукового тиску Lр називається логарифм відношення звукового тиску до порогового, помножений на 20, дБ:

 

                       L_p =20 lg ,                                                 (1.4)

 

де Рх, Ро – звуковий тиск відповідно на рівні «х» і на порозі чутності, Па.

 

У принципі величини L_зв і L_р як логарифми відношення безрозмірні і тому не мають одиниць вимірювання. Проте для чисельного значення логарифма застосовують назву децибел (дБ). Децибел використовують як одиницю вимірювання (деци – приставка, що означає одну десяту, бел – на честь винахідника телефону Олександра Грейама Бела).

Для вказівки абсолютного рівня інтенсивності вводять стандартний поріг чутності I_о людського вуха на частоті f = 1000 Гц, по відношенню до якого указується інтенсивність. Поріг чутності I_о = 10^-12 Вт/м². Пороговий звуковий тиск Р _о = 2∙10^-5 Па.

Рівень інтенсивності звуку і рівень звукового тиску в звуковому полі об'єктивно існують і можуть бути зміряні. Навпаки, гучність – це сила звуку, що сприймається людиною суб'єктивно. Вона залежить від слуху і є фізіологічною характеристикою. Гучність вимірюється у фонах. Фон, так само як і децибел, не є одиницею вимірювання, а є помноженим на 20 логарифм відношення звукового тиску до порогового, фон:

 

                            L_Н =20 lg ,                                                 (1.5)

 

де L_Н – гучність, фон;

Р_Т – звуковий тиск, який відповідає звуковому тону з частотою 1000 Гц, сприйманому як звук з гучністю, рівною гучності вимірюваного звуку, Па;

Р_О – пороговий звуковий тиск, Па.

 

Звукоізоляція – ослаблення звуку, проникаючого з приміщення назовні або в приміщення ззовні.

Звуки, що розповсюджуються по повітрю, передають свою енергію через щілини і отвори в інше приміщення, порушують коливання ізолюючої перешкоди і цим створюють звукові хвилі по іншу її сторону, порушують в перешкоді пружні хвилі, які по товщині стін передаються в повітря приміщень.

Заходи захисту від вібрації

• Зменшення вібрації в джерелі виникнення досягається шляхом його конструктивних змін: заміна ударних процесів безударними, використання деталей з пластмас та ін.

• Зменшення вібрації на шляху поширення досягається віброізоляцією, вібропоглинанням або віброгасінням.

Віброізоляція ослабляє передачу коливань від джерела виникнення на основу, підлогу, сидіння тощо за рахунок встановлення між ними пружних елементів – віброізоляторів (стальні пружини, прокладки з гуми, пружинно-пластмасові та пне-вмогумові конструкції).

Вібропогминання здійснюється шляхом нанесення на вібруючу поверхню шару пружнов'язких матеріалів (гуми, мастики) за рахунок чого частина енергії коливань переходить у тепло.

Віброгасіння здійснюють шляхом встановлення вібруючого обладнання на жорсткі масивні віброгасячі фундаменти або залізобетонні плити, по їх периметру встановлюють акустичний шов, який заповнюють легкими пружними матеріалами і який призначений для ліквідації безпосередньої передачі коливань від фундаменту до будівельних конструкцій.

• Індивідуальний захист:

для захисту ніг від впливу вібрації використовують спеціальне взуття, наколінники,

для рук – рукавиці, налокотники,

для тулуба – пояси, нагрудники, спеціальні костюми.

 

Лекція 5

ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА

ВИДИ ЕЛЕКТРИЧНИХ ТРАВМ

Електротравма – це травма, яка спричинена дією електричного струму чи електричної дуги.

За наслідками електротравми умовно підрозділяють на два види: місцеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організму, та загальні електротравми (електричні удари), коли вражається весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем.

Приблизний розподіk електротравм за їх видами має такий вигляд: місцеві електротравми – 20%; електричні удари – 25%; змішані травми (сукупність місцевих електротравм та електричних ударів) – 55%.

Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та електроофтальмія.

Електричний опік – найбільш поширена місцева електротравма (близько 60%), яка, в основному, спостерігається у працівників, що обслуговують діючі електроустановки.

Електричні опіки залежно від умов їх виникнення бувають двох видів: струмові (контактні), коли внаслідок проходження струму електрична енергія перетворюється в теплову, та дугові, які виникають внаслідок дії на тіло людини електричної дуги.

 

Електричні знаки являють собою плями сірого чи блідо-жовтого кольору у вигляді мозоля на поверхні шкіри в місці її контакту із струмопровідними частинами.

Металізація шкіри – це проникнення у верхні шари шкіри найдрібніших часточок металу, що розплавляється внаслідок дії електричної дуги. Такого ушкодження зазнають відкриті частини тіла — руки та лице.

Механічні ушкодження – це ушкодження, які виникають внаслідок судомних скорочень м'язів під дією електричного струму, що проходить через тіло людини. Механічні ушкодження проявляються у вигляді розривів шкіри, кровоносних судин, нервових тканин, а також вивихів суглобів і навіть переломів кісток.

Електроофтальмія – це ураження очей внаслідок дії ультрафіолетових випромінювань електричної дуги.

Найбільш небезпечним видом електротравм є електричний удар, який у більшості випадків (близько 80%, включаючи й змішані травми) призводить до смерті потерпілого.

 

Електричний удар – це збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів.

Залежно від наслідків ураження електричні удари можна умовно підрозділити на чотири ступеня:

I – судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;

II – судомні скорочення м'язів з втратою свідомості, але зі збереженням дихання та роботи серця;

III – втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання (або одного і другого разом);

IV – клінічна смерть.

Клінічна смерть – це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності та легенів і триває 6-8 хвилин, доки не загинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть, внаслідок якої припиняються біологічні процеси у клітинах і тканинах організму і відбувається розпадання білкових структур.

Лекція 6

Попереджувальні засоби.

Попереджувальна сигналізація (звукова, світлова) - це стаціонарні пристрої, які сигналізують про вимикання апаратів або про наявність чи відсутність напруги на даній ділянці мережі.

Також використовуються для попередження про небезпеку наближення до частин обладнання, які знаходяться під напругою, попереджувальні, забороняючі та наказові плакати.

Електрозахисні засоби – засоби захисту, які використовуються в електроустановках, можуть бути умовно поділені на чотири групи: ізолюючі, огороджуючі, екрануючі і запобігаючі.

Ізолюючі електрозахисні засоби ізолюють людину від частин обладнання, що проводять струм, або заземлених частин, а також від землі. Вони поділяються на основні і додаткові.

Основні ізолюючі електрозахисні засоби мають ізоляцію, яка здатна тривалий час витримувати робочу напругу електроустановки, і тому ними дозволяють торкатися до частин обладнання, що проводять струм і знаходяться під напругою.

До таких засобів в електроустановках до 1000 В належать діелектричні рукавиці, інструменти з ізольованими ручками, показники напруги, ізолюючі та електровимірювальні кліщі; в електроустановках вище 1000 В - ізолюючі штанги, ізолюючі та електровимірювальні кліщі, покажчики напруги, а також засоби для ремонтних робіт.

Додаткові ізолюючі електрозахисні засоби не мають ізоляції, яка здатна витримати робочу напругу електроустановки, і тому не можуть служити захистом людини від ураження електричним струмом при цій напрузі. Їх призначення – посилити захисну дію основних ізолюючих засобів. До додаткових ізолюючих електрозахисних засобів належать: в електроустановках до 1000 В - діелектричні калоші й килимки, ізолюючі підставки; в електроустановках вище 1000 В - діелектричні рукавиці, боти, килимки, ізолюючі підставки.

Огороджувальні електрозахисні засоби призначені для тимчасового огородження частин обладнання, що проводять струм, до яких можливий випадковий дотик або наближення на небезпечну відстань. До них належить тимчасове огородження - щити, ізолюючі накладки, тимчасове переносне заземлення.

Екрануючі електрозахисні засоби служать для запобігання шкідливого впливу на працюючих електричних полів промислової частоти. До них належать індивідуальні екрануючі комплекти (костюми, взуття і рукавиці), переносні екрануючі пристрої (екрани, парасолі і намети).

Запобігаючі електрозахисні засоби захисту призначені для індивідуального захисту працюючого від шкідливої дії світлових, теплових і механічних, а також від продуктів горіння і падіння з висоти. До них належать захисні окуляри і щитки, спеціальні рукавиці, захисні каски, протигази, запобіжні монтерські пояси, страхувальні канати, монтерські кігті.

 

Типи заземлюючих пристроїв

Заземлюючий пристрій - сукупність заземлювачів і заземлюючих дротів.

Заземлювачі – електроди, які з'єднані між собою і знаходяться в безпосередньому контакті з землею.

Заземлюючі дроти – провідники, які з'єднують заземлені частини електроустановки із заземлювачем.

Розрізняють два типи заземлюючих пристроїв: виносний і контурний.

Виносне заземлення характеризується тим, що заземлювач винесений за межі майданчика, на якому розміщено обладнання, що заземляється.

Використовується виносне заземлення лише при малих струмах замикання на землю, в установках до 1000 В.

У контурному заземлюючому пристрої заземлювач розміщується по контуру, периметру майданчика, на якому знаходиться обладнання, яке необхідно заземлити.

Заземлювачі бувають штучні та природні.

Як природні заземлювачі можна використовувати прокладені в землі водопроводні та інші металеві труби, металеві і залізобетонні конструкції будівель і споруд, які з'єднані з землею.

Штучні заземлювачі - це вертикальні та горизонтальні електроди.

Згідно з ПУЕ нормування захисного заземлення проводиться за величиною допустимого опору заземлення пристрою, залежно від споживаної напруги електроустаткування і від потужності джерела струму.

Для електроустаткування напругою до 1000 В опір заземлення не повинен перевищувати 4 Ом;

якщо потужність джерел струму (генераторів або трансформаторів) 100 кВт і менше, тоді допускається опір заземлюючого пристрою 10 Ом.

Для установок напругою вище 1000 В опір заземлення не повинен перевищувати 0,5 Ом - при ефективно заземленій нейтралі тобто при великих струмах замикання на землю (більше 500 А).

Зануленням називається навмисне електричне з'єднання металевих частин електричних установок, що не проводять струм, але можуть опинитися під напругою, з нульовим захисним провідником. Застосовується в трифазних чотиридротових електричних мережах до 1000 В із глухозаземленою нейтраллю.

Нульовий захисний провідник - це провідник, який з'єднує частини, що занулюються з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом.

Призначення занулення - усунення небезпеки ураження струмом у випадку дотику до корпусу електричної установки та інших металевих частин, що не проводять струму та можуть опинитися під напругою, відносно землі внаслідок замикання на корпус та через інші причини.

Принцип дії занулення - перетворення замикання на корпус на однофазне коротке замикання, тобто замикання між фазним і нульовим захисним провідником з метою викликати великий струм, здатний забезпечити спрацювання захисту і таким чином автоматично відключити пошкоджену електроустановку від мережі живлення.

Занулення має дві захисні дії - швидке автоматичне вимкнення установки від мережі і зниження напруги занулених металевих неструмоведучих частин, які опинилися під напругою відносно землі.

Таким захистом є плавкі запобіжники або автомати максимального струму, магнітні пускачі з вмонтованим тепловим захистом, автомати, які здійснюють захист одночасно від струмів короткого замикання і перевантаження. Захист може спрацьовувати на струм або тепло. Швидкість відключення пошкодженої установки, тобто час з моменту появи напруги на корпусі до моменту вимкнення установки від електромережі, складає 5-7 с при захисті установки плавкими запобіжниками і 1-2 с - при захисті автоматами.

Захисне вимкнення - швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки при виникненні в ній небезпеки ураження струмом.

Така небезпека може виникнути при

- замиканні фази на корпус електрообладнання;

- при зниженні опору ізоляції фаз відносно землі нижче певного рівня;

- при появі в мережі вищої напруги;

дотику людини до струмоведучої частини, яка знаходиться під напругою.

В цих випадках відбувається зміна деяких електричних параметрів: наприклад, можуть змінитися напруга корпусу відносно землі, напруга фаз відносно землі, напруга нульової послідовності та ін. Зміна будь-якого з цих параметрів до певної межі, при якій виникає небезпека ураження людини струмом, може служити імпульсом, який викликає спрацювання захисного вимикаючого пристрою, тобто автоматичне вимкнення небезпечної ділянки мережі.

Пристрої захисного вимкнення повинні забезпечувати вимкнення несправної електроустановки за час не більше 0,2 с.

 

Лекція 7

РІЗНОВИДНОСТІ ГОРІННЯ

Розрізняють наступні різновидності горіння: вибух, детонація, спалах, займання, спалахування, самозаймання, самоспалахування, тління.

Вибух (взрыв) – надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснених газів, здатних виконувати механічну роботу, яка зводиться до руйнувань, які виникають при вибуху і обумовлені утворенням ударної хвилі – раптового скачкоподібного зростання тиску.

 

Детонація (детонация) – це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду. Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорівшої суміші перед фронтом полум'я, що призводить до прискорення поширення полум'я і виникнення в суміші ударної хвилі.

Спалах (вспышка)– короткочасне інтенсивне згоряння обмеженого об'єму газоповітряної суміші над поверхнею горючої речовини або пилоповітряної суміші, що супроводжується короткочасним видимим випромінюванням, але без ударної хвилі і стійкого горіння.

 

Займання (воспламенение) – початок горіння під впливом джерела запалювання.

 

Спалахування (вспыхивание) – займання, що супроводжується появою полум'я.

 

Тління (тление) – безполуменеве горіння матеріалу (речовини) у твердій фазі з видимим випромінюванням світла із зони горіння.

 

Самозаймання(самовоспламенение) – початок горіння внаслідок самоініційованих екзотермічних процесів. Самозаймання виникає в результаті різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій в об'ємі горючого матеріалу (речовини), коли швидкість виділення тепла перевищує швидкість його розсіювання.

 

Самоспалахування (самовспыхивание) – самозаймання, що супроводжується появою полум'я.

Залежно від внутрішнього імпульсу процеси самозаймання (самоспалахування) поділяються на теплові, мікробіологічні та хімічні.

Теплове самозаймання виникає при зовнішньому нагріванні матеріалу (речовини) контактним (внаслідок теплообміну при контакті з нагрітим предметом), радіаційним (внаслідок променистого тепла) або конвективним (внаслідок передачі тепла повітряним потоком) шляхом. При досяганні температури самонагрівання в матеріалі відбувається різка інтенсифікація екзотермічних процесів окиснення та розкладу, що призводить до підвищення температури матеріалу та його самозаймання. Захист від теплового самозаймання – запобігання нагріву матеріалів від зовнішніх джерел тепла.

Мікробіологічне самозаймання відбувається внаслідок самонагрівання, що спричинене життєдіяльністю мікроорганізмів у масі органічних волокнистих чи дисперсних матеріалів.

 

Хімічне самозаймання виникає внаслідок дії на речовину повітря, води, а також хімічно-активних речовин.

Наприклад, самозаймаються промаслені матеріали (ганчір'я, дерев'яна тирса, навіть металеві ошурки). Внаслідок окиснення масел киснем повітря відбувається самонагрівання, що може призвести до самозаймання.

До речовин, що здатні самозайматися при дії на них води належать калій, натрій, цезій, карбіди кальцію і лужних металів й інші. Ці речовини при взаємодії з водою виділяють горючі гази, які здатні самозайнятися внаслідок теплоти реакції.

До хімічно-активних речовин, що призводять до самозаймання при взаємодії з ними належать газоподібні, рідинні та тверді окисники.

 

Лекція 8

САМОСТІЙНО:

Водою не можна гасити:

• речовини, які вступають у реакцію з водою і виділяють спалимі речовини (металевий натрій, калій, магній, карбід кальцію);

• метали, нагріті до температури вище 1500^оС, тому що вода розкладається з виділенням гримучого газу.

Інертні гази (вуглекислота, азот, аргон та їн,) особливо доцільно застосовувати тоді, коли гасіння водою може спричинити вибух, або поширення горіння, або ж пошкодження апаратури, обладнання, цінностей.

Вуглекислота - газ без кольору і запаху. Він важчий від повітря в 1,5 раза; при 0^оС і Р = 36 атм легко переходить у рідкий стан, тоді його називають вуглекислотою.

 З 1 л рідкої вуглекислоти при t = 0^оС утворюється 506 л газу. Зберігається в стальних балонах. Подача кислоти проводиться через раструби - диффузори, внаслідок чого відбувається переохолодження кислоти, що виходить, і утворення вуглекислого снігу.

 

При використанні вуглекислоти необхідно враховувати її токсичність. При вдиханні повітря, яке містить 10% СО₂, настає параліч дихання і смерть.

Хімічно-пінні вогнегасники

ВХП-10 призначений для гасіння первинних осередків пожежі твердих матеріалів, а також різних горючих рідин на площі до 1 м², за винятком електроустановок під напругою, речовин, здатних при взаємодії з водою (хімічною піною) вибухати, горіти.

Промисловість випускає три види ручних хімічно-пінних вогнегасників – ВХП-10, ВП-М, ВП-9ММ.

Цифра в маркуванні будь-якого типу вогнегасника вказує на об'єм корпусу вогнегасника.

Будова ВХП складається з трьох основних елементів: корпус, запірно-пускова головка, кислотний циліндр (рис. 3.1).