Політика держав в галузі професійної реабілітації і зайнятості інвалідів.

Відзначається, що кожна держава відповідно до національних умов, практики і можливостей розробляє, здійснює і періодично переглядає національну політику в галузі професійної реабілітації і зайнятості інвалідів (ст. 2). Дана політика заснована на принципі рівності можливостей інвалідів і трудящих у цілому.

Приймаються міри для створення і розвитку служб професійної реабілітації і зайнятості інвалідів у сільських районах і віддалених місцевостях. Кожна держава-член має на меті забезпечення підготовки і наявність консультантів з реабілітації і персоналу, що відповідає за професійну орієнтацію, навчання, працевлаштування і зайнятість інвалідів (стаття 9). Інші положення Конвенції присвячені традиційним правовим питанням інвалідів.

Як підтвердження реалізації цих положень наведемо приклади де-держав-членів ООН. У Німеччині і Польщі на високому рівні знаходиться система профорієнтації і професійної підготовки інвалідів. У Польщі існують так звані баланси здоров'я, що контролюють розвиток дітей різних вікових груп і які забезпечують надалі можливість працевлаштування інвалідів відповідно до їх здібностей. У Німеччині активно діють реабілітаційні майстерні для людей з різними дефектами, існує Закон про працевлаштування й охорону прав працюючих розумово відсталих осіб, а діючі лікувально-трудові майстерні знаходяться під опікою і контролем організацій сприяння інтелектуально неповноцінним особам. За Законом кожна дитина з порушеннями розвитку повинна пройти в тій або іншій формі спеціальне навчання.

У Данії існують майстерні, де інваліди можуть використовувати свої найпростіші трудові навички; тут їм забезпечується постійне місце роботи на пільгових умовах (наприклад, глибоко розумово відсталі виконують пакувальні роботи, роботи зі зборки іграшок тощо).

У 1985 р. у Гамбурзі проходив І Європейський Конгрес з проблем розумової відсталості, у роботі якого брали участь члени Міжнародної ліги організацій допомоги особам з розумовим дефектом, що нараховує близько 100 спілок із 67 країн усіх континентів. Конгрес проходив під девізом «нормалізації», яка розглядалася як суспільно політична концепція, що передбачає ставлення до розумово відсталого у галузі освіти, обслуговування, житлових умов, трудової діяльності і способу життя як до осіб з нормальною психікою.

Принцип нормалізації для інвалідів означає залучення їх до нормального життя серед здорових людей, а для суспільства - допомогу інвалідам у продуктивній діяльності. В основі даного принципу лежить підхід до розумово відсталого інваліда як до звичайного громадянина, як до людини, у якої, як і у всіх інших, є свої проблеми.

Було підкреслено, що перебування інвалідів в ізольованих установах протягом тривалого часу збільшує їхню інвалідність. Звідси робиться правомірний висновок про важливість спілкування зі здоровими оточуючими людьми, що збагачує і закріплює набутий інвалідами досвід і дає їм впевненість у своїй незалежності. Кінцева мета нормалізації – це підвищення соціальної ролі людей, що опинилися в полоні знедолених, надання їм права участі в соціальному житті.

Тенденція до максимально можливого залучення аномальних дітей у звичайні школи визначає у даний час динаміку шкільної культури в багатьох країнах світу. У ряді країн ЄС уже проведені радикальні структурні перетворення, що призвели до повного скасування спецшкіл: (Швеція, Данія, Італія).

У 1989 р. була прийнята Конвенція про права дитини - «Велика хартія вільностей для дітей», «Світова конституція прав дитини», що конкретизує, поглиблює положення Декларації прав дитини, що передбачає правову відповідальність держав, що її прийняли, за їхні дії у відношенні дітей.

Положення Конвенції зводяться до 4 основних вимог, які повинні забезпечити права дітей: виживання, розвиток, захист і забезпечення активної участі в житті суспільства (ст. 6).

У цьому акті закладені два основних принципи:

1)дитина є самостійним суб'єктом права, тому, охоплюючи комплекс громадських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини, концепція одночасно визнає, що здійснення одного права невіддільне від здійснення інших;

2)пріоритетність інтересів дітей перед потребами родини, суспільства, релігії. Свобода, необхідна дитині для розвитку її інтелектуальних, моральних і духовних здібностей, вимагає не тільки здорового безпечного навколишнього середовища, що відповідає рівню охорони здоров'я, харчування, одягу і житла, але надання всього цього в першу чергу завжди, у благополучні і важкі роки, у роки війни і миру.

Вимоги Конвенції досить сучасні і разом з тим є собою важливими зобов'язаннями на майбутнє. Адже турбота про дітей - це насамперед обов'язок дорослих. Повага Прав людини починається зі ставлень суспільства підростаючих поколінь.

Конвенція - це документ високого соціально-морального значення, заснованого на визнанні будь-якої дитини частиною людства, на припустимості дискримінації особистості за будь-якими мотивами ознаками (ст. 19). Вона підкреслює пріоритет інтересів дітей, необхідність особливої турботи з боку будь-якої держави і суспільства стосовно неповноцінних дітей-сиріт, дітей-інвалідів. У статті 23 записано, держави-учасники визнають, що неповноцінна у розумовому або фізичному відношенні дитина повинна вести повноцінне і гідне життя. Держави визнають право неповноцінної дитини на особливу турботу і повідають за надання цієї турботи про неї. Допомога, забезпечена неповноцінній дитині доступу до послуг у галузі освіти, професії підготовки, трудової діяльності, доступу до засобів відпочинку, медичного обслуговування, відновлення здоров'я - сприяє найбільш повному, по можливості, залученню дитини до соціального життя.

Відповідно до Конвенції, кожна держава повинна привести національне законодавство у відповідність з міжнародним актом, визначаючи права дітей, Конвенція вводить спеціальний механізм контролю, зокрема, наділяє високими повноваженнями спеціально створений Комітет ООН з прав дитини. Конвенція - це документ, що має велике педагогічне значення. Авторитарність у відношенні до дітей, як батьківська, так і педагогічна, - явище інтернаціональне. Взаємини дорослих і дітей повинні будуватися на іншій морально-правовій і педагогічній основі. Педагогіка виховання повинна бути іншою - педагогікою доброзичливих відносин особистостей - рівноправних суб'єктів права. Разом з цим стрижневою у Армуванні підростаючої людини є повага до закону, до прав інших людей, кожної людини.

У 1990 р. ООН були прийняті Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей і План дій з її здійснення. Ці документи - головне зобов'язання, що полягало в тому, щоб до 2000 р. забезпечити гарантії нормального фізичного і розумового розвитку дітей в усьому світі.

У сучасному світі рівень цивілізованості суспільства, авторитет нації знаходяться у прямій залежності від становища дітей і турботи про них держави, суспільства в цілому.

 

 

Література

1. Гилленбранд К. Коррекционная педагогика: обучение трудных школьников. - М.: «Академия», 2005. - 240 с.

2. Гордеева А.В., Морозов В.В. Прикладная реабилитационная педагогика. -М., 2004.-176 с.

3. Кащенко В.П. Педагогическая коррекция - М., 2006.

4. Коррекционная и специальная педагогика / Автор-сост. Л.И.Давыдова. -Дзержинск, 2006. -218 с.

5. Коррекционная педагогика / Под ред. В.С.Кукушина. Изд. 2-е. - М.: «МарТ», 2004. - 352 с.

6. Никуленко Т.Г. Коррекционная педагогика: Учебное пособие. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2006. - 381 с.

7. Основу коррекционной педагогики. Учебно-методическое пособие / Авторы-сост. Зайцев Д.В., Зайцева Н.В. - Саратов, 1999. -110 с

Запитання для самоперевірки

1. Опишіть суспільне становище дітей з порушеннями розвитку

2.  Якою є регламентація спеціального навчання дітей-інвалідів

3. Як здійснюється організація обов’язкової диференційованої освіти осіб з обмеженними можливостями

4. Опишіть принципи прав і свобод декларації прав дитини

5. Надайте рекомендації з питань організації фахової освіти інвалідів

6. Які ви знаєте права інвалідів згідно Декларації Генеральної асамблеї ООН

7. Опишіть шляхи організації навчання для дітей з дефектами розвитку

8. Опишіть політику держав в галузі професійної реабілітації і зайнятості інвалідів

9. Яке суспільне становище дітей з порушеннями розвитку