Фактори економічного зростання

Факторами економічного зростання називають явища та процеси, які впливають на обсяги реального виробництва і якість продукції.

За способом впливу на економічне зростання всі фактори можна поділити на прямі й непрямі.

Прямі фактори безпосередньо впливають на економічне зростання:

— удосконалення технології та організації виробництва;

— збільшення кількості та поліпшення якості природних ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму трудових ресурсів;

—збільшення обсягу і поліпшення якісного складу неповного капіталу;

—розвиток підприємництва.

Непрямі фактори — впливають на можливість реалізації потенціалу прямих факторів:

— рівень цін на виробничі ресурси;

— рівень податків;

— норма позичкового процента;

— ступінь монополізації ринку.

 

 

 3. Циклічність економічного розвитку.  Основні характеристики циклів

Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. Для того, приміром, щоб земля Приносила кращі результати з одного гектара, необхідно щоб відбувалися докорінні зміни в технічному (технологічному) базисі. Тільки тоді є сенс здійснювати нові капіталовкладення. У межах існуючої технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну межу, подолання якої зумовлюється НТП і вищою кваліфікацією робітників. Застосування новинок НТП вимагає нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку Швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і, досягнувши певного рівня, починає спадати. Так відбуваються злети і спади в економіці. Якщо зміни в технологічному базисі галузей Інфраструктури відбуваються через великі проміжки часу (споруди, мости, дороги тощо мають тривалий строк служби), то мають місце довгі хвилі. Якщо йдеться про верстати, машини, устаткування, строк функціонування яких значно менший (до 10 років), оновлення їх відбувається швидше. Таким чином, підвалини хвилеподібного (циклічного) розвитку закладені в самому технологічному базисі виробництва. Але це не єдина причина економічних коливань.

Проблема виявлення періодичності коливань в економіці та причин, що їх зумовлюють, не залишали байдужим жодного з провідних економістів XIX—XX ст. Розглянемо деякі з теорій циклів.

Монетарна теорія (Н. Хоутрі та ін.) пояснює цикли розширенням (експансією) і згортанням банківського кредиту. Збільшення пропозиції грошей і прискорення швидкості їхнього обороту стимулює сукупний попит, а він, у свою чергу, зумовлює розвиток обсягів національного виробництва, обсягів реалізації та зростання цін, і навпаки, згортання кредиту (пропозиції грошей) спричиняє протилежну тенденцію — зменшення обсягів виробництва тощо.

Фаза піднесення стимулюється розширенням, кредиту і триває до того часу, поки обсяги кредиту не скоротилися. Інструментом впливу на розширення (згортання) банківського кредиту є відсоткова ставка. Якщо гроші дешеві (відсоткова ставка низька), попит на гроші зростає, кредит розширюється, і навпаки.

Розширення кредиту не може бути безмежним. Банки мають бути обачними. Щоб уникнути бурхливого розвитку інфляції, вони мусять підвищувати відсоткову ставку. Розширення кредиту припиняться, економіка переходить до низхідної фази. Щоб забезпечити рух по висхідній, вважають прихильники цієї теорії, достатньо вдатися до кредитної експансії.

Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен та ін.) пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень, таких як залізниці, авіаційні лінії, сучасні системи супутникового зв'язку тощо.

Вона акцентує увагу на величезному значенні технологічних змін, нововведень та відкриттів.

Теорія недоспоживання вбачає причину криз у надмірному заощаджуванні доходів. Якщо заощадження не перетворяться на інвестиції, то збільшення їх спричинятиме скорочення споживання. Частина споживчих товарів не буде реалізована, зменшення доходів тих, хто виробляє предмети споживання, призведе до скорочення попиту на засоби виробництва для виготовлення предметів споживання і, відповідно, доходів тих, хто ці засоби виробництва виробляє. Останні зменшать попит на засоби виробництва, що використовуються для виготовлення засобів виробництва задля створення предметів споживання.

Прихильники цієї теорії вважають, що спокій на ринку споживчих товарів є запорукою безкризового розвитку.

Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк, Л. Мізес та ін.) вважають причиною криз надмірне, а не недостатнє інвестування.

Психологічні теорії (А. Пігу, Дж. М. Кейнс та ін.) виходять з того, що песимістичні й оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік. Ці теорії не мають самостійного значення, оскільки психологічні чинники впливають на цикл опосередковано через економічну поведінку. Схильність до заощаджень, споживання та інвестування справді має дуже важливе значення для стану економічної системи. Люди оптимістично налаштовані в період розширення кредиту і песимістично — у періоди його згортання.

Таке розмаїття теорій (а їх понад 200) пояснюється тим, Що економічні коливання суттєво відрізняються в різних Країнах, у різні історичні періоди та в межах одного історичного періоду за тривалістю, періодичністю і причинами, що їх породжують.