Тема 1: «Злочин і покарання»

Згідно

ДСПТО 5169-ОК.74.60-2011

 

 

 

 

 

ЗМІСТ:

 

№ пп	Найменування предметів навчання	Сторінка
I.	ЗАГАЛЬНОПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА
1.	Основи правових знань
	Злочин і покарання	5
	Правові підстави застосування спеціальних засобів	15
	Адміністративний проступок та адміністративна відповідальність	16
2.	Основи галузевої економіки підприємництва
	Ринкова економіка то її функціонування	20
	Підприємство і підприємництво	24
	Державне регулювання та підтримка підприємництва	27
	Ресурсне забезпечення діяльності підприємств сфери послуг	31
	Фінансова база підприємств сфери послуг	34
3.	Інформаційні технології
	Інформація та інформаційні технології	36
	Програмні засоби ПК. Комп’ютерні технології	41
	Мережні системи та сервіси	43
II.	ПРОФЕСІЙНО-ТЕОРЕТИЧНА ПІДГОТОВКА
1.	Охорона об’єктів
	Вступ	48
	Сучасний тероризм, тенденції розвитку	53
	Види звичайних господарських об’єктів охорони	56
	Організація охорони	59
	Матеріальна частина зброї	63
	Підготовка охоронників	72
	Ідентифікація людини за ознаками зовнішності	77
	Основи слідопитства	79
	Ідентифікаційні документи, види захисту. Порядок перевірки документів та міри безпеки	84
	Порядок проведення огляду об’єкта охорони	88
	Порядок охорони об’єктів	92
	Спостереження як спосіб охорони	94
	Порядок допуску на об’єкти охорони	99
	Дії охоронників на посту	105
	Вибухові пристрої	111
2.	Технічні засоби охорони
	Контроль доступу на об’єкт охорони	118
	Засоби виявлення порушення режиму охорони	121
	Замки безпеки та запірні пристрої	123
	Технічні засоби охорони по периметру	124
	Нетехнічні засоби охорони по периметру	127
	Безпека енергетичних систем об’єктів	128
	Радіозв’язок	131
	Питання безпеки систем зв’язку	133
	Інформаційна безпека	136
	Методи проведення огляду приміщень	140
3.	Психологія та етика ділових стосунків
	Загальні відомості про психологію, психологію особи, соціальний аспект особи	142
	Психологічні особливості особи	145
	Психологічний стан особи	149
	Психологія спілкування	154
	Протиріччя в ділових стосунках, конфлікти та способи їх розв’язання	159
4.	Охорона праці
	Правові та організаційні питання охорони праці	162
	Охорона праці охоронника	167
	Основи пожежної безпеки. Вибухонебезпека і вибухозахист виробництва	175
	Основи електробезпеки	183
	Основи гігієни праці та виробничої санітарії. Медичні огляди	191
	Надання першої допомоги потерпілим при нещасних випадках	199

 

 

 

 

ОСНОВИ ПРАВОВИХ ЗНАНЬ

Поняття закону про кримінальну відповідальність та її підстави.

1. Кримінальне право України знаходить своє відображення в законодавстві України про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину нормативну систему - Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. КК складається із кримінальних законів, що діють в рамках Кодексу як єдина нормативна система з моменту набрання ним чинності.

2. В нормах Кримінального кодексу сформульовані завдання, підстави та принципи кримінальної відповідальності, встановлено, які суспільне небезпечні діяння визнаються злочинами, які покарання можуть підлягати застосуванню до осіб, що їх вчинили. Згідно зі ст. 1 КК Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, тобто КК забороняє під загрозою покарання вчиняти ті суспільне небезпечні діяння, які визнані злочинними.

Основні покарання

1. Громадські роботи (ст. 56 КК) полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Це, наприклад, збирання сміття, озеленення вулиць. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Це покарання не застосовується до осіб, визнаних інвалідами першої або другої групи, вагітних жінок, осіб, які досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців строкової служби.

2. Виправні роботи (ст. 57 КК) застосовуються до особи за місцем роботи на строк, визначений за вироком суду, з відрахуванням у доход держави відповідного відсотка її заробітку. Виправні роботи призначаються на строк від шести місяців до двох років і обов'язково супроводжуються відрахуванням із суми заробітку засудженого у доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків заробітку засудженого. Виправні роботи - це покарання, яке широко застосовується на Практиці. Воно призначається, як правило, за злочини, що не є тяжкими, і до осіб, що не становлять значної суспільної небезпечності і тому не потребують ізолювання від суспільства. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Особам, які стали непрацездатними після винесення вироку суду, суд може замінити виправні роботи штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт. Закон встановлює відповідальність за злісне ухилення від відбування виправних робіт (ст. 389 КК).

3. Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) за своїм змістом являють виправні роботи, які застосовуються з урахуванням того, що засуджений є військовослужбовцем. Це покарання призначається військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років з відрахуванням у доход держави від десяти до двадцяти відсотків грошового забезпечення, одержуваного засудженим. Засудження до цього покарання виключає протягом строку його відбування підвищення військовослужбовця за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Особи, що відбули покарання у вигляді службових обмежень для військовослужбовців, вважаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89 КК).

4. Арешт ( ст. 60 КК) виражається в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Військовослужбовці відбувають це покарання на гауптвахті. Після відбуття цього покарання вони вважаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89 КК). Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до восьми років.

5. Обмеження волі (ст. 61 КК) полягає в утриманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Це покарання призначається на строк від одного до п'яти років. Воно не може бути застосоване до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягай пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої груп.

6. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) є спеціальним покаранням і може застосовуватися лише до військовослужбовців строкової служби. Воно полягає в примусовому направленні на встановлений у вироку суду строк в особливу військову частину - дисциплінарний батальйон, призначений для відбування покарання військовослужбовцями, які вчинили злочин під час проходження ними строкової військової служби. Тримання в дисциплінарному батальйоні має за мету виправлення засуджених у дусі точного виконання законів, військової присяги, військових статутів, наказів начальників, чесного ставлення до праці і служби, правил співжиття, а також попередження вчинення ними нових злочинів. Особи, що відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, не перестають бути військовослужбовцями. Після відбуття покарання вони повертаються у свою частину для подальшого проходження служби. Час перебування в дисциплінарному батальйоні в строк служби не зараховується. Однак за клопотанням командування частини, куди прибув військовослужбовець після відбуття покарання, бездоганна служба в дисциплінарному батальйоні може бути підставою для рішення командуючого військовим округом чи флотом про зарахування її в строк служби. Особи, що відбули покарання в дисциплінарному батальйоні, визнаються на підставі п. 4 ст. 89 КК такими, що не мають судимості.

7. Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) - це покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його у кримінально-виконавчі установи на певний строк, зазначений у вироку суду. Позбавлення волі є основним покаранням і застосовується за вчинення злочинів, що становлять значну тяжкість, коли, виходячи із характеру і ступеня їх суспільної небезпечності і з урахуванням особи винного, необхідна його ізоляція від суспільства. Позбавлення волі пов'язане з істотними правообмеженнями для засудженого. Він не тільки ізолюється від суспільства, а й позбавляється свободи пересування, вибору виду трудової діяльності, обмежується в розпорядженні своїм часом, спілкуванні з родичами і близькими йому людьми і т.д.. На засудженого до позбавлення волі справляється певний вплив: він перебуває в умовах відповідного режиму, залучається до праці, а у разі необхідності - до професійного і загальноосвітнього навчання, з ним ведеться систематична освітньо-виховна робота. Однак позбавлення волі не має за мету заподіяти засудженому фізичних страждань або принизити його людську гідність. Воно спрямоване в кінцевому результаті на його виправлення, для того щоб він став корисним членом суспільства, а також на попередження вчинення нових злочинів з боку як засуджених, так й інших громадян. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років і відбувається в колоніях різного виду і режиму. Вид і режим відбування позбавлення волі визначаються адміністрацією кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі у виді тюремного ув'язнення КК не передбачає.

8. Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) може бути застосоване за вчинення особливо тяжких злочинів, коли це спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК і за умови, якщо суд визнає неможливим застосування до засудженого позбавлення волі на певний строк. У санкціях статей Особливої частини КК довічне позбавлення волі передбачено як альтернативне покарання з позбавленням волі на певний строк лише за злочини, пов'язані з умисним вбивством при особливо обтяжуючих обставинах (див., наприклад, ч. 2 ст. 115, ст. 348 КК). Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину чи на момент постановлення вироку. Довічне позбавлення волі замінило собою смертну кару, застосування якої допускалося КК 1960 р. до 29 грудня 1999 р. Конституційний Суд України визнав, що норми КК 1960 р., які передбачають можливість застосування смертної кари (розстрілу), суперечать Конституції України і тому не підлягають застосуванню. 22 лютого 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про заміну смертної кари довічним позбавленням волі". Актом помилування довічне позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ст. 87 КК).

10. Індивідуалізація покарання та Загальні засади призначення покарання
Загальні засади призначення покарання - це ті встановлені законом критерії, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання в кожній конкретній справі. Інакше кажучи, яка б кримінальна справа не розглядалася, яке б покарання не призначалося винному, суд зобов'язаний виходити з цих загальних критеріїв. Суд враховує особу винного, бо обставини, що її характеризують, мають дуже важливе значення при призначенні покарання. Соціальний статус особи, ступінь її небезпечності для суспільства, що знаходить свій вияв у вчиненні злочину (спосіб життя, родинний стан, стан здоров'я, наявність психічних аномалій, які не утворюють неосудності, поведінка особи до і після вчинення злочину, наявність попередніх судимостей, ставлення до праці, моральний вигляд, здійснення поганих або, навпаки, шляхетних вчинків, ставлення до людей, авторитет у колективі, де винний працював, та інші обставини), завжди враховуються при призначенні покарання, впливають на вибір його міри. Важливе значення при призначенні покарання мають обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.

11. Поняття звільнення від покарання та його види
1. За наявності визначених у КК підстав винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене. В аналізованому інституті кримінального права найбільшою мірою знайшли своє відображення принципи гуманізму і економії заходів кримінального впливу, покладені в основу нової політики держави загалом та кримінального права зокрема. На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення від покарання здійснюється тільки судом (крім звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування - ч. 1 ст. 74 КК). Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покарання (в цілому чи його частини) або коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним (важка хвороба засудженого) чи недоцільним (давність виконання обвинувального вироку). Звільнення від покарання жодною мірою не підриває принципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, воно не в змозі досягти мети, що стоїть перед ним. 2. КК передбачає різні види звільнення від покарання. Їх частіше за все об'єднують у дві групи: звільнення безумовне і звільнення умовне. 3. Особливим видом звільнення від покарання є звільнення від покарання у разі прийняття нового закону, що виключає або пом'якшує призначене особі покарання (частини 2, 3 ст. 74 КК). Конституція України (ч. 1 ст. 58) та КК (ст. 5) встановлюють принцип, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію уразі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Дія такого закону поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання, в тому числі на осіб, що відбувають або вже відбули покарання, але мають судимість. Якщо новий закон пом'якшує караність діяння, за яке засуджений відбуває покарання, призначена йому міра покарання, що перевищує санкцію знов виданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цим законом. Амністія і помилування частіше за все носять безумовний характер, хоча можуть бути (особливо амністія) й умовними.

Тема 2: «Правові підстави застосування спеціальних засобів»

Правова діяльність підрозділів охорони здійснюється на підставі Конституції України, Закону України «про ліцензування певних видів господарської діяльності», Спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України та Державного комітету підприємництва та регуляторної політики від 01.12.2009 р. №505 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян»

Визначені в Ліцензійних умовах терміни вживаються в такому значенні:

об'єкти охорони - фізичні особи, крім посадових осіб органів державної влади та громадян, щодо яких заходи захисту життя, здоров'я та майна здійснюються відповідно до окремих законів України, а також майно громадян і юридичних осіб усіх форм власності;

організація охорони - діяльність з визначення умов та розроблення заходів, необхідних для забезпечення недоторканності майна та його цілісності, особистої безпеки фізичних осіб;

особиста безпека фізичної особи - стан захищеності її життєдіяльності від безпосередніх загроз її життю, здоров'ю, тілесній неушкодженості, а також особистій свободі;

охорона громадян - діяльність суб'єктів охоронної діяльності з організації та практичного здійснення заходів, спрямованих на забезпечення особистої безпеки індивідуально визначеної фізичної особи шляхом відвернення та/або недопущення негативного безпосереднього впливу факторів протиправного характеру на стан її життя та здоров'я;

охорона майна - діяльність суб'єктів охоронної діяльності з організації та практичного здійснення на підставі цивільно-правових договорів заходів, спрямованих на забезпечення схоронності, цілісності визначеного володільцем майна, належних йому будівель, споруд, іншого рухомого та нерухомого майна (далі - майно) з метою відвернення та/або недопущення безпосередніх посягань на майно, припинення не санкціонованого володільцем доступу до нього для збереження його фізичного стану і забезпечення здійснення володільцем цього майна всіх належних йому повноважень щодо нього;

охоронна діяльність - діяльність з надання послуг, пов'язаних з охороною майна юридичних і фізичних осіб та забезпеченням особистої безпеки фізичних осіб на підставі цивільно-правових угод;

персонал охорони - працівники суб'єктів охоронної діяльності, які досягли 18-річного віку, перебувають у штаті суб'єкта господарювання на посадах, безпосередньо пов'язаних з організацією та здійсненням охорони, а також фізичні особи - підприємці, які відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим цими Ліцензійними умовами, і безпосередньо виконують функції з організації та/або здійснення заходів охорони;

суб'єкти охоронної діяльності - зареєстровані в установленому чинним законодавством України порядку юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які провадять господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізичні особи - підприємці, які отримали ліцензії на право здійснення господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;

транспорт реагування - транспортний засіб суб'єкта охоронної діяльності, що призначений для забезпечення негайного реагування персоналу охорони на протиправні дії щодо об'єкта охорони або на події та обставини, що завдають (можуть завдати) майнову шкоду або створюють можливу загрозу життю і здоров'ю громадян або персоналу охорони на об'єктах охорони;

центр спостереження за системою охоронної сигналізації (далі - пункт централізованого спостереження) - центр, персонал якого спостерігає за станом системи охоронної сигналізації.

Правові підстави застосування спеціальних засобів:

Дотримуватись вимог придбання, реєстрації та використання спецзасобів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.93 N 706 "Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії".

Охоронники, охоронці повинні відповідати кваліфікаційним вимогам, визначеним наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 N 336 "Про затвердження Випуску 1 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників

Не залучаються до охоронної діяльності громадяни:

- Які не досягли повноліття.

- Які за станом здоров'я і фізичного розвитку відповідно до висновку закладу охорони здоров'я не можуть виконувати обов'язки з охорони майна або громадян.

- Які перебувають на обліку в органах охорони здоров'я з приводу психічної хвороби, алкоголізму чи наркоманії.

- Визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними.

- Які мають непогашену чи не зняту судимість за умисні злочини.

- Яким у судовому порядку заборонено займатися охоронною діяльністю або роботою, пов'язаною з матеріальною відповідальністю.

- Які не зареєстровані за місцем проживання в установленому чинним законодавством порядку.

- Які ухиляються від призову на строкову військову службу, військового обліку та спеціальних зборів.

 

Тема 3:     «Адміністративний проступок та адміністративна

               відповідальність»

Деякі положення адміністративного права

Часто в житті ми стикаємось з проблемами управління, тобто впорядкування. Та у діяльності держави проблема управління має й інше, дещо конкретніше значення. Воно виявляється у формі діяльності органів виконавчої влади держави та надання певних повноважень суб’єктам права, щодо задоволення своїх потреб, у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Це визначає необхідність такої галузі права, як адміністративна. Саме її норми регламентують відносини між вищими, центральними та місцевими органами виконавчої влади, між громадянами й державою з питань вчинення правопорушень у сфері громадського порядку та державного управління. Так, перебуваючи в громадському транспорті без квитка, переходячи дорогу з порушенням правил дорожнього руху, вчиняючи дрібне хуліганство, людина стає учасником відносин, що регламентуються адміністративним правом.

Адміністративне право (від administrare (лат.) – керувати, управляти) – окрема галузь права у системі права України, норми якої регулюють суспільні відносини, що склалися у процесі організації і здійснення державного управління. Саме тому адміністративне часто називають «управлінським правом», або «правом управління».

Адміністративне право є однією:

- з найбільших галузей права України, оскільки врегульовує велику кількість різноманітних суспільних відносин;

- найважливіших галузей права України, оскільки регламентує діяльність органів виконавчої влади і частково органів місцевого самоврядування;

- фундаментальних галузей права, яка у сукупності з іншими галузями (конституційним, цивільним, кримінальним) визначає основоположні засади діяльності держави в особі її державних органів, визначає їхню систему і повноваження.

Адміністративне право – одне з небагатьох галузей права (кримінального, цивільного, трудового) яке має власні юридичні засоби захисту від посягань на правовий режим у сфері функціонування органів державного управління. Окрім цього, саме адміністративне право здійснює захист не тільки управлінських суспільних відносин, а й інших правовідносин (земельних, житлових, екологічних, фінансових, трудових та ін.). Попри це, адміністративне право не тільки захищає такі правовідносини, а й виступає у ролі їхнього регулятора. Зокрема, саме норми адміністративного права визначають систему органів і порядок здійснення контролю за дотриманням екологічного законодавства; податкового законодавства; митного законодавства; правові та організаційні засади здійснення підприємницької діяльності та ін.

Предметом адміністративного права є відносини між органами державної виконавчої влади, та, по-перше, підпорядкованими їм структурами виконавчої влади; по-друге, іншими органами управління, що мають самостійний характер і повноваження; по-третє, підконтрольними їм підприємствами та установами; по-четверте, недержавними підприємствами та громадськими об’єднаннями і, по п’яте – громадянами.

Адміністративно-правові відносини – це урегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, в яких їх сторони (суб’єкти) взаємозв’язані й взаємодіють шляхом здійснення суб’єктивних прав і обов’язків, встановлених і гарантованих відповідними адміністративно-правовими нормами.

Адміністративно-правовим відносинам притаманні як загальні риси зокрема:

- вони є суспільними відносинами, урегульованими нормами права;

- вони є вольовими суспільними відносинами, тобто право, регулюючи їх впливає на свідомість і волю людей;

- учасники правовідносин наділені суб’єктивними правами і несуть юридичні обов’язки; так і особливі риси, а саме:

- вони, як правило є «владо відносинами», оскільки виникають у результаті здійснення державного управління, тобто державно-владного впливу однієї сторони на іншу для досягнення певної мети;

- обов’язковим учасником адміністративних право відносин виступає державний орган або посадова особа, наділена певними державно-владними повноваженнями;

- вони виникають за ініціативи однієї зі сторін і згода іншої сторони при цьому не потрібна. Можуть виникати навіть усупереч бажанню іншої сторони;

- вони, як правило, виникають за принципом «влада -підпорядкування», оскільки один із їх суб’єктів обов’язково має юридично-владні повноваження;

- у разі порушення однією зі сторін своїх обов’язків, відповідальність наступає не перед іншою стороною, а перед державою в особі її державних органів або посадових осіб;

- спір, який виникає між учасниками адміністративних правовідносин, розглядається як у судовому, так і в адміністративному порядку.

В адміністративному праві з усіх численних примусових заходів (огляд, реквізиція, затримка, вилучення і т.д.) тільки адміністративні стягнення виконують функцію покарання і тільки їхнє застосування тягне настання адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв’язку із застосуванням уповноваженими органами (посадовими особами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій – адміністративних стягнень.

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Двійковий код.

Кодове слово з 8 одиниць та нулів називають байтом.

Важливим є твердження, що двійковий код універсальний: в ньому можна подати кількісну, текстову, графічну, звукову та керуючу інформацію.

  Одиниці вимірювання інформації.

Байт (1 байт = 8 бітів = 2³ бітів);

Кілобайт (1 Кб = 1024 байт = 2¹⁰ байтів);

Мегабайт (1 Мб - 1024 Кб = 2²⁰ байтів);

Гігабайт (1 Гб = 1024 Мб = 2³⁰ байтів);

Терабайт (1 Тб = 1024 Гб = 2⁴⁰ байтів);

Петабайт (1 Пб = 1024 Тб = 2⁵⁰ байтів).

Інформаційні технології

Одним із засобів керування розвитком інтелекту і підвищення його організованості на сучасному етапі є інформатизація суспільства, що ґрунтується насамперед на розвитку інформаційних комп’ютерних технологій. Головними, визначальними стимулами розвитку інформаційної технології, є соціально-економічні потреби суспільства, і саме зараз суспільство як ніколи зацікавлене в якомога швидшій інформатизації та комп'ютеризації всіх без винятку сфер діяльності.

Програмне забезпечення

Необхідної складової інформаційної системи є програмне забезпечення (ПО). Програмні складові інформаційної системи йменуються також software (у перекладі - «м'який виріб»), або просто «софт».

Програмним забезпеченням (програмна складова інформаційної системи) нази­вають сукупність усіх програм, які використовують при роботі на комп'ютерах разом із відповідною до них документацією. Програмне забезпечення поділяють на систем не, прикладне та інструментальне програмне забезпечення (скорочено: СПЗ, ППЗ та ІПЗ відповідно).

 

До СПЗ відносять програми, які забезпечують функціонування самої інформаційної системи, керують роботою апаратної складової ІС, служать для органі­зації взаємодії користувача і комп'ютера. До СПЗ належать: операційні системи, драйвери пристроїв, операційні оболонки (оболонки операційних систем), та сервісні програми (дискові утиліти, антивірусні програми, архіватори, програми ді­агностики та обслуговування апаратного забезпечення комп'ютера). ІПЗ — це засоби розробки програмного забезпечення: системи програмування (інтегровані середовища), компілятори, саsе-засоби тощо.

До проблемно-орієнтованого програмного забезпечення відносять програми, які використовують у вузьких сферах практичної діяльності, і орієнтовані на використання спеціалізованих методів подання та обробки даних, властивих для розглядуваної області. Сюди відносять математичні пакети програм, системи психологічного тестування, автоматизовані навчаючі системи, системи автоматизованого проектування (САПР), автоматизовані робочі місця (АРМ), системи автоматизованого управління (АСУ) технологічними процесами та в адміністративній сфері тощо.

ППЗ — це сукупність програм, які використовуються для розв'язування при­кладних задач в різних галузях людської діяльності. Прикладні програми дозволяють фахівцям з будь-якої галузі використовувати комп'ютери у своїй професійній роботі без досконалого вивчення інформатики.

У складі ППЗ загального користування виділяють:

 

 

 

 

Інтегровані пакети (ІП) — це пакети програм, компонентами яких є програми загального користування. ІП володіють єдиним уніфікованим середовищем, у межах якого можна працювати з поданими різними способами даними. При цьому всі програми зі складу ІП використовують один і той же принцип кодування даних для їх запису на диски (формат даних). Це дає можливість фрагменти даних переносити із однієї програми в іншу.. Добре відомим ІП для Wіdows є Місгоsoft office.

Прикладне програмне забезпечення на виробництві, підприємстві, фірмі та ін. визначається завданнями та метою цього ПЗ, воно окремо та індивідуальне для кожного навіть робітника. Тому прикладному програмному забезпеченню, як правило, навчають на кожному окремому робочому місці, при цьому враховує завдання та специфіку праці співробітника підприємства.

Комп'ютерною мережею називають сукупність комп'ютерів, з'єднаних між собою каналами передачі даних і призначених для розподілу та колективного використання апаратних, обчислювальних, програмних засобів та інформаційних ресурсів.

Вузли зв'язку (ВЗ) забезпечують зв'язок між комп'ютерами і за допомогою окремих ка­налів зв'язку з'єднуються між собою. Це дає змогу передавати інформацію від одного комп'ютера на інший різними шляхами, що підвищує рівень надійності мережі у випадку виходу з ладу окремих ділянок.

Користувач, який працює на приєднаному до мережі комп'ютері, має змогу використовувати всі апаратні, програмні та інформаційні ресурси, на які він отримав дозвіл від адміністратора мережі. Таким чином створюються багатомашинні обчислювальні системи.

За територіальним розміщенням мережі поділяють на:

· глобальні (які охоплюють територію окремих країн, континентів);

· регіональні (розташовані в межах певного регіону: області, району, міста);

· локальні (які працюють в межах однієї організації, лабораторії, часом у межах міста), корпоративні (обслуговують інтереси великої організації, достатньо розгалужені, можуть бути локалізовані в межах невеликої території або розтягнуті на величезні віддалі). Всесвітньо відомою глобальною мережею є Internet, яка дозволяє здійснювати комп'ютерний зв'язок між усіма континентами світу.

Прикладом корпоративної мережі може бути відомча мережа, наприклад, мережа міністерства оборони. У кожній комп'ютерній навчальній аудиторії зазвичай є локальна мережа.

Інформація, до якої здійснюється доступ за допомогою мережі, може бути сконцентрована на одному або декількох потужних комп'ютерах (серверах), а може бути розподілена по всіх або якійсь частині комп'ютерів. Залежно від цього розрізняють мережі з централізованим банком даних та мережі з децентралізованим банком даних. За призначенням мережі поділяють на інформаційні (за допомогою яких можна отримувати інформацію з різних джерел), обчислювальні (для проведення обчислень на комп'ютерах мережі) та інформаційно-обчислювальні.

Структурною ознакою мереж є їх топологія, яка характеризує зв'язки між комп'ютерами мережі.

 

 

На малюнку схематично показано різні види топології мереж:

· а) радіальна або зіркова,

· б) кільцева,

· в) деревоподібна,

· г) повнозв'язна,

· д) шинна.

Кожна топологія має свої переваги і недоліки. Вибір виду топології мережі залежить від конкретних умов її використання.

Недоліком радіальних мереж є обмеженість вибору каналів зв'язку. У мережах кільцевої структури при виході з ладу однієї із ланок зв'язку можуть виникнути проблеми з передачею даних. У деревоподібній мережі центри обробки даних з'єднані між собою через вузли зв'язку. Перевагою деревоподібних мереж є простий спосіб нарощування потужності мережі. У повнозв'язних мережах кожний комп'ютер має зв'язок з будь-яким іншим комп'ютером мережі. Запит, який передається одним із комп'ютерів мережі зі спільною шиною, отримують усі комп'ютери мережі, але відповідає на цей запит той комп'ютер, для якого цей запит був адресований. Як правило шинна топологія використовується в локальних мережах. Топологія великих мереж будується як комбінація різних топологічних рішень.

Важливе значення для функціонування всієї мережі мають види каналів зв'язку (передачі даних), які в н