Сучасні світові тенденції розвитку інновацій

Науково-технологічний прогрес, визнаний в усьому світі як найважливіший фактор економічного розвитку, все частіше пов'язується з поняттям інноваційного процесу. Це єдиний у своєму роді процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво і менеджмент. Він полягає в одержанні новації і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації.

За останні 10–15 років у розвинутих країнах Західної Європи було відібрано низку ефективних методів включення науки у загальний виробничий потік. У країнах Західної Європи використовується переважно модель інноваційного процесу назвою "Міжнародна міжфірмова кооперація – метод підвищення ефективності НДДКР". Вона відрізняється від моделей "Ризикове венчурне підприємництво" США і "Нові форми взаємодії людей в інноваційному процесі" Японії [1].Форми взаємодії науково-технічних ідей у Європі є проміжним між американськими і японськими, хоча останнім часом у Європі спостерігаються тенденції до збільшення "японізації" форм взаємодії науки та виробництва.

Все це веде до вирішення довгострокових комерційних завдань пов'язаних з глобальним поширенням нових технологій, і, отже, зумовлює об'єктивний процес інтернаціоналізації господарського життя.

Взагалі зростає інтерес компаній приватного сектора до нових форм співробітництва внаслідок ускладнення і подорожчання науково-дослідних розробок, а також зменшення тривалості циклів наукоємних товарів, необхідності комплексного використання різних технологій для вирішення комерційних завдань загального характеру. В такому разі більш ефективним виявляється співробітництво спеціалізованих компаній однієї або декількох галузей з метою розподілу витрат і зменшення ризику в успішній боротьбі з конкурентами на зовнішніх ринках.

У кінці XX ст. міжфірмова кооперація стосувалася тільки обміну інформацією, спільного виробництва або маркетингу продукції. Проведення спільних НДДКР розглядалося як другорядна діяльність, у подальшому в міру перетворення науково-технічних альянсів у новий елемент глобальної економіки і ринкової стратегії корпорацій ця практика почала змінюватися.

Розглядаючи особливості міждержавного інноваційного процесу, виявили, що в США і Японії переважає внесок дрібного бізнесу в сучасні напрямки НТП, але в європейських країнах першими носіями розробок є великі і надвеликі корпорації. З кінця XX ст. приріст витрат на НДДКР у більш ніж половини з 40 найбільших західноєвропейських промислових корпорацій був вищим, ніж приріст їхніх витрат на основний капітал. В умовах кризи, коли норма прибутку знижувалася, бюджет витрат на наукові дослідження і розробки зростав, тому що ці корпорації розглядали витрати на НДДКР як один із засобів виходу з кризи.

Різновидом міжфірмової кооперації в сфері міжнародних відносин останнім часом є прагнення до спільного рішення найважливіших фінансових, технічних, виробничих та інших питань. Ця тенденція до розширення колективної практики в політиці великих фірм стала характерною для перших галузей НТП. При цьому учасники угод виконують взаємодоповнюючі функції в процесі проведення наукових досліджень і комерціалізації результатів. Це стратегічні або науково-технічні альянси (НТА).

Науково-технічним альянсом називають стійке об'єднання фірм різних розмірів між собою або з університетами, державними лабораторіями на основі угоди про спільне фінансування НДДКР, розробки або удосконалення продукції. Міжнародним альянс стає, коли його партнери – з різних країн. Існує кілька видів НТА: організація консорціумів та спільних підприємств, спільна науково-технічна та виробнича діяльність тощо.

Утворення НТА особливо є важливим для дрібних та середніх компаній, які, не володіючи великими фінансовими і технічними можливостями, кваліфікованими кадрами та не маючи доступу до складного дорогого устаткування, укладають технологічні угоди між собою або з більш більшими фірмами.