Відповідальність керівників за стан пожежної безпеки.

1. Відповідальність за дотримання протипожежного режиму в приміщеннях підрозділів підприємства покладається на керівників підрозділів та осіб, відповідальних за пожежну безпеку, а в неробочий час - на чергових (охоронців).

     Під час зміни чергові зобов'язані перевіряти:
- протипожежний стан приміщень, які вони охороняють;
- справність засобів зв'язку, сигналізації та засобів пожежегасіння.   

    2. У разі виявлення порушень вимог пожежної безпеки черговий зобов'язаний повідомити керівництво й ужити заходів щодо їх усунення.

3. Керівник підприємства зобов'язаний:
- контролювати виконання усіма працівниками вимог цієї Інструкції;
- проводити інструктажі з питань пожежної безпеки;
- періодично перевіряти стан пожежної безпеки на об'єкті та перебіг чергування;
- забезпечити утримання у справному стані засобів пожежегасіння та шляхів евакуації.

  24. Поняття вогнестійкості будівельних матеріалів

 

Протипожежний захист будівель і споруд значною мірою залежить від вогнестійкості будівельних конструкцій. Займистість — це здатність матеріалу під впливом місцевої дії високотемпературного джерела підпалювання самостійно горіти чи тліти при наявності цього джерела та після його видалення.

Усі будівельні матеріали і конструкції за займистістю поділяють на три групи: неспалимі, важкоспалимі і спалимі.

Неспалимі матеріали під дією вогню або високої температури не займаються, не тліють і не обвуглюються. До них належать усі природні й штучні неорганічні матеріали і метали, з яких виготовляють вогнестійкі конструкції.

Важкоспалимі матеріали під дією вогню чи високої температури займаються не відразу. Спочатку вони тліють або обвуглюються і продовжують горіти або тліти лише в тому разі, якщо є джерело вогню, а після його видалення горіння або тління припиняється (повсть, фіброліт, дерев'яні перегородки і стіни, поштукатурені з обох боків, тощо).

Спалимі матеріали під дією вогню чи високої температури горять або тліють і продовжують горіти або тліти після видалення джерела вогню (деревина, пластмаси, руберойд та інші органічні матеріали). Конструкції з цих матеріалів найбільш вогненебезпечні.

Вогнестійкістю називають здатність матеріалів і конструкцій зберігати свою міцність і стійкість під дією вогню, наприклад, в умовах пожежі. Всі будівлі та споруди за вогнестійкістю поділяють на п'ять ступенів (табл.5).

 

Таблиця 5. Характеристика будівель і споруд за ступенем вогнестійкості

 

Конструкції	Ступінь вогнестійкості
	1	II	III	IV	V
	Необхідна межа вогнестійкості, години
Несучі стіни, стіни сходових кліток, колон	2,5	2,0	2,0	0,5	Не норму­ється
Зовнішні стіни з навісних панелей	0,5	0,25	0,25	0,25	Не норму­ється
Плити, настили та інші, несучі конструкції міжповерхових перекриттів і горищ	1,0	0,75	0,75	0,25	Не норму­ється
Плити, настили та інші несучі конструкції покриття	0,5	0,25	-	-	Не нормується
Внутрішні несучі стіни (перегородки)	0,5	0,25	0,25	0,25	Не норму­ється

 

Тривалість (в годинах) опору будівельних конструкцій дії високої температури при пожежі до вичерпання нею своїх робочих функцій називають межею вогнестійкості.     

25. Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин. Категорії приміщень за вибухопожеженебезпечністю.

 

Технологічні процеси, пов'язані з вибуховою, пожежною і вибухопожежною безпекою, поділяють на шість категорій: А, Б, В, Г, Д, Е.

До категорії А належать виробництва, пов'язані з застосуванням або зберіганням речовин, які можуть займатися або вибухати внаслідок дії води або кисню повітря, а також рідин з температурою спалаху парів до 28°С і горючих газів з НГВ до 10% об'єму повітря, якщо ці гази і рідини застосовують у кількості, здатній утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші (хімічні цехи фабрик ацетатного шовку, цехи з виробництвом, рідкого палива, склади балонів для горючих газів, бензину, ацетилену тощо).

До категорії Б належать виробництва, в яких застосовують рідини з температурою спалаху парів 28...61°С, горючі гази з НГВ понад 10% об'єму повітря, коли ці гази і рідини застосовують у кількостях, здатних утворити з повітрям вибухонебезпечні суміші (цехи з приготуванням вугільного пилу, деревного борошна, цукрової пудри, обробки синтетичного каучуку, мазутні господарства, електростанції, склади для балонів з киснем або для зберігання гасу, нафти тощо).

Категорія В включає виробництва, де обробляються або застосовуються тверді спалимі матеріали і речовини, а також рідини, температура спалаху парів яких становить понад 61 °С (трикотажні і швейні фабрики, закриті склади вугілля, склади рулонних матеріалів, лісопильні, деревообробні, столярні цехи тощо).

Виробництва категорії Г, пов'язані з обробкою неспалимих речовин і матеріалів у гарячому, розжареному або розплавленому стані з виділенням променевого тепла, іскор і полум'я. Ці виробництва призначені також для спалювання твердого, рідкого та газоподібного палива (ливарні, металоплавильні цехи, кузні, залізничні депо тощо).

На виробництвах категорії Д обробляють неспалимі речовини і матеріали у холодному стані (цехи холодної обробки металів, інструментальні цехи, компресорні станції, цехи паперової і текстильної промисловості з мокрими процесами виробництва, насосні станції для перекачування негорючих рідин тощо).

До категорії Е належать виробництва, пов'язані із здобуттям, застосуванням та зберіганням:

— горючих газів без рідкої фази і вибухонебезпечного пилу в такій кількості, коли вони можуть створити вибухонебезпечні суміші в об'ємі, що перевищує на 5% об'єм приміщення і в якому за умовами технологічного процесу можливий тільки вибух (без наступного горіння);

— речовини, які можуть вибухати (без наступного горіння) при взаємодії з водою, киснем повітря чи один з одним.

Категорії безпеки виробництва визначаються за нормами технологічного проектування чи за спеціальними переліками для кожної галузі промисловості, затвердженими відповідними міністерствами.

Класифікація виробничих процесів з вибухової, вибухопожежної і пожежної небезпеки є основою для проектування протипожежного захисту у будівлях і спорудах, об'ємно-планувальні й конструктивні рішення яких залежать від ступеня пожежної небезпеки на цих виробництвах. Крім того, категорія пожежної небезпеки враховується разом з іншими показниками при складанні генерального плану будівництва (при визначенні протипожежних розривів між будівлями і спорудами).

Найнебезпечніші щодо вибуху чи пожежі виробництва потрібно проектувати і розміщувати в одноповерхових спорудах і якомога ближче до зовнішніх стін, а в багатоповерхових будівлях — на верхніх поверхах. При цьому в перекриттях багатоповерхових будівель з виробництвами категорій А, Б і Е необхідно передбачати прорізи (відкриті чи перекриті ґратчастим настилом). У приміщеннях, де застосовують гази, важчі ніж повітря, площа прорізів має бути не менше 10% загальної площі приміщення. Якщо в одному приміщенні розміщуються виробництва різних категорій, то передбачають заходи щодо попередження вибуху і поширення загоряння (герметизація обладнання, місцеві похили, автоматичні локальні засоби пожежогасіння, виконання вибухо- і пожеженебезпечних робіт в ізольованих камерах, встановлення екранів тощо). Якщо ці заходи недостатньо ефективні, то виробництва з різними категоріями потрібно розміщувати в окремих приміщеннях.

Допоміжні приміщення, що розміщуються в прибудовах, відділяють від виробничих приміщень неспалимими стінами (перегородками) з межею вогнестійкості не менш як 0,75 ч.

 

  26. Класифікація вибухонебезпечних та пожеженебезпечних приміщень і зон.

 

4.5 Класифікація вибухонебезпечннх зон

 

4.5.1 Клас вибухонебезпечної зони, згідно з яким виконуються вибір і розміщення електроустановок, в залежності від частоти і тривалості присутнього вибухонебезпечного середовища визначається технологами разом з електриками проектної або експлуатаційної організації.

Клас вибухонебезпечних зон характерних виробництв та категорія і група вибухонебезпечної суміші повинні відображатися в нормах технологічного проектування або в галузевих переліках виробництв з вибухопожежонебезпеки.

Газо- пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні - вибухонебезпечні зони-класів 20,21,22.

4.5.2. Вибухонебезпечна зона класу 0 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу.

Вибухонебезпечна зона класу 0 згідно з вимогами даного розділу може мати місце тільки в межах корпусів технологічного обладнання.

4.5.3. Вибухонебезпечна юна класу 1 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи (тут і далі нормальна робота - ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів).

4.5.4. Вибухонебезпечна юна класу 2 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості) не повинні розглядатися під час проектування електроустановок.

Частоту виникнення і тривалість вибухонебезпечного газо-пароповітряного середовища визначають за правилами (нормами) відповідних галузей промисловості.

4.5.5. Вибухонебезпечна зона класу 20 - простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і (або) простір, де можуть o утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини, Звичайно це має місце всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.

4.5.6. Вибухонебезпечна юна класу 21 - простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації. Ця зона може включати простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання і простір, де під нас нормальної експлуатації ймовірна поява пилових шарів, які можуть утворювати небезпечну концентрацію вибухонебезпечної пилоповітряної суміші.

4.5.7. Вибухонебезпечна юна класу 22 - простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з'являтися не часто й існувати недовго або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати й утворювати вибухонебезпечні суміші в разі. аварії. Ця зона може включати простір поблизу обладнання, що утримує пил, який може вивільнятися шляхом витоку і формувати пилові утворення.

4.5.8 При визначенні розмірів вибухонебезпечних зон у приміщеннях слід враховувати:

1.під час проектування вибухонебезпечних установок повинні бути передбачені заходи які б забезпечували мінімальну кількість та незначні розміри вибухонебезпечних зон;

2.при розрахунковому надлишковому тиску вибуху газо-пароповітряної вибухонебезпечної суміші, що перевищує 5 кПа, вибухонебезпечна зона займає весь об'єм приміщення;

3.вибухонебезпечна зона класів 20, 21, 22 займає весь об'єм приміщення;

4.при розрахунковому надлишковому тиску вибуху газо-пароповітряної вибухонебезпечної суміші, що дорівнює або менше 5 кПа. Вибухонебезпечна зона займає частину об'єму приміщення і визначається відповідно до норм технологічного проектування або розраховується технологами згідно з ГОСТ 12.1.004. За відсутності 5м по вертикалі і горизонталі від технологічного апарата, з якого можливий викид горючих газів або парів ЛЗР;

5.при розрахунковому надлишковому тиску вибуху в приміщенні, що не перевищує 0,5 кПа, вибухонебезпечна зона відсутня;

6.при розрахунковому надлишковому тиску вибуху пилоповітряної суміші, парів ГР, що дорівнює або менше 5 кПа, матиме місце пожежонебезпечна зона, що визначається згідно з вимогами розділу 5;

7.простір за межами вибухонебезпечних зон класу 2 і 22 не вважається вибухобезпечним, якщо немає інших умов, що створюють для нього вибухонебезпеку.

4.5.9 Приміщення виробництв, пов'язаних газоподібним воднем, у яких технологічний процес з урахуванням дії природної витяжної вентиляції унеможливлює появу розрахункового надмірного тиску спалахнення, що перевищує визначене галузевими нормами значення як під час нормальної роботи, так і в разі аварії чи виробничої неполадки, мають вибухонебезпечну зону класу 2 тільки у верхній частині приміщення від відмітки 0,75м загальної його висоти від рівня підлоги, але не вище кранової колії, якщо така є (наприклад, приміщення електролізу води, зарядні станції тягових і стартерних акумуляторних батарей).

4.5.10 У разі використання для фарбування виробів, які можуть утворювати вибухонебезпечні суміші, коли фарбувальні та сушильні камери розміщуються у загальному технологічному потопі виробництва при виконанні вимог ГОСТ 12.3.005, зона вважається вибухонебезпечною в межах до 5м по горизонталі і вертикалі від відкритих прорізів фарбувальних і сушильних камер.

При безкамерному фарбуванні виробів зона вважається вибухонебезпечною в межах до 5м по горизонталі і вертикалі від краю ґрат, від свіжопофарбованих виробів і ємностей ч горючими матеріалами.

Клас вибухонебезпечної зони на відстані 5м визначається галузевими нормативними документами в залежності від способу фарбування і характеристики лакофарбувальних матеріалів, а також з урахуванням класу вибухонебезпечної зони в приміщенні.

4.5.11 Зона в приміщеннях витяжних вентиляторів вважається вибухонебезпечною того самого класу, що й зона приміщень, які вони обслуговують. Зони в приміщеннях припливних вентиляторів, які обслуговують приміщення з вибухонебезпечними зонами будь-якого класу, не належать до вибухонебезпечних, якщо припливний повітропровід обладнаний зворотними клапанами, що самі закриваються і не допускають проникнення вибухонебезпечних сумішей в приміщення припливних вентиляторів у разі припинення подачі повітря.

За відсутності зворотних клапанів зони в приміщеннях припливних вентиляторів вважаються вибухонебезпечними того самого класу, що й зони приміщень, які вони обслуговують.

4.5.12 Класи і розміри вибухонебезпечних зон для зовнішніх вибухонебезпечних установок повинні прийматися відповідно до норм технологічного проектування та особливостей технологічних процесів і затверджуватися в установленому порядку згідно з чинним законодавством.

У всіх випадках слід враховувати досвід експлуатації діючих вибухонебезпечних установок За відсутності обмежень у відомчих нормативних документах для зовнішніх установок допускається приймати вибухонебезпечну зону класу 2 в межах до:

•0,5м по горизонталі і вертикалі від закритих віконних і дверних прорізів зовнішніх стін приміщення в разі примикання до прорізу вибухонебезпечних зон класів 1,21 (виняток - для прорізів вікон, заповнених склоблоками),

•3 м по горизонталі і вертикалі від закритих технологічних апаратів, заповнених горючими газами та ЛЗР; від витяжних вентиляторів, які встановлені зовні приміщень і обслуговують приміщення з вибухонебезпечними зонами класів 1,21;

•5 м по горизонталі і вертикалі від пристрою для викиду із запобіжних і дихальних клапанів ємностей і технологічних апаратів з горючими газами або ЛЗР; від відкритих прорізів у зовнішніх стінах приміщення в разі примикання до прорізу вибухонебезпечних зон класів 1,2, 21, від розташованих на захисних конструкціях будинків пристроїв для викиду повітря із систем витяжної вентиляції приміщень з вибухонебезпечними зонами класів 1,21;

•20 м по горизонталі і вертикалі від місця відкритого зливу і наливу для естакад з відкритим зливом і наливом ЛЗР.

Біля зовнішніх установок, які виділяють в атмосферу горючі гази, пару ЛЗР під час нормальної роботи, має місце обмежена вибухонебезпечна зона класу 1 (наприклад, біля нафтових свердловин, клапанів, місць відкритого зливу і наливу ЛЗР). За відсутності даних у відомчих нормативних документах зону класу 1 допускається приймати в межах не більше їм від місця викиду газів, пари ЛЗР. За межами вибухонебезпечної зони класу 1 буде, як правило, присутня вибухонебезпечна зона класу 2.

Зони біля трубопроводів горючих газів, ЛЗР не є вибухонебезпечними за винятком зон класу 2 в межах до 3 м по горизонталі і вертикали від запірної арматури і фланцевих з'єднань трубопроводів.

4.5.13. Зони й приміщеннях і зони навколо зовнішніх установок, у яких тверді, рідкі і газоподібні горючі речовини спалюються як паливо або утилізуються шляхом спалювання, не належать до вибухонебезпечних. Для установок, що періодично працюють повинні виконуватися вимоги пункту 4.6.7. При технологічних процесах з використанням відкритого вогню або поверхонь, нагрітих вищі температури самозаймання горючих речовин, що використовуються, зони в приміщеннях і зовні приміщень у межах до 5м по горизонталі і вертикалі від відкритого вогню або нагрітих поверхонь не є вибухонебезпечними (наприклад, простір біля електричних печей, що відкриваються).

4.5.14 Вибухонебезпечні зони в приміщеннях, де містяться легкі гази, пара ЛЗР та ГР, що характеризуються як вибухонебезпечні зони класу 1, допускається зараховувати до вибухонебезпечних зон класу 2 за умови:

1.улаштування систем вентиляції з установкою декількох вентиляційних агрегатів. У разі аварійної зупинки одного з них решта агрегатів повинна повністю забезпечити потрібну продуктивність систем вентиляції, а також достатню рівномірність дії вентиляції в усьому об'ємі приміщення підвали, канали та їх повороти,

2.улаштування автоматичної сигналізації, що діє на відключення електроживлення установки в разі виникнення в будь-якому пункту приміщення концентрації горючих газів або пари ЛЗР, що не перевищує 20% нижньої концентраційної межі поширення полум'я, а для шкідливих вибухонебезпечних газів - з урахуванням їх концентрації до гранично допустимої за ГОСТ 12 1.005. Кількість сигнальних приладів, їх розташування, а також система їх резервування повинна забезпечувати безвідмовну дію сигналізації

4.5.15 У приміщеннях без вибухонебезпечних зон, відділених стінами (з дверними прорізами або без них) від вибухонебезпечних зон суміжних приміщень, зону в межах до 5 м по горизонталі і вертикалі від прорізу дверей слід приймати відповідно до табл. 4.6

 

Таблиця 4.6 Клас зони приміщення, суміжного з вибухонебезпечною зоною іншого приміщення

Клас вибухонебезпечної зони	Клас зони приміщення, суміжного з вибухонебезпечною зоною іншого приміщення і відділеного від нього
	стіною (перегородкою) з дверима, які знаходяться у вибухонебезпечній зоні	стіною (перегородкою) без отворів або з отворами, обладнаними тамбур-шлюзами або дверима, які знаходяться поза вибухонебезпечною зоною
1	2	не вибухо- і не пожежонебезпечна зона
2	Не вибухо- і не пожежонебезпечна зона	Те саме
21	22	------ // ------
22	Не вибухо- і не пожежонебезпечна зона	------ // ------

У всіх випадках стіни і перегородки між приміщеннями повинні бути пило- газонепроникними, а двері - протипожежними і такими, що відчиняються в бік менш небезпечної зони та самі зачиняються.

Розміщення підстанцій і елекгроприміщень у будинках і приміщеннях з вибухонебезпечними зонами треба виконувати відповідно до вимог підрозділу "Розподільні пристрої, трансформаторні і перетворювальні підстанції".

 

5.3 Класифікація пожежонебезпечних зон

 

5.3.1 Клас пожежонебезпечних зон згідно з класифікацією, наведеною в пунктах 2.2-2.5, та їх межі визначаються технологами разом з електриками проектної або експлуатуючої організації.

Клас пожежонебезпечних зон характерних виробництв повинен відображатися в нормах технологічного проектування або в галузевих переліках виробництв за вибухопожежонебезпекою.

У приміщеннях з виробництвом (і складів) категорії В згідно з ОНТП-24 електрообладнання повинно відповідати вимогам даного розділу і зараховуватися до електрообладнання в пожежонебезпечних зонах відповідного класу.

5.3.2 Пожежонебезпечна зона класу П-І - простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча рідина, яка має температуру спалаху більше +61°С.

5.3.3 Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ - простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна

5.3.4 Пожежонебезпечна зона класу П-ІІа - простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.

5.3.5 Пожежонебезпечна зона класу П-ІІІ - простір поза приміщенням, в якому знаходяться горюча рідина, яка має температуру спалаху понад +610С або тверді горючі речовини.

5.3.6 Зони в приміщеннях або за їх межами до 5 м по горизонталі та вертикалі від апарата, в якому знаходяться горючі речовини, але технологічний процес ведеться із застосуванням відкритого вогню, розжарених частин або технологічні апарати мають поверхні, нагріті до температури самозаймання горючої пари, пилу або волокон, не відносяться в частині їх електрообладнання до пожежонебезпечних зон.

Клас середовища за межами вказаної 5-метрової зони слід визначати в залежності від технологічних процесів, які застосовуються в цьому середовищі.

Зони в приміщеннях або за їх межами, в яких тверді, рідкі та газоподібні горючі речовини спалюються як паливо або утилізуються шляхом спалювання, не належать у частині їх електрообладнання до пожежонебезпечних зон.

5.3.7 Зони в приміщеннях, у яких розташовані припливні вентилятори, що працюють із застосуванням рециркуляції повітря, або (і) витяжні вентилятори, які обслуговують приміщення з пожежонебезпечними зонами класу П-ІІ, належать до пожежонебезпечних класу П-ІІ.

5.3.8 Зони навколо вентиляторів місцевих відсмоктувань, що обслуговують технологічні процеси з визначеними пожежонебезпечними зонами, належать у частині їх електрообладнання до того самого класу, що й зони, які вони обслуговують.

Для вентиляторів, які розташовані за зовнішніми огороджувальними конструкціями і обслуговують пожежонебезпечні зони класу П-ІІ, а також пожежонебезпечні зони будь-якого класну місцевих відсмоктувань, слід застосовувати електродвигуни як для пожежонебезпечної зони класу П-ІІІ.

5.3.9 У разі розміщення в приміщеннях або на відкритому повітрі одиничного пожежонебезпечного технологічного обладнання, коли спеціальних заходів проти розповсюдження пожежі не передбачено, зона в межах до 3 м по горизонталі і вертикалі від цього обладнання вважається пожежонебезпечною.

 

   27. Основні засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки виробничого об’єкту.

 

Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91 „Пожарная безопасность. Общие требования” пожежа — це неорганізоване і неконтрольоване горіння, що завдає матеріальних втрат. Тому пожежну безпеку будівель і споруд з часу їх проектування повинні забезпечувати проектні, будівельні, експлуатаційні організації та особливо працівники пожежної охорони, оскільки пожежі, завдають значної матеріальної шкоди і призводять до загибелі людей. Більшість пожеж на будівництві виникає внаслідок необережності працюючих. Причини виникнення пожеж на будівництві різні і численні, зокрема:

— необережне ставлення працюючих до вогню, коли не вживаються заходи пожежної безпеки, особливо при відігріванні замерлих труб водопроводу паяльними лампами чи факелами; використання бензину чи гасу; кинуті непогашені сірники та недопалки; зберігання вугілля, шлаків, золи, особливо в приміщеннях з легкозаймистими рідинами;

— несправність електричних мереж та порушення правил експлуатації електрообладнання; іскри при електрозварюванні; неправильне виконання тимчасового опалення та грозові розряди.

Пожежі, пов'язані з електричним струмом, виникають переважно внаслідок короткого замикання, перевантаження електросистем, а також у випадках, коли залишають без нагляду електроустановки, що розміщуються поблизу легкозаймистих матеріалів.

Щоб попередити пожежі, що виникають з цих причин, потрібно додержувати всіх вимог протипожежної безпеки. Для цього слід проводити відповідний інструктаж, постійно контролювати виконання всіх заходів.

Для попередження пожеж на будівельних майданчиках повинен бути постійний нагляд і контроль інженерно-технічних та адміністративних працівників за виконанням норм і правил пожежної безпеки при проведенні всіх видів будівельно монтажних робіт, за безпечною протипожежною організацією будівельного майданчика, експлуатацією електрообладнання, верстатів, механізмів, приладів, а також за своєчасним проведенням і періодичною перевіркою у працюючих знань протипожежної безпеки.

На кожному будівельному об'єкті має бути призначена наказом особа, на яку покладається відповідальність за пожежну безпеку. Значна роль в попередженні пожеж і своєчасному їх гасінні належить добровільним пожежним дружинам, що організовуються безпосередньо на будівництві з робітників, інженерно-технічних та адміністративно-господарських працівників. Члени цих дружин навчаються прийомам гасіння пожеж первинними засобами.

Охорона праці органічно пов'язана з протипожежним захистом, оскільки заходи щодо попередження та поширення пожеж і вибухів є одночасно і заходами, спрямованими на запобігання нещасним випадкам.

Пожежна безпека ґрунтується на виконанні двох взаємозв'язаних систем: попередження пожеж та протипожежний захист.

Система попередження пожеж включає комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на виключення умов виникнення пожеж. До таких заходів належать: запобігання виникненню горючого середовища і джерел запалювання в ньому, підтримання тиску в горючому середовищі нижче максимально допустимого.

Система протипожежного захисту — це сукупність організаційних і технічних заходів, спрямованих на запобігання можливості впливу на людей небезпечних факторів пожеж і зменшення матеріальної шкоди від них. Це такі заходи: застосування негорючих і важкогорючих матеріалів і засобів замість горючих і по-жежонебезпечних чи зменшення кількості застосування горючих засобів; ізоляція горючого середовища; застосування засобів пожежегасіння і евакуації людей із зони пожеж, конструкцій з регламентованою межею вогнестійкості і горючості, засобів індивідуального і колективного захисту людей, системи протидимового захисту, пожежної сигналізації і засобів оповіщення про пожежу; організація пожежної охорони об'єкта.

До пожежегасіння на об'єктах народного господарства, в житлових і громадських будівлях, а також на новобудовах широко залучається громадськість. У попередженні і гасінні пожеж беруть участь добровільні пожежні дружини і постійно діючі пожежно-технічні комісії.

Добровільні пожежні дружини (ДПД) на промислових об'єктах і великих будовах організовують згідно з Положенням про добровільні пожежні дружини.

На об'єктах чи в цехах начальник будівництва організовує ДПД з числа робітників, службовців та інженерно-технічних працівників. їхнє завдання полягає у проведенні заходів з охорони від пожеж підприємств, будов, баз, складів та інших об'єктів. ДПД повина мати чисельність не менше ніж 6 чоловік на робочу зміну.

За здійснення протипожежних заходів, а також за забезпечення пожежної безпеки під час проведення будівельно-монтажних робіт відповідає начальник будівництва або особа, яка його заміняє. Ці особи зобов'язані додержувати встановлених законодавчими актами правил пожежної безпеки, своєчасно виконувати вказівки органів Державного пожежного нагляду, організовувати навчання робітників і службовців правилам пожежної безпеки і діям на випадок пожеж. Найчастіше пожежі, а іноді вибухи на буд майданчиках виникають внаслідок порушення встановлених норм пожежної безпеки і протипожежного режиму робітниками і службовцями.

    28. Пожежна сигналізація. Засоби пожежегасіння.

 

Призначення пожежного зв'язку і сигналізації — своєчасно оповіщати про пожежу та оперативно керувати пожежними частинами і гасінням пожеж. Для цього використовують телефон та радіозв'язок, електричну пожежну сигналізацію (ЕПС), автоматичну провідну сигналізацію (АПС), безпосередній зв'язок через посильних, а також звуковий зв'язок (електричні дзвоники, гудки та сирени).

Кожна будова повинна мати телефонний зв'язок для виклику пожежної частини, причому в будь-який час доби. Крім того, на території будівництва треба встановити звукові сигнали для подачі тривоги у разі пожежі. Найкращою є система електричної пожежної безпеки і сигналізації, забезпечена лінією зв'язку, джерелом живлення, оповісником і приймальним апаратом. Принцип роботи її такий: на автоматичний оповісник діють пожежні фактори (дим, полум'я, підвищення температури), що сприяє дії електричного сигналу, який передається у приймальну станцію пожежної охорони.

Автоматичні оповісники можуть бути тепловими, світловими і такими, що реагують на дим. На багатьох великих промислових підприємствах використовують комплексні установки пожежної сигналізації (СКПУ), в яких застосовано оповісники трьох згаданих вище типів. Для включення теплових оповісників призначається приймальна станція ТОЛ-10/100, для димових радіаційних оповісників — РУОП (радіаційна установка охоронно-пожежна).

Для виклику пожежної допомоги застосовують телефонний зв'язок (міські, селищні телефонні мережі, що мають для цього спеціальні лінії), а також місцеву телефонну мережу, яка часто має прямий зв'язок з пожежними підрозділами.

Оперативний зв'язок між пожежними частинами, які беруть участь у гасінні пожежі, а також між ними і керівництвом здійснюється за допомогою коротко-та ультракороткохвильових радіостанцій. Цей вид зв'язку особливо зручний, бо радіостанції встановлюють безпосередньо на пожежних автомобілях, завдяки чому здійснюється безпосередній зв'язок їх з диспетчерським пунктом.

 

Засоби пожежегасіння.

 

Успіх швидкої локалізації та ліквідації пожежі на її початку залежить від наявних вогнегасних засобів, вміння користуватися ними всіма працівниками, а також від засобів пожежного зв'язку та сигналізації для виклику пожежної допомоги та введення в дію автоматичних та первинних вогнегасних засобів.

Вода - найбільш дешева і поширена вогнегасна речовина. Вода порівняно з іншими вогнегасними речовинами має найбільшу теплоємність і придатна для гасіння більшості горючих речовин.

Вода застосовується у вигляді компактних і розпилених струменів, як і пара. Вогнегасний ефект компактних струменів води полягає у змочуванні поверхні, зволоженні та охолодженні твердих горючих матеріалів.

Подача води до місця пожежі здійснюється пожежними рукавами. Відкидний рукав від пожежного крана або насоса закінчується металевим соплом, обладнаним розбризкувачем. Розбризкувач дозволяє отримувати компактний або розсіяний струмінь води. Струменем води гасять тверді горючі речовини; дощем і водним пилом – тверді, волокнисті сипучі речовини, а також спирт, трансформаторне і солярове мастила.

Водою не можна гасити легкозаймисті рідини (бензин, гас), оскільки, маючи велику питому вагу, вода накопичується внизу цих речовин і збільшує площу горючої поверхні. Не можна гасити водою такі речовини, як карбіди та селітру, які виділяють при контакті з водою горючі речовини, а також металевий калій, натрій, магній та його сплави, електрообладнання, що знаходиться під напругою, ціні папери тощо.

Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщень об'ємом до 500 м³ і невеликих загорянь на відкритих установках. Пара зволожує горючі матеріали і знижує концентрацію кисню. Вогнегасна концентрація пари у повітрі становить 35 % від загальної об'єму.

Водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф тощо). У воду додають поверхнево-активні речовини: піноутворювач ПО-1, сульфонали НП-16, сульфонати, змочувач ДП тощо. Солі, що випадають з водного розчину, при попаданні на об'єкт горіння розплавляються і утворюють тверду негорючу кірку. При розпаді солей утворюються негорючі гази, які ізолюють доступ повітря до об'єкту горіння.

Хімічну піну отримують в результаті хімічної реакції кислотного і лужного розчинів з піноутворювачем. При цьому утворюється газ (діоксид вуглецю). Основні властивості хімічної піни - це утворення плівки, яка знижує температуру горіння, утворення пари та газу, які витискують повітря із зони горіння.

Повітряно-механічна піна - суміш повітря (~ 90 %), води (7 %) і піноутворювача ОП-1 (3 %). Характеристикою піни є її кратність -це відношення об'єму отриманої піни до загального об'єму речовини. Піни звичайної кратності (до 20) утворюються повітряно-пінними стовпами, за принципом: вода подається під тиском 0,3...0,6 МПа, попередньо змішана з піноутворювачем, поступає в спеціальний пристрій, який забезпечує відсмоктування повітря. На практиці для гасіння пожеж застосовують повітряно-механічну піну високої кратності (до 200), отриманої в піногенераторах. Ця піна більш об'ємна і має більшу стійкість.

Вогнегасні порошки - це дрібно помелені (на муку) мінеральні солі з різними компонентами, які запобігають злежуванню і збиванню в гранули, їх можна застосовувати для гасіння пожеж твердих речовин, різних класів горючих рідин, газів, металів та обладнання, які знаходяться під електричним струмом.

Працювати з вогнегасними порошками треба в спецодязі; із захисними засобами (респіратори, окуляри).

Вогнегасники застосовують для гасіння загорянь та невеликих пожеж у початковій стадії їх горіння. Залежно від об'єму вогнегасники бувають малоємні (до 5 л); промислові ручні (до 10л); перевізні (більше 10л).

Найбільш поширені хімічні пінні вогнегасники ОХП-10, 0П-М та ОП-9ММ.

Заслуговує уваги ручний вогнегасник ОХП-10 (рис.1) продуктивністю 43...50 л, кратністю піни 5... 6, довжиною струменя до 6 м.

Хімічний пінний вогнегасник - це вогнегасник, заряд якого складається з двох частин: кислотної та лужної. Вогнегасник ОХП-10 має вигляд звареного сталевого корпусу 9, який заповнено лужним розчином. У ньому встановлений поліетиленовий стакан 1 з кислотною сполукою. При повороті ручки 6 більш ніж на 180 градусів шток 5 піднімається і відкриває горловину стакана 1. При перекиданні вогнегасника догори дном сполуки перемішуються, одержана піна з діоксидом вуглецю викидається назовні через отвір виприскування 4. Перед використанням вогнегасника за допомогою шпильки 1 слід проколоти мембрану і прочистити отвір виприскування.