Вентиляція. Види вентиляції. Організація повітрообміну в приміщеннях, повітряний баланс, кратність повітрообміну

  Вентиляція - процес повітрообміну у виробничих приміщеннях, який забезпечує нормовані значення параметрів мікроклімату та чистоту повітря.

Система вентиляції являє собою комплекс пристроїв, що забезпечують повітрообмін у приміщенні, тобто видалення з приміщення забрудненого, нагрітого, вологого повітря і подача в приміщення свіжого, чистого повітря.

За призначенням вентиляція буває загально обмінна, при якій повітрообмін охоплює все приміщення, і місцева, при якій обмін повітря здійснюється на обмеженій ділянці приміщення.

За способом переміщення повітря з приміщення в приміщення вентиляція розділяється на природну і механічну.

При природній вентиляції повітрообмін здійснюється завдяки виникаючій різниці тисків зовні і в середині будинку. Різниця тисків обумовлена насамперед тепловим напором, що виникає через те, що більш тепле повітря в приміщенні має меншу щільність, чим більш холодне повітря зовні приміщення. У результаті більш тепле повітря приміщення піднімається вгору і видаляється з приміщення через витяжні труби, а його місце займає свіже, більш прохолодне і чисте повітря, що надходить у приміщення через вікна, двері, кватирки, фрамуги, щілини.                                                                                           

Механічна вентиляція - вентиляція, в якій повітря подається в приміщення і видаляється з нього в системах вентиляційних каналів з використанням спеціальних механічних побудників – вентиляторів. Механічна вентиляція може бути:

 1) приточною, при якій повітря вентилятором подається в приміщення;

 2)витяжною, при якій повітря видаляється з приміщення;

 3) приточно-витяжна, при якій свіже повітря подається в приміщення, а забруднене повітря віддаляється з приміщення.

 Механічна вентиляція буває загальнообмінною та місцевою. Загальнообмінна вентиляція призначається для створення і підтримки необхідних параметрів повітряного середовища у всьому обсязі робочої зони приміщень.

  Місцева вентиляція характеризується тим, що з її допомогою забруднене повітря віддаляється безпосередньо з зони виділення шкідливих речовин.

Кратність повітрообміну показує інтенсивність вентилювання даного приміщення, тобто кількість обмінів повітря у приміщенні, яке подається або витягується протягом однієї години. При відсутності надлишків теплоти, вологи, виділення парів, газів та пилу необхідна кількість вентиляційного повітря визначається санітарними нормами СН 245-71 в залежності від об'єму приміщення, що припадає на одного робітника, тобто під питомого об'єму приміщення. Якщо цей об'єм менше 20 м³, подачу зовнішнього повітря належить передбачати у кількості не менше 30 м³/год на кожного робітника, а при питомому об'ємі приміщення більше 20 м³ - не менше 20 м³ /год. на кожного робітника. У випадку відсутності у приміщенні чи на окремих його ділянках природної вентиляції механічна вентиляція повинна забезпечувати подачу зовнішнього повітря у кількості не менше 60 м³/год на одного робітника. При цьому мінімальна кратність повітрообміну всього об'єму приміщення - 1 раз за годину.

6. Природне, штучне, суміщене освітлення. Класифікація виробничого освітлення. Основні вимоги до виробничого освітлення.

Види освітлення.

Вісімдесят відсотків інформації зовнішнього світу людина отримує через очі. Якість інформації залежить від освітлення. Неякісне освітлення викликає втому організму, може стати причиною виробничого травматизму. Практика показує, що в літні місяці року внаслідок широкого використання природного освітлення нещасних випадків значно менше, ніж в осінньо-зимові місяці.

  Отже, раціональне освітлення виробничих приміщень і робочих місць є одним з найважливіших заходів виробничої санітарії. Надлишок світла, ліс і його недостатність, шкід­ ливий. Лампи, що сліплять, блиск від них або різка тінь мо­ жуть викликати повну втрату орієнтації працюючого, бути фактором ризику нещасних випадків чи захворюваності; бруд­ ні вікна і світильники знижують освітленість.

Пульсація світла, зміна кольорів освітлюваних предметів викликають втому зору і загальну втомлюваність, призводять до аварійності та травматизму.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути природним, штучним і суміжним, а за функціональним при­значенням - робочим, аварійним, евакуаційним, охоронним, черговим.

У виробничих приміщеннях використовують природне та штучне освітлення залежно від типу виробничих будівель. Природне освітлення може бути верхнім - через світлові ліхтарі даху, бічним - через вікна в стінах і комбінованим - через ліхтарі і вікна.

Природне освітлення чинить сприятливу психологічну дію на працюючого, його потрібно максимально використовувати.

Природне освітлення - це пряме або відбите світло сонця (небосхилу), що освітлює робочу зону через світлові прорізи.

Штучне освітлення - здійснюється штучними джере­ лами світла.

Суміщене освітлення - одночасне поєднання природного і штучного освітлення.

Суміщене освітлення спричинюється такими обставинами:

♦ вибрані за умовили технології та організації виробництва або об'ємно-планувальні рішення будівель не дозволяють за­ безпечити достатнє за нормами природне освітлення приміщень;

♦ підвищеними вимогами стосовно якості та постійності ос вітлення робочих зон, які неможливо задовольнити за одного природного освітлення;

♦ за умовами вибору раціональних рішень будівель та допо­міжних приміщень промислових підприємств приміщення повинні мати велику глибину.

Штучне освітлення використовується у тих випадках, коли освітленість для забезпечення належних умов роботи, проходу людей, транспортування недостатня в даний час доби, або природне освітлення відсутнє (приміщення без вікон, фотолабораторії тощо).

Штучне освітлення буває * загальне, * місцеве, *   робоче і * аварійне.

Комбіноване освітлення — це поєднання загального та міс­цевого освітлення.

Місцеве освітлення концентрує світловий потік безпосе­редньо на робоче місце. Разом з тим, за місцевого освітлення можна змінювати напрямок світлового потоку і освітлювати похилі і вертикальні поверхні.

Система загального освітлення приміщень передбачає роз­міщення світильників під стелею рівномірно і забезпечує рів­номірний світловий потік або його локалізацію над певною групою обладнання.

Штучне загальне освітлення здійснюється лампами розжа­рення або газорозрядними лампами. На підприємствах для освітлення застосовують вакуумні (В), газонаповнені (Г), газонаповнені біоспіральні (Б) та інші види ламп розжарювання. Найкращими є люмінесцентні лампи, бо в них переважають синьо-зелені промені, на відміну від червоно-оранжевих в лам­пах розжарення. Спектральний склад світла люмінесцентних ламп найбільш наближений до природного світла. Люмінес­центні лампи більш економічні, ніж лампи розжарення. Пра­цюють вони протягом 5-10 тис. годин, їх світловіддача стано­вить 30...80 лм/Вт.

Залежно від стану навколишнього повітряного середовища і вимог щодо розподілу світлового потоку застосовують різні типи світильників: * прямого, * розсіяного і * рефлекторного світла.

Залежно від стану навколишнього повітряного середовища і вимог щодо розподілу світлового потоку застосовують різні типи світильників: * прямого, * розсіяного і * рефлекторного світла. Великого значення набуває висота підвішування світиль­ників. Найбільш раціональна висота - 2,5 м.

На підприємствах організовується аварійне освітлення, яке забезпечує виконання робіт за відключення робочого освітлен­ня, а також безпечну евакуацію людей.

Найменша освітленість робочих місць для продовження робо­ти за аварійного освітлення повинна складати не менше 5% нормативної освітленості, але не менше 2 Лк.

Аварійне освітлення повинне мати незалежну від робочої систему енергопостачання (різні станції, незалежні генератори, акумуляторні батареї). Аварійні світильники фарбують наполовину червоним кольором або наносять червону лінію.

Аварійне освітлення призначається для продовження робіт там, де у випадку відсутності робочого освітлення може порушуватися техноло­гія, виникнути небезпека вибуху, пожежі, отруєння людей, наприклад, компресорні, котельні, пічні відділення тощо. Найменша освітленість робочих поверхонь при ньому повинна становити 5% від робочого освіт­лення, але не менше 2 лк у приміщенні і 1 лк на території підприємства.

Евакуаційне освітлення передбачають для безпечної евакуації людей із приміщень у місцях, небезпечних для проходу сходових клітках, а також на шляху евакуації людей із приміщення або тери­торії. Це освітлення повинно забезпечувати освітленість 0,5 лк на підлозі або східцях і 0,2 лк на землі. Для цього застосовуються світильники аварійного освітлення.

Охоронне освітлення передбачають вздовж території в нічний час, або чергове в приміщенні. Для цього виділяють частину сві­тильників робочого або аварійного освітлення, які забезпечують освітленість на рівні землі або підлоги не менше 0,5 лк.

7. Експлуатація систем виробничого освітлення. Джерела штучного освітлення, лампи і світильники.

Експлуатацію систем виробничого освітлення слід здійснювати відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.32 «Правила будови електроустановок».

Для електричного освітлення слід, як правило, застосовувати розрядні лампи низького тиску (наприклад люмінесцентні), лампи високого тиску (наприклад, металогалогенні типу ДРІ, ДРІЗ, натрієві типу ДнаТ, ксенонові типів ДКсТ, ДКсТЛ, ртутно-вольфрамові, ртутні типу ДРЛ). Допускається використовувати також лампи розжарювання.
Застосування для внутрішнього освітлення ксенонових ламп типу ДКсТ (крім ДКсТЛ) допускається з дозволу Держнаглядохоронпраці України за умови, що горизонтальна освітленість на рівнях, де можливе тривале перебування людей, не перевищує 150 лк, а місця перебування кранівника екрановані від прямого світла ламп.
У разі застосування люмінесцентних ламп в освітлювальних установках необхідно дотримуватись наступних умов до звичайного виконання світильників:

1. температура навколишнього повітря не повинна бути нижче ніж 5 °С;

2. напруга на освітлювальних приладах повинна бути не менше ніж 90% номінальної.

Допускається застосування люмінесцентних світильників зі спеціальними лампами та схемами їх вмикання, які забезпечують їх нормальну роботу за температури повітря мінус 15°С.

   Для аварійного освітлення рекомендується застосовувати світильники з лампами розжарювання або люмінесцентними лампами.
Для живлення освітлювальних приладів загального внутрішнього та зовнішнього освітлення, як правило, повинна застосовуватися напруга не вище ніж 220 В змінного або постійного струму.

У приміщеннях без підвищеної небезпеки для всіх стаціонарно встановлених освітлювальних приладів незалежно від висоти їх установлення можна застосовувати напругу 220 В.

У приміщеннях з підвищеною небезпекою і особливо небезпечних при висоті встановлення світильників загального освітлення над підлогою або площадкою обслуговування менше ніж 2,5 м застосування світильників класу захисту 0 забороняється, необхідно застосовувати світильники класу захисту 2 або 3. Допускається використовувати світильники класу захисту 1, у цьому разі коло обладнують пристроєм захисного вимикання (ПЗВ) зі струмом спрацьовування до 30 мА.
       Для живлення світильників місцевого стаціонарного освітлення з лампами розжарювання слід застосовувати напругу: у приміщеннях без підвищеної небезпеки – 220 В, у приміщеннях з підвищеною небезпекою і особливо небезпечних – не вище 42 В. У приміщеннях з підвищеною небезпекою та особливо небезпечних допускається напруга до 220 В, у цьому разі необхідно передбачати захисне вимкнення лінії при струмі витоку до 30 мА або живлення кожного світильника за допомогою розділового трансформатора (розділовий трансформатор може мати кілька електрично не пов'язаних вторинних обмоток).
   Для живлення світильників місцевого освітлення з люмінесцентними лампами можна застосовувати напругу не більше ніж 220 В. У цьому разі у приміщеннях вогких, особливо вогких, жарких і з хімічно активним середовищем допускається застосовувати люмінесцентні лампи для місцевого освітлення тільки в арматурі спеціальної конструкції.
   Лампи ДРЛ, ДРІ, ДРІЗ і ДнаТ можна застосовувати для місцевого освітлення за напруги не більше ніж 220 В в арматурі, спеціально передбаченій для місцевого освітлення.
       Для живлення переносних світильників у приміщеннях з підвищеною небезпекою та особливо небезпечних слід застосовувати напругу не більше ніж      24 В.
   За наявності особливо несприятливих умов, особливо коли небезпека ураження електричним струмом збільшується через тісноту, незручне положення працівника, дотикання до великих металевих, добре заземлених поверхонь (наприклад, робота в котлах), у зовнішніх установках для живлення ручних світильників слід застосовувати напругу не більше ніж 12 В.