Перевід в інші типи розчинів

 

Малосилікатні розчини можна перевести в будь-який тип бурового розчину на водній основі, попередньо вилучаючи з нього силікат натрію обробкою розчинними солями кальція або магнія в еківмолекулярному співвідношенні або шляхом виродження розчину. Наступні дії проводяться в співвідношенні з типом розчину за основним реагентом, який застосовуэться для стабілізації малосилікатного розчину.

 

Вплив розчину на наступні технологічні операції

Вплив рідкого скла на цементні розчини (з портландцемента, шлакопіщані суміші, топливних смол або з кремній земистими добавками) однаковий – будь-яка концентрація прискорює терміни загущення та тужавіння. Тому при цементуванні свердловин, пробурених з використанням малосилікатних розчинів необхідно застосовувати буферні рідини.

Не слід розбурювати продуктивні пласти із використанням малосилікатних бурових розчинів, оскільки рідке скло, яке входить до його складу, володіє активно-кольматуючою дією. Коефіцієнт відновлення проникності продуктивних пластів при використанні силікатних розчинів не перевищує 64% (при вмісті Na₂SiO₃ в складі розчину біля 3%).

 

ЛЕКЦІЯ № 20

 

БУРОВІ РОЗЧИНИ ОБРОБЛЕНІ СОЛЯМИ АЛЮМІНІЮ

 

Призначення умови застосування

Малосилікатних розчинів

 

Розчини, оброблені солями алюмінію – це розчини, які містять в якості інгібуючої домішки солі алюмінію, які переходять у розчин в гідрооксид алюмінію. Залежно від складу і виду інгібуючого реагента, вони розділяються на алюмінізовані, алюмокалієві і алюмокальцієві.

Алюмінізовані розчини містять в якості інгібуючої домішки сіркокислий алюміній і застосовується для розбурювання аргілитів і молозволожених (до 10% вологи) висококолоїдних глин. При більш високій вологості глин, навколо її частинок утворюється міцний гідратний бар’єр, який запобігає притягуванню додатково зарядженого гідрооксиду алюмінію. Тому вони не дегідратуються і не коагулюють. Підвищення стійкості стінок свердловини і зменшення забруднення вибуреною породою при використанні цих розчинів може бути досягнуто за рахунок одночасної обробки розчину солями алюмінію і полімерними реагентами.

В алюмокалієвих розчинах в якості інгібуючої домішки використовують алюмокалієві квасці і гідрооксид калію. Цей розчин є носієм двох і трьох валентних катіонів, що забезпечують подвійне інгібування. Інгібуючий ефект досягається в наслідок блокування катіонами калію гексагональної структури глинистих мінералів і зниження їх гідратації. Гідрооксид алюмінію, утворюючись в розчині, адсорбуюється на дегідратованих вибурених глинистих частинках, запобігає їх диспергування і переходу в буровий розчин. Тому його інгібуюча дія вище, ніж у алюмінізованому і він може використовуватися також для розбурювання зволожених глинистих відкладів.

Алюмокальцієві розчини (АЛКАР) містять в якості інгібітора лужні гідролізатори портландцементів. В якості стабілізаторів у цих розчинах використовують лінгосульфонати, і тому для зменшення піноутворення і покращення їх властивостей використовують комбіновані ПАР (СНПХ-7214, СНПХ-7215, ХТ-48 та ін.). В більшості випадків це суміші блоксополімерів. При необхідності комбіновані ПАВ можуть бути замінені стійкими до кальцієвої агресії піногасниками (“Триксан”, МАС-200 та ін.) і мастильною домішкою. Дана така система інгібування відноситься до саморегулюючих, тобто до таких систем, в яких інгібітор знаходиться в глинистому розчині одночасно в розчиненій (дисоційованій) та нерозчиненій (недисоційованій) формі Аніони і катіони активно впливають на стан глинистих порід, стінок свердловини і саму вибурену глинисту породу.

Термостійкість алюмінизованого і алюмокалієвого розчинів досягає 200°С і вище, а алюмокальцієвого розчину – до 160°С.

Алюмінизовані розчини не втрачають своїх властивостей і не змінюють параметрів при попаданні в них пластової води, якщо її мінералізація не перевищує мінералізацію фільтрата бурового розчину.