Поняття та види житлового фонду.

Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, становлять єдиний житловий фонд України.

Житловий фонд – це сукупність всіх жилих приміщень незалежно від форм власності, включаючи жилі будинки, спеціалізовані будинки (гуртожитки, будинки – інтернати для ветеранів, інвалідів тощо), квартири, службові жилі приміщення, інші жилі приміщення в будівлях, які є придатними для проживання.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу України житловий фонд включає:

1) жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі;

2) жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям;

3) жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам;

4) жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Необхідно зауважити, що в залежності від форми власності, відомчої належності, форм використання жилі приміщення можуть становити той чи інший вид житлового фонду.

Так, Житловий кодекс (ст. 4) поділяє житловий фонд на такі види:

1) державний житловий фонд;

2) громадський житловий фонд;

3) фонд житлово-будівельних кооперативів;

4) приватний житловий фонд.

Майже кожен з названих вище фондів у свою чергу може поділятися на окремі складові частини з особливими правовими режимами. Так, наприклад, у складі приватного житлового фонду можна виділити:

1. фонд, що знаходиться у власності громадян;

2. фонд, що знаходиться у власності юридичних осіб.

Оскільки державний житловий фонд може перебувати у віданні органів місцевого самоврядування та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств, то у складі державного житлового фонду можна виділити:

1. житловий фонд, який знаходиться у віданні органів місцевого самоврядування;

2. відомчий житловий фонд.

Окрім того в останній час певного значення набуває поділ житлового фонду в залежності від призначення житлових приміщень на:

1) житловий фонд соціального призначення (жилі приміщення, які надаються громадянам, які потребують соціального захисту;

2) житловий фонд, який використовується на комерційних засадах, тобто з метою отримання прибутку.

Державний житловий фонд – це сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, які знаходяться у державній власності.

В нашій країні, як постсоціалістичній державі, протягом кількох десятиріч розвиткові державної власності надавалося пріоритетне значення. І дотепер питома вага державного житлового фонду у загальній структурі житлового фонду України залишається досить значною. Певні корективи у це становище вносить, по-перше, підвищення ролі та значення приватного (в особливості індивідуального) житлового фонду, а, по-друге, здійснюваний у державі процес приватизації державного житлового фонду.

Разом з тим, необхідно зазначити, що в результаті передачі жилих приміщень у власність громадян, більшість державних житлово-комунальних організацій послабили увагу та турботу про підтримання жилих будинків у належному стані, а громадяни-власники приватизованих квартир, як правило, через відсутність коштів не можуть проводити ремонт таких будинків.

Громадський житловий фонд – це сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що належать громадським кооперативним організаціям, їх об’єднанням, а також профспілковим та іншим громадським організаціям.

Правовий режим громадського житлового фонду має багато спільних рис з правовим режимом державного житлового фонду. Така схожість пояснюється, головним чином, тим, що в період дії адміністративно-командних методів керівництва громадським житловим фондом практично розпоряджалися не самі власники (кооперативи та інші громадські організації), а державні та партійні органи міста, району, іншого адміністративно-територіального утворення. Тому необхідно визнати правильним те, що у житловому законодавстві України розмежовано правове регулювання громадського житлового фонду з правовим регулюванням державного житлового фонду шляхом наділення власників громадського житлового фонду самостійним правом розпоряджатися належними їм на праві власності жилими будинками.

Громадські організації здійснюють діяльність на основі своїх статутів, із залученням широкого кола учасників цих організацій у вирішення житлових питань.

Зважаючи на вказані вище причини можна зрозуміти, чому в діючому Житловому кодексі окремо виділено фонд житлово-будівельних кооперативів, єдина відмінність якого полягає у тому, що житлово-будівельний кооператив за часів УРСР був “суто громадською організацією”, не підзвітною ніякому відомству на відміну від інших громадських організацій. У проекті нового Житлового кодексу такий парадокс вже усунуто: громадський житловий фонд та фонд житлово-будівельних кооперативів замінено на житловий фонд колективної власності, суб’єктами якої виступають трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, господарські товариства, об’єднання громадян, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Житловий фонд житлово-будівельних кооперативів – це сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що перебувають у власності житлово-будівельних кооперативів до моменту повної виплати його членами пайових внесків.

Законодавство України надає громадянам, які досягли 18-ти річного віку, а також тим, хто одружився або влаштувався на роботу до досягнення зазначеного віку, право вступати до житлово-будівельних кооперативів.

Житлово-будівельні кооперативи організуються з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком.