Утворення вогнищ Другої світової війни. Створення блоку Берлін–Рим–Токіо

Тема ІХ

Міжнародні відносини

§ 40–41. Утворення вогнищ Другої світової війни. Створення блоку Берлін–Рим–Токіо

1.Вплив світової економічної кризи на міжнародні відносини

Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня Першої світової війни‚ у 30-ті роки лише незначна кількість держав прагнула до війни. Таке становище робило реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства.Звичайно, розвиток міжнародних відносин 30-х років не слід розглядати як єдину тенденцію, направлену на підготовку нової війни, проте загальна тенденція розвитку Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин була саме такою. По мірі посилення і поглиблення конфліктів, які щоразу спалахували у30-ті роки, зростало прагнення учасників вирішувати їх не шляхом компромісів, а нав`язуванням силою своєї волі.

Безсумнівно, що на початку 30-х років, незважаючи на всю гостроту кризи,навряд чи хто з тогочасних політиків наважився б стверджувати, що до кінця десятиліття може спалахнути нова, ще більш масштабніша світова війна. На той час політиків непокоїли питання, якими зовнішньополітичним кроками можливо хоча б пом`якшити нслідки кризи.

Першим випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед всіма країнами завдання скоординувати свої зусилля для її подолання.

Реальними кроками на цьому шляху тогочасні провідні політики вбачали у зменшенні воєнних витрат (це передбачалося шляхом скорочення озброєнь і армій або створення такої системи міжнародної безпеки, яка б зробила непотрібними значні воєнні витрати)і полегшення фінансового тягаря репарацій і боргів.

У січні1930 р. у Лндоні відкрилась міжнародна конференція з обмеження морських озбрєнь. На ній була здійснена спроба поширити умови «Договору п`яти» на інші класи бойових кораблів: крейсера, есмінці, підводні човни. У повному обсязі це питання розв`язати не вдалося: Франція та Італія відмовилися підписати угоду. США, Англія, Японія –договорилися щодо крейсерів та есмінців дотримувати співідношення 5: 5: 3.Щодо підводних човнів, то запроваджувався принцип рівності флотів.

У лютому 1932 р. після тривалої підготовчої роботи у Женеві нарешті відкрилась конференція по розброєнню. З самого початку з`ясувалося, що між видучими державами існували серйозні розбіжності у підходах до цієї проблеми. Так, Франція вважала, що вирішенню питання про розброєння повинно передувати створення міжнародної армії під зверхністю Ліги Націй. Її основний опонент Німеччина вимагала ліквідації всіх обмежень Версальського договору. Англію насамперед цікавили проблеми ліквідації підводних човнів і хімічної зброї. США з виступали за скорочення сухопутних сил. СРСР вимагав поставити на порядок денний конференції питання про загальне розброєння або пропорційно поступове. Італія, пропонувала для початку на рік ввести мораторій на нарощування озброєння. Японія як попередньою умовою вимагала визнання її особливої ролі на Далекому Сході і в басейні Тихого океану. Таким чином, кожна з великих держав думала не стільки про вирішення завдань конференції, а насамперед отримати односторонні вигоди. Це зумовило результат конференції: вона закінчилась нічим.

Німецький плакат, який мав довести беззахісність Німеччини

Здійснювалися і спроби впорядкувати справи у сфері міжнародних фінансів.

США у1931 р. запропонували оголосити мораторій на один рік по виплаті боргів і репарацій. Ця пропозиція була прийнята. У 1932 р. було прийнято рішення взагалі ліквідувати репараційні зобов’язання Німеччини. Країни-боржники, з свого боку, просто перестали сплачувати борги США.

Здавалося,що був створений прецедент колективних дій перед лицем спільної загрози.

Але майже одночасно США ввели високі митні податки, а Великобританія відмовилася від "золотого стандарту", вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який би сприяв експорту англійських товарів. Такими діями США і Великобританія спровокували митні і валютні "війни", що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу.

У1933 р. в Лондоні була скликана світова економічна конференція. На ній обговорювались проблеми стабілізації валют і розроблення шляхів пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилась безрезультатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. У результаті зросло економічне суперництво і зменшилась можливість чинити спільний опір перед загрозою війни.

Тим часом як йшли жваві дискусії на різноманітних міжнародних форумах, з`явилися держави, які були готові йти на злам існуючої системи міжнародних відносин і встановлення своєї гегемонії у світі.

2.Вогнище війни на Далекому Сході

Перше вогнище війни виникло на Далекому Сході. У 1927 р. прем’єр-міністр Японії Танака у меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході і знищення могутності США у Тихому океані.

Восени1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії – важливу в стратегічному й економічному відношенні частину Китаю.

Напад на Маньчжурію стався після провокаційного вибуху на залізниці неподалік Мукдена, влаштованого японцями 18 вересня 1931 р. Протягом кількох місяців було окуповано всю територію Маньчжурії, хоча чисельність японської армії становила 14 тис. чол., тим часом як китайської – 100 тис. чол. Китай обмежився поданням скарги до Ліги Націй.

На загарбаній території Північно-Східного Китаю японці у 1932 р. створили маріонеткову державу Маньчжоу-Го, призначивши її правителем останнього китайського імператора Пу І.

Імператор Маньчжоу-Го Пу І

Виправдовуючи агресію‚ Японія заявляла про загрозу проникнення СРСР в цей регіон і як приклад наводила китайсько-радянський конфлікт 1929 р.і підримку Радянським Союзом китайських комуністів.

Такі дії Японії спонукали світове товариство вжити відповідних заходів. Ліга Націй на прохання Китаю створила спеціальну комісію для вивчення проблеми. Комісія рекомендувала вивести японські війська і передати Маньчжурію під міжнародний контроль. Але Японія не була засуджена як агресор. Ліга Націй заявила, що Маньчжурія є невід’ємною частиною Китаю і не визнала Маньчжоу-Го. У відповідь Японія в 1933 р.демонстративно вийшла з Ліги Націй. Передбачені на цей випадок санкції проти Японії так і не були запроваджені. США та Англія домоглися укладення між Японією і Китаєм компромісного миру: Японія виводить свої війська з Шанхаю, а Китай – визнає Манчжоу-Го. З’явився перший прецедент безкарності агресії.

Заява японського представника про вихід з Ліги Націй

3. Агресія Італії проти Ефіопії

У1935 р. цим прецедентом скористалась Італія. Вона вважала себе обділеною результатами Першої світової війни і не приховувала загарбницьких планів‚ до яких входили і наміри завоювання Ефіопії.

Більшість членів Ліги Націй навіть не побажали слухати виступ імператора Ефіопії Хайле Селассія

З жовтня 1935 р. 250-тисячна італійська армія, озброєна авіацією і танками, вдерлася на територію Ефіопії. Ефіопська армія чинила впертий опір. Але сили були нерівними. Рада Ліги Націй оголосила Італію агресором і зобов’язала всіх членів організації застосувати до неї економічні санкції. Ці заходи виявилися малоефективними. США і Великобританія оголосили нейтралітет і відмовились постачати Ефіопії сучасну військову техніку. Тим самим жертва і агресор були поставлені на один щабель.

Італійська армія вступає в Абіссінію

У травні 1936 р. Італія оголосила про завоювання всієї Ефіопії. Вона була об’єднана з Ерітреєю та Італійським Сомалі в Італійську Східну Африку.Ефіопський народ розгорнув партизанську боротьбу проти агресорів, яка завершилась звільненням країни з допомогою англійців у 1941 р.

4.Агресивність Німеччини. Ліквідація Версальської системи

Після приходу до влади Гітлера Німеччина приєдналась до групи агресивних держав. До1933 р. становище Німеччини у межах Версальської системи було значно полегшено. Вона перестала сплачувати репарації. На переговорах про роззброєння1932 р. їй було обіцяно рівноправність в озброєнні. На офіційному рівні навіть обговорювалось питання про повернення Німеччині колоній. Важливим кроком на шляху подальшої ліквідації Версальської системи стало підписання у липні1933 р. за пропозицією Муссоліні "Пакту згоди і співробітництва"між Англією, Францією, Італією і Німеччиною. Цей пакт передбачав широке співробітництво держав з питань перегляду Версальської системи і юридично закріплював рівність Німеччини в озброєнні. Однак ратифікацію цього договору було зірвано.

Для Гітлера перегляд умов Версальського договору був лише першим кроком на шляху світового панування. Другим кроком повинно було стати об’єд­нання всіх німців в одній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі і Литви. Третім кроком повинно було стати завоювання "життєвого простору" на Сході. Заволодівши сировинними і аграрними ресурсами Східної Європи, Німеччина, на думку Гітлера,зможе перемогти у боротьбі за світове панування.

Таким чином, кожний з визначених Гітлером кроків означав вже не просто перегляд Версальської системи, а шлях до її повної ліквідації і докорінної зміни міжнародних відносин‚ що склалися. Це був шлях до війни.

Свідченням рішучих намірів Гітлера став вихід Німеччини з Ліги Націй у жовтні 1933 р.

У1934 р. була здійснена спроба приєднати Австрію. На шляху приєднання стала Італія, яка загрожувала прямим воєнним втручанням. Гітлер тимчасово відступив.

1935 рік став переломним. Після виплати Франції компенсації за вугільні шахти земля Саар внаслідок плебісциту відійшла до Німеччини. Німеччина відмовилась від статей Версальського договору, які забороняли їй мати військову авіацію, оголосила про запровадження загальної військової повинності й формування армії з 36 дивізій.

Населення Саару радіє з приєднання до Німеччини (1935 р.)

Між Великобританією і Німеччиною у 1935 р. було укладено військово-морську угоду. За цією угодою Німеччині дозволялось збільшити тоннаж німецького флоту у 5,5 разів і будувати підводні човни. Тим самим Німеччині дозволялось мати флот більший, ніж французький. Угода була вже двостороннім порушенням Версальської системи.

Підписання радянсько-французького договору (1935 р.)

Підписання радянсько-чехословацької угоди (1935 р.)

Такий поворот подій став турбувати найблищих сусідів Німеччини. Європейська дипломатія почала активно обговорювати ідею створення системи колективної безпеки. У 1934 р. СРСР була прийнята до Ліги Націй. У травні 1935 р. СРСР і Франція уклали угоду про взаємодопомогу.Аналогічний договір був укладений між СРСР і ЧСР. За договорами сторони зобов`язані надавати взаємну допомогу. Проте ратифікація цього договору Франція відкладала,використовуючи сам факт підписання договору, як засіб тиску на Німеччину. На Заході ще були досить стійкі антирадянські настрої. Зрозумівши це, Гітлер відважився на рішучіші дії: у березні 1936 р. німецькі війська були введені у Рейнську демілітаризовану зону. Ні Англія, ні Франція не застосували передбачені в цьому випадку заходи.

Вступ німецької армії у Рейнську демілітаризовану зону (1936 р.)

У Німеччині йшло нарощування виробництва озброєнь, здійснювались програми створення синтетичного бензину і каучуку, що зменшило б залежність країни від імпорту. Йшла відкрита підготовка до війни.

Таким чином, створена після Першої світової війни недосконала система європейської безпеки була ліквідована.

Схема: Шлях Гітлера до світового панування.