Види Реагування підприємства до зміни кон’юнктури ринку

На підприємство можна виділити два види нововведень – технічні і організаційні. Технічні направлені на зміну технології виробництва, організаційні – на зміну структур і систем управління.

Організаційні нововведення можна віднести до трьох областей діяльності підприємства:

· Поточна виробничо-господарська діяльність

· Підтримки конкурентних позицій на ринку

· Реагування на зовнішні збурення з метою адаптації

В області поточної виробничо-господарської діяльності системи інновації спрямовані на оптимізацію та адаптацію діючої операційної системи з метою підвищення ефективності діяльності в короткостроковому періоді. На цьому рівні використовуються методи дослідження операцій, методи реінжинірингу. Ефективність діяльності організації в області підтримки її конкурентних позицій на ринку забезпечується за рахунок комплексної адаптивної концепції маркетингу. Тут нововведення спрямовані на розробку нових видів продукції, розширення ринків збуту і т д.

Реагування на зовнішні збурення з метою адаптації забезпечує адаптивну реакцію на стратегічні зміни зовнішнього середовища шляхом формування множин сфер діяльності підприємства, проектування і зміни систем та структур управління.

Адаптивна поведінка підприємства на ринку визначається моделлю, що прийнята на підприємстві. Розглянемо випадок, коли в зовнішньому середовищі функціонування певного підприємства відбулися деякі зміни, які, відповідно, мають вплив на діяльність підприємства.

Можливі дві ситуації:

1. Коли організація вперше стикається з даним фактом нестабільності

2. Коли аналогічні ситуації вже мали місце на ринку

Розглянемо перший випадок. Припустимо що аналогічних збурень в минулому не спостерігалось. Тоді процес адаптивного управління змінами в управлінні можна описати наступним чином:

1. Керівники організації фіксують виникнення відхилень реальних значень показників діяльності від планових. Відхилення можуть бути як негативними так і позитивними.

2. Проводиться оцінка причин виникнення змін в процесі функціонування організації. Даний процес займає деякий час. Для людини характерним є пояснення будь-яких відхилень вже відомими причинами, які мали місце колись в минулому. Пошук нових методів і способів реакцій на зміни оточуючого середовища починаються лише тоді, коли перевірені ефективні методи регулювання ситуації не приносять позитивного результату.

3. Відбувається зміна поведінки організації, відповідно до прийнятого рішення щодо пристосування. Якщо зміна стратегії є кардинальною, то відбувається послідовна реорганізація формальних структур і систем управління.

Відхилення у значеннях показників діяльності організації підприємства можуть бути і позитивними і негативними. У випадку негативних відхилень на вищу ступінь важливості стає швидкість реакції організації на зміни, які відбулися, тому ввесь комплекс адаптивних внутрішніх змін потрібно завершити до моменту, коли фінансові втрати переважать критичну величину, і відповідно, що призведе до банкрутства. У випадку позитивних змін значень показників діяльності підприємства швидкість реакції також має не останнє значення, що пов’язане з тим, що зволікання може призвести до втрати нової можливості. Такий процес адаптивного реагування називають реактивним адаптивним управлінням змінами на підприємстві. Схематично процес зміни виглядає так:

Використання досвіду реактивного реагування при виникненні аналогічних ситуацій в майбутньому дозволяє значно зменшити період пристосування і тим самим підвищити активність адаптації. Окрім реактивного адаптивного управління змінами на підприємстві виділяються також активне адаптивне управлінн я, яке розпочинається ще до прояву будь-яких зовнішніх проявів або відхилень у фінансових показниках діяльності. При активному адаптивному управлінні змінами впровадження нововведення в діяльність підприємства з метою адаптації здійснюється ще на стадії проектування системи управління. Таким чином відбувається зведення до мінімуму адаптаційного періоду у випадку настання змін в оточуючому середовищі. Схематично це можна зобразити так:

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІНДИКАТИВНОГО ПЛАНУВАННЯ. МОДЕЛІ АНТИКРИЗОВОГО ІНДИКАТИВНОГО ПЛАНУВАННЯ.

Будь-яке планове рішення повинно характеризуватись двома групами характеристик, а саме індикаторами і регуляторами.

Індикатори – це характеристики бажаних станів об’єкту управління в базисних точках.

Регулятори – це характеристики способів досягнення цих станів.

Індикатори визначаються як параметри границь, в межах яких економічна система може стійко функціонувати і розвиватися. На відміну від показника, індикатор має векторний направлений характер. Також для індикаторів характерними є граничні значення рівня.

Під індикативним плануванням розуміють планування з використанням показників індикаторів, наприклад індексів змін економічних величин, структурних співвідношень, динамікою дисконтування, динамікою облікових ставок і тд..

Таким чином індикативне планування включає в себе сукупність процедур узгодження процесів виробництва, що реалізується на різних рівнях управління. Так, на макрорівні, індикативне планування реалізується у вигляді програм, бюджетних планів та прогнозів, які розробляються органами державної влади.

 На регіональному або територіальному рівні індикативне планування реалізується через регіональні прогнози, програми, та бюджетні плани, що розробляються органами місцевого самоврядування або приватними структурами.

На мезоекономічному рівні індикативне планування включає плани, прогнози і програми розвитку галузей і підгалузей територіально-виробничих комплексів і промислових вузлів. Розробляються такі плани і прогнози, переважно, мета корпораціями.

Індикативне планування на мікроекономічному рівні реалізується у вигляді стратегічних планів розвитку підприємств.

Індикативне планування на мікроекономічному рівні – це процес формування системи параметрів або індикаторів, що дозволяють визначити стан суб’єкту господарювання і можливих впливів на нього. Розробка індикативного плану починається з формулювання цілей розвитку підприємства на перспективу та оцінки наявних ресурсів, що можуть бути задіяні для досягнення поставлених цілей.

Концепція або стратегія розвитку підприємства відображає основні напрямки його розвитку, відповідно до яких формуються річні індикативні бюджети підприємства, відносно індикативних планів, формують тактичні плани.

Тактичні плани містять заходи, які повинні бути виконані в конкретних умовах для забезпечення реалізації індикативного річного бюджету підприємства, Таким чином, координація поточної діяльності підприємства повинна відбуватися в межах тактичних планів з тим, що у випадку відхилення від поставлених задач в одному періоді можна було б досягти намічених рівних планів за рахунок більш інтенсивної роботи в іншому періоді. Завдяки такому підходу річний індикативний бюджет може бути коригованим або навіть модифікованим лише в тому випадку, коли через змінені зовнішні абр внутрішні обставини функціонування підприємства адаптація до них не може бути забезпечена через відповідні тактичні плани. Концепція розвитку підприємства (стратегічні задачі) можуть бути переглянутими в тому випадку, коли зміни в річних індикативних бюджетах все одно не дозволяють досягти поставлених цілей в намічені строки.

Відповідно до структури індикативного плану, схема процесу індикативного планування буде складатись з шести етапів:

1. Аналіз поточного стану виробничо-господарської діяльності підприємства

2. Формування стратегії розвитку підприємств

3. Розробка індикативних річних бюджетів

4. Розробка тактичних планів, які забезпечують виконання індикативних річних бюджетів

5. Визначені стратегії реалізації заходу, передбачених індикативними планами

6. Контроль за виконанням цих заходів, передбачених індикативними планами

Для розробки стратегії розвитку підприємства перш за все, необхідно провести аналіз поточного стану підприємства та оцінити його виробничий та фінансовий потенціал

Виробничий потенціал підприємства включає відносини, які виникають на макрорівні між працівниками конкретного підприємства щодо отримання максимально можливого виробничого результату, який може бути досягнутий за умов найбільш ефективного використання виробничих ресурсів за визначеного рівня техніки і технології а також форм організації виробництва і незалежно від стану зовнішнього середовища.

До основних ресурсів, які характеризують виробничий потенціал підприємства відносять

· Основний капітал підприємства

· Оборотний капітал підприємства

· Трудові ресурси підприємства