Соціальні та психологічні чинники ризику.

У відповідності із загальноприйнятим у світовій практиці підходом, шкала ризиків будь-якої діяльності, у тому числі в екстремальних умовах з високою вірогідністю виникнення екстраординарних ситуацій, підрозділяються на 4 зони:

Ø 1-а зона – галузь допустимого (у звичайних умовах життєдіяльності) ризику: будь-яка діяльність з рівнем ризику, що постійно супроводжує людину у повсякденному житті;

Ø 2-а зона – галузь прийнятного (що перевищує допустимий рівень у загальних умовах) ризику: будь-яка діяльність з підвищеним рівнем ризику. Прикладом такої діяльності є парашутний спорт, участь в автомобільних перегонах і т. ін.;

Ø 3-я зона – галузь гранично допустимого ризику: постулюється, що гранично допустимий рівень ризику (ГДРР) не має бути перевищеним, незалежно від виду тієї чи іншої діяльності. Прикладом такої діяльності є праця гірських рятувальників, що наражають себе на значний ризик в ім’я порятунку інших людей, які можуть загинути;

Ø 4-а зона – галузь надмірного ризику: будь-яка діяльність з рівнем ризику з цієї галузі є неприйнятною через надмірно високий рівень цього ризику.

Відповідно, рівень ризику, що перевищує ГДРР, слід розглядати як надмірний. Будь-яка практична діяльність, що наражає того чи іншого індивідуума на надмірний ризик, є неприпустимою.

Управління ризиком

Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є пи­тання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елемен­ти, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо вияв­лену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовір­ність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шляхами, наприклад, є:

Ø повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

Ø заміна небезпечних операцій іншими – менш небезпечними;

Ø удосконалення технічних систем та об’єктів;

Ø розробка та використання спеціальних засобів захисту;

Ø заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання без­печної роботи та поведінки.

Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому часто заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів. Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до змен­шення ризику небезпеки зветься управління ризиком.

Управління ризиком – зменшення ризику на основі науково обґрунто­ваного аналізу заходів та засобів, які планується застосовувати в зоні вироб­ництва, шляхом оптимізації витрат на цілі безпеки.

Питання управління ризиком включають:

- оптимізація затрат на виробництво та його безпеку (вартість управління);

- контролювання або при можливості ліквідація ризику.

Деякі небезпе­ки, що мають відносно низький рівень ризику, вважаються неприпустимими, тому що їх досить легко контролювати та ліквідувати. Наприклад, хоча ризик удару блискавкою, ймовірність якого 1 на 14 млн. може вважатися відносно низьким, люди рідко знаходяться на вулиці під час грози. В даному разі, не­зважаючи на те, що ризик невеликий, необхідність ліквідації його базується на тому, що ціна повного нехтування такою небезпекою дуже висока (смерть або серйозні фізичні пошкодження), а ціна контролю чи ліквідації цього ри­зику, навпаки, незначна (наприклад, треба просто залишитись у приміщенні).

Проте, якщо головні будівельні операції повинні здійснюватися за щільним графіком, вартість зменшення можливості враження людини блискавкою роз­глядається з точки зору різних перспектив. Навпаки, існують інші небезпеки, які вважаються допустимими, хоча мають великий потенціал ризику, через те, що їх важко або практично неможливо усунути. Як приклад, можна на­вести дії з запуску космічного човника. З точки зору експлуатації цілої сис­теми рівень ризику, пов’язаний з запуском і посадкою човника, на декілька порядків перевищує ризик польоту на авіалінії, а ризики, які містить у собі політ на авіалінії, – ризик пілотування легкого одномоторного літака. Але в даному разі такий ризик приймається тому, що, по-перше, його практично не­можливо усунути на даному рівні розвитку космонавтики, а по-друге, кожен політ космічного човника відкриває нові перспективи для розвитку багатьох галузей науки, техніки, оборони, народного господарства.

Отже, вартість не є єдиним та головним критерієм встановлення прийнятного ризику. Важливу роль, як показано вище, відіграє роль процесу, пов’язана з визначенням та контролем ризику.

Дослідження причин виникнення небезпек, їх характеристик, особливотей впливу сприяє розробці ефективних заходів захисту, що спрямовані на  забезпечення нормальної життєдіяльності людини.

Прогнозування наслідків небезпечних (екстремальних) ситуацій повинен включати:

- оцінку ймовірності та аналіз причин виникнення небезпек;

- очікувану силу впливу (інтенсивність) та механізми розвитку небезпеки (ураження);

- характеристику та розміри ураження населення, тваринного і рослинно­го світу, повітряного і геологічного середовища, водоймищ, господарських об'єктів;

- агресивність та глибину впливу чинників небезпеки (імовірність змін у біосфері, тривалість періодів прояву негативних наслідків, багатоступеневість такого прояву тощо);

- періодичність виникнення небезпечних і екстремальних ситуацій та їх динаміку;

- визначення величини збитків у разі реалізації небезпечних ситуацій.

Головним пріоритетом безпеки життєдіяльності є намагання підвищити рі­вень безпеки у всіх видах діяльності людини.

Усі ці напрями забезпечення безпечної життєдіяльності мають свої пере­ваги і недоліки, а тому важко заздалегідь визначити, який з них кращий. Для підвищення рівня безпеки найкраще використовувати комплекс цих заходів та засобів. Для того щоб вибрати конкретний захід або засіб, а краще їх комп­лекс, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який передбачається в результаті їх впровадження. Такий підхід до зниження ризику небезпеки називається «управління ризиком». У цьому процесі важли­ву роль відіграє вартість такого управління. Іншим аспектом того, як установ­люється співвідношення витрат з розміром прийнятного ризику, є можливість контролю чи ліквідації ризику.

Деякі небезпеки, що мають відносно низький рівень ризику, вважаються припустимими, тому що їх досить легко контролювати та ліквідувати. На- риклад, хоча ризик удару блискавкою, ймовірність якого 1 на 14 млн, може важатися відносно низьким, оскільки люди рідко знаходяться на вулиці під час грози. У цьому разі, незважаючи на те, що ризик невисокий, необхідність ліквідації його базується на тому, що ціна повного нехтування такою небез­пекою дуже висока, а ціна контролю чи ліквідації цього ризику, навпаки, не значна — потрібно просто не виходити з приміщення. Існують інші небезпек, які вважаються допустимими, хоча мають великий потенціал ризику, через те, що їх важко або практично неможливо усунути. Існування джерела небезпеки свідчить передусім про можливість виникнення конкретної небезпечне ситуації, за якої буде спричинена шкода. До матеріальних збитків, пошкоджень, шкоди здоров'ю, смерті або іншої шкоди призводить конкретний уражуючий фактор.

Фахівці різних галузей, у тому числі охорони здоров'я, повинні володіти методологією попередження надзвичайних ситуацій, при цьому розвивається логічне мислення, особливо при побудові моделей виникнення надзвичайних ситуацій. Адже саме така побудова вимагає бездоганної логіки. Фахівець для вирішення завдання повинен виділити систему та її елементи, розглянути можливі причини небажаних подій, логічні зв'язки причин і подій, побудувати структурно-логічну ймовірнісну модель. І тільки тоді на основі побудованої моделі можливе визначення всіх параметрів ризику, що моделюється: імовірності, можливих наслідків, мінімальних перерізів, важливості основних подій, невизначеності та чутливості. У разі отримання такої інформації можна розробити заходи попередження ризику, що й потрібно для управління безпекою відповідно до нової стратегії — запобігання небезпек.

Для моделювання небажаної події використовують типовий (стандартний) алгоритм:

- Назвати та коротко охарактеризувати небажану подію, яка можлива як наслідок дії чинника.

- Назвати та коротко охарактеризувати початкову подію, яка може бути причиною дії шкідливого чинника.

- Назвати події, які можуть впливати на хід подій за час від початкової до небажаної події.

- Зробити оцінку інтервалу часу від початкової до небажаної події.

- Назвати чинники та обставини, які можуть впливати на хід подій за час від початкової до небажаної події.

- Оцінити будь-яким чином зв'язок подій, чинників та обставин за час від початкової до небажаної події.

- Назвати можливі заходи та засоби запобігання дії шкідливого чинника.

- Назвати можливе втручання людини в процес та можливі помилки при цьому.

- Зробити оцінку ймовірностей наведених подій.

При визначенні небажаної події та уявленні початкової події стає можлі вим визначення всіх подій, які можуть вплинути на небажану подію, тобто математично виділяється система елементів, яку будуть моделювати. Це важліва частина завдання — чим більше даних має фахівець про систему, тим менш невизначеностей і кращою буде модель. Технічні системи моделювання простіші — там, як правило, всі елементи системи відомі. У соціальних система кількість елементів залежить від знань предмета чи явища людиною, яка створює модель.

Імовірнісну структурно-логічну модель можна побудувати за допомогою спеціальної комп'ютерної програми «SАРНІRЕ». Застосування таких програм (їх називають «КОД») є звичайною практикою сучасних розрахунків щодо без­пеки. Ця програма розроблена в США, спочатку призначалася для військових, цивільного застосування з метою розрахунків ризику на атомних станціях, з часом стала використовуватися для розрахунків ризиків великих небезпеч­них об'єктів. Але не всі навчальні заклади мають можливість користуватися цими програмами. Для вивчення теорії моделювання небезпек можна роз­робляти заходи запобігання ризику на основі проведених розрахунків. Для цього є загальний алгоритм, основні положення якого наведені нижче.

- Визначення уражаючих чинників небезпек та можливих кінцевих ста­нів.

- Побудова ймовірнісної моделі об'єкта — ДП (дерево подій), ДВ (дерево відмов).

- Розрахунок імовірності небажаних подій. Генералізація мінімальних перерізів (Міп Саt).

- Аналіз значущості (важливості) (Ratio Importace).

- Аналіз, чутливості (Sensitivity).

- Визначення подій, які найбільше впливають на ризик.

- Розробка плану модернізації чи покращення стану об'єктів.

Аналіз рівня ризиків або кількісна оцінка ризиків потрібна для визначен­ня ймовірності виникнення ризиків і впливу їхніх наслідків на діяльність, що допомагає приймати оптимальні рішення й уникати невизначеності при цьо­му. Кількісна оцінка ризиків передбачає виконання попередніх процесів до­слідження небезпек — це завершальний етап завдання визначення ризиків. Він виконується за допомогою спеціальних програмних засобів (SАРНІRЕ).

Для прикладу наводиться опис моделі, створеної старшим викладачем Херсонського державного університету Н.М. Ковальською (2005) і доповне­ної кандидатом технічних наук, доцентом кафедри АЕС і ІТФ НТУУ «КПІ» В.Б. Бєгуном: моделювання чинника стресу.

Стрес є одним із небезпечних чинників для працівника в трудовому про­цесі, який впливає на працездатність людини і призводить до її втрати на невизначений термін. Окрім матеріальної шкоди стрес у людини спричиняє проб­леми на фізіологічному (гіпертензію, виразки, мігрень, біль у серці, астму, артрит та ін.) і психологічному (роздратованість, втрату апетиту, депресію, зниження інтересу до міжособистісних відносин) рівнях. Наслідком стресу стає самогубство. Оскільки стрес впливає на дієздатність людини у будь-якому віці, дуже важливою є його діагностика (самодіагностика) та подальше ліку­вання, зокрема, у військових, льотчиків та працівників об'єктів підвищеної ебезпеки, атомних станцій тощо. З цією метою на таких об'єктах створюють спеціальні підрозділи (лабораторії) психофізіологічного контролю, здійсню­ють контроль психофізіологічного стану перед початком роботи. Оператори з високим рівнем стресу до роботи не допускаються — вони направляються на відпочинок або реабілітацію. Розроблені спеціальні тести діагностики і само- діагностики, рекомендації щодо зниження та запобігання цього небезпечного чинника.  Метою такої роботи є дослідження чинника стресу на основі створен ня ймовірнісної структурно-логічної моделі та аналіз значущості впливу чи ників і обставин за методологією ризик-орієнтованого підходу (РОП). Відповідно до методології РОП, слід визначити перелік елементів і окреслити систему та її межі.

Небажана подія — SТКЕSS — стрес співробітника як наслідок незадовільної організації роботи колективу.

Початкова подія — порушення в трудовому процесі становища індивіда організації або інші причини управління організацією.

Події, які можуть впливати на хід подій за час від початкової до небажав події: надмірне фізичне навантаження, ситуація загрози й небезпеки, некоректність життєвонеобхідної інформації, незадовільність умов праці, незадовільна організація праці робітником, відсутність управлінських дій запобігання, незадовільні відносини з іншими працівниками і керівництвом.

Інтервал часу від початкової до небажаної події залежить від: довготри лості стресових чинників, їх кількості та поєднання. У цьому випадку розглядаються довготривалі чинники: від кількох діб до кількох місяців.

Чинники та обставини, які впливають на хід подій за час від початкової, небажаної події, можуть бути такими:

• швидкий ритм роботи;

• велике напруження протягом робочого часу;

• довготривала одноманітність;

• надмірна дія шуму;

• довготривала монотонність.

На хід подій можуть впливати:

• значні нервові та фізичні навантаження;

• недостатність часу для відпочинку;

• суперечливість вимог до працівника;

• нефахова корекція обсягів робіт.

Можливі заходи та засоби запобігання дії шкідливого чинника:

• визначення раціонального обсягу робіт;

• відповідність типів робіт фаху і досвіду;

• чітке визначення зон повноважень і відповідальності.

Значення  ймовірностей  наведених подій для організації можна оцінити розрахунками і статистичними даними медичних закладів міста та самої орі нізації. Вибрані автором події для моделювання та значення їх імовірност наведені в таблиці. Це найбільш типові ситуації, що можуть мати місце в будь-якому колективі. Події, чинники й обставини об'єднуються за трьома групами: незадовільне становище індивіда в організації (SIO), наявність порушені трудовому процесі (РТР) та відсутність управлінських дій запобігання (UD) стресовим ситуаціям. Ці групи зумовлюють загальні причини виникнення: стресу, які моделюються відповідними подіями. Назва групи відповідає логічному елементу дерева відмов (ДВ), що поєднує ці причини певною логікою.

 

 

Таблиця

Події чинника стресу