Розглянемо третій термін діяльність.

Діяльність – це специфічний спосіб ставлення людини до світу, який є засобом перетворення природи на предмети споживання, творіння мистецтва і культури.

Характерні ознаки діяльності людини:

ü задоволення певної потреби;

ü взаємодія з навколишнім середовищем (інші люди, предмети, засоби праці, природа);

ü обмін інформацією з іншими людьми (спілкування);

ü розвиток від простого до складного (гра, навчання, праця);

ü набуття досвіду;

ü вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередовище)і на рівні суспільства (макросередовище);

ü усвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усвідомле­них цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення навколиш­нього світу, можна сформулювати таке визначення:

Діяльність – це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Потреба – це необхідність для людини того, що забезпечує її існування, самозабезпечення і самозбереження.

Потреби поділяються на групи:

Ø фізіологічні і сексуальні (їжа, дихання, рух, одяг, житло,відпочинок, продовження роду);

Ø екзистенціальні (безпека існування, впевненість у завтрашньомудні, стабільність суспільства, гарантія праці);

Ø соціальні (належність до колективу чи групи, спілкування, турбота про інших та увага до себе, участь у спільній трудовій діяльності);

Ø престижні (повага з боку інших, їх визнання та висока оцінка своїх якостей, службове зростання, високий статус у суспільстві);

Ø особистісні (самовираження, самореалізація, тобто в прояві себе, як самостійної, оригінальної, творчої особистості);

Ø духовні (нові знання про світ, самопізнання, наукова робота, мисте­цтво).

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші – вто­ринними і набутими.

Діяльність може мати предметний і духовний характер. Діяльність предметна, коли її результатом є матеріальні предмети. Діяльність духовна коли людина розвиває свій розум, властивості, інтереси, потреби, почуття (наука, мистецтво, спорт).

Вид діяльності – це те, що забезпечує існування людини та її форму­вання як особистості. До видів діяльності належать: праця, гра, навчання, спілкування, спорт.

Тип діяльності – це види діяльності, що групуються за певними озна­ками.

Буває:

ü перетворювальний (предметний) – люди, природа, матеріальні цін­ності;

ü соціальний (люди) – люди, управління, освіта, лікування;

ü духовно-пізнавальний (дослідження) – теоретичні, емпіричні, при­кладні;

ü ціннісно-орієнтаційний (мораль та ідеологія);

художньо-творчий (пізнання в образах) – мистецтво, культура;

споживчий (лікування, навчання).

Тип діяльності не існує у чистому вигляді. Він завжди є поєднанням де­кількох типів діяльності. Наприклад, праця – це і пізнання, і оцінка, і спілку­вання; навчання – мораль, пізнання, споживання.

 

Середовище життєдіяльності

Життєве середовище – це частина Всесвіту, де перебуває або може пе­ребувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення. (лекція 2). Поділяється на природне, техногенне і соціальне.

Природне середовище

Природне середовище в ширшому розумінні – космічний простір, а в вужчому- біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмос­фери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємозв’язані складними біогеохімічними циклами перенесення речовин і енергії.

Земля – одна з планет Сонячної системи, найбільша з планет земної групи (Меркурій, Венера, Марс, Земля), середній радіус- 6371 км, відстань до Сонця-150 млн. км, маса Землі становить 1/330000 маси Сонця і складає 6*1024 кг.

Сонце – це найголовніша зірка сонячної системи, температура поверхні близько 6000 °С. Земля отримує всього одну двомільярдну частину сонячного випромінювання. Цього досить, щоб обігріти Землю та постачати необхід­ною енергією весь рослинний та тваринний світ.

Атмосфера – це газова оболонка Землі, яка обертається разом з нею. Її маса складає 5,1*1018 кг. Атмосфера поділяється на шари, в яких з висотою змінюється температура. На висоті 8-10 км температура становить 40-500С нижче нуля, а на висоті 60-70 км знаходиться повітряний шар з досить по­мірною температурою, близькою до 00С. Причини виникнення цього теплого шару атмосфери пояснюються явищем абсорбції (поглинання) молекулами озону і кисню ультрафіолетового випромінювання Сонця.

Саме тут проходить озоновий захист життя Землі від жорсткого для всьо­го живого випромінювання Сонця. Енергія радіації, що абсорбується, пере­творюється у теплову енергію газових молекул. Сонячна радіація, яка про­ходить до земної поверхні, має зовсім безпечні границі, а всі ультрафіолетові промені з меншою довжиною хвилі в’язнуть у цьому невидимому, легкому, але непроникному шарі повітряного океану.

З віддаленням від Землі змінюється не тільки густина повітря, а й його склад. Склад повітря залишається порівняно постійним на висотах до 100 км. До складу атмосфери входять азот-78,08%, кисень-20,95% і аргон-0,93%. На частку вуглекислого газу, неону, гелію і всіх інших газів, які присутні у пові­трі, припадає лише трохи більше 0,04%.

У придонних шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітря зміню­ється. Важливою змінною складової атмосфери є вуглекислий газ. Ще 100 років тому вміст вуглекислого газу в повітрі був 0,0298%, а тепер-0,0318%, а в містах ще вищий.

Цікаво, що акселерацію – прискорений і посилений ріст дітей, особливо в містах, деякі вчені пояснюють підвищеним вмістом вуглекислого газу в по­вітрі. Навіть незначне збільшення вмісту вуглекислого газу в повітрі значно посилює дихальний процес, починається швидкий ріст грудної клітини і від­повідно всього організму.

Приблизно до висоти 400-600 км зберігається переважно киснево-азотний склад атмосфери. Істотна зміна складу повітря спостерігається лише з висо­ти близько 600 км. Тут починає переважати гелій. «Гелієва корона Землі», як назвав гелієвий пояс В.І.Вернадський, простягається приблизно до висоти 1600 км від поверхні Землі, а далі вище 2-3 тис. км переважає водень. Так по­ступово газова оболонка Землі перетворюється у міжзоряний газ, який скла­дається на 76% (за масою) з водню і на 23% з гелію.

Цікаво, що наша земна атмосфера за складом різко відрізняється від ат­мосфер інших планет Сонячної системи. Наші близькі сусіди – Венера і Марс – мають в основному вуглекислу атмосферу, а дальні – Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун – оточені гелієво-водневою атмосферою, порівняно багато в їхніх ат­мосферах і метану.

За характером зміни різних параметрів, атмосферу Землі розділяють на такі шари: тропосфера (9-18 км), стратосфера (50-55 км), мезосфера(80-90 км), термосфера (вище 90 км до 800-1000 км) і екзосфера (вище 800-1000 км). За складом повітря виділяють також озоносферу, яка приблизно збіга­ється зі стратосферою-має максимальну концентрацію озону на висотах 20-25 км. Основна маса озону сконцентрована на висотах 10-15 км, але озон присутній також у приземному шарі повітря (де він відіграє важливу роль

у фотохімічних перетвореннях продуктів антропогенних забруднень атмос­фери) і на висотах 50-80 км, де відбуваються основні процеси природного утворення і руйнування озону.

Атмосферне повітря – один із найважливіших природних ресурсів, без якого життя на Землі було б абсолютно неможливим.

Атмосферний кисень (О2) необхідний для дихання людей, тварин, пе­реважної більшості рослин і мікроорганізмів. Організму людини і тварин необхідний постійний приток кисню. Основне джерело утворення кисню-це фотосинтез зелених рослин. Підраховано, що рослини за рік виділяють в ат­мосферу близько 70 млрд. т кисню. Близько 80% всього кисню в атмосферу постачає морський фітопланктон, 20% виробляє наземна рослинність.

Вуглекислий газ (СО2) – обов’язковий компонент фотосинтезу рослин. Він надходить в атмосферу внаслідок виверження вулканів, розпаду органіч­них речовин, дихання живих організмів, виділення з поверхні теплих океанів, а витрачається атмосферою на фотосинтез рослин, розчинення в холодній воді океанів, перетворення силікатів вивітрювання гірських порід у карбо­нати. Рослини за рік поглинають близько 100 млрд. т оксиду вуглецю, тобто близько 6% усього наявного вмісту його в атмосфері. Важливим фактором стабілізації вмісту оксиду вуглецю є світовий океан, у водах якого розчинено принаймні в сто разів більше оксиду вуглецю, ніж його є у всій атмосфері.

З основних компонентів атмосфери найбільше змінюється вміст у повітрі водяної пари. Вміст водяної пари в атмосфері визначається співвідношенням процесів випаровування, конденсації і горизонтального перенесення.

Водяна пара – це джерело утворення хмар, туманів, опадів. Наявні в атмосфері водяна пара і двооксид вуглецю захищають земну поверхню від надмірного охолодження, створюючи так званий парниковий ефект: якби не було атмосфери, то середня температура поверхні земної кулі була б не +15, а -23°С.

Атмосфера регулює теплообмін Землі з космічним простором, впливає на її радіаційний та водяний баланс. Одним з найважливіших факторів, що визначають стан атмосфери, є її взаємодія з океаном, процеси газообміну і теплообміну між ними суттєво впливають на клімат Землі.

Клімат – це багаторічний режим погоди, властивий тій чи іншій місце­вості. Кліматичні умови Землі створюються внаслідок взаємопов’язаних про­цесів теплообміну, вологообміну і загальної циркуляції атмосфери. Клімат характеризується середніми показниками світла, температури, вологості по­вітря, рівнем опадів, рівнем радіації, атмосферного тиску, напрямками вітрів тощо.

Вологість визначається місцем на Землі і кліматичними умовами та зале­жить від пори року та доби. Вологість повітря суттєво впливає на теплообмінорганізму з навколишнім середовищем, має велике значення для життєдіяль­ності людини. За низької температури і високої вологості повітря підвищу­ється тепловіддача і людина зазнає охолодження, при високій температурі і високій вологості повітря тепловіддача різко скорочується, що призводить до перегріву організму, особливо при виконанні фізичної роботи. Висока темпе­ратура краще переноситься, якщо вологість понижена. Найбільш сприятли­вою дія людини є відносна вологість повітря 40-60%.

Освітленість від природних джерел світла змінюється в широких межах залежно від пори року, доби і стану атмосфери.

Фоновий рівень радіації утворюється за рахунок сонячної радіації та іонізуючого випромінювання природних радіоактивних речовин. Рівень со­нячної радіації визначається кількістю сонячних днів і активністю Сонця.

Життєдіяльність організму людини як складової біологічної системи протікає в певних межах, установлених природою. Умови обстановки у на­вколишньому середовищі в межах природних змін його параметрів назива­ються нормальними умовами.

Погода – стан атмосфери в даному місці, в певний момент або за обме­жений проміжок часу.

Великий вплив на погоду та життєдіяльність людини мають процеси, які відбуваються на Сонці. Виплески сонячної активності розігрівають зовнішні шари атмосфери Землі, змінюють їх густину і хімічний склад, могутні потоки заряджених частинок і випромінювань проникають в атмосферу, «переколо­чують» всю повітряну оболонку. Від цього змінюється і сама погода і реакція на її зміни в організмі людини.

2. Гідросфера (грец. hydro – вода, sphaira – куля) – це водяна оболонка Землі. До надземної частини гідросфери, що вкриває 70% поверхні Земної кулі, належать океани, моря, озера, ріки, а також льодовики, в яких вода пере­буває у твердому стані. Основна частина води (понад 80%) перебуває у гли­бинних зонах Землі-в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює ґрун­тові, підгрунтові, напірні й безнапірні води, тріщинні води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо).

Вода виконує на Землі 4 найважливіших екологічних функції:

ü найпоширеніший природний ресурс споживання (людство викорис­товує воду в тисячу разів більше, ніж вугілля чи нафту),

ü основний інструмент у механізмі здійснення взаємозв’язків усіх про­цесів у екосистемах (обмін речовин, тепла, росту біомаси);

ü головний агент-переносник глобальних біоенергетичних екологіч­них циклів (фотосинтез, гниття, бродіння);

ü основна складова частина всіх живих організмів.

Вода є основою існування життя на Землі. Для величезної кількості жи­вих організмів, особливо на ранніх етапах розвитку біосфери, вода була се­редовищем зародження та розвитку. Без води неможливий фотосинтез, який відбувається в зелених рослинах і лежить в основі біологічного кругообігу речовин на нашій планеті. Вода-своєрідний мінерал, який забезпечує існу­вання живих організмів на Землі. Живі організми на 60- 98% складаються з води і всі їхні життєві функціональні процеси пов’язані з водою. Обмін ре­човин в організмах можливий лише за наявності води, бо майже всі хімічні, колоїдно-хімічні та фізіологічні процеси відбуваються у водних розчинах ор­ганічних та неорганічних речовин або за обов’язкової участі в них води. Про­цеси травлення і засвоєння їжі у травному каналі та синтез живої речовини в клітинах організмів відбувається виключно у рідкому середовищі. Втрата ор­ганізмом лише 10-20% води веде до його загибелі. Без води людина може про­жити не більше п’яти діб. Без води не може існувати й людська цивілізація, бо вода використовується людьми не лише для пиття, а й для забезпечення своїх санітарно-гігієнічних та господарсько-побутових потреб. Вода використову­ється у промисловості, побуті, сільському господарстві, як джерело енергії. Багато джерел і водоймищ мають лікувальне призначення. Але для більшості людських потреб придатна не будь-яка вода, а прісна-з вмістом мінеральних солей до 1 г/л. Незважаючи на величезні обсяги гідросфери (16млрд м3 води), прісні води становлять менше 3% її об’єму. Доступною для використання є лише невелика частка прісних вод, що зосереджена у прісноводних озерах, водосховищах, річках та підземних водоносних горизонтах.

Забезпеченість річковою водою України дуже мала. Цей дефіцит річкової води доводиться надолужувати використанням підземних вод, яких у нашій країні чималий запас. Головним джерелом річкової води в Україні є Дніпро, а також Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут, малі річки (їх налічується понад 63000).

Не всяка прісна вода може використовуватись людьми. До якості води висуваються певні вимоги залежно від галузей її використання. Найбільш жорсткими є вимоги до якості питної води та води у водоймищах, що ви­користовуються для розведення риби. Вода повинна відповідати санітарним вимогам – граничнодопустимим нормам (ГДН) вмісту тих чи інших компо­нентів, що забезпечують склад і властивості води. Така вода повинна бути безпечною щодо бактеріального складу, нешкідливою за вмістом і складом розчинених хімічних речовин. В основі гігієнічного нормування якості пит­ної води лежить відповідність її санітарним нормам безпеки в епідеміологіч­ному, патофізіологічному і токсикологічному відношеннях, а також естетич­ним вимогам (нормальної реакції людини). Якщо джерела водопостачанняне відповідають нормам, їх заздалегідь очищують від бактерій, позбувають зважених часток. Проте є такі забруднення, які усунути неможливо, тому така вода для використання непридатна. Для доведення води до питних норм вико­ристовують такі процеси: механічне очищення, пом’якшення, знесолювання, знекислювання, лугування, нейтралізація, дегазація.

Показники хімічного складу води визначаються нормами вмісту-гранично допустимими концентраціями (ГДК) речовин, які з’явилися у природній воді внаслідок промислового, сільськогосподарського і комунально-побутового забруднення. ГДК обмежують загальну мінералізацію води, вміст хімічних речовин, загальну жорсткість і рН.

3. Літосфера – це «кам’яна» оболонка Землі, верхня частина її земної кори, яка складається з осадових, вивержених і метаморфічних порід.

Наша планета Земля є стиснутою з полюсів кулею-геоїдом. Будова Землі неоднорідна. Вона складається з трьох оболонок-земної кори, мантії та ядра, де різко змінюються швидкості пружних сейсмічних хвиль, викликаних зем­летрусами або штучними вибухами.

Товща земної кори під ложем океану досягає 5-12 км, у рівнинних регі­онах – 30-40 км, а під горами-50-70 км. Мантія Землі простягається нижче земної кори до глибини 2950 км від поверхні, ядро Землі-до її центру, тобто глибини 6371 км. Відповідно з глибиною зростає тиск і щільність гірських порід, підвищується їх температура. Вважають, що температура ядра Землі не перевищує 50000С. Джерела внутрішньої теплової енергії Землі ще недо­статньо з’ясовані. Головними з них вважають радіаційний розпад елементів та перерозподіл матеріалу за щільністю в мантії, який супроводжується виді­ленням значної кількості тепла.

Товщина літосфери на континентах і під океанами різниться і стано­вить в середньому відповідно 25-200 і 5-100 км. Переважна частина земної поверхні-це рівнини континентів і океанічного дна. Основна частина літос­фери складається з вивержених магматичних порід (95%), серед яких на кон­тинентах переважають граніти, а в океані – базальти.

Літосфера є середовищем усіх мінеральних ресурсів, одним з основних суб’єктів антропогенної діяльності людини. У верхній частині континенталь­ної земної кори розвинені ґрунти, значення яких для людини важко переоці­нити. Ґрунт-органічно-мінеральний продукт багаторічної (сотні та тисяч ро­ків) спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла та світла-є одним з найважливіших природних ресурсів. Залежно від кліма­тичних і геолого-географічних умов ґрунти мають товщину від 15-25 см. до 2-3 м.

Ґрунти виникли разом із живою речовиною і розвивалися під впливом діяльності рослин, тварин і мікроорганізмів, доки не стали дуже цінним для людини родючим субстратом. Сучасні ґрунти складаються із суміші міне­ральних часток (продукти руйнування гірських порід) та органічних речовин (продукти життєдіяльності біоти та мікроорганізми і гриби). Ґрунти відігра­ють величезну роль у кругообігу води, речовин і вуглекислого газу. Ґрунти ма­ють велике значення для життя. Без ґрунту неможливе життя рослин і тварин на суші. Він є джерелом мінеральних, органічних і органічно-мінеральних речовин і унікальною лабораторією, в якій відбуваються процеси розкладу та синтезу органічних речовин, а також фотохімічні процеси. Ґрунт є основним джерелом отримання продуктів харчування людей. Він впливає на формуван­ня здоров’я людини, є основним фактором, що формує геохімічні процеси, від яких залежить хімічний комплекс організму людини. Ґрунт є також дже­релом мінеральних речовин необхідних для циклу обміну речовин, для росту рослин, які вживають люди і тварини.

З різними породами земної кори, як і з її тектонічними структурами, пов’язані різні корисні копалини: горючі, металічні, будівельні, а також такі, які є сировиною для хімічної та харчової промисловості.

У межах літосфери періодично відбуваються сучасні фізико-географічні процеси (зсуви, селі, обвали, ерозія), які мають величезне значення для фор­мування екологічних ситуацій у різних регіонах планети.

Техносфера і ноосфера

Людина давно живе не в «природі», а мешкає в середовищі, антропоген­но зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності. В життєвому циклі людина і навколишнє середовище утворюють постійно діючу систему «людина-довкілля».

Довкілля – навколишнє середовище людини, зумовлене в даний момент сукупністю факторів, здатних чинити пряму або непряму, негайну або відда­лену дію на людину, її здоров’я і життя.

Із появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері, почалася трагедія біосфери. На шлях, який посилює конфронтацію з біосферою, предки сучасної людини ступили близько 1,5-3 млн. років тому, коли підпорядковуючись командам свого розумового апарату-головного мозку, який потребував все більшої кіль­кості енергії для задоволення своїх потреб, вперше запалили вогнище в над­рах Африки і Північної Якутії (у селищі Дирин-Юрях). З того моменту шляхи людини і біосфери остаточно розійшлися, почалося їх протистояння, наслід­ком якого може стати колапс біосфери або зникнення людини.

Техносфера – це регіон біосфери в минулому, перетворений людиною за допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкра­щої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним потребам.

Ноосфера – новий еволюційний стан біосфери, при якому розумна ді­яльність людини стає вирішальною у її розвитку і збереженні.

Біосфера створювалась мільярди років. 2-3 мільйони років тому з’явилася людина котра через кілька сотень тисяч років стала руйнувати біосферу своєю нерозумною діяльністю.

Сучасне розуміння біосфери було запроваджено видатним українським ученим В.І.Вернадським. Він дав таке визначення біосфери: «Біосфера являє собою оболонку життя-область існування живої речовини». Він зазначив, що жива речовина, як і біосфера, має свою особливу організованість. Органі­зованість не є механізмом, вона різко відрізняється від механізму тим, що без­перервно перебуває в становленні, у русі всіх її найдрібніших матеріальних та енергетичних частинок.

Аналізуючи процеси у біосфері землі, В.І. Вернадський дійшов висновку, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, і відзначив, що спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан – ноосферу.

Дійшовши висновку, що біосфера еволюціонує, В.І.Вернадський зазна­чив, що поява. людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, е природним етапом цієї еволюції, внаслідок якого біосфера з необхідністю по­винна докорінно змінитись і перейти у свій новий стан – ноосферу – сферу людського розуму, тобто в таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку. Він зазначав, що на на­ших очах біосфера різко змінюється: перебудова її наукою через організовану людську працю не є випадкове явище, що залежить від волі людини, але є стихійний природний процес, корені якого лежать глибоко і який готувався еволюційним процесом, тривалість якого вимірюється мільйонами років.

З точки зору історичного часу, життя людського індивіда ми можемо говорити лише про те, що ноосфера є своєрідним «світлим майбутнім» для людства, єдиною альтернативою вмиранню природи внаслідок людської ді­яльності по її перетворенню, а також смерті самої людини як біологічної істо­ти, що буде позбавлена природних умов свого існування. Тому «переведення» біосфери в її якісно новий стан-ноосферу, є одним із найважливіших завдань,які стоять перед людством сьогодні.