Сутність поняття «інновація». Класифікація новацій, інноваційних процесів, нововведень. Сучасні аспекти нововведень та розвитку конкуренції.

Конкурентна боротьба між суб'єктами господарювання змушує їх дбати про ефективність своєї діяльності, що можливо лише за умов систематичних нововведень у вироб­ничий процес з метою вдосконалення способу виготовлення продукції, і в саму продукцію для її модифікації, надання нових властивостей, поліпшення дизайну, експлуатаційних характеристик, що формує її вищу споживчу цінність і ро­бить привабливішою для покупців.

Отже, за допомогою інновації орга­нізація здатна конкурувати на ринку, що потребує пильної уваги менеджерів усіх рівнів до формування системи уп­равління новаціями.

Слід розрізняти терміни «новація» («новинка») та «ін­новація». Новація — це нові порядок, звичай, метод, про­дукт, які можуть бути використані у суспільному вироб­ництві та споживанні.

Новація — продукт інтелектуальної діяльності людей, оформлений результат фундаментальних, приклад­них чи експериментальних досліджень у будь-якій сфері людської ді­яльності, спрямований на підвищення її ефективності.

Новаціями є відкриття, винаходи, нові або вдосконале­ні процеси, структури, методики, стандарти, результати маркетингових досліджень тощо. Однак для усвідомлення цінності новації, а значить, доцільності її впровадження, необхідний певний час. Період між появою новації і її впровадженням називають інноваційним лагом.

Новація після прийняття до реалізації та розповсю­дження набуває нової якості — стає інновацією. В еконо­мічній літературі існують різні визначення інновації, але більшість з них ґрунтується на концепції Йозефа Шумпетера (1883—1950), який вважав відкриття, винахід нового пристрою або технології початковою подією, а впрова­дження цього пристрою або технології — завершальною подією, розглядаючи інновацію з погляду економічного застосування, що передбачає створення нових ресурсів або використання вже відомих в інший спосіб.

Отже, світова економічна думка інтерпретує іннова­цію як перетворення потенційного науково-технічного прогресу на реальний, утілений в нових продуктах і тех­нологіях. З огляду на це терміни «нововведення» та «ін­новація» можна вважати рівнозначними і використову­вати як синоніми щодо кінцевого результату — впрова­дженої новації.

Ін новація (нововведення) — кінцевий результат креативної ді­яльності, втілений у виведеному на ринок новому чи вдосконале­ному продукті, технологічному процесі, що використовується у практичній діяльності, або новому підході до надання споживчих послуг.

Нововведення пов'язане з новим застосуванням існую­чого продукту, використанням нової концепції або ідеї. Визнання її корисності кінцевим споживачем зумовлює зміну соціально-економічного середовища. Корисність, функція корисності відрізняють нововведення від від­криття і винаходу. Відкриття і винаходи не мають соці­альної та економічної цінності, якщо не стають основою нововведення на ринку. Так, американський економіст Б. Твісс зауважує: «Винахід (новація) — формулювання, висування ідеї. Нововведення (інновація) — застосуван­ня, тобто процес, у якому винахід або ідея набувають еко­номічного змісту».

Інновація переводить виробничий організм у новий стан. Упровадження новацій відбувається цілеспрямова­но, з метою поліпшення функціонування підприємства, тому можна стверджувати, що інновація є цільовою змі­ною підприємства як системи, завдяки якій створюється новий засіб для задоволення певної потреби людей. Звідси й трактування поняття «інновація» у Законі України «Про інноваційну діяльність»: «Це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продук­ція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість ви­робництва і (або) соціальної сфери».

Світ інновацій дуже різноманітний. Їх комплексний характер і багатогранність використання потребують розроблення класифікатора інновацій, який дасть змогу не тільки усвідомити їх роль у розвитку людства, а й передусім:

1. Оцінити спрямованість і ефективність інноваційного процесу.

2. Визначити перспективність майбутніх нововведень.

3. Установити проблемні зв'язки між різними типами інновацій.

4. Підібрати методи управління, адекватні особливостям кожного інноваційного процесу, які випливають з переважаючого типу інновацій, що утворюють ці процеси.

5. Створити економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю залежно від типу інновацій.

6. Визначити методи й форми реалізації і просування інноваційного продукту та інноваційної технології залежно від різних типів інновацій.

7. Оптимізувати організаційні форми інноваційної діяльності та інноваційної інфраструктури, економічні відносини в інноваційній сфері.

8. Створити стимули для активізації інноваційних процесів у галузях, регіонах і підприємствах.

Першу класифікацію інновацій розробив Й. Шумпетер. її використовували до кінця 60-х років XX ст. Він ви­окремив п'ять типів інновацій:

1) виробництво невідомого споживачам нового продук­ту або продукту з якісно новими властивостями;

2) впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід до комерційного використання продукції;

3) освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості країни, незважаючи на те, існував цей ринок раніше чи ні;

4) залучення нових джерел сировини та напівфабрика­тів, незалежно від того, існували ці джерела раніше чи ні;

5) впровадження нових організаційних форм.

На сучасному етапі інновації класифікують за іншими ознаками.

1. Класифікація за змістом. Вона дає змогу визначити спрямованість новації і мету, якої буде досягнуто за умов її реалізації. За цією ознакою виокремлюють:

—продуктові інновації, які орієнтовані на виробниц­тво і використання нових (поліпшених) продуктів у сфері виробництва або у сфері споживання, тобто на створення нової споживчої цінності, що приваблює більшу кількість споживачів;

—інновації процесу, тобто нові технології виробництва продукції, організації виробництва і управлінських процесів (дають переваги у витратах, продуктивності, якості);

—ринкові інновації, які відкривають нові сфери засто­сування продукту або дають змогу реалізувати продукт чи послугу на нових ринках і розширюють межі ринку, на якому працює фірма.

2. Класифікація за ступенем новизни. Вона сприяє ви­значенню організаційної форми створення і реалізації інновацій, а також джерел фінансування інноваційного про­цесу. За цією ознакою виділяють такі інновації:

—базові (новий спосіб виробництва або раніше неві­домий продукт, які започатковують чи дають імпульс розвитку нової галузі). Такі інновації, як правило, створюються спеціалізованими науково-дослідними структурами, потребують великих інвестицій і особливої органі­заційно-структурної форми управління їх реалізацією — управління інноваційними проектами;

- поліпшувальні (упровадження нових видів вироб­ництв, що реалізують інноваційний потенціал базової ін­новації; вони дають змогу поширювати і вдосконалювати базові покоління техніки, створювати нові моделі машин і матеріалів, поліпшувати параметри продукції, що випус­кається); здійснюються організаціями переважно само­стійно, якщо потенціал базової інновації реалізований не­повністю; потребують інвестування за рахунок власних Джерел, зокрема з фонду технічного розвитку;

— псевдоінновації (інновації, які залучаються фірмами у технологічний процес чи продукт з метою затримання зни­ження норми прибутку і продовження життєвого циклу то­вару). Йдеться про зміну дизайну товару, способів його фасування чи пакування для привернення уваги споживача, створення у нього певного емоційного стану; здійснюються ці інновації у процесі оперативного управління інновацій­ною діяльністю і не потребують значних інвестицій.

3. Класифікація за сферою застосування. На основі цього критерію вирізняються великі групи інновацій.

— т ехнологічні — нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії. Технологічні нововведення — це зміни перш за все в засобах і методах організації виробництва.

— продуктові — створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання (предмети споживання).

— організаційно-управлінські — нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємства та їх об'єднань: нові методи управління персоналом, системи стратегічного планування, прогнозування, моделювання процесів виробництва, постачання, збуту, нові організаційні структури.

— е кономічні — нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності.

— соціальні — нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому.

— юридичні — нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку. Деякі автори відносять юридичні інновації до соціальних.

4. Класифікація за особливостями свого здійснення: одиничні та дифузні, завершені й незавершені, успішні і неуспішні.

— одиничні — це разові нововведення, які не підлягають тиражуванню за своєю унікальністю та призначенням.

— дифузні - це інновації, у яких головний ефект полягає в їх масовості, бо в одиничних варіантах вони невигідні.

Завершені і незавершені, успішні та неуспішні — це ті випадки на стадії розробки, коли інновація виявляється хибною внаслідок помилок або зміни середовища.

5. Класифікація за місцем у виробничому процесі — сировинні, забезпечуючі та продуктові, як пріоритетні інновації.

6. Класифікація за спадкоємністю — заміщуючі, скасовуючі, поворотні, відкриваючі та ретровведення.

—заміщуючі — передбачають повне витіснення застарілих засобів (наприклад, автоматизація контролю за процесом випалювання в цементному виробництві).

—скасовуючі — виключають виконання якоїсь операції і не замінюють її новою (наприклад, відміна якої-небудь форми звітності).

—поворотні — коли після деякого використання новинки відкривається її непридатність або невідповідність новим умовам, що змушує повертатись до її попередника.

—відкриваючі — це фундаментальні відкриття, які не мають порівняльних функціональних попередників (наприклад, радіо, телебачення).

—ретровведення — коли знову стають актуальними вже пройдені етапи розвитку техніки (наприклад, використання сили вітру тощо).

7. Класифікація за особливостями інноваційного процесу — внутріш-ньоорганізаційні, міжорганізаційні. У першому випадку розробником інновації є підприємство чи організація, де інновація й використовується; у другому — усі ці ролі розподілені між спеціалізованими організаціями: НДІ, КБ, лабораторією, підприємством.

8. Класифікація за охопленням очікуваної частки ринку — локальні, системні, стратегічні.

Зауважимо, що чинні міжнародні норми збирання даних про інновації поширюються на чотири типи інновацій:

- продуктові – впровадження товару або послуги, які є новими або значно поліпшеними у частині їхніх властивостей або способів використання;

- процесові – впровадження нового або значно поліпшеного способу виробництва або доставки продукту;

- маркетингові – впровадження нового способу маркетингу, що включає значні зміни в дизайні або упакуванні продукту, його складуванні, просуванні на ринок або в призначенні ціни продажу;

- організаційні – впровадження нового організаційного методу в діловій практиці фірми, в організації робочих місць або зовнішніх зв’язків.

Вони базуються на рекомендаціях, прийнятих в Осло в 1992 р. «Керівництво Осло» було прийнято країнами Північної Європи за сприяння Фонду розвитку промисловості як посібник для збирання даних про технологічні інновації, оскільки дослідження ОЕСР двадцяти проектів з проблем інноваційної діяльності, проведені в 1990 р., довели суттєві розбіжності в меті, методах, визначеннях основних понять інноваційної діяльності.