Моделі інтеграції України до європейської спільноти

 

В Європейському Союзі розрізняють два види міждержавної економічної інтеграції —"від'ємну інтеграцію" (на нашу думку, більш відповідним є термін "пасивна інтеграція") та "додатну інтеграцію".

Терміном "від'ємна інтеграція" позначають процес усунення Дискримінації у відносинах між господарюючими суб'єктами країн-членів відповідного інтеграційного об'єднання. Мова йде про взаємне зняття бар'єрів на шляху руху товарів, послуг та виробничих факторів. Під "додатною інтеграцією" (або ж "активною інтеграцією") розуміють розробку та проведення узгодженої структурної політики перебудови господарств країн угруповання, спрямованої на досягнення спільних економічних цілей. Як свідчить світовий досвід, стабільні інтеграційні ефекти мають місце тоді, коли обидва види інтеграції гармонійно доповнюють один одного.

У світлі щойно окреслених видів міждержавної економічної інтеграції про взаємовідносини України та ЄС можна сказати: на сьогодні навіть пасивна інтеграція України в ЄС перебуває на початковому етапі. Так, з боку ЄС застосовуються квотові обмеження щодо українського експорту металопродукції та текстильних виробів, обмеженим є також перелік українських товарів, на які поширюється дія Генеральної системи преференцій ЄС.

Для успішного розвитку інтеграційних процесів необхідні певні умови. Такими умовами, відповідно до Копенгагенських критеріїв прийняття держав у члени ЄС, зокрема, є:

- забезпечення прав людини;

- відсутність територіальних спорів з іншими державами;

- політична стабільність;

- наявність розвинутої ринкової економіки;

- економічна стабільність:

- темпи інфляції не повинні перевищувати 1,5-процентних пункти;

- процентна ставка за довгостроковими кредитами не повинна перевищувати 2-процентних пунктів процентної ставки трьох країн ЄС, в яких зростання цін є найменшим;

- дефіцит державного бюджету не повинен перебільшувати 3 % ВВП;

- державний борг не повинен бути більшим 60 % ВВП;

- коливання обмінного курсу національної валюж протягомдвох років не повинні бути більшими + 15 %.

Проголошений Україною курс на інтеграцію до ЄС, отже, має бути підкріплений діями щодо створення належних передумов цієї інтеграції. Поступ у налагодженні тісних інтеграційних відносин України з ЄС передбачає:

♦ вирішення Україною всього комплексу проблем, пов'язаних зі вступом до СОТ;

♦ узгодження торгового режиму України з відповідними нормами ЄС;

♦ встановлення дієвого кордону України з Російською Федерацією, з Республікою Білорусь і Республікою Молдова;

♦ досягнення домовленостей з ЄС щодо спрощення візового режиму між Україною та ЄС, спільного контролю над кордонами та поступового переходу до режиму вільного перетину кордону між Україною та ЄС;

♦ реформування бухгалтерської системи України відповідно до міжнародних стандартів і стандартів ЄС;

♦ приведення системи стандартів і технічних норм України у відповідність до стандартів і норм ЄС;

♦ зняття перешкод, які стримують розвиток транспортної інфраструктури, створення бази для реконструкції дорожнього господарства;

♦ підписання Угоди про асоціацію України та ЄС, яка має замінити чинну Угоду про партнерство та співробітництво;

♦ дотримання Україною положень нормативних документів ЄС щодо статистичного обліку;

♦ створення Митного союзу України з ЄС;

♦ забезпечення поступового впровадження встановлених ЄС критеріїв вступу України до валютного союзу ЄС.

Окремо слід зупинитися на такому ключовому економічному критерії набуття тією чи іншою країною статусу асоційованого члена ЄС, як рівень душового доходу. Країна, що декларує намір стати асоційованим членом ЄС, має забезпечити такий рівень душового доходу свого населення, який би був не меншим половини середньодушового рівня доходів населення країн ЄС. Належний рівень цього показника надзвичайно важливий. По-перше, лише заможне населення здатне масштабно стимулювати через зростаюче споживання національне виробництво, підтримуючи тим самим стабільний економічний розвиток. По-друге, беззаперечною цінністю є політична і соціальна стабільність країни та незначний у ній маргінальний і криміногенний прошарок населення. Досягти цього можна лише в суспільстві з високим рівнем доходів переважної більшості населення. Маргіналізація та криміналізація є наслідками бідності.

Ще одним напрямом інтеграції України до ЄС є транскордонне співробітництво. Європейський Союз має давній досвід розвитку такого співробітництва у формі єврорегіонів. Цьому аспектові міждержавних стосунків тут приділяється особлива увага.

Єврорегіон — це певний географічний простір, що включає прикордонні території двох або більшої кількості держав, які домовляються про координацію діяльності на цьому просторі в економічній, соціальній, культурній та інших сферах суспільного життя. Створення єврорегіонів має на меті сприяти: економічному і соціальному згуртуванню населення, що там проживає; усуненню нерівності умов; протидії депресивним чинникам; захисту довкілля.

Необхідно зазначити, що ще в Договорі про заснування Європейського Співтовариства було передбачено, зокрема, спрямування спільних зусиль на скорочення розриву між рівнями розвитку різних регіонів Співтовариства, на зменшення економічного та соціального відставання тих регіонів, що перебувають у найменш сприятливих умовах. Для цього було створено спеціальний Європейський фонд регіонального розвитку, а також "Фонд згуртування", які здійснюють фінансування відповідних проектів.

Перший єврорегіон — Гронау — було створено у 1958 р. на кордоні ФРН та Голландії. Сьогодні Гронау включає 106 комун і округів Голландії і Німеччини із загальним населенням у 2 млн і загальною площею майже 8,4 тис. кв. км. Усього ж на німецько-голландському кордоні існує п'ять подібних утворень, що охоплюють весь прикордонний простір.

Досвід функціонування єврорегіонів свідчить, що співробітництво місцевої та регіональної влад дає змогу значно ефективніше виконувати їм свої функції. Щоб сприяти розвиткові цих стосунків, ЄС у 1980 р. ухвалив Європейську рамкову конвенцію про транскордонне співробітництво між територіальними общинами й органами влади. Відповідно до неї кожна держава, що приєдналася до Конвенції, зобов'язується підтримувати та заохочувати транскордонне співробітництво між територіальними общинами й органами влади, які перебувають під її юрисдикцією, та територіальними общинами й органами влади, які перебувають під юрисдикцією інших держав-членів. Транскордонне співробітництво визначено Конвенцією як будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських стосунків між територіальними общинами й органами влади та на укладання з цією метою необхідних угод або домовленостей.

Згодом Конвенція була доповнена Протоколом щодо співробітництва між територіальними общинами й органами влади. Цей Протокол 3 листопада 1998 р. було підписано й Україною.

Цими документами визначено, що метою створення єврорегіонів є: полегшення і спрощення співробітництва територіальних співтовариств і органів місцевого самоврядування та державних органів; організація взаємного обміну досвідом та інформацією про планування і результати спільних проектів з урахуванням специфіки прикордонного співробітництва; обмін інформацією про планування і результати здійснення регіональних проектів; дослідження, розробка й реалізація прикордонних регіональних проектів відповідно до принципу субсидіарності; надання своїм членам консультаційних послуг; сприяння обміну працівниками адміністративного керування і підвищення їхньої кваліфікації у сфері прикордонного співробітництва; організація роботи, спрямованої на зміцнення у свідомості населення, що проживає на прикордонній території, переконання про необхідність прикордонного співробітництва і формування європейської самосвідомості, зміцнення солідарності європейських народів; культурний обмін, а також турбота і збереження спільної культурної спадщини. Співробітництво будується на принципі рівноправності, традиційних демократичних цінностях і ринковій свободі та може набувати форми публічного права.

Інтеграційні процеси в єврорегіонах характеризуються певними особливостями, а саме:

♦ учасниками їх є не лише адміністративні органи, професійні союзи, а й торгово-промислові палати, що відіграють ключову роль у розвитку економічного співробітництва в межах регіону;

♦ основою співробітництва є конкретні проекти, фінансування яких здійснюється з кількох джерел. Так, наприклад, щодо фінансування регіону Эмс-Долларт діє наступна схема: 50 % вит рат покриває ЄС, по 15 % — бюджети Голландії та Німеччини, а решту (20 %)) — безпосередні учасники проекту;

♦ велика увага приділяється соціально-культурним програмам: зміцнення контактів у сферах освіти, охорони здоров'я, підтримки культури, науки, релігії та суспільних неформальних рухів.

Надається особливе значення особистим контактам і формуванню соціальної інфраструктури.

У цілому досвід функціонування єврорегіонів довів, що ці інституційні утворення мають високий потенціал щодо створення механізмів вирішення таких проблем міждержавних відносин, як:

♦ зміцнення взаємної довіри та безпеки;

♦ спільне використання енергетичних ресурсів;

♦ спільна охорона довкілля та регулювання режиму річок;

♦ збільшення обсягів залучення іноземних інвестицій;

♦ вироблення спільних програм територіального розвитку регіону;

♦ розвиток транспортно-експедиційної та прикордонної інфраструктури; розвиток спільної підприємницької та інформаційної інфраструктури;

♦ ефективне використання людських ресурсів шляхом взаємного визнання документів про професійну освіту, кваліфікацію,створення єдиного ринку праці;

♦ диверсифікація економіки національних частин єврорегіону;

♦ розв'язання проблем етнічних меншин;

♦ підтримка спільних місцевих ініціатив органів місцевого самоврядування та неурядових організацій, які стосуються спільних інтересів;

♦ розвиток туризму.

Якщо до 1990 років єврорегіони створювалися в межах ЄС, то після 90-х вони вийшли за кордони Євросоюзу. Саме із створення низки єврорегіонів на кордоні Німеччини та Польщі почалася прискорена інтеграція останньої до ЄС, досвід цієї кооперації в Neise - Nysa, Pomerania, Spree - Neisse - Bober і Pro Europa Viadrina, безперечно, заслуговує пильної уваги і вивчення Україною.

Для України транскордонне співробітництво набуває особливого значення з огляду на очікуване розширення Євросоюзу. Але вже й нині Україна бере участь у трьох єврорегіонах — "Карпатський", "Буг" та "Нижній Дунай". Найбільший в Європі "Карпатський Єврорегіон" створено 14 лютого 1993 р. за участю прикордонних регіонів України, Польщі, Словаччини, Угорщини і Румунії (його діяльність цілком відповідає принципам Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами й органами влади); єврорегіон "Буг" створено 29 вересня 1995 р. за участю України та Польщі (у 1999 р. до нього увійшла Білорусь); єврорегіон "Нижній Дунай" створено 14 серпня 1998 р. за участю України, Молдови і Румунії. За участю цих же країн передбачається найближчим часом утворити ще один єврорегіон — "Верхній Прут".

11 травня 2002 р. Кабінет Міністрів України затвердив програму активізації розвитку єврорегіонів. Основними завданнями в ній визначено підтримку взаємовигідних зв'язків із сусідніми країна-ми-кандидатами на вступ до Євросоюзу, поступове усунення перешкод (зокрема, адміністративних і правових), що стримують розвиток транскордонної взаємодії.

Крім того, програма спрямована на реалізацію заходів щодо узгодження українського законодавства з питань регіонального співробітництва з міжнародними нормами. Для цього передбачено розробку і реалізацію регіональних і місцевих програм розвитку єврорегіонів, а також удосконалення законодавства України у сфері транскордонного співробітництва. Передбачено також створити систему моніторингу, контролю, інформаційного забезпечення розвитку єврорегіонів та сприяти розвитку транспортної, митної і прикордонної інфраструктур.

Як зазначено в програмі, фінансування окремих регіональних проектів і програм співробітництва буде здійснюватися з місцевих бюджетів, а також з інших джерел.

Список РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основна:

1.  Баштанник В. Пріоритетні напрямки державної політики інтеграції України до Європейського Союзу. Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - №2. - С.49-57.

2.  Вопрос вступления Турции в ЕС в зеркале социологических опросов. www.regnum.ru.

3.  Гальчинський А. Європа: суперечності політичної. www.proeuropa/news.

4.  Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізм реалізації. - Луцьк: Надстир'я, 2001.

5.  Глобалізація і безпека розвитку під ред. Білоруса О.Г., Лук'яненко Д.Г. та ін. - К.: КНЕУ, 2001.-733с.

6.  Голубій І.Є. Механізм застосування загальної системи референцій в ЄС. Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. - Сер.: Міжнародні відносини. - К., 2002. Вип. 21-24.-С. 229-233.

7.  Закон України від 22 грудня 1998 р. №332-ХІУ Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну. Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №11. - С. 202- 215.

8.  Зовнішньоторговельний баланс України у 2004 році //www.ukrstat.ua.

9.  Камінський А. Основи міжнародних відносин. — Львів: ЛНУ, 2001 — 208 с.

10.  Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2000. — 277 с.

11 Коппель О. А., Пархомчук О. С. Міжнародні відносини ХХ ст. — К. Школяр, 1999. — 255 с.

12 Кравчук І. В., Парапан М. В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС. — К.: Слово, 2004. — 320 с.

13 Майєр Дж. М., Раух Дж. Е., Філіпенко А. Основні проблеми економічного розвитку. — К.: Либідь, 2003. — 688 с.

14 Міжнародна економіка: Навч. посіб. / За ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, К. І. Ржепішевського. — К.: ЦНЛ, 2004. — 672 с.

15 Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945–1970-ті роки): Підручник / В. А. Манжола, М. М. Білоусов, Л. Ф. Гайдуков та ін. — К.: Либідь, 1999. — 558 с.

16 Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980–2000-ті роки): Підручник / В. А. Манжола, М. М. Білоусов, Л. Ф. Гайдуков та ін. — К.: Либідь, 2001. — 622 с.

17 Паппас С. Європейське управління: Навч. посіб. — К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2004. — 192 с.

18 Парламентський вимір європейської інтеграції: Зб. матеріалів. — К.: Норапрінт, 2005. — 104 с.

19 Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України / За ред. С. Максименка. — К.: Логос, 2000. — 72 с.

20 Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропейськими сусідами. — К.: К.І.С, 2004. — 360 с.

21 Современные международные отношения: Учебник / Под ред. А. В. Торкунова. — М.: РОССПЭН, 2000. — 584 с.

22 Социально-экономическая география зарубежного мира / Под ред. В. В. Вольского. — М.: Крон-Пресс, 1998. — 592 с.

23 Страноведение: Учеб. пособие / П. И. Рогач и др. — Минск: БГЭУ, 2003. — 284 с.

24 Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвит-ку. — К.: НІСД; НІУРВ, 1999. — 192 с.

 

Додаткова:

 

1. Борко Ю. А. От европейской идеи — к единой Европе. — М.: Деловая лит., 2003. — 464 с.

2. Волес В., Волес Г. Творення політики в Європейському Союзі: Пер. з англ. — К.: Основи, 2004. — 871 с.

3. Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 216 с.

4. Европейский Союз: Справочник-путеводитель / Отв. ред. О. В. Буторина. — М.: Деловая лит., 2003. — 286 с.

5. Европейский Союз на пороге ХХI века: выбор стратегии развития / Отв. ред. Ю. А. Борко. — М., 2001. — 471 с.

6. Європейський Союз: консолідовані договори / Наук. ред. В. Муравйов. — К.: Port-Royal, 1999. — 206 с.

7. Європейський Союз: Словник-довідник / За ред. М. Марченка. — К.: К.І.С., 2005. — 142 с.

8. Копійка В. В. Європейський Союз: Досвід розширення і Україна. — К.: Юрид. думка, 2005. — 448 с.

9. Копійка В. В. Розширення Європейського Союзу. Теорія і практика інтеграційного процесу. — К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2002. - 253 с.

10. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення: Навч. посіб. — К.: Ін Юре, 2001. — 448 с.

11. Ланцов С. А., Ачкасов В. А. Мировая политика и международные отношения: Учеб. пособие. — СПб.: Питер, 2005. — 448 с.

12. Міжнародні інтеграційні процеси сучасності / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, М. А. Дудченко та ін. — К.: Знання України, 2004. — 304 с.

 

 

Навчальне видання

 

 

Степанов Ігор Вадимович

 

 

Європейська інтеграція

 

 

ББК 65.5

С 79