Тарифна система та її складові елементи

Основою державного регулювання заробітної плати є та­рифна система. За її допомогою встановлюється можливість оцінити працю кожного працівника, порівняти конкретні види праці та встановити пропорції в їх оплаті.

Тарифною системою є встановлена в централізованому поряд­ку сукупність правових норм оплати праці з урахуванням їх склад­ності, змісту, умов, суспільної значущості галузі народного госпо­дарства і природно-кліматичних умов. Правове значення тариф­ної системи визначається тим, що вона регламентує порядок обліку якості праці і відображення її в заробітній платі.

До тарифної системи включаються: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні ха­рактеристики (довідники). Вони використовуються для розпо­ділу робіт залежно від їх складності та відповідальності за роз­рядами тарифної сітки. Тарифна система є основою формуван­ня та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифи заробітної плати працівників встановлюються у формі тарифних сіток. Тарифною сіткою є шкала, що скла­дається з певної кількості розрядів. Усі робочі професії, що тарифікуються, розподіляються за розрядами тарифної сітки відповідно до ступеня кваліфікації та важкості робіт.

Розподіл робочих професій за розрядами тарифної сітки, а також кваліфікаційні вимоги по кожній професії і розряду вста­новлюються в тарифно-кваліфікаційному довіднику. Кожний Розряд тарифної сітки має свій коефіцієнт. При цьому коефіцієнт першого розряду приймається за одиницю, а коефіцієнти на­ступних розрядів визначають, наскільки ставка даного розряду вище ставки першого розряду. Для грошового виразу ставок тарифної сітки встановлюється тарифна ставка першого розряду (годинна, денна, місячна), за якою оплачуються найпростіші легкі роботи. Тарифні ставки наступних розрядів визначаються шляхом множення ставки першого розряду на відповідним розрядам тарифний коефіцієнт. Таким чином, на відміну від посадового окладу, передбаче­ного для кожної посади, тарифна ставка встановлюється для цілої групи робочих професій, віднесених до певного розряду

Співвідношення між нижчим і вищим розрядами кваліфі­кації становить в шестирозрядній тарифній сітці не менш ніж 1: 1,8, а у восьмирозрядній тарифній сітці — 1: 2,0.

Як загальне правило, для кожного розряду встановлюються дві тарифні ставки: одна — для погодинників і друга, більш ви­сока — для відрядників, яка є підставою для обчислення і виз­начення відрядних розцінок. У деяких виробничих галузях де застосовується в основному відрядна система оплати праці введені єдині тарифні ставки для робітників-відрядників і погодинників.

Тарифно-кваліфікаційний довідник становить собою збір­ник, який містить докладну характеристику основних видів робіт за їх складністю, важливістю і точністю в даній галузі госпо­дарства. Разом з тим в кваліфікаційно-тарифному довіднику вміщується характеристика знань і навичок, якими повинен володіти робітник для виконання відповідної даному розряду роботи. Тарифно-кваліфікаційні довідники використовуються для тарифікації робіт і присвоєння працівникам особистих роз­рядів.

Однією з обов'язкових умов присвоєння працівнику квалі­фікаційного розряду у даний час є економічна підготовка в об­сязі вимог, передбачених щодо певної професії в даній галузі.

Питання про присвоєння або підвищення кваліфікаційно­го розряду розглядається за заявою зацікавленого у цьому ро­бітника і подання керівника підрозділу (цеху, дільниці та ін.).

За наявності в даному підрозділі робіт, що тарифікуються за розрядом, про присвоєння якого надійшло подання, керів­ник підприємства (на великих підприємствах це може бути на­чальник цеху) передає матеріали до відповідної кваліфікацій­ної комісії для перевірки наявності в робітника теоретичних знань і здачі ним проби відповідно до вимог тарифно-кваліфі­каційного довідника.

Організація перевірки кваліфікаційною комісією знань у ро­бітника і виконання ним проби є обов'язком керівника відпо­відного структурного підрозділу.

Результати роботи кваліфікаційної комісії оформляються протоколом. На підставі висновку комісії власник підприємства або уповноважений ним орган (на великих підприємствах — начальник цеху) за погодженням з відповідальним профспілковим органом присвоює робітнику кваліфікаційний розряд, видаючи про це наказ або розпорядження. Про присвоєння кваліфікаційного розряду заноситься запис до тру­дової книжки.

Тарифно-кваліфікаційні довідники та характеристики роз­робляються Міністерством праці України.

Тарифні оклади службовців установлюються у формі систе­ми посадових окладів, яка полягає в установленні номенклату­ри посад і розміру грошового окладу за кожною посадою. Ок­лади можуть підвищуватися відповідно до стажу роботи, обсягу роботи, кваліфікації працівника, вченого ступеня.

 4. Системи оплати праці

Оплата праці повинна залежати від кількості і якості праці, її результатів, які мають кількісні і якісні показники. Оплата праці — це винагорода, що встановлюється попередньо в держав­но-нормативному порядку або за угодою сторін трудового дого­вору.

Співвідношення між кількісними і якісними показниками праці, або мірою праці, і винагородою, створює систему опла­ти праці. Оскільки є дві міри праці: кількість виготовленої про­дукції і час, витрачений на виконання певної роботи, існують дві системи заробітної плати.

Коли мірою праці виступає кількість виготовленої продукції, винагороду за цю працю прийнято називати відрядною систе­мою заробітної плати. Коли ж мірою праці є витрачений пра­цівником час, ця система оплати називається погодинною.

Переважною системою оплати праці є відрядна система за­робітної плати. Вона дозволяє працівнику своїми зусиллями збільшувати продуктивність праці і відповідно підвищувати розмір своєї заробітної плати.

При відрядній системі оплати праці заробіток нараховується за виконаний обсяг роботи, вироблену продукцію за відряд­ними розцінками, обчисленими виходячи з установлених тарифних ставок і норм виробітку або часу.

Відрядна система заробітної плати за способом обліку мар декілька різновидів: пряма відрядна система, відрядно-прогресивна система заробітної плати, акордна система заробітної плати і побічно-відрядна система заробітної плати. При цьому відрядна система заробітної плати може бути індивідуальною і колективною.

Пряма відрядна система оплати полягає у тому, що кожна одиниця продукції оплачується за незмінною відрядною роз­цінкою незалежно від рівня виконання норми виробітку чи нор­ми часу. Порядок визначення відрядної розцінки залежить від того, що покладено в основу нормування праці. Якщо при ви­конанні певної роботи нормою праці є кількість виготовленої продукції, то відрядна розцінка відповідно до ст. 90 КЗпП

При обчисленні відрядної розцінки необхідно, щоб її скла­дові елементи обчислювались за однакову одиницю часу — го­дину, робочий день, місяць.

Для визначення розміру заробітної плати працівника відряд­на розцінка, незалежно від способу її обчислення, помножується на кількість виготовленої працівником продукції.

Відрядно-прогресивна система заробітної плати є однією з найбільш складних з юридичної точки зору. Її зміст полягає в тому, що працівник у разі перевиконання норми виробітку при дотриманні якісних показників праці одержує винагороду прогресивно зростаючими відрядними розцінками. Правильне застосування цієї системи сприяє зростанню випуску продукції без збільшення обладнання і чисельності працівників, тобто веде до зростання продуктивності праці.

Оплата за цією системою пов'язана з визначенням і випла­тою прогресивних доплат, правове регулювання яких відрізня­ється від правового регулювання основної оплати праці за твер­дими відрядними розцінками.

Відрядно-прогресивна система вводиться з метою значного підвищення продуктивності праці на вирішальних дільницях виробництва. Ця система оплати є заохочувальною. Але вона, як правило, не є постійною, оскільки вводиться на певний строк.

Вихідною базою введення відрядно-прогресивної системи є певний рівень виконання встановлених норм виробітку, до­сягнення яких дає працівнику право на оплату продукції, що вироблена понад досить високу норму, за прогресивно зроста­ючими відрядними розцінками. Введення, скасування чи пере­гляд відрядне- прогресивної системи заробітної плати є зміною істотних умов трудового договору, тому при їх проведенні по­винні виконуватись умови, передбачені статтею 32 КЗпП.

При акордній системі оплати праці винагорода виплачуєть­ся за кінцевий результат комплексу робіт — готовий будівель­ний об'єкт, монтаж обладнання та ін. Акордна оплата визна­чається на підставі чинних норм виробітку чи норм часу, що передбачені на окремі роботи, які входять як складові частини до цілісного об'єкту. Тому остаточний розрахунок за роботу, виконану акордне, проводиться після прийомки всього об'єкту.

Акордна система оплати праці вводиться для посилення ма­теріальної зацікавленості у скороченні строків виконання робіт без зниження їх якості.

Побічно-відрядна система заробітної плати, як правило, зас­тосовується для оплати праці допоміжних робітників, які об­слуговують основне виробництво. Їх заробіток визначається за відрядними розцінками, що встановлені на одиницю продукції, виготовлену робітниками основного виробництва.

Переважно заробітна плата нараховується і виплачується індивідуально кожному працівнику. Разом з тим існує колек­тивна форма організації праці, яка застосовується в бригаді. При бригадній формі організації праці заробіток кожного чле­на бригади визначається на підставі загальних результатів роботи бригади. Загальний колективний заробіток бригади поділяється між членами бригади відповідно до їх кваліфікації і відпрацьованого часу. При цьому застосовується коефіцієнт трудової участі.

Погодинна система оплати праці застосовується переважно для оплати праці службовців. Для робітників ця система є до­цільною в умовах механізації і автоматизації виробництва, зок­рема, на дільницях і видах робіт з регламентованим режимом виробництва, при обслуговуванні апаратури, на дослідних ви­робництвах тощо.

Залежно від того, який відрізок часу взято для обчислення заробітку, погодинна система поділяється на погодинну, поден­ну і помісячну. При погодинній і поденній оплаті заробіток виз­начається шляхом множення відповідної часової чи денної та­рифної ставки на число відпрацьованих в обліковому періоді (як правило — календарний місяць) годин або днів.

При помісячній оплаті за відпрацьований повний місяць виплачується місячна тарифна ставка або посадовий оклад, не­залежно від кількості робочих днів у цьому місяці.

Погодинна і відрядна системи заробітної плати встановлю­ються власником або уповноваженим ним органом за погод­женням з профспілковим комітетом підприємства.

Для посилення матеріальної зацікавленості робітників і служ­бовців у підвищенні ефективності і рентабельності виробницт­ва, зростанні продуктивності праці, поліпшенні якості продукції і економії матеріальних ресурсів може вводитись преміальна оплата

Основою правового регулювання цієї оплати є положення, що розробляються на підприємствах і в організаціях і затверд­жуються власником або уповноваженим ним органом за погод­женням з профспілковим комітетом. Ці положення визначають умови преміювання, тобто вимоги до працівника чи колективу в цілому, виконання яких дає право на преміальну винагороду, і показники преміювання — вимоги до працівника чи колекти­ву в цілому, від ступеня виконання яких залежить розмір вина­городи. Переважно це виконання місячної норми виробітку.

Працівники, які допустили виробничі упущення, прогули, порушення громадського порядку, можуть бути повністю або частково позбавлені преміальної винагороди. Таке позбавлен­ня премії прийнято називати депреміюванням.

Оскільки депреміювання ст. 147 КЗпП не віднесено до дисціплінарних стягнень, то воно може застосовуватись поряд із заходами дисциплінарного стягнення.

На доповнення систем оплати праці може встановлюватись винагорода за наслідками роботи підприємства чи організації

 Винагорода за поліпшення загальних наслідків роботи за рік уведена господарською реформою, що була започаткова­на в 1966 р. Підприємства і організації, що перейшли на нову систему матеріального стимулювання, одержали широку мож­ливість у визначенні розміру, порядку і умов виплати щорічної винагороди за наслідками роботи підприємства за рік. В народі ця винагорода одержала назву «тринадцята зарплата».

Зміст цієї винагороди полягає у тому, що підприємство має право по закінченні року витратити кошти, що виділені на вип­лату щорічної винагороди, за умови виконання річних плано­вих завдань по реалізації продукції (або прибутку) і рентабель­ності виробництва. В разі недосягнення цих показників вина­города не виплачується взагалі або може виплачуватись у зменшеному розмірі. Обчислення винагороди проводиться відповідно до заробітної плати, що виплачена працівнику про­тягом року, з урахуванням безперервного трудового стажу да­ного працівника на підприємстві чи в організації.

Законом було передбачено право підприємств і організацій розробляти, затверджувати і вводити локальні (місцеві) поло­ження про порядок виплати щорічної винагороди за наслідка­ми роботи підприємства. Ці положення мають за мету встано­вити у найбільш наглядній і дохідливій формі зв'язок і залежність між особистим трудовим внеском кожного члена колективу і поліпшенням наслідків виробничої діяльності усього підпри­ємства.

Важливе значення має також правило, згідно з яким конк­ретний розмір щорічної винагороди, що виплачується кожному працівнику, повинен перебувати у певному співвідношенні отриманою ним заробітною платою протягом року. Навіть при однаковому стажі безперервної роботи на підприємстві винагорода працівників може бути різною.

Порядок визначення розміру винагороди передбачається положеннями. На одних підприємствах винагорода встановлюється у твердій кількості денних заробітків працівника, на інших — відсотках до заробітку (місячного чи річного). В окремих випадках передбачається виплата винагороди за вислугу років, яку в побуті називають «чотирнадцятою зарплатою». Вводиться ця винагорода в нормативному порядку Обов'язковою умовою виплати винагороди за вислугу років є зайнятість працівника на роботах основного виробництва. Пра­цівники обслуговуючого складу, як правило, права на цю вина­городу не мають.                

Розмір винагороди залежить від стажу роботи працівника. Стаж роботи визначається за трудовою книжкою комісією по встановленню стажу, яка зобов'язана вирішувати всі спірні питання обчислення трудового стажу. Рішення цієї комісії є остаточним і оскарженою в судовому порядку не підлягає.

Винагорода за вислугу років, наприклад, встановлена для службових осіб Державної податкової адміністрації та місцевих державних податкових адміністрацій, які мають спеціальні зван­ня. Їм винагорода виплачуєтся у розмірі 5 відсотків при стажі роботи від одного до двох років і 40 відсотків при стажі роботи від 25 і більше років.

  5. Оплата праці при відхиленні від умов, передбачених тарифами

Окремі випадки оплати праці при відхиленні від умов, пе­редбачених тарифами, регулюються КЗпП.

Оплата праці при виконанні робіт різної кваліфікації. Стаття 104 КЗпП передбачає, що при виконанні робіт різної кваліфікації праця погодинних працівників оплачується за роботою витої кваліфікації. Тобто при дорученні працівнику з погодинною оплатою роботи більш високого розряду, чим йому при­своєний, оплата повинна проводитись по виконуваній роботі. Якщо ж доручається виконання роботи за розрядом, що є нижчим від присвоєного працівнику, повинна зберігатись його тарифна ставка.

Праця робітників-відрядників оплачується за розцінками, встановленими для роботи, яка виконується. Якщо робітни­кам-відрядникам доручається виконання робіт, що тарифіку­ються нижче присвоєних їм розрядів, то при виконанні норм Їм виплачується міжрозрядна різниця. Виплата міжрозрядної різниці та умови такої виплати встановлюються колективним договором.

Виплата міжрозрядної різниці проводиться при виконанні робітником норм виробітку і за наявності різниці в розрядах не менше чим два розряди.

Оплата праці при суміщенні професій визначена ст. 105 КЗпП. Суміщення професій (посад) застосовується з метою більш ра­ціонального використання робочого часу, посилення зацікав­леності працівників у зростанні продуктивності праці і збільшен­ні випуску продукції з меншою чисельністю працюючих.

Працівникам, які виконують на тому ж підприємстві поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією чи посадою, провадить­ся доплата за суміщення професій (посад).

На відміну від сумісництва робота при суміщенні професій провадиться на одному й тому ж підприємстві за одним трудо­вим договором у межах нормальної тривалості робочого часу.

У разі доцільності суміщення професій працівнику вста­новлюється винагорода за працю, що визначається за погод­женням між сторонами. Конкретний розмір винагороди зале­жить від складності і обсягу виконуваних трудових функцій і обов'язків по суміщуваній роботі, характеру і обсягу додатко­вих функцій.

Доплата за суміщення професій може бути зменшена або маніть повністю скасована при перегляді діючих норм або введенні нових нормативів чисельності, норм обслуговування або нормативів праці внаслідок впровадження нової техніки. Удосконалення організації праці і виробництва. Доплата може бути скасована й у разі погіршення суміщуваним праіі ником якості роботи.

Оплата праці при виконанні обов'язків тимчасово відсутнього працівника також передбачена ст. 105 КЗпП. Тимчасовим заступництвом вважається виконання службових обов'язків посадою працівника, який тимчасово відсутній. Воно повинно бути оформлено наказом або розпорядженням. Працівнику який замішує посаду тимчасово відсутнього, виплачується різніця між його фактичним окладом і посадовим окладом праців­ника, який тимчасово відсутній. Така виплата провадиться за умови, що працівник, який замішує відсутнього, не є штатним заступником або помічником відсутнього.

При тимчасовому заступництві працівника з меншим окла­дом за заміщуваним працівником зберігається його попередній середній заробіток.

Правила про оплату тимчасового заступництва не поширю­ються на працівників, які виконують обов'язки по вакантній посаді, навіть за умови, що вони є штатними заступниками чи помічниками керівника, посада якого ніким не зайнята.

Оплата роботи в надурочний час (ст. 106 КЗпП) провадиться у підвищеному розмірі порівняно із звичайними роботами. При погодинній оплаті праці робота в надурочний час оплачується за перші дві години в полуторному розмірі, а за наступні годи­ни—у подвійному розмірі.

При відрядній оплаті праці за роботу в надурочний час про­вадиться доплата до фактично виконаної працівником роботи в розмірі 50 відсотків тарифної ставки погодинній оплати відпо­відного розряду за перші дві години надурочної роботи і в розмірі 100 відсотків цієї тарифної ставки за наступні години.

У тих галузях народного господарства, де встановлені єдині тарифні ставки для погодинників і відрядників, оплата за над­урочну роботу провадиться з розрахунку 75 відсотків тарифних ставок. Це означає, що за перші дві години надурочних робіт доплачується 37,5 відсотків, а за наступні години — 75 відсотків єдиної тарифної ставки.

Компенсація надурочних робіт відгулом не допускається. Право на оплату надурочної роботи мають працівники з нормованим робочим днем. Працівникам з ненормованим робочим днем переробіток робочого часу компенсується надай  додаткової відпустки.

Оплата роботи у святкові і неробочі дні відповідно до ст. 107.

Оплата у подвійному розмірі провадиться за години, фак­тично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неро­бочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Робота у вихідний день відповідно до ст. 72 КЗпП може компенсуватись, за згодою сторін, наданням іншого дня відпо­чинку або грошовою оплатою у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП.

Оплата роботи у нічний час відповідно до ст. 108 КЗпП оп­лачується у підвищеному розмірі, встановлюваному тарифною угодою та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Наказом Міністерства праці України від 2 жовтня 1996 р. № 77 «Про умови праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів влади, судів, органів прокуратури, державних податко­вих інспекцій та митної служби» керівнику надано право в ме­жах установлених фондів оплати праці та граничної чисель­ності працівників установлювати доплати робітникам за робо­ти в нічний час у розмірі до 35 відсотків годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи з 22 до 6 години ранку.

Оплата праці за незакінченим відрядним нарядом. У разі, коли працівник з незалежних від нього причин залишає відрядний наряд незакінченим, виконана частина роботи оплачується за оцінкою, що визначається за погодженням сторін відповідно До існуючих норм і розцінок (ст. 109 КЗпП).

Оплата праці при невиконанні норм виробітку залежить від чиєї вини сталося їх невиконання. Якщо невиконання норм виробітку сталося з вини працівника, оплата провадиться довідно до виконаної роботи.

Провина працівника у невиконанні норм виробітки бути визнана за умови, що власник або уповноважений ним орган створив працівнику нормальні умови праці. Працівник не може бути визнаний винним, якщо норма не виконана причин, що залежать від власника або уповноваженого ним органу. Це може бути несправність обладнання, несвоєчасне забезпечення технічною документацією, сировиною, матеріалами, інструментами тощо.

При невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботи. Місячна за­робітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох тре­тин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу! (ст. 111 КЗпП).

Виконання норми виробітку визначається особами, на яких покладено цей обов'язок: нормувальниками, економістами та іншими особами на підставі первинних документів по обліку виробленої продукції.

Оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася бра­ком, також залежить від провини працівника. Якщо виготов­лення бракованої продукції сталося не з вини працівника, оп­лата праці по її виготовленню провадиться за зниженими роз­цінками. Місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки вста­новленого йому розряду (окладу).

Брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного конт­ролю, оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами.

Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частко­вий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за заниженими розцінками (ст. 112 КЗпП).

Ступінь придатності виготовленої продукції і відповідно до цього рівень зниження розцінок визначає власник або уповно­важений ним орган. Та обставина, що за брак з вини працівни­ка заробітна плата не нараховується і не сплачується або спла­чується у пониженому розмірі, не виключає матеріальної відповідальності працівника за псування матеріалів чи іншу завдану шкоду.

Оплата часу простою відповідно до ст. 113 КЗпП також лежить від наявності провини працівника. Якщо простій

не з вини працівника і він попередив власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) початок простою, час простою оплачується з розрахунку ' нижче від двох третин тарифної ставки встановленого пра­цівникові розряду (окладу).

Працівник має право відмовитись від дорученої йому робо­ти коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і на­вколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації під­тверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю працівника профспілки і уповноваженого трудового ко­лективу, а в разі виникнення конфлікту — відповідним орга­ном державного нагляду за охороною праці з участю представ­ника профспілки.

За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток (ч. 2, 3 ст. 7 Закону Украї­ни «Про охорону праці»).

За працівниками, які не брали участь у страйку, але у зв'яз­ку з його проведенням не мали можливості виконувати свої тру­дові обов'язки, зберігається заробітна плата у розмірах не ниж­че від установлених законодавством та колективним договором, укладеним на цьому підприємстві, як за час простою не з вини працівника. Облік таких працівників є обов'язком власника або уповноваженого ним органу (ст. 27 Закону України «Про поря­док вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Час простою з вини працівника не оплачується. Не опла­чується також час страйку працівників, які беруть у ньому участь.

Оплата при переведенні на іншу роботу залежить від виду переведення: постійного чи тимчасового, а також від підстав переведення.

При постійному переведенні працівника на нижчеоплачу­вану роботу за працівником зберігається його попередній се­редній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення.

У тих випадках, коли у результаті переміщення працівника зменшується заробіток з незалежних від нього причин, прова­диться доплата до попереднього середнього заробітку протягом двох місяців з дня переміщення (ст. 114 КЗпП).

Оплата застосовується при постійних переведеннях, що про­мені за згодою працівника власником або уповноваженим ним органом за своєю ініціативою або на підставі медичного висновку. У разі, коли переведення здійснено на прохання працівника, оплата попереднього середнього заробітку не провадиться

Оплата праці при тимчасових переведеннях залежить віл причин такого переведення. При переведенні за виробничою потребою оплата праці провадиться по виконуваній роботі але не нижче середнього заробітку за попередньою роботою.

При переведенні працівника внаслідок простою на іншу ро­боту за працівником, якщо робота є нижчеоплачуваною збе­рігається середній заробіток за попередньою роботою за умо­ви, що він викопує норми виробітку. За працівником, який не виконує норми виробітку або переведений на погодинно опла­чувану роботу, зберігається його тарифна ставка (оклад) (ч З ст. 34 КЗпП).

Вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попе­редньою роботою (ст. 178 КЗпП).

Оплата роботи за сумісництвом відповідно до постанови Ка­бінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 провадить­ся за фактично виконану роботу.

При встановленні сумісниками з погодинною оплатою праці нормованих завдань на підставі технічно обгрунтованих норм оплата провадиться за кінцевими результатами за фактично ви­конаний обсяг робіт.

 6. Порядок виплати заробітної плати. Обчислення середнього заробітку

Заробітна плата працівникам має виплачуватись в робочі дні що визначені колективним договором, але не ріже двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує п’ятнадцать календарних днів. Колективним договором можуть встановлюватись різні дні для виплати заробітної плати праці­вникам різних структурних підрозділів, з тим щоб працівники не втрачали значного часу на одержання заробітної плати.

При нарахуванні заробітної плати працівникам може зас­тосовуватись авансовий і безавансовий порядок розрахунків за першу половину місяця. При видачі авансу остаточний розра­хунок провадиться при виплаті заробітної плати за другу поло­вину місяця.

У випадку, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата вип­лачується напередодні. За час відпустки заробітна плата випла­чується не пізніше трьох днів до початку відпустки.

Місцем виплати заробітної плати є місце роботи. Заборо­няється провадити виплату заробітної плати в магазинах роз­дрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком виплати заробітної плати працівникам цих закладів.

За особистою письмовою згодою працівника виплата заро­бітної плати може здійснюватись через установи банків, пошто­вими переказами і на вказаний ним рахунок чи адресу з обов'яз­ковою оплатою цих послуг за рахунок власника чи підприємства.

Утримання із заробітної плати може провадитись тільки у випадках, передбачених законом. Забороняються відрахуван­ня, метою яких є пряма чи непряма оплата працівником влас­нику або уповноваженому ним органу чи будь-якому посеред­нику винагороди за одержання або збереження роботи.

Власник або уповноважений ним орган має право за своєю ініціативою провадити відрахування із заробітної плати для по­криття заборгованості працівників підприємству, де вони пра­цюють. Такі відрахування провадяться: для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, пе­реплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно неповерненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і Розміру відрахування. У цих випадках видається наказ чи розпорядження не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми.

Відрахування із заробітної плати працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може провадити при звільненні працівника до закінчення того робочого року  рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені як відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо прані вник звільнений з роботи у зв'язку з призовом або вступом на військову службу, переведенням працівника, за його згодою на інше підприємство, або переходом на виборну посаду, відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорга­нізації або перепрофілювання підприємства, скорочення чи­сельності або штату працівників, виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкод­жають продовженню даної роботи, нез'явленням працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, направленням на навчання та в зв'язку з уходом на пенсію.

Покриття працівником шкоди в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, також може провадитись за роз­порядженням власника або уповноваженого ним органу (ст. 136 КЗпП).

На користь держави власник або уповноважений ним орган із заробітної плати працюючих зобов'язаний утримувати прибут­ковий податок. Його розмір залежить від розміру заробітної пла­ти. Не стягується податок із заробітної плати, що не перевищує встановленого державою неоподаткованого мінімуму. Із зароб­ітної плати від одного до п'яти неоподаткованих мінімумів при­бутковий податок стягується в розмірі 10 відсотків, від п'яти до десяти мінімумів — 15 відсотків, від десяти до шістдесяти — 20 відсотків, від шістдесяти до ста мінімумів — ЗО відсотків, від ста неоподаткованих мінімумів і більше — 40 відсотків одержу­ваної працівником заробітної плати.

Відповідно до Закону України від 26 червня 1997 р. «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» з громадян, які працюють на умовах трудового договору (контракту або виконують роботу на підставі цивільно-правових договорі утримується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Про розмірі одного відсотка заробітної плати, який перераховується до Пенсійного фонду України. У цей же день Верховна Рада прийняла Закон України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування», яким передбачено стягнення збору на обов'язкове соціальне страхування у розмірі 0,5 відсотка заро­бітної плати працівника, який сплачується одночасно з одер­жанням коштів в установах банку на оплату праці і зарахо­вується на окремий рахунок Державного бюджету України.

На власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок утримувати певні суми із заробітної плати за вико­навчими листами на підставі судових рішень, вироків судових органів, виконавчих написів нотаріальних контор, постанов адміністративних органів про накладення адміністративних штрафів.

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 відсотків, а в окремих передбачених законодавством випадках, наприклад в разі відшкодування завданої шкоди, — 50 відсотків заробітної пла­ти, що належить до виплати працівникові.

При відрахуванні із заробітної плати за декількома вико­навчими документами за працівником у будь-якому разі по­винно бути збережено 50 відсотків заробітку. Обмеження в ут­риманні із заробітної плати не поширюються на відрахування при відбуванні працівником покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.

При проведенні розрахунку з працівником по заробітній платі досить часто виникає необхідність визначити середній заробіток працівника. Це потрібно тоді, коли працівникові вип­лачується заробіток за час, що є меншим за календарний місяць, або, навпаки, перевищує календарний місяць.

Визначення середнього заробітку працівника необхідно при наданні йому відпустки або виплати за неї грошової компетенції; відпустки у зв'язку з навчанням; за час виконання пра­цівником державних або громадських обов'язків; при переве­денні працівника на іншу легшу нижчеоплачувану роботу; при наданні жінкам додаткових перерв для годування дитини; при "платі вихідної допомоги; оплаті часу вимушеного прогулу; службових відрядженнях і в деяких інших випадках.

Залежно від мети, для якої необхідно обчислити середній заробіток, визначається період, за який підраховується заробітна плата. Так, для обчислення середньої заробітної плати оплата часу відпусток або грошової компенсації за неї провадиться виходячи з оплати за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю надання відпустки. Якщо працівник пропрацював менше року, середня заробітна плата об­числюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час

В усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і забезпечення допомогою у зв'язку з тимчасовою непрацездат­ністю, при вагітності і пологах середньомісячна заробітна пла­та обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.