Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Роль жестів, міміки, інтонації в усному діалогічному спілкуванні
У поняття інтонація входять такі компоненти, як сила й висота голосу, темп мовлення, паузи, тембр голосу. Інтонація виконує в мові функцію не лише смисло-розрізнювальну, а й художньо-естетичну (у текст з допомогою інтонації вносять різні смислові, зокрема, емоційні відтінки, виявляючи той душевний стан, у якому перебуває мовець). Її завдання – різними засобами відтворювати почуття, настрої й наміри людей. Разом з мімікою і жестикуляцією, а також засобами милозвучності вона до невпізнання змінює написаний текст при його усному виголошенні. Вимоги до інтонації при виступі: - правдивість, природність; - постійне поєднання правильно дібраних засобів інтонування з наголошенням; - використання при інтонуванні фрази всіх трьох типів наголосів: словесного, логічного, виразного, який підкреслює емоційне значення слова. Роль паузи визначається у потребі, на початку промови, промовцю – зібратися з думками і аудиторії, щоб настроїтись на слухання, звикнути до промовця; в середині промови, в процесі її виголошення – для відмежування частин викладу думки; в середині речення – для організації слухачів, для зосередження їх уваги. У кількості пауз є помітна різниця між мовленням підготовленим (текст промови написаний) і непідготовленим (промова-імпровізація). Вимова оратора відрізняється від звичайної більшою старанністю, насамперед у вимовлянні груп приголосних, суворішою нормативністю, що проявляється, зокрема, в уникненні місцевих особливостей вимови, а також у подоланні особистих вад її. Завжди слід пам’ятати, що крім завдання сказати, перед оратором стоїть завдання бути почутим. Уміння користуватися своїми голосовими даними – запорука успіху. Тому завжди краще докласти зусиль для того, щоб організувати аудиторію (домогтися певної тиші), а вже далі говорити своїм звичним тоном, не збиваючись з нього. Для промовця дуже важливо вміти, залишаючись у межах певного вимовного тону, непомітно й природно переходити з одного голосового регістру на інший, змінювати темп і силу вимови відповідно до логічного та емоційного змісту тієї чи іншої частини виступу. Темп мовлення (тобто швидкість вимовляння слів і довжина пауз між ними) у різних людей неоднаковий. Не можна сказати, що стримане й повільне мовлення завжди непривабливе, а темпераментне, швидке, пристрасне мовлення обов’язково гарне, і навпаки.
Проте водночас, при всій необхідності говорити темпераментно, жваво, з різною силою й висотою звука, дуже важливо зберігати міру, бути тактовним, щоб не перетворитися в актора, який вважає своїм завданням веселити й розважати публіку. Особливу увагу слухачів привертають жести оратора. Так, оратор, єдиним жестом якого є перегортання сторінок, здатний лише нагнати на слухачів страшну нудьгу; проте й зловживати жестами не варто. Жести – лише доповнення до мовлення, хоч деякі дослідники й твердять, що 40% інформації в ораторському мистецтві дає міміка й жести. То виразні, то енергійні, то плавні, заокруглені, вони підкреслюють, посилюють або, навпаки, пом’якшують сказане. Жестами і мімікою треба вміти користуватися для посилення смислової виразності, пам’ятаючи при цьому, що жести втрачають свою виразність при частому повторенні, що запас жестів у кожної людини досить обмежений і що мова міміки й жестів не може і не повинна заміняти мову слів. Жестикуляція залежить і від того, чи доповідь читається, чи проголошується (у першому випадку жести бідніші, бо доповідач зв’язаний з текстом). Такі жести, як правило, породжуються у момент формування чи виголошення думки і підтверджують цілковиту відповідність між змістом і формою. Вади жестикуляції: зайві рухи заважають слухачам, не дають їм зосередитись, настроюють їх на несерйозний лад; одноманітна жестикуляція втомлює слухачів, набридає їм; бідні, примітивні, вульгарні жести розцінюються як невихованість оратора; незграбні рухи, недоладна міміка смішать слухачів; рухи, розраховані на зовнішній ефект, не роблять честі промовцю. Доповідач повинен триматися якомога простіше й природніше. Міміка і жести – це наочне, але водночас й інтуїтивне вираження думки; ось чому значно важливіше проникнути в тему, пройнятися її ідеями – усе це й буде підставою для майбутніх жестів, міміки та інтонації. Лекція 9
|
|||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-12-15; просмотров: 46; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.142.173.227 (0.003 с.) |